Постанова

від 06.11.2024 по справі 320/34467/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/34467/23 Головуючий у І інстанції - Панова Г.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Комунального підприємства «Головне управління комунального господарства» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Головне управління комунального господарства» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області», в якому просило стягнути з Відповідача за невиконання нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-ХІІ, на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій за порушення термінів їх сплати у розмірі 124764,72 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року позовну заяву повернуто Позивачу.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Київське обласне відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі Київське обласне відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Зокрема, Київське обласне відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю вказує на те, що неврахування судом першої інстанції об`єктивних обставин пропуску процесуального строку, зазначених Позивачем при повторному поданні адміністративного позову, призвело до необґрунтованих висновків про повернення позовної заяви.

Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву виходив з того, що позовна заява та заява про поновлення строку звернення до суду не містять належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на таке.

Згідно з пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

У постанові від 21 лютого 2011 року у справі № 21-9а11 Верховний Суд України дійшов висновку, що за змістом статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачуються (нараховуються, застосовуються) підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. На переконання Верховного Суду України, саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку.

Враховуючи наведені положення чинного законодавства, датою, з якої розпочинається перебіг трьохмісячного строку звернення Позивача до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є день, який слідує за останнім днем строку, передбаченого для самостійної сплати підприємствами, установами, організаціями адміністративно-господарських санкцій, тобто 16 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № П/811/2242/15, від 05 липня 2018 року у справі № 809/1933/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 809/1931/16, від 06 листопада 2020 року у справі № 160/8707/19.

На підставі вищевикладеного, трьохмісячний строк звернення Позивача до суду з даним адміністративним позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені щодо звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2022 рік розпочався 16 квітня 2023 року та закінчився 16 липня 2023 року.

Позивач звернувся до суду 04 жовтня 2023 року, тобто після спливу строку, визначеного статтею 122 КАС України для звернення до адміністративного суду.

Разом із позовом Позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у якій він зазначив, що 11 липня 2023 року (в межах строків, встановлених КАС України) Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства «Головне управління комунального господарства» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області» суми адміністративно-господарських санкцій та пені у загальному розмірі 124764,72 грн.

Проте, 18 липня 2023 року Київським окружним адміністративним судом у справі № 320/24184/23 прийнято ухвалу про залишення позовної заяви без руху та визначено Позивачу порядок та строк усунення недоліків позовної заяви, а саме протягом п`яти днів з дня отримання ухвали суду надати до справи докази сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Позивачем зазначено, що 10.08.2023 ним було подано до суду (в системі «Електронний суд») заяву про усунення недоліків зі сплати судового збору, в якому просило відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі відповідно до статті 133 КАС України.

19 вересня 2023 року Київським окружним адміністративним судом у справі № 320/24184/23 постановлено ухвалу про повернення позовної заяви, якою Київському обласному відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відмовлено в задоволенні заяви про відстрочення сплати судового збору та вирішено позовну заяву повернути Позивачу.

Як вбачається із долучених до матеріалів адміністративного позову, та апеляційної скарги ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 320/24184/23 про повернення позовної заяви Київському обласному відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, отримана 21 вересня 2024 року.

Розглянувши клопотання Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, перевіривши його обґрунтованість, дослідивши матеріали апеляційної скарги в частині, що стосується порушеного питання, беручи до уваги те, що первинну позовну заяву було подано у межах строку передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС України, враховуючи усунення недоліків первинної позовної заяви, а саме сплату судового збору та подання у найкоротші строки повторної позовної заяви, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду, оскільки сукупність доводів і обставин, наведених вказаною особою підтверджуються наявними і допустимими доказами на обґрунтування поважності причин пропуску строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнає вказані Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом поважними.

Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).

Крім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає передчасним висновок суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви.

Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення судом першої інстанції ухвали 27 червня 2024 року про повернення позовної заяви та, як наслідок, наявність підстав для її скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Я.М. Василенко

Л.О. Костюк