Ухвала

від 07.11.2024 по справі 916/3605/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"07" листопада 2024 р. Справа № 916/3605/24Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову у справі

за позовом ОСОБА_1

до відповідача- ОСОБА_2

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Харчування плюс

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3

про розірвання договору

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 15.08.2024 подав через Електронний суд позов до ОСОБА_2 про розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу частки в розмірі 100% в статутному капіталі ТОВ Харчування плюс в розмірі 1000грн (код 39234512) від 31.08.2023, та застосувати наслідки розірвання договору. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав умов договору щодо оплати 1000000грн і не сплатив позивачу кошти у встановлений договором строк до 31.09.2023.

Ухвалою від 03.09.2024 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 02.10.2024, залучено до участі у справі третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Харчування плюс.

Ухвалою від 02.10.2024 відкладено розгляд справи та залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 .

Ухвалою від 23.10.2024 строк підготовчого провадження у справі продовжено на 30 днів та повідомлено про перерву в підготовчому засіданні до 06.11.2024.

04.11.2024 через підсистему Електронний суд позивач подав заяву про забезпечення позову, якою просить суд:

- заборонити суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в тому числі, але не виключно: державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, які здійснюють діяльність на території України та іншим суб`єктам, що вчиняють реєстраційні дії з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, будь-яким іншим особам, наділеним функціями державного реєстратора, вчиняти, здійснювати, проводити реєстраційні дії, передбачені Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно/щодо Товариства з обмеженою відповідальністю Харчування плюс (ЄДРПОУ 39234512, м. Одеса вул. Сонячна 5, офіс 614), а саме заборонити вносити зміни щодо розміру статутного капіталу, зміни щодо засновників (учасників) або відомостей про таких осіб, зміни про керівника або відомостей про керівника, зміни щодо особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, або відомостей про таку особу до набрання законної сили рішенням Господарського суду Одеської області у даній справі,

- накласти арешт на корпоративні права Товариства з обмеженою відповідальністю Харчування плюс (ЄДРПОУ 39234512, м. Одеса вул. Сонячна 5, офіс 614), які наявні станом на дату застосування заходів забезпечення позову або будуть наявні після застосування заходів забезпечення позову.

Позивач посилається на те, що ним подано заяву про зміну предмету позову, і відповідно до якої предметом позову є розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ Харчування плюс в розмірі 100%, укладений між ним і ОСОБА_2 , та стягнути (витребувати) частку у ОСОБА_3 в розмірі 100% на користь позивача.

Позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 вже здійснив відчуження спірної частки ОСОБА_3 , тобто частка може знову бути відчуженою, що ускладнить захист прав позивача.

Суд зауважує, що ухвалою від 06.11.2024 суд відмовив у прийнятті до розгляду вищезазначеної заяви позивача про зміну предмету позову.

Частиною першою ст. 140 ГПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується,

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

{Пункт 3 частини першої статті 137 виключено на підставі Закону № 460-IX від 15.01.2020}

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

{Пункт 7 частини першої статті 137 виключено на підставі Закону № 460-IX від 15.01.2020}

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до усталених висновків Верховного Суду, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання/невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав, про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому важливим є те, що обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанови Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, для забезпечення позову необхідною є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

При цьому в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову має бути мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Оскільки у цій справі позивач звернувся до суду з вимогою немайнового характеру (розірвання договору та застосування наслідків розірвання), то в цьому випадку має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду, та водночас має досліджуватися така підстава вжиття заходу забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Також підлягає дослідженню обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, а також питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 19.05.2021 у справі № 916/3638/20, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20, від 14.05.2024 у справі № 911/2732/23.

При застосування приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду заяв про забезпечення позову, суд виходить з того, що оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22.

Статтею 190 Цивільного кодексу України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність в Україні" майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, розпорядження, користування), спеціальне майнове право на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги.

Господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України).

Згідно з ст. 96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

2. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

3. Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:

1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;

3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;

6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).

4. Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.

Отже, з урахуванням вказаних норм, внесення грошових внесків засновниками товариства є одним із джерел формування майна цього товариства і включається в його статутний капітал як внесок, а засновник, в свою чергу, з моменту вчинення зазначених дій набуває корпоративні права, які включають в себе права: на управління справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, участь у розподілі прибутку товариства і одержання відповідної його частини, а також на отримання грошових коштів у разі ліквідації товариства у відповідності до чинного законодавства та при виході, зокрема з товариства з обмеженою відповідальністю, право на виплату вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі.

Отже, зміст корпоративних прав включає майнові права (право на отримання частки від прибутку) та немайнові (управління господарською організацією).

Відповідач відзиву не надав, в засідання не прибув. Із наданих третіми особами пояснень вбачається, що 22.12.2023 відповідач відчужив 100% статутного капіталу ОСОБА_3 .

Наразі відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань єдиним учасником і керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Харчування плюс є ОСОБА_3 .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, враховуючи, що заходи забезпечення не співмірні з предметом позову, оскільки предметом позову не є спір щодо частки статутного капіталу ТОВ Харчування плюс, а позивач в позовній заяві просить розірвати договір купівлі-продажу, посилаючись на нездійснення відповідачем оплати. І навіть задоволення позову про розірвання договору купівлі-продажу не означає автоматичного повернення майна продавцю, оскільки суд під час вирішеняня спору має встановити, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (ст. 237 ГПК України). До того ж, частка статутного капіталу в розмірі 100% ТОВ Харчування плюс на час подання позову і на теперішній час належить не відповідачу, а третій особі - ОСОБА_3 .

Крім того, суд дійшов висновку, що позивач не обгрунтував доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Також позивачем не доведено, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду, та/або невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Керуючись ч.6 ст.140, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

1. Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 235, ст. 255 ГПК України ухвала набрала законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена . Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалу підписано 07.11.2024

Суддя В.В. Литвинова