Постанова

від 24.09.2024 по справі 283/1766/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №283/1766/24 Головуючий у 1-й інст. Хомич В. М.

Категорія 63 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Житомирі цивільнусправу №283/1766/24за позовом ОСОБА_1 до Малинської міської ради Житомирської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права на приватизацію квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 18 липня 2024 року, постановлену під головуванням судді Хомич В.М.,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому просила суд визнати незаконними дії Малинської міської ради Житомирської області щодо відмови у приватизації окремої кімнати в комунальній квартирі АДРЕСА_1 та зобов`язати Малинську міську раду Житомирської області провести приватизацію окремої кімнати в комунальній квартирі АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 .

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 18 липня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, зазначає,що орган місцевого самоврядування відмовив їй у приватизації житла не у зв`язку з ненаданням необхідних документів, а у зв`язку із відсутністю заяви іншого квартиронаймача на приватизацію, що є незаконним.

Щодо висновку суду про те, що їй необхідно було в позовній заяві ставити питання про визнання за нею права на приватизацію, то вважає даний висновок помилковим, оскільки із системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вбачається, що указаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони вирішують питання, чи має громадянин права на приватизацію згідно з наданим пакетом документів.

Позовні вимоги про визнання права на приватизацію квартири не є належним способом захисту прав позивача, оскільки суд в даному випадку не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла.

Вказує, що спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватно-правовим.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Зміст позовної заяви містить інформацію про те, що 13 липня 2003 року ВАТ «Сервіс» на ім`я ОСОБА_1 (на той час вона мала шлюбне прізвище ОСОБА_3 ) на сім`ю з трьох осіб видано ордер № НОМЕР_1 на право зайняття квартири АДРЕСА_1 . В ордері вказано, що право на вселення мають: ОСОБА_4 , її син ОСОБА_5 та чоловік ОСОБА_2 . Право на вселення у вищевказану квартиру було реалізовано, позивачка та члени її сім`ї були зареєстровані за вказаною адресою.

Рішенням Виконавчого комітету Малинської міської ради від 22 серпня 2007 року вищевказана квартира була приватизована та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_2 від 21 листопада 2007 року.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 19 липня 2011 року визнано незаконними вказане свідоцтво про право власності на житло та рішення Виконавчого комітету Малинської міської ради від 22 серпня 2007 року №238 « Про приватизацію житла» в частині приватизації квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 3 вересня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 встановлений порядок користування даною квартирою.

24 листопада 2022 року позивачка звернулася до органу приватизації - Малинської міської ради, із заявою, в якій просила передати їй у приватну власність кімнату площею 12 кв.м у комунальній квартирі АДРЕСА_1 .

Своїм листом від 18 січня 2023 року виконком Малинської міської ради повідомив позивачку про те, що рішення про приватизацію квартири по АДРЕСА_2 не може бути прийняте без письмової заяви всіх зареєстрованих осіб, оскільки відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за. якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у будинку.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд виходив з того, що фактично предметом даного позову є оскарження рішення органу приватизації про відмову у приватизації окремої кімнати у комунальній квартирі та зобов`язання Малинську міську раду провести приватизацію житлового приміщення. При цьому, позовну вимогу про визнання права на приватизацію вказаного житлового приміщення не заявлено. Відтак, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, насамперед наявність у них спору про право цивільне, а також суб`єктний склад такого спору, оскільки однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Зазначене положення Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що одним із учасників адміністративного спору є суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Крім того, Кодекс адміністративного судочинства України у статті 19 зазначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах та у статті 4 надає визначення публічно-правового спору як спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Таким чином, основними критеріями відмежування справ адміністративної юрисдикції від інших є, насамперед, наявність у них публічно-правового спору, а також суб`єктний склад такого спору, оскільки однією зі сторін у спорі є суб`єкт владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці сформулювала позицію, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Однак, якщо ж в результаті прийняття рішення суб`єкта владних повноважень особа набуває або позбувається речового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін спору (зокрема, постанова від 6 лютого 2019 року у справі № 488/3005/17, постанова від 6 червня 2018 року у справі № 308/6914/16-ц, постанова від 22 серпня 2018 року у справі № 539/3192/16-ц, постанова від 28 серпня 2018 року у справі № 522/18500/13-а).

Аналізуючи спір про розпорядження органом місцевого самоврядування житловим фондом у випадку його приватизації можна зауважити, що, з одного боку, при прийнятті рішення про передачу квартири у власність такий орган перебуває у статусі суб`єкта владних повноважень, однак, з іншого, він також реалізує право власності на житло територіальної громади.

Велика палата Верховного суду зробила висновок про те, що рішення органу місцевого самоврядування як правовий акт індивідуальної дії є підставою, з якої виникає речове право власності у фізичної особи. Тобто, беручи до уваги той факт, що в результаті прийняття рішення органу місцевого самоврядування особа набуває речове право то зазначений факт наділяє відповідний спір ознаками приватноправового характеру, який у свою чергу підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Посилання суду на ту обставину, що ОСОБА_1 не пред`явила позовну вимогу про визнання за нею права на приватизацію, відтак вказаний спір не може бути розглянутий за правилами цивільного процесуального законодавства є безпідставним, оскільки у цивільній справі №483/731/19 Верховний Суд застосував такий спосіб захисту у справі про приватизацію квартири державного житлового фонду, як визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру державного житлового фонду з покладанням обов`язку на останнього оформити право власності на приміщення. При цьому, у даній справі зроблено правовий висновок про те, що суд може лише визнати безпідставною відмову і зобов`язати орган оформити цю приватизацію.

Також у цивільній справі №202/3820/19 Верховний Суд вважав обгрунтованими вимоги про зобов`язання органу приватизації провести приватизацію квартири. Тобто, вказав на те, що зобов`язання провести приватизацію квартири є належним способом захисту цивільних прав.

За таких обставин, ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Малинського районного судуЖитомирськоїобласті від18липня2024року скасуватита направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: