Рішення

від 05.11.2024 по справі 240/14244/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 листопада 2024 р. Справа № 240/14244/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Житомирського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

30.07.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Житомирського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що позивач, як суддя Житомирського окружного адміністративного суду, отримує суддівську винагороду, обчислену відповідно до приписів статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

При цьому, пунктом 1 частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Вказала, що з 01.01.2024 року відповідачем для обрахунку розміру суддівської винагороди взято за основу таку базову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", що не відповідає положенням статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

На переконання позивача, розмір її суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року має бути обрахований виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн., у зв`язку із чим звернулась з цим позовом до суду.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2024 року адміністративну справу №240/14244/24 передано за підсудністю до Вінницького окружного адміністративного суду.

20.08.2024 року матеріали адміністративної справи надійшли до Вінницького окружного адміністративного суду.

Автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до статті 31 КАС України, визначено головуючого суддю у даній справі ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 26.08.2024 року відкрито провадження у даній справі та вирішено її розгляд здійснювати в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 24.09.2024 року.

Цією ж ухвалою суду витребувано у відповідача та зобов`язано його надати суду в 15-денний строк з дня отримання копії даної ухвали наступні докази: 1) чи виділялися Державною судовою адміністрацією України достатньо коштів для обчислення та виплати суддівської винагороди позивачу у період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2024 рік у розмірі 3028 гривень; 2) чи могла б бути виплачена суддівська винагорода позивачу у період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 2024 рік у розмірі 3028 гривень за рахунок тих бюджетних асигнувань, що передбачались для Житомирського окружного адміністративного суду в затвердженому на 2024 рік кошторисі та щомісячному розписі видатків.

Ухвалою суду від 24.09.2024 року підготовче судове засідання відкладено на 08.10.2024 року.

25.09.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.

Вказав, що саме ДСА України, як суб`єкт владних повноважень, має відповідати за погашення заборгованості, яка може виникнути внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Отже, відповідач зауважує, що саме ДСА України, в разі задоволення вимог позивача, має вчиняти дії по нарахуванню та виплаті такої суддівської винагороди позивачу.

Крім цього вказав, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Відтак, необхідно враховувати положення інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді.

Нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу у спірний період проведено відповідно до норм статті 135 Закону №1402-VIII, в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, та відповідно до вимог чинного законодавства. У свою чергу, виплата суддівської винагороди позивачу у період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 2024 рік у розмірі 3028 гривень за рахунок тих бюджетних асигнувань, що передбачалися для Житомирського окружного адміністративного суду в затвердженому на 2024 рік кошторисі, є порушенням норм чинного законодавства розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

Ухвалою суду від 08.10.2024 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.10.2024 року.

29.10.2024 року адміністративна справа знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою. Наступне судове засідання призначено на 05.11.2024 року.

05.11.2024 року в судове засідання позивач та представники відповідачів не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялись завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, представник Житомирського окружного адміністративного суду у відзиві просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвала суду від 26.08.2024 року доставлено до електронного кабінету Державної судової адміністрації України 28.08.2024 року о 23:35 год., разом з тим, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 1 статті 205 КАС України визначено, що неявка учасників справи у судове засідання за умови що їх належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає його проведенню.

Враховуючи вимоги статті 205 КАС України, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

Указом Президента України від 19.09.2008 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду.

Постановою Верховної Ради України від 05.09.2013 року призначено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду безстроково.

За період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року Житомирським окружним адміністративним судом позивачу нараховано суддівську винагороду, для визначення суми якої взято за основу таку базову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

На переконання позивача, розмір її суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року має бути обрахований виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн., у зв`язку із чим звернулась з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 року (далі Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Положеннями частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11.03.2020 року у справі №4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Положеннями частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року №11-р/2018.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що виплата суддівської винагороди регулюється приписами статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що з 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 року №1401-VIII (далі - Закон №1401-VIII).

Нормами вказаного закону, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, яка вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме - "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 року у справі №140/5481/22 вказав, що наявність в Конституції України зазначеної норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні розглядуваних правовідносин на користь спеціального закону (про судоустрій). Враховуючи обставини того, що норми Конституції України є нормами прямої дії, то при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Відтак, враховуючи положення статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, слід дійти висновку про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд зазначає, що визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян врегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум" №966-XIV від 15.07.1999 року (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до приписів статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

При цьому, зі змісту положень Закону №966-XIV вбачається, що останнім закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

В той же час, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Суд зауважує, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Отже, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та Законом України "Про прожитковий мінімум" не передбачено існування будь-якого альтернативного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а як наслідок і обов`язку застосування такої величини.

Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року №5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закони України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично містить змінену складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за вказаним правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008.

Відтак, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі №360/503/21, від 02.06.2023 року у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 року у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 року у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 року у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 року у справі №240/2978/22.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена у спірному періоді, на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" відповідно, є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22, від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі №360/503/21.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року, розмір якої повинен обчислюватися виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн.

Разом з тим, необхідним в даній справі є визначення суб`єкта, який є відповідальним за здійснення фінансування суддівської винагороди у належному розмірі.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд, крім іншого, зобов`язати Житомирський окружний адміністративний суд нарахувати та виплати ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму у 2024 році для працездатних осіб у розмірі 3028 грн., з врахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В той же час, суд зазначає, що згідно норм частин 3, 4 статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком, зокрема у цілому щодо апеляційних, окружних адміністративних, господарських та місцевих судів. Видатки судів всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (частини 5, 6 статті 148 Закону №1402-VIII).

Частиною 7 статі 148 цього Закону №1402-VIII встановлено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 Закону №1402-VIII).

Положеннями частини 1 та пункту 2 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються: на головних розпорядників бюджетних коштів; розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, зокрема ДСА України.

За змістом частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів:

- отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

- затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

- розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;

- розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання.

Отже, з урахуванням наведеного, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Апеляційні, окружні адміністративні, господарські суди чи ТУ ДСА України, як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі, зокрема на 2024 рік.

Для забезпечення цієї норми (частини 5 статті 22) відповідно до абзацу другого пункту 4-1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України наділена повноваженнями здійснювати перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня в межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету, за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Відповідно до пункту 2.1. розділу ІІ "Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 року №1407 головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу за територіями (обласний рівень) із зазначенням статусу кожної установи (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів), яка обслуговується у відповідному органі Казначейства. Відповідальні виконавці бюджетних програм визначають мережу і подають головному розпоряднику для зведення мережі по головному розпоряднику.

До мережі включаються головний розпорядник, розпорядники нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику та/або діяльність яких координується через нього, та одержувачі бюджетних коштів, які уповноважені головним розпорядником на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримують на їх виконання кошти з державного бюджету.

До мережі включаються розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів, внесені до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів (далі - Єдиний реєстр), у встановленому законодавством порядку.

Згідно із відомостями з Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів Житомирський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів, вищестоящою установою якого зазначено ДСА України.

Таким чином, ДСА України є головним розпорядником коштів державного бюджету України щодо Житомирського окружного адміністративного суду, відповідно Житомирський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Аналізуючи вищевикладене, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

При цьому Житомирський окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі, зокрема, на 2024 рік.

Як встановлено зі змісту кошторису Житомирського окружного адміністративного суду на 2024 рік, видатки суду на виплату суддівської винагороди на рік затверджено у розмірах, визначених у розрахунках річного фонду суддівської винагороди суддів цього суду на 2024 рік, - 24 430 176 грн.

Додатково впродовж 2024 року Державною судовою адміністрацією України коштів для обчислення та виплати суддівської винагороди суддям Житомирського окружного адміністративного суду, в тому числі позивачу, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2024 рік у розмірі 3028 грн. не виділялися, зміни до кошторису суду на 2024 рік в сторону збільшення фонду оплати суддівської винагороди не вносилися.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб`єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.

Відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява №63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо не забезпечення Житомирського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року, виходячи зі встановленого на 01.01.2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн., що відповідно, призвело до її протиправної невиплати з боку Житомирського окружного адміністративного суду.

У зв`язку із цим суд дійшов висновку про протиправність дій Житомирського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн.

Щодо вимоги зобов`язального характеру, то суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням вищевказаного, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги необхідно задовольнити.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 року у справі №120/19262/21-а.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26.04.2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи відсутність судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Житомирського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року виходячи зі встановленого на 01.01.2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року виходячи зі встановленого на 01.01.2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028 грн.

Визнати протиправними дії Житомирського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Житомирський окружний адміністративний суд провести нарахування та виплату судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 30.06.2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 року - 3028 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Житомирський окружний адміністративний суд (вул. Бориса Лятошинського, 5, м. Житомир, код ЄДРПОУ 34854954);

Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795).

Суддя Дончик Віталій Володимирович