Постанова

від 31.10.2024 по справі 948/1077/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 948/1077/22

провадження № 61-6206св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»,

третя особа - Головне управління Держпраці в Харківській області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року та додаткове рішення Машівського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2023 року в складі судді Косик С. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК») про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги в КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК».

24 лютого 2022 російська федерація здійснила агресивне повномасштабне вторгнення на територію України, в зв`язку з чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на всій території України введено військовий стан, який триває до цього часу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 розділу ІV Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75, Великобурлуцьку селищну територіальну громаду визначену як таку, що перебуває в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації.

На початку вересня 2022 року ОСОБА_1 було повідомлено, що через посилення обстрілів Великобурлуцької селищної територіальної громади та змінами у законодавстві, трудовий договір, що укладався між сторонами, призупинений на час окупації території та неможливістю медичною установою виконувати свої обов`язки, а тому більшість працівників можуть не виконувати покладені на них обов`язки та роз`яснена необхідність очікування подальшого повідомлення про вирішення питання про відновлення трудових відносин.

Після 11 вересня 2022 року територія Великобурлуцької селищної територіальної громади була деокупована.

На початку жовтня 2022 року позивач дізналася, що вона була звільнена із займаної посади.Вона вживала заходів для отримання копії наказу про звільнення та документів, що стали підставою для його прийняття. У відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив про неможливість їх надання, у зв`язку з чим позивач була позбавлена можливості зібрати необхідні для подання позову документи.

24 листопада 2022 року вона отримала від КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» витяг з наказу про звільнення за прогул від 05 вересня 2022 року № 404-к, відповідно до змісту якого підставою для звільнення став рапорт головного фельдшера, зміст якого позивачу не відомий.

Позивач вважала своє звільнення незаконним, оскільки факт вчинення прогулу не оформлений належним чином і не підтверджений належними доказами, а процедура її звільнення роботодавцем не дотримана, зокрема відсутнє будь-яке оформлення (фіксація) відповідачем факту вчинення дисциплінарного порушення норм трудової дисципліни та порядку застосування дисциплінарного стягнення. Тому КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» порушило вимоги статей 147, 149 КЗпП України.

Крім того, наголошувала, що до вересня 2022 року працівниками невідкладної допомоги, зокрема і позивачем, надавалася допомога місцевим мешканцям окупованих територій.

ОСОБА_1 просила:

визнати протиправним та скасувати наказ КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» від 05 вересня 2022 року №404-к в частині її звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України;

поновити її на посаді молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги у КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК»;

стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2022 р. по дату ухвалення рішення у даній справі;

стягнути з КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» на її користь судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» від 05 вересня 2022 року № 404-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК»з 06 вересня 2022 року.

Стягнено з КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2022 року до 27 листопада 2023 року в розмірі 135 960,65 грн, з якої необхідно утримати податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнено з КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК»на користь держави судовий збір в розмірі 3 344,40 грн.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Суд першої інстанції вказав, що строк звернення позивача до суду не був пропущений, оскільки пункт 1 Прикінцевих положень КЗпП є безумовним та не пов`язує необхідність поновлення строку з будь-якими поважними причинами.

Матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач оголошував простій, таких доказів не надано і позивачем, тому суд визнав доводи позивача в цій частині безпідставними.

Разом з цим суд першої інстанції, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, виходив з того, що оскільки смт. Великий Бурлук, де знаходилося робоче місце позивача, з 24 лютого до 10 вересня 2022 року перебувало в окупації, тому відсутність позивача на робочому місці та, як наслідок, її звільнення за прогул не підтверджене належними та допустимими доказами. Той факт, що позивач здійснювала колабораційну діяльність, що могло бути підставою для її звільнення, не підтверджене відповідним обвинувальним вироком суду або, принаймні, фактом звернення до правоохоронних органів.Натомість, загальновідомим є факт, що смт. Великий Бурлук, де в той час було чи повинно було б знаходитися робоче місце позивача, до 10 вересня 2022 року перебувало під окупацією. При цьому допитані за клопотанням самого ж відповідача свідки нічого щодо місцезнаходження позивачки повідомити не могли.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач звільнена з роботи незаконно, у зв`язку із чим наказ про її звільнення підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді зі стягненням з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Додатковим рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнено з КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року апеляційну скаргу КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» залишено без задоволення, а рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 грудня 2023 року- без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, який, на його думку, надав належну оцінку показанням допитаних свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у сукупності з іншим доказами, що подані у справі, і з посиланням на статтю 111-1 КК України дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту колабораціонізму, як і факту роботи позивача на підприємстві окупантів.

Суд апеляційної інстанції також погодився з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем визначеної статтею 149 КЗпП України процедури звільнення позивача, зокрема, незабезпечення можливостей для отриманням від неї як порушниці трудової дисципліни письмових пояснень, в тому числі, із зазначенням нею поважності причин відсутності на робочому місці. Матеріали справи не містять доказів (посадової інструкції, наказів, тощо), з яких підстав та у межах яких повноважень головний фельдшер здійснював перевірку виходу на роботу працівників, зокрема, ОСОБА_1 , яким чином ним (фельдшером) був встановлений факт невиходу на роботу.

Крім того, дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, апеляційний суд погодився із визначеним судом першої інстанції розміром присуджених витрат на правову допомогу.

При цьому доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення підприємства про направлення до суду заяви для ухвалення додаткового рішення та позбавлення права іншої сторони в наданні заперечення на заяву, є безпідставним, оскільки КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» скористалось своїм правом на подання заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення 08 грудня 2023 року, що підтверджується матеріалами справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2024 року КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ОСОБА_1 з 01 вересня 2022 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території, розпочала роботу на підприємстві, так званій «скорой помощи» держави агресора. Тому, починаючи з 01 вересня 2022 року, погодившись на роботу на підприємстві іншої держави, вона фактично відмовилась та перестала виконувати функції молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення КНП ХОР «ЦЕМД та МК». Про причини відмови працювати у КНП ХОР «ЦЕМД та МК» керівництво підприємства не повідомила, на телефонні дзвінки не відповідала. Зважаючи на обставини перебування працівників підприємства на тимчасово окупованій території, іншого способу зажадати пояснення, ніж як зателефонувати працівнику на номер телефону, що вказаний в особовій справі, у роботодавця не було. 05 вересня 2022 року видано наказ № 404-к, яким між іншим було звільнено ОСОБА_1 із займаної посади. Витяг з вказаного наказу разом з листом від роботодавця було направлено ОСОБА_1 на його домашню адресу простим листом, оскільки АТ «Укрпошта» не здійснювала прийом рекомендованих листів, адресованих на тимчасово окуповані території. Таким чином, КНП ХОР «ЦЕМД та МК» виконало всі можливі на той час вимоги до порядку застосування дисциплінарного стягнення;

суди правильно відхилили твердження позивача про оголошення простою, адже за ініціативою адміністрації КНП ХОР «ЦЕМД та МК» за весь час дії воєнного стану на території України жоден трудовий договір не було призупинено з жодним працівником підприємства. Усі працівники, які 01 вересня 2022 року не перейшли на роботу до іншого підприємства «скорой помощи» (підприємство держави-агресора), продовжують працювати у Великобурлуцькому відділенні КНП ХОР «ЦЕМД та МК»;

суди дали вільне трактування показанням свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , які повідомили, що з перших чисел вересня 2022 року тих, хто не погодився працювати на «скорой помощи», не допустили до роботи, а ті, хто погодився на співпрацю, - продовжили працювати. Обидва свідки повідомили, що їм відомо, що ОСОБА_1 продовжила працювати (навіть зі своїм чоловіком ОСОБА_4 , який до цього на підприємстві не працював). Крім того, колектив Великобурлуцького відділення КНП ХОР «ЦЕМД та МК» не хоче працювати з особами, які виконували роботи «на скорой помощи» у підпорядкуванні держави-агресора;

твердження позивача про непроведення з нею остаточного розрахунку є безпідставним, оскільки їй були нарахуванні коштів, проте після вирахування суми нестачі, остаточний розрахунок становив 0,0 грн;

висновок суду про те, що позивач проставила підпис про отримання трудової книжки 05 вересня 2022 року є помилковим, оскільки позивач взагалі не ставила дати отримання трудової книжки, а у графі міститься інформація про підставу видачі трудової книжки - номер і дата наказу про звільнення;

на цей час у штатному розписі Великобурлуцького відділення КНП ХОР «ЦЕМД та МК» немає такої посади як молодша медична сестра (санітарка швидкої та невідкладної медичної допомоги) у зв`язку із проведенням у відповідність до Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 1114 (зі змінами);

безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що вона вживала заходи для отримання копії наказу про звільнення та документів, які стали підставою для його прийняття, проте у відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив про неможливість їх надання. Тому вона нібито була позбавлена можливості зібрати необхідні для подання позову документи. Запити адвоката не відповідали вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», викликали сумнів у наявності повноважень представника ОСОБА_1 ;

адвокат позивача не міг представляти інтереси позивача під час судового процесу, оскільки строк дії договору сплив ще до розгляду справи судом, а особа, яка надавала пояснення, підтримувала позов, заявляла клопотання, не могла бути учасником справи;

позивач знала про своє звільнення ще у вересні 2022 року, проте з позовом звернулась лише 14 грудня 2022 року, тобто більше ніж через три місяці після звільнення. Розгляд справи тривав більше року. Тому відповідач вважає несправедливим стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 06 вересня 2022 року до 27 листопада 2023 року в розмірі 135 960,65 грн, адже до нього включено час, коли позивач бездіяла щодо подання позову та надання необхідних документів для вирішення справи. Крім того, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який позивач просила стягнути на свою користь, проведено з порученням норм законодавства, адже суд безпідставно включив у розрахунок середнього заробітку суми премій. Відповідач наголошує, що середньоденна заробітна плата позивача становить 221,07 грн, а не 424,88 грн як вважали представник позивача та суди попередніх інстанцій;

проведений судом розрахунок судового збору не відповідає нормам законодавства;

суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, безпідставно стягнув з КНП ХОР «ЦЕМД та МК» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. При цьому суди проігнорували вимоги статей 134, 137, частини восьмої статті 141, статей 182, 183 ЦПК України, зокрема не надали належної оцінки як порушенню порядку надання доказів про правничу допомогу, так і змісту цих доказів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року в задоволенні клопотання КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» про повернення помилково сплаченого судового збору за подання касаційної скарги відмовлено. Крім того, касаційну скаргу КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 948/1077/22 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» про зупинення дії (виконання) рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року, додаткового рішення Машівського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2023 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року відмовлено.

У червні 2024 року матеріали справи № 948/1077/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 червня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 922/2993/21, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 30 вересня 2020 року ОСОБА_1 прийнята на 1,0 посади молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» з 01 жовтня 2020 року з посадовим окладом згідно з штатним розписом. Це підтверджується витягом з наказу КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» від 30 вересня 2020 року № 485-К та копією трудової книжки ОСОБА_1 .

Рапортом головного фельдшера КНП «ЦЕМД та МК» від 05 вересня 2022 року доведено до відома директора вказаної установи, що при перевірці роботи відділень установлено, що в період з 01 вересня 2022 року до 05 вересня 2022 року, в тому числі ОСОБА_1 , молодша медична сестра, не виходить на роботу у відділення КНП «ЦЕМД та МК» без поважних причин. Тому просив звільнити вказаного працівника.

Згідно з витягом з наказу «Про прийом та звільнення» від 05 вересня 2022 року № 404-к ОСОБА_1 звільнена з посади молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги 05 вересня 2022 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Відповідний запис внесено до трудової книжки ОСОБА_1 .

Згідно з листом інспектора відділу кадрів від 05 вересня 2022 року № 299/03к ОСОБА_1 повідомлено, що вона була звільнена з роботи з 05 вересня 2022 року у зв`язку з відсутністю на роботі за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України та роз`яснено їй про необхідність звернутися до відділу кадрів для отримання трудової книжки.

Відповідно до копії акта від 05 вересня 2022 року, складеного працівниками відділу кадрів КНП ХОР «ЦЕМД та МК», 05 вересня 2022 року в приміщенні відділу кадрів на гучному зв`язку вони намагалися додзвонитися до ОСОБА_1 з приводу пояснення причин відсутності її на роботі, номер телефону, який позивач залишила для зв`язку, не відповідав.

У копії витягу з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів ОСОБА_1 вказано, що позивач отримала трудову книжку 05 вересня 2022 року.

З наданого представником позивача розрахунку середнього заробітку вбачається, що ним обрахований заробіток за один робочий день - 804,78 грн

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституція України).

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20 (провадження № 61-5863св23)).

Отже, порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника, покладених на нього трудових обов`язків. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогул є дисциплінарним проступком підвищеного ступеня тяжкості, тому у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України за його вчинення передбачене право власника або уповноваженого ним органу застосувати до працівника найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді звільнення.

Разом з тим, для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21)).

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами (див. постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801 цс15 та постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21) та від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22 (провадження № 61-11016св23)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що згідно з рапортом головного фельдшера КНП ХОР «ЦЕМД та МК» від 05 вересня 2022 року при перевірці роботи відділень було встановлено, що в період з 01 по 05 вересня 2022 року, в тому числі ОСОБА_1 - молодша медична сестра (санітарка швидкої та невідкладної медичної допомоги) не виходить на роботу у відділення КНП ХОР «ЦЕМД та МК» без поважних причин, а тому просив звільнити цього працівника;

відповідно до копії акта від 05 вересня 2022 року, складеного працівниками відділу кадрів КНП ХОР «ЦЕМД та МК», вбачається, що 05 вересня 2022 року у приміщенні відділу кадрів на вони намагалися додзвонитися до ОСОБА_1 з приводу пояснення причин відсутності її на роботі; номер телефону, який вона залишила для зв`язку, знаходився поза зоною досяжності;

у позовній заяві позивач сама не заперечувала факт не з`явлення на роботу з вересня 2022 року, оскільки зазначала, що «на початку вересня 2022 року їй було повідомлено, що через посилення обстрілів Великобурлуцької селищної територіальної громади та змінами у законодавстві, трудовий договір, що укладався між сторонами, призупинений на час окупації території та неможливістю медичною установою виконувати свої обов`язки. Пізніше у вересні 2022 року вона з`явилась до Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги з метою отримання інформації щодо можливості виконувати обов`язки, на що отримала відповідь, що трудовий договір є призупиненим та більшість працівників можуть не виконувати покладені на них обов`язки. Знову ж, така інформація була отримана в усній формі. Від роботодавця в телефонному режимі було повідомлено, що позивачу слід очікувати повідомлення про відновлення трудового договору та продовження трудових відносин. Аргументовано таке змінами в законодавстві України» (т. 1, а.с. 2, зворот);

при цьому суди встановили, що КНП ХОР «ЦЕМД та МК» не оголошувався простій, позивач не повідомлялась про зупинення роботи та отримувала заробітну плату у період з березня до вересня 2022 року (включно), що підтверджується наданими відповідачем розрахунковими листками з нарахування заробітної плати (т. 1, а.с. 122-123);

апеляційний суд вказаного не врахував, та не звернув уваги, що підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади було саме вчинення прогулу у період з 01 до 05 вересня 2022 року, а не злочину, передбаченого статтею 111-1 КК України, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку, що недоведення відповідачем факту переходу позивача на інше місце роботи та праці на ворога, а також відсутність обвинувального вироку щодо позивача, є підставою для задоволення його позову про поновлення на роботі;

суд апеляційної інстанції також проігнорував те, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення (частина перша стаття 149 КЗпП України) не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений поданими суду доказами;

крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки наданим позивачем доказам у сукупності, не врахував, що позивач не заперечував у позовній заяві своєї відсутності на робочому місці, починаючи з вересня 2022 року, не звернув уваги на суперечливу поведінку позивача. Так, у позовній заяві позивач вказувала, що не з`являлася на роботу з початку вересня 2022 року, оскільки в телефонному режимі йому було повідомлено про призупинення трудового договору, проте хто саме їй телефонував та коли саме не зазначила. Водночас у відповіді на відзив позивач вже вказувала, що 05 вересня 2022 року надавала медичну допомогу деяким пацієнтам, тобто виконувала покладені на неї обов`язки (т. 1, а.с. 90).

За таких обставин апеляційний суд належним чином доводи сторін не перевірив, не врахував, що підставою для звільнення позивача було вчинення нею прогулу, а не вчинення злочину, передбаченого статтею 111-1 КК України, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, зокрема й щодо здійснення відповідачем дій, передбачених вимогами статті 149 КЗпП України. Тому суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Отже, фактичні обставини справи судом апеляційної інстанції у повному обсязі не встановлено, не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам у сукупності, а до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги щодо незгоди із додатковим рішенням суду першої інстанції не перевіряються судом касаційної інстанції, адже питання щодо розподілу судових витрат вирішується за результатами розгляду справи по суті спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко