Рішення

від 07.11.2024 по справі 917/1424/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 Справа № 917/1424/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Компанія Міко", вул. Велика Панасівська, 181, м. Харків, 61052

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортеця-Буд ЛТД", вул. Троїцька, 61/52, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

про стягнення 568 734,73 грн,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Компанія Міко" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортеця-Буд ЛТД" 568 734,73 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 26.08.2021 року між сторонами Договору поставки № 36, з яких : 202 748,00 грн основний борг, 240 898,73 грн пеня, 11 840,90 грн штраф, 94 306,50 грн інфляційні втрати та 19 850,60 грн 3% річних.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином здійснив розрахунки за переданий йому у власність товар.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копію ВН № 161 від 01.09.2021; копію ВН № 205 від 20.09.2021; копію ВН № 156 від 30.08.2021; копію довіреності № 22 від 30.08.2021; копію ВН № 479 від 16.12.2021; копію Договору № 36 від 26.08.2021; копію специфікації № 1 від 26.08.2021; копію платіжного доручення № 21 від 13.12.2021; копію платіжного доручення № 374 від 27.08.2021; копію платіжного доручення № 393 від 08.09.2021; копію платіжного доручення № 467 від 25.10.201; копію претензії від 19.01.2024 та доказів її направлення; копії рахунків на оплату № 259 від 26.08.2021, № 587 від 03.12.2021 та № 632 від 16.12.2021, розрахунок позовних вимог.

Відповідач надав суду відзив на позов (вх. № 12402 від 19.09.2024), в якому просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90%.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

27.08.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Компанія Міко" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортеця-Буд ЛТД" про стягнення 568 734,73 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 26.08.2021 року між сторонами Договору поставки № 36, з яких: 202 748,00 грн основний борг, 240 898,73 грн пеня, 11 840,90 грн штраф, 94 306,50 грн інфляційні втрати та 19 850,60 грн 3% річних.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024 справу № 917/1424/24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 02.09.2024 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

Відповідач клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суду не надав.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

26 серпня 2021 року між ТОВ "Торговий дім "Компанія Міко" (далі - Постачальник) та ТОВ "Фортеця-Буд ЛТД" (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № 36 (далі - Договір, а.с. 12-13).

У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :

- Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти його і оплатити за цінами і в кількості відповідно до умов цього Договору (п. 1.1 Договору);

- найменування, асортимент, кількість, умови поставки, ціна і строки поставки товару вказуються і погоджуються Сторонами Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2. Договору);

- Покупець здійснює перерахування вартості товару на умов 100% передоплати (авансовий платіж), протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку Постачальником, якщо інше не вказано у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору (п. 2.3. Договору);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, проте в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань і взаєморозрахунків за цим Договором (п. 9.1 Договору).

26.08.2021 сторонами було підписано та скріплено їх печатками Специфікацію № 1 до Договору (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 17).

У даній специфікації сторони погодили кількість, ціну, строки оплати та асортимент товару, який підлягає поставці. Загальна вартість товару по специфікації становить 535 008,00 грн.

Відповідно до п. 4 Специфікації № 1 до Договору Сторони визначили та погодили наступні порядок та строк оплати Товару : 200 000,00 грн передплати (авансовий платіж) протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку Постачальником та підписання цієї Специфікації, решта сплачується до 19.09.2021.

26.08.2021 позивачем було пред`явлено відповідачу рахунок № 259 на оплату товару в розмірі 535 008,00 грн.

На виконання умов Договору та на підставі рахунку № 259 Позивач поставив, а Відповідач прийняв товар на суму 535 008,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних : № 156 від 30.08.2021 на загальну суму 24168,00 грн; № 161 від 01.09.2021 на загальну суму 804,00 грн; № 205 від 20.09.2021 на загальну суму 510 036,00 грн (а.с. 8-10), які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплена печатками Сторін. Дана обставина відповідачем не спростовується.

В порушення умов Договору Відповідач здійснив оплату отриманого товару за видатковими накладними № 156 від 30.08.2021, № 161 від 01.09.2021 та № 205 від 20.09.2021 частково та з порушенням узгоджених у специфікації термінів, а саме :

- платіжним дорученням № 374 від 27.08.2021 сплачено 200 000,00 грн;

- платіжним дорученням № 393 від 08.09.2021 сплачено 100 000,00 грн;

- платіжним дорученням № 467 від 25.10.2021 сплачено 100 000,00 грн.

Заборгованість Відповідача за отриманий товар за вищезазначеними накладними становить 135 008,00 грн.

03.12.2021 Позивачем було пред`явлено відповідачу рахунок на оплату товару № 587 від (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 26).

На виконання умов Договору та на підставі рахунку № 587 Позивач поставив, а Відповідач прийняв товар на суму 127 740,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної № 479 від 16.12.2021 на загальну суму 127 740,00 грн (а.с. 11), яка підписана уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплена печатками Сторін. Дана обставина відповідачем не спростовується.

В порушення умов Договору Відповідач здійснив оплату отриманого товару за видатковою накладною № 479 від 16.12.2021 частково та з порушенням узгоджених у специфікації термінів, а саме :

- платіжним дорученням № 21 від 13.12.2021 сплачено 30 000,00 грн;

- платіжною інструкцією № 1729 від 05.01.2024 сплачено 30 000,00 грн

Заборгованість відповідача за отриманий товар за видатковою накладною становить 67 740,00 грн.

16.12.2021 Позивачем було пред`явлено відповідачу рахунок № 632 на оплату товару в розмірі 4 884,00 грн.

На виконання умов Договору та на підставі рахунку № 632 Позивач поставив, а Відповідач прийняв товар на суму 4 884,00,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 497 від 16.12.2021 на загальну суму 4 884,00 грн. Позивач зазначає, що товар за даною видатковою накладною був оплачений відповідачем 05.01.2024 платіжною інструкцією № 1729.

Загальна Заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором станом на 26.08.2024 становить 202 748,00 грн.

Вважаючи свої права порушеними, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача 568 734,73 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 26.08.2021 року між сторонами Договору поставки № 36, з яких : 202 748,00 грн основний борг, 240 898,73 грн пеня, 11 840,90 грн штраф, 94 306,50 грн інфляційні втрати та 19 850,60 грн 3% річних.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав зобов`язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором не оплатив отриманий товар у встановлені строки, заборгованість останнього складає 202 748,00 грн. Дана обставина відповідачем не спростовується.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, що підтверджують факт виконання своїх зобов`язань з оплати отриманого Товару, пред`явлення претензій щодо його якості та кількості, неотримання Товару за вказаними накладними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 202 748,00 грн вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 19 850,60 грн 3% річних за період з 20.09.2021 року по 26.08.2024 та 94 306,50 грн інфляційні втрати за період з жовтня 2021 року по липень 2024 року, нарахованих за несвоєчасну сплату відповідачем отриманого товару.

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 6.4 Договору визначено, що за порушення строків оплати, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період нарахування пені, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

У пункті 6.6 Договору сторони узгодили, що за порушення строків оплати понад 10 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 5% від суми неоплаченого товару.

Тобто, при укладені Договору сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, тому їх одночасне застосування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору. Положеннями ст. ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 240 898,73 грн пені за період з 21.10.2021 по 26.08.2024 та 11 840,90 грн штрафу.

Як вже зазначено вище частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. установлено на всій території України карантин. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023 карантин був безперервно продовжений до 30.06.2023.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 240 898,73 грн пені за період з 20.09.2021 по 26.08.2024 суд визнає його частково правомірним, а саме : у розмірі 156 910,00 грн за період з 20.09.2021 по 30.06.2023 (дата відміни карантину). При цьому судом враховано приписи п.12 та п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких продовжено строки позовної давності.

Стосовно заявлених до стягнення з відповідача 11 840,90 грн штрафу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90 % суд зазначає наступне.

Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18 звертає увагу на те, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Також, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7- рп/2013 штрафні санкції мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, а матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором.

Враховуючи, ступінь виконання зобов`язання відповідачем (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання), баланс інтересів сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення належного до стягнення розміру пені на 50%, що становить 78 455,00 грн.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 78 455,00 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених вище.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 202 748,00 грн основного боргу, 78 455,00 грн пені, 11 840,90 грн штрафу, 19 850,60 грн 3% річних та 94 306,50 грн інфляційних втрат, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд враховує правову позицію, викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, що судові витрати у разі зменшення судом розміру неустойки (штрафу) покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортеця-Буд ЛТД" (вул. Троїцька, 61/52, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 43469948) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Компанія Міко" (вул. Велика Панасівська, 181, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 43670297) 202 748,00 грн основного боргу, 78 455,00 грн пені, 11 840,90 грн штрафу, 19 850,60 грн 3% річних та 94 306,50 грн інфляційних втрат та 5 705,92 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати накази з набранням чинності цим рішенням.

3. В частині стягнення з відповідача 162 443,73 грн пені у задоволенні позову відмовити.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення підписано 07.11.2024 року (після виходу судді з відпустки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик