Постанова

від 20.01.2025 по справі 948/1077/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 948/1077/22 Номер провадження 22-ц/814/875/25Головуючий у 1-й інстанції Косик С.М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Чумак О. В.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року та додатковерішення цього ж суду від 22 грудня 2023 року у складі судді Косик С. М.

у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держпраці в Харківській області, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - КНП ХОР «ЦЕМД та МК»), у якому просила суд визнати протиправним та скасувати наказ КНП ХОР «ЦЕМД та МК» від 05 вересня 2022 року №404-к в частині її звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги у КНП ХОР «ЦЕМД та МК»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2022 р. по дату ухвалення рішення у даній справі, а також судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 01 жовтня 2020 року працювала на посаді молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги в КНП ХОР «ЦЕМД та МК».

У зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 та відповідно до підпункту 1 пункту 4 розділу ІV Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75, Великобурлуцьку селищну територіальну громаду визначено як таку, що перебуває в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації.

На початку вересня 2022 року її було повідомлено про те, що через посилення обстрілів Великобурлуцької селищної територіальної громади та змінами у законодавстві, трудовий договір, що укладався між сторонами, призупинений на час окупації території та неможливістю медичною установою виконувати свої обов`язки, а тому більшість працівників можуть не виконувати покладені на них обов`язки та роз`яснена необхідність очікування подальшого повідомлення про вирішення питання про відновлення трудових відносин.

Після 11 вересня 2022 року територія Великобурлуцької селищної територіальної громади була деокупована.

На початку жовтня 2022 року дізналася, що вона була звільнена із займаної посади, у зв`язку з чим вона вживала заходів для отримання копії наказу про звільнення та документів, що стали підставою для його прийняття, але у відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив про неможливість їх надання, у зв`язку з чим позивач була позбавлена можливості зібрати необхідні для подання позову документи.

24 листопада 2022 року вона отримала від КНП ХОР «ЦЕМД та МК» витяг з наказу про звільнення за прогул від 05 вересня 2022 року № 404-к, відповідно до змісту якого підставою для звільнення став рапорт головного фельдшера, зміст якого позивачу не відомий.

Вважала своє звільнення незаконним, оскільки факт вчинення прогулу не оформлений належним чином і не підтверджений належними доказами, а процедура її звільнення роботодавцем не дотримана, зокрема відсутнє будь-яке оформлення (фіксація) відповідачем факту вчинення дисциплінарного порушення норм трудової дисципліни та порядку застосування дисциплінарного стягнення. Тому вважає, що КНП ХОР «ЦЕМД ТА МК» порушило вимоги статей 147, 149 КЗпП України.

Крім того, наголошувала, що до вересня 2022 року працівниками невідкладної допомоги, зокрема і позивачем, надавалася допомога місцевим мешканцям окупованих територій.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ КНП ХОР «ЦЕМД та МК» від 05 вересня 2022 року № 404-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги КНП ХОР «ЦЕМД та МК» з 06 вересня 2022 року.

Стягнуто з КНП ХОР «ЦЕМД та МК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2022 року до 27 листопада 2023 року в розмірі 135 960,65 грн, з утриманням з даної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з КНП ХОР «ЦЕМД та МК» в дохід держави судовий збір в розмірі 3344,40 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду мотивовано тим, що підстав для звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України не встановлено, а відповідач законність звільнення не довів, тому наявні правові підстави для поновлення позивача на роботі з наступного дня після звільнення, зокрема з 06.09.2022 та стягнення з цієї дати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Додатковим рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з КНП ХОР «ЦЕМД та МК» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Не погодившись з вказаними рішеннями, представник КНП ХОР «ЦЕМД та МК» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішень, неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення та додаткове суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, взяв до уваги лише пояснення позивача та проігнорував фактичні обставини справи.

Так,суд недав належноїоцінки доказам,якими підтверджується,що позивачка,перебуваючи натимчасово окупованійтериторії,з 01вересня 2022року почалапрацювати напідприємстві держави-агресора,тобто фактичноприпинила виконуватисвої трудовіобов`язкимолодшої сестриВеликобурлуцького відділення,про причинитаких дійвідповідача неповідомила.Не дивлячисьна вжитіроботодавцем заходи,на зв`язокне виходила,спроби відділукадрів з`ясуватипричини невиходу ОСОБА_1 на роботубули безрезультатні,її єдинийтелефонний номер,який бувнаявний вособовій справі,знаходився позазоною досяжності. Оскільки АТ «Укрпошта» не здійснювала прийом рекомендованих листів, адресованих на територію тимчасово окупованої території, то витяг з наказу про звільнення разом з листом роботодавця було направлено позивачу простим листом на її домашню адресу, який отриманий нею, про що свідчить долучений до позову конверт зі штемпелем Укрпошти. Вказане підтверджує виконання відповідачем свого обов`язку ознайомити працівника із наказом про звільнення.

Відповідач ніколи не стверджував, що в діях позивача є склад кримінального правопорушення за статтею 111-1 КК України, а наявність обвинувального висновку є іншою підставою для звільнення, відтак незрозумілими є висновки суду першої інстанції з цього приводу.

Звертає увагу не те, що за ініціативою адміністрації відповідача за весь час дії воєнного стану на території України та під час окупації жодний трудовий договір не був зупинений, підприємство з 24 лютого 2022 року не припиняло свою роботу, усі його відділення, навіть під час окупації, продовжували роботу, усі працівники, які 01.09.2022 не перейшли на роботу до іншого підприємства (підприємства країни-агресора) продовжують працювати на підприємстві відповідача та отримувати заробітну плату. В той час твердження позивача про те, що вона продовжувала виконувати свої обов`язки як фельдшера медицини невідкладних станів є неправдивими, так як вона за відсутності медичної освіти займала зовсім іншу посаду, тому не могла продовжувати виконувати обов`язки на посаді, яку ніколи не займала, що було проігноровано судом.

Також вказує, що в порушення вимог процесуального закону суд дав помилкову оцінку показанням допитаних свідків, а також документам, що підтверджують проведення розрахунку з позивачем при звільненні. При цьому суд безпідставно прийняв розрахунок адвоката, який у порушення Порядку обчислення середньої заробітної плати включив у розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу суми премій.

Крім того, зазначає, що на сьогоднішній день в штатному розписі Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги КНП ХОР «ЦЕМД та МК» відсутня посада медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги), яку займала позивач.

В частині оскарження додаткового рішення суду вказує, що суд першої інстанції проігнорував вимоги статей 134, 137, 182, 183, частини восьмої статті 141 ЦПК України, а саме не дав належної оцінки як порушенню порядку надання доказів про правничу допомогу, так і змісту цих доказів, оскільки з ордеру адвоката не зрозуміло чи здійснює він індивідуальну адвокатську діяльність чи як член адвокатського об`єднання, а договір про надання правничої допомоги був наданий суду лише після ухвалення рішення у справі до заяви про ухвалення додаткового рішення, відтак наявні сумніви щодо дати його укладення та наявності у адвоката повноважень на представництво інтересів позивача під час розгляду справи.

Вважає, що судом не досліджено належним чином розмір понесених витрат на правову допомогу, розмір гонорару з урахуванням об`єму виконаних адвокатом робіт.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до апеляційного суду не надходив.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року апеляційну скаргу КНП ХОР «ЦЕМД та МК» залишено без задоволення, а рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 грудня 2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року скасовано постанову Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що на підставі наказу № 485-К від 30 вересня 2020 року ОСОБА_1 прийнята на 1,0 посади молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги КНП ХОР «ЦЕМД та МК» з 01 жовтня 2020 року, що підтверджується витягом з наказу КНП ХОР «ЦЕМД та МК» «Про прийом та звільнення» № 485-к від 30.09.2020 та копією трудової книжки позивача серії № від 10.07.2001.

Наказом від 05 вересня 2022 року № 404-к ОСОБА_1 звільнено з посади молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги 05 вересня 2022 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Підставою винесення наказу став рапорт головного фельдшера КНП «ЦЕМД та МК» від 05.09.2022, яким доведено до відома директора установи, що при перевірці роботи відділень встановлено, що в період з 01 до 05 вересня 2022 року ОСОБА_1 , молодша медична сестра, не виходить на роботу у відділення КНП «ЦЕМД та МК» без поважних причин.

Згідно акту від 05.09.2022, складеного працівниками відділу кадрів КНП ХОР «ЦЕМД та МК», 05 вересня 2022 року у приміщенні відділу кадрів на гучному зв`язку вони намагалися додзвонитися до ОСОБА_1 з приводу пояснення причин відсутності її на роботі, даний телефон, який остання залишила для зв`язку, знаходився поза зоною досяжності.

Листом інспектора відділу кадрів № 299/03к від 05.09.2022 ОСОБА_1 повідомлено, що вона звільнена з роботи з 05 вересня 2022 року у зв`язку з відсутністю на роботі за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України та роз`яснено їй про необхідність звернутися до відділу кадрів для отримання трудової книжки.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності належних та допустимих доказів факту прогулу позивача, місце роботи якої в с. Великий Бурлук у період з 24.02.2022 по 10.09.2022 перебувало в тимчасовій окупації, та недоведеністю відповідачем здійснення нею колабораційної діяльності, що могло стати окремою підставою для звільнення та притягнення до відповідальності. Суд дійшов висновку, що позивач була звільнена з роботи незаконно, з порушенням визначеної статтею 149 КЗпП України процедури звільнення, а тому наказ про її звільнення підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, передбачених статтею 40 КЗпП України, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення працівником трудової дисципліни, що має відбуватися з дотриманням вимог статей 147-149 КЗпП України.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Визначальним фактором для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є з`ясування поважності причин відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника (див. постанови Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21), від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20 (провадження № 61-5863св23)).

У справі, що переглядається апеляційним судом, встановлено, що з 01.09.2022 по день звільнення 05.09.2022 ОСОБА_1 не виходила на роботу у КНП ХОР «ЦЕМД та МК», де вона працювала на посаді молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлицького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги, що визнавалось нею самою у позовній заяві з посиланням на поважність причин такої відсутності - розпорядження адміністрації установи щодо призупинення дії трудового договору на час окупації території та неможливістю медичною установою виконувати свої обов`язки (а. с. 2, зворот, т. 1).

Відповідно до статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану.

Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Проте, матеріали справи не містять доказів призупинення дії трудового договору між сторонами, навпаки, під час тимчасової окупації Великобурлуцької селищної територіальної громади з березня по вересень 2022 року (включно) позивачу виплачувалась заробітна плата відповідачем, що підтверджується наданими відповідачем розрахунковими листками з нарахування заробітної плати (а. с. 122-123, т 1) та свідчить про дію трудового договору на момент невиходу позивача на роботу.

Наказу (розпорядження) роботодавця про призупинення дії трудового договору позивач суду не надала та відповідних обставин суду не довела. Крім того, судом встановлено, що КНП ХОР «ЦЕМД та МК» не оголошувався простій та позивач не повідомлялась про зупинення роботи.

У частині першій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

Позивач не довела суду наявності поважних причин невиходу її на роботу в КНП ХОР «ЦЕМД та МК» з початку вересня 2022 року, а повідомлені нею обставини не підтверджені належними та допустимими доказами по справі.

Таким чином факт відсутності на роботі позивача, що визнається обома сторонами, знайшов своє підтвердження та за недоведеності непереборних обставин, незалежних від волі позивача, які повністю виключали б її вину у порушенні трудової дисципліни, такі дії позивача є прогулом, що дає підстави для розірвання з нею трудового договору за ініціативою роботодавця згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Доводи позивача, що 05 вересня 2022 року - у день звільнення з роботи вона надавала медичну допомогу деяким пацієнтам, тобто виконувала покладені на неї трудові обов`язки, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах у справі та оцінюються апеляційним судом як спосіб захисту у відповідь на відзив представника відповідача проти позову. Про такі обставини при поданні позовної заяви позивач не заявляла та в суді їх не довела, тому такі обставини не впливають на висновки апеляційного суду щодо правомірності звільнення позивача з роботи за прогул.

Суд першої інстанції, встановивши, що трудові правовідносини між сторонами під час дії воєнного стану не припинялися, КНП ХОР «ЦЕМД та МК» продовжувало свою роботу і на тимчасово окупованих територіях та виплачувало позивачу заробітну плату, не надав належної правової оцінки доводам позивача та наданим нею доказам у сукупності, не врахував, що позивач не заперечувала у позовній заяві своєї відсутності на робочому місці, починаючи з вересня 2022 року, але поважності причин такої відсутності суду не довела, та дійшов помилкових висновків про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

При цьому, встановивши порушення роботодавцем порядку застосування дисциплінарного стягнення, визначеного частиною першою статті 149 КЗпП України, як підстави для задоволення позову, суд першої інстанції не взяв до уваги, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами, на що неодноразово вказував Верховний Суд, формуючи судову практику у подібних правовідносинах (див. постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801 цс15 та постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21) та від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22 (провадження № 61-11016св23)).

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції не може залишатись у силі та підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (див. постанову Великої Палати від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про скасування основного рішення по справі, тому підлягає скасуванню і додаткове рішення цього суду щодо розподілу судових витрат позивача на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У пункті 2 частини другої статті 141 ЦПК України вказано, що у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на позивача, тому у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Лебедєва Д. В. про ухвалення додаткового рішення з розподілу судових витрат позивача на правничу допомогу адвоката слід відмовити.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» - задовольнити.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 грудня 2023 року - скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держпраці в Харківській області, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Лебедєва Дмитра Володимировича про ухвалення додаткового рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. В. Чумак