Постанова

від 29.10.2024 по справі 504/2978/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/218/24

Справа № 504/2978/17

Головуючий у першій інстанції Добров П. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пальонко Тамари Йосипівни на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Регіональний сервісний центр МВС України в Одеській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, поновлення порушених прав, застосування реституції, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_2 до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовом, який в подальшому уточнював, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: МВС України Регіональний сервісний центр в Одеській області територіальний сервісний центр №5147, про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, поновлення порушених прав, застосування реституції, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 20.01.2017 року він придбав у ОСОБА_1 за 2700 доларів США автомобіль «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 , видане Черкаським ВРЕР при УДАІ ГУМВС України в Черкаській області на ім`я ОСОБА_3 17.02.2017 року автомобіль було затримано співробітниками поліцейського УПД ГУ НП України в Одеській області, де в ході перевірки документів було виявлені явні ознаки підробки свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, в якому номер кузову не відповідав дійсності. Дане повідомлення органом досудового розслідування Лиманського ВП ГУНП в Одеській області 18.02.2017 року внесене до ЄРДР за №12017160330000257 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 26.05.2017 року було накладено арешт на майно, а саме: автомобіль марки «Volkswagen Golf 3 1.9 TDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , кузов VIN НОМЕР_4 та свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 , виданого Черкаським ВРЕР при УДАІ ГУМВСУ в Черкаській області, заборонивши ОСОБА_2 чи будь-яким особам, розпоряджатися будь-яким чином цим майном та використовувати його. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу транспортного засобу «Фольцваген-Гольф», д/н НОМЕР_1 , укладеного усно між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2 700,00 доларів США, що за курсом НБУ України становить 75 789,00 грн. та у відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн., а всього 80 789,00 грн. Зобов`язано ОСОБА_1 вивезти від житлового будинку ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , автотранспортний засіб «Фольцваген-Гольф», д/н НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 702,00грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Пальонко Тамара Йосипівна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою одеського апеляційного суду від 08.02.2021 року відкрито провадження у справі та ухвалою від 01.04.2021 року справу призначено до розгляду в загальному порядку.

23.03.2023 року Одеським апеляційним судом здійснено повторний перерозподіл даної справи у зв`язку із звільненням у відставку головуючого судді Гірняк Л.А.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.03.2023 року справу прийнято до провадження колегією суддів під головуванням судді Таварткіладзе О.М.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 29.10.2024 року 14:00 год. позивач та представник третьої особи не з`явилися.

Позивач ОСОБА_2 про причини не явки не повідомив належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявив, про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не заявляв.

Відповідач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Терещенко О.В. у клопотанні від 24.10.2024 року просила провести судове засідання призначене на 29.10.2024 року о 14:00 год. в режимі відеоконференцзв`язку.

Проте у клопотанні від 28.10.2024 року адвокат Терещенко О.В. просила розглянути справу без присутності ОСОБА_1 та апеляційну скаргу в інтересах останнього задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Від третьої особи - Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області надійшла заява про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 без участі представника третьої особи.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Справа розглядається в судах з березня 2017 року, а в апеляційному суді з листопада 2020 року, тобто з перевищенням строків передбачених передбачених ст. ст. 210, 371 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для подальшого відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду даним вимогам відповідає у повному обсязі

Задовольняючи позов частково, визнаючи недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу транспортного засобу «Фольцваген-Гольф», д/н НОМЕР_1 , укладеного усно між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2 700,00 доларів США, що за курсом НБУ України становить 75 789,00 грн., зобов`язуючи ОСОБА_1 вивезти від житлового будинку ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , автотранспортний засіб «Фольцваген-Гольф», д/н НОМЕР_1 , а також стягуючи з ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн., суд першої інстанції виходив з:

- несправедливістю відносно споживача умов спірного попереднього договору купівлі-продажу автомобілю;

-наявності підстав для застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двохсторонньої реституції та приведенням сторін договору у попереднє становище, яке існувало до укладення недійсного правочину;

- наявності душевних страждань ОСОБА_2 та шкоди його психічному здоров`ю внаслідок арешту автомобілю, спричинення ОСОБА_2 моральних страждань з оцінкою розміру моральної шкоди виходячи з ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, глибини душевних страждань, у вигляді відчуття нервових переживань з врахуванням вимог розумності і справедливості.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- 20.01.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 -сандром укладено усний договір купівлі продажу автотранспортного засобу «Volkswagen Golf» д/н НОМЕР_1 . Відповідач отримав 2700 доларів США та на підтвердження передав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 виданого Черкаським ВРЕР при УДАІ ГУМВС України в Черкаській області на ім`я ОСОБА_3 ;

- 17.02.2017 року автомобіль було затримано співробітниками поліцейського УПД ГУ НП України в Одеській області, де в ході перевірки документів було виявлені явні ознаки підробки свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, в якому номер кузову не відповідав дійсності;

- 18.02.2017 року дане повідомлення внесене органом досудового розслідування Лиманського ВП ГУНП в Одеській області до ЄРДР за №12017160330000257 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України;

- згідно з довідкою Територіального сервісного центру №5147 від 17.02.2017 року, яким здійснено перевірку по наявним базам легкового автомобіля марки «Фольцваген Гольф», д/н д/н НОМЕР_1 , встановлено, що згідно бази даних наявний автомобіль вказаної марки, який зареєстровано 15.03.2014 року за ОСОБА_3 , кузов № НОМЕР_5 . Автомобіль марки «Фольцваген Гольф», д/н д/н НОМЕР_1 , з кузовом НОМЕР_4 відсутній;

- ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області по справі №504/571/17-к від 24.02.2017 року задоволено клопотання слідчого СВ Лиманського ВП Головного управління Національної поліції Антонова С.В. про арешт майна по кримінальному провадженню, внесеному в ЄРДР за №12017160330000257 від 18.02.2017 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України та накладено арешт на автомобіль «Volkswagen Golf» д/н НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 , виданого Черкаським ВРЕР при УДАІ ГУМВС України в Черкаській області на ім`я ОСОБА_3 , заборонивши позивачу та будь-яким особам відчужувати автомобіль та використовувати документи;

- ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24.04.2017 року апеляційну скаргу адвоката Маркова Григорія Леонтійовича задоволено частково, ухвалу слідчого судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 24.02.2017 року скасовано, а клопотання повернуто прокурору для усунення недоліків, які зазначені в мотивувальній частині ухвали;

- ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 26.05.2017 року було накладено арешт на майно, а саме: автомобіль марки «Volkswagen Golf 3 1.9 TDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , кузов VIN НОМЕР_4 та свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 , виданого Черкаським ВРЕР при УДАІ ГУМВСУ в Черкаській області, заборонивши ОСОБА_2 чи будь-яким особам, розпоряджатися будь-яким чином цим майном та використовувати його.

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України.

Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажом транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.

У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів» № 941 від 18.11.2015 року, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, зокрема, є укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Як встановлено судом, 20 січня 2017 року на підставі усної домовленості ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 2 700 доларів США за автомобіль «Volkswagen Golf» д/н НОМЕР_1 та отримав від ОСОБА_1 свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 , виданого Черкаським ВРЕР при УДАІ ГУМВС України в Черкаській області на ім`я ОСОБА_3 .

Переоформити право власності на придбаний таким чином, автомобіль Volkswagen Golf» д/н НОМЕР_1 свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 , виданого Черкаським ВРЕР при УДАІ ГУМВС України в Черкаській області на ім`я ОСОБА_3 на своє ім`я, позивачу не вдалось, оскільки з`ясувалось, що автомобіль за даним державним номером, який зареєстрований за ОСОБА_3 має інший номер кузова ніж той, який має придбаний автомобіль. При цьому відомості про офіційне ввезення на територію України та розмитнення даного автомобіля придбаного позивачем автомобіля із відповідним номером кузова відсутні.

У кримінальному провадженні №12017160330000257 в межах досудового розслідування за ч.1 ст. 358 ЦК України Черкаським НДІСЕ Міністерства юстиції України проведена судово-технічна експертиза документів № 1-838/02, 17-843/02 від 15.06.2017 року, відповідно до висновків якої Бланк свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_6 виданого Черкаським ВРЕВ при УДАЇ ГУМВС України в Черкаській області, яке 17.02.2017 року вилучено у ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом Volkswagen Golf» д/н НОМЕР_1 , не відповідає за способом виготовлення аналогічним свідоцтвам про реєстрацію транспортних засобів, виготовлених на підприємстві, що здійснює їх випуск ТОВ «Знак» Коснорціуму «ЕДАПС», та виготовлено кустарним способом за допомогою копіювально-розмножувальної техніки.

У кримінальному провадженні №12017160330000257 в межах досудового розслідування за ч.1 ст. 358 ЦК України Одеським НДІСЕ Міністерства юстиції України проведена трасологічна експертиза щодо визначення справжності нанесення ідентифікаційних номерів КТЗ, відповідно до висновків якої на наданому для дослідження автомобілі Volkswagen Golf» д/н НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_4 та номер двигуна НОМЕР_7 не змінювалися та є первинними.

За загальним правилом, встановленим ч.1 ст. 218 ЦК України недодержання передбаченої законом простої письмової форми угоди не тягне за собою визнання її із цих підстав недійсною, а тільки виключає можливість доказування сторонами наявності угоди показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ЦК України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Як вбачається з встановлених у справі обставин угода між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не оформлялася ні в нотаріальній, ні у простій письмовій формі.

Разом з тим відповідачем не заперечувалось, що дійсно він передав автомобіль та правовстановлюючи документи на автомобіль ОСОБА_2 , а той передав йому грошові кошти у розмірі 2700 доларів США.

Тобто жодною із сторін не заперечується сам факт укладання ними в усній формі договору купівлі-продажу автомобіля та вчинення однією із сторін дій фактичної передачі автомобіля та реєстраційних документів на автомобіль, яка друга сторона підтвердила передачею грошей, даний договір.

Проте слід враховувати, що рішення суду не може бути ілюзорним (тобто таким, яке не можна виконати фактино).

В даному випадку, відстуні відомості про офіційне ввезення на територію України автомобілю Volkswagen Golf номер кузова НОМЕР_4 , а також відомості про здійснення митного оформлення даного транспортного засобу, оскільки державний реєстрацій номерний знак НОМЕР_1 був присвоєний іншому автомобілю Volkswagen Golf, який має кузов № НОМЕР_5 і який зареєстрований 15.03.2014 року за ОСОБА_3 .

В матеріалах справи експертним шляхом встановлено, що автомобілі Volkswagen Golf, який був проданий позивачу відповідачем, з номером кузова НОМЕР_4 та номером двигуна НОМЕР_7 не змінювалися та є первинними, а свідоцтво Бланк свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_6 виданого Черкаським ВРЕВ при УДАЇ ГУМВС України в Черкаській області , яке 17.02.2017 року вилучено у ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом Volkswagen Golf д/н НОМЕР_1 , не відповідає за способом виготовлення аналогічним свідоцтвам про реєстрацію транспортних засобів, виготовленими на підприємстві, що здійснює їх випус ТОВ «Знак» Коснорціуму «ЕДАПС», та виготовлено кустарним способом за допомогою копіювально-розмножувальної техніки.

Тобто, у суду відсутні законні підстави для визнання дійсним навіть і фактично укладеного договору купівлі-продажу автомобіля дійсним, оскільки таке визнання в розумінні законодавства має наслідком здійснення реєстрації транспортного засобу лише за наявності документів, які підтверджують здійснення митного оформлення даного транспортного засобу.

Оскільки документи про здійснення митного оформлення автомобілю Volkswagen Golf, який був проданий позивачу відповідачем, з номером кузова НОМЕР_4 та номером двигуна НОМЕР_7 відсутні, такий спосіб захисту, як визнання дійсним укладеного в усній формі договору купівлі-продажу автомобіля не призведе до ефективного захисту права позивача.

Cуб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Ефективним в даному випадку може бути відновлення становища, яке існувало до порушення прав.

Такий спосіб захисту пов`язується зокрема з двосторонньою реституцією, яка є наслідком визнання двостороннього правочину недійсним.

Договір купівлі-продажу автомобіля, щодо якого позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним з поверненням сторін у попередній стан, є двостороннім правочином.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 216 ЦК України поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У постанові Верхвоного Суду від 14.11.19 року у справі № 757/5515/16-ц зазначено, що набувач може бути визнаний добросовісним за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Власник має спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Можна виділити такі критерії добросовісної поведінки:

- очікувана поведінка: поведінка сторони має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин в порівнянних обставинах;

- врахування прав та законних інтересів іншої сторони правовідносин: поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб;

- законна мета: поведінка сторони має бути законною, не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі;

- сприяння іншій стороні цивільного обороту: учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі отримання необхідної інформації.

У постанові Верховного Суду від 04.09.2020 року у справі № 311/2145/19 зазначено:

«Аналіз ч. 2 ст. 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права. Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків. Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав. Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, ч. 3 ст. 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними. Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується ще на римській максимі ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності».

Оскільки проданий відповідачем позивачу автомобіль, як встановлено судом, фактично не є і ніколи не був зареєстрованим, про підробленість свідоцтва про реєстрацію автомобіля, яке відповідач передав позивачу, було встановлено лише експертним шляхом в межах досудового розслідування кримінального провадження, а відповідач під час надання заперечень на позов не конкретизував обставини придбання ним самим даного автомобіля (коли, у кого, як саме, чому не зареєстрував автомобіль на своє ім`я тощо), а також не посилався на те, що він знав про відсутність справжньої реєстрації автомобіля і повідомляв про це позивачу при досягненні між ними усної угоди про купівлю-продаж автомобіля, яка незважаючи на це все одно відбулась, суд набув в цілому правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу Volkswagen Golf, номер кузова НОМЕР_4 , оскільки такий спосіб захисту, пов`язаний з поверненням сторін у становище, яке існувало до порушення прав є в даному випадку ефективним і справедливим.

Та обставина, на яку в апеляційній скарзі посилається ОСОБА_1 , зокрема, що при купівлі автомобілю у позивача не було претензій і що автомобіль оглядався спеціалістами і в пристуності свідка, зайвий раз доводить, що ті суттєві недоліки, пов`язані з реєстраційними документами (підроблення бланку свідоцтва про державну реєстрацію), могли бути і були виявлені лише за допомогою експертного дослідження під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, тобто були неочевидними через високу якість підроблення.

Також слід звернути увагу, що ОСОБА_1 , стверджуючи, що він як і позивач також є постраждалим від спірного автомобіля, не надав до суду доказів про його звернення до суду до особи, яка відчужила йому спірний автомобіль з відповідними вимогами, спрямованими на відновлення порушених прав ОСОБА_1 .

Так як недобросовісність відповідача при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля Volkswagen Golf», номер кузова НОМЕР_4 , ототожнюється з виною, суд правильно задовольнив вимоги про:

- визнання недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу транспортного засобу «Фольцваген-Гольф», д/н НОМЕР_1 , укладеного усно між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 2 700,00 доларів США, що за курсом НБУ України становить 75789,00 грн. та у відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн., а всього 80789,00 грн.

- зобов`язання ОСОБА_1 вивезти від житлового будинку ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , автотранспортний засіб «Фольцваген-Гольф», д/н НОМЕР_1 .

Виходячи з принципу диспозитивності і приймаючи до уваги, що позивач рішення суду не оскаржує, колегія суддів з метою не погіршення становища відповідача не надає оцінки правильності рішенню суду в частині в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2700,00 доларів США із зазначенням в резулятивній частині рішення суду еквіваленту даної суми у гривнях за курсом НБУ України на день ухвалення рішення суду - 75789,00 грн.

Визначений судом розмір стягнення моральної шкоди 5000 грн. виходячи із встановлених у справі обставин, пов`язаних з порушенням прав позивача, тривалості строку та зусиль витрачених позивачем на захист свого порушеного права, не могли не викликати душевні хвилювання, а тому є розумним та справедливим.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність вини відповідача, відсутності обвинувального вироку у відношенні відповідача фактично зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Посилання районного суду на норми Закону України «Про захист прав споживачів» є некоректними, але самі по собі не призвели до ухвалення помилкового рішення, а правильне по суті рішення не може бути скасовано з одних лише формальних підстав.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пальонко Тамари Йосипівни - залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 07.11.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова