Рішення

від 16.10.2024 по справі 761/9292/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/9292/24

Провадження № 2/761/6159/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Мальцева Д.О.,

за участю секретаря Панчоха Д.А.

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача Єфремова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва, в залі судових засідань, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 в особі свого представника - адвоката Є.Лукашенка звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, у якій з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить:

1.Визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» (ЄДРПОУ 33695095) №109-ос від 12 лютого 2024 року «Про звільнення ОСОБА_3 » та поновити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника Київського відділення №2, Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» (ЄДРПОУ 33695095).

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» (ЄДРПОУ 33695095) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.02.2024 року (наступний день з дня звільнення) по день винесення судом рішення про поновлення позивача на посаді) без урахування податків та обов`язкових платежів.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» (ЄДРПОУ 33695095) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в сумі 800 000 грн.

4. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» (ЄДРПОУ 33695095) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» № 309-ос від 19.04.2021 року ОСОБА_3 було прийнято на посаду начальника Київського відділленя №2 Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» з 20 квітня 2021 року. Наказом №109-ос від 12.02.2024 року ОСОБА_3 , начальника Київського відділленя №2 Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень», було звільнено від 12.02.2024 року за п. 6 ст. 36 КЗпП України, підставою для звільнення зазначено наказ «Про підтвердження факту зміни істотних умов праці працівнику №1008-ос від 26.12.2023 року». Позивач вважає наказ Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» №109-ос від 12.02.2024 року про звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, та відповідно, підлягає поновленню на роботі, у зв`язку з чим вона звернулась з даним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2024 матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.

15.03.2024 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. позовну заяву залишено без руху та наданий строк позивачу для усунення недоліків.

21.03.2024 року на адресу суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

22.03.2024 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

29.04.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.

02.05.2024 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

14.05.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в новій редакції

21.05.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зміну предмета позову.

24.05.2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову.

10.06.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову.

13.08.2024 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо вимог позову в частині про визнання незаконним та скасування наказу Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» № 109-ос від 12 лютого 2024 року про звільнення ОСОБА_3 , та поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Київського відділення №2 Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень», суд вважає необхідним зазначити наступне.

19.04.2021 року ОСОБА_3 , наказом № 309-ос Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень», було прийнято на роботу на посаду начальника Київського відділення № 2 Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» з 20 квітня 2021 року з випробувальним терміном три місяці та встановленим посадовим окладом у розмірі 41410 грн.

30.08.2023 року позивачу було повідомлено про те, що у зв`язку із змінами в істотних умовах праці на підставі наказу № 654-ос від 24.08.2023 року розмір посадового окладу буде зменшений 01.09.2023 з 41 100 грн. до 31 000 грн. Проте, позивач у повідомленні про зміну істотних умов праці вказала, що зі змінами істотних умов праці - зменшення посадового окладу не згодна.

01.09.2023 відповідно до наказу №699-ос у зв`язку з відкриттям ОСОБА_3 листка непрацездатності з 01.09.2023 по 08.09.2023 №8783945-2016587113-1, перенесено дату звільнення ОСОБА_3 , начальника Київського відділення №2 та вирішено визначити конкретну дату звільнення ОСОБА_3 в окремому наказі в день її виходу на роботу після закриття листка непрацездатності та повторного підписання нею відмови продовжувати роботу після зміни істотних умов праці.

18.09.2023 року відповідачем надано позивачу повідомлення від 18.09.2023 року про зміну істотних умов праці, зменшення посадового окладу з 41 410 грн., до 31 000 грн., зміни вводились вдію з 01.09.2023 року. У повідомленні про зміну істотних умов праці позивач вказала, що зі змінами істотних умов праці - зменшення посадового окладу згодна.

15.01.2024 року відповідно до наказу №36-ос у зв`язку з відкриттям ОСОБА_3 листа непрацездатності з 15.01.2024 по 20.01.2024 №10503944-2019704466-1, внесено зміни до наказу від 26.12.2023 року №1008-ос «Про підтвердження факту зміни істотних умов праці працівнику АТ «Банк інвестицій та Заощаджень», а саме перенести дату звільнення ОСОБА_3 , начальника Кивського відділення №2, через відмову від проходження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, п.6 ст. 36 КЗпП Украни, 15 січня 2024 року на дату після її фактичного виходу на роботу та визнати конкретну дату звільнення ОСОБА_3 в окремому наказі в день її виходу на роботу після закриття листка непрацездатності.

12.02.2024 року відповідач надав позивачу вчергове повідомлення про зміну істотних умов праці, зменьшення посадового окладу з 41 410 грн., до 31 000 грн., зміни вводились з 01.09.2023 року.

12.02.2024 року позивач зазначила, що зі змінами істотних умов праці не згодна, оскільки як її стало відомо із відзиву на позовну заяву у справі №761/44326/23, що її посадовий оклад в розмірі 41410 грн. може бути збережено, що слідує із витягів зі штатних розписівпрацівників банку.

12.02.2024 року відповідач звільнив позивача наказом №109-ос від 12.02.2024 року «Про звільнення ОСОБА_3 » на підставі п. 6 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Із аналізу частини третьої статті 32 КЗпП України слідує, що у разі, коли роботодавець лише за умов зміни в організації виробництва та праці планує змінити систему та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановити або скасувати неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів або найменування посад він має попередити працівника про це не пізніше, ніж за два місяці. Попереджаючи працівника про таку зміну істотних умов праці, роботодавець має чітко зазначити, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки саме конкретизація змін істотних умов праці у попереджені дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання, чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.

Частиною четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у випадку, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, які не супроводжуються скороченням чисельності чи штату працівників.

Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

При зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо. Тобто, змін, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується.

Верховний суд у своїй постанові від 03 травня 2022 року у справі № 317/183/19 зазначив, що припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці. Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням. Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 Кодексу законів про працю України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2023 року позивачу було повідомлено про те, що у зв`язку із змінами в істотних умовах праці на підставі наказу № 654-ос від 24.08.2023 року розмір посадового окладу буде зменшений 01.09.2023 з 41 100 грн. до 31 000 грн. Позивач у повідомленні про зміну істотних умов праці вказала, що зі змінами істотних умов праці - зменшення посадового окладу не згодна.

18.09.2023 року відповідачем надано позивачу повідомлення від 18.09.2023 року про зміну істотних умов праці, зменшення посадового окладу з 41 410 грн., до 31 000 грн., зміни вводились вдію з 01.09.2023 року. У повідомленні про зміну істотних умов праці позивач вказала, що зі змінами істотних умов праці - зменшення посадового окладу згодна.

Разом з тим, оскільки, позивачем на адресу відповідача, була направлена позовна заява про визнання протиправним та скасування наказу АТ «Банк Інвестицій та Заощаджень» від 24.08.2023 року №654-ос, щодо якої 11 березня 2024 року позивач подала заву та відмовилась від позову та на підставі якої провадження у справі закрито, відповідачем з метою з`ясування чіткої позиції позивача, 12.02.2024 року надано позивачу вчергове повідомлення про зміну істотних умов праці, зменьшення посадового окладу з 41 410 грн., до 31 000 грн., зміни вводились з 01.09.2023 року, в якому позивач зазначила, що зі змінами істотних умов праці не згодна.

Враховуючи вище викладене, відповідач 12.02.2024 року звільнив позивача наказом №109-ос від 12.02.2024 року «Про звільнення ОСОБА_3 » на підставі п. 6 ст.36 КЗпП України.

При цьому, як встановлено судом в судовому засіданні та матеріалів справи, позивач продовжувала працювати на займаній посаді та виконувати свої посадові обов`язки, що на думку суду може розцінюватись як погодження позивача зі змінами істотних умов праці.

Крім того, як вбачається з наказу №109-ос від 12.02.2024 року «Про звільнення ОСОБА_3 » на підставі п. 6 ст.36 КЗпП України, позивача звільнено на підставі повторного наказу «Про затвердження факту зміни істотних умов праці працівнику АТ «Банк Інвестицій та Заощаджень» від 26.12.2023 №1008-ос «Про підтвердження факту зміни істотних умов праці працівнику АТ «Банк інвестицій та Заощаджень», разом з тим винесення повторного наказу про зміну істотних умов праці, а також направлення повторного повідомлення про зміну істотних умов праці, з метою з`ясування правової позиції відповідача щодо продовження виконання посадових обов`язків, не передбачено чинним законодавством України.

З урахуванням вище викладеного, відповідачем не доведено правомірність звільнення позивачки.

Ураховуючи всі встановлені обставини, суд вважає вимоги в частині про визнання незаконним та скасування наказу Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» (ЄДРПОУ 33695095) №109-ос від 12 лютого 2024 року «Про звільнення ОСОБА_3 » та поновлення ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника Київського відділення №2, Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» (ЄДРПОУ 33695095) - правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог в частині про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд вважає необхідним зазначити наступне.

За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, п. 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, п. 122, від 30 жовтня 1991 року).

Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

За змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Згідно довідки про доходи № 09-2/14/01 від 01 січня 2024 р. - середньоденна заробітна плата становить 1797,66 грн.

Сума, яка підлягає виплаті становить суму 303 804,54 грн. (1797, 66 х 169 роб.днів =303 804,54). При цьому, підлягає негайному виконанню виплата середнього заробітку за один місяць в сумі 38649 грн. 65 коп. грн. (77299 грн. 30 коп. / 2 = 38649 грн. 65 коп.).

Ураховуючи всі встановлені обставини, суд вважає вимоги в частині про стягнення з відповідача Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» на користь ОСОБА_3 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Також, згідно з п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст. 235 КЗпП України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 та стягнення середнього місячного заробітку у розмірі 38649 грн. 65 коп. без відрахування податків та обов`язкових платежів.

Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Позивач зазначає, що внаслідок дій відповідача, окрім майнової шкоди, їй завдано моральну шкоду, яка пов`язана з розладом нормального життя, погіршенням стану здоров`я, нервовою напругою та переживаннями, зверненням до суду за захистом порушених прав, неможливістю врегулювання питання мирним шляхом.

Позивач оцінює завдану їй моральну шкоду у розмірі 800 000, 00 грн.

Відшкодування моральної шкоди може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, тому, враховуючи вищевикладене, вимога в частині про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню - у розмірі 5 000,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, на підставі вищевикладеного суд доходить висновку, що слід стягнути з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3088,04 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, 1, 2, 4, 5, 23, 175-177, 279, 1167 ЦК України, ст. 21, 32, 36, 40 КЗпПУ, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» від 12.02.2024року № 109-ос «Про звільнення ОСОБА_3 ».

Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Київського відділення № 2 Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» з 12.02.2024року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 303 804 (триста три тисячі вісімсот чотири ) грн.54 коп., без відрахування податків та платежів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 та стягнення середнього місячного заробітку у розмірі 38649 грн. 65 коп. без відрахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» на користь держави судовий збір в сумі 3088 грн.04 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , і.п.н. НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Банк Інвестицій та Заощаджень» (м. Київ, вул.Юрія Іллєнка, 83-д, код ЄДРПОУ 33695095).

Суддя