Постанова

від 31.10.2024 по справі 591/1215/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 591/1215/21

провадження № 61-196св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Сумської міської ради, державний реєстратор виконавчого комітету Сумської міської ради Божок Ольга Миколаївна,

третя особа - Сумська міська рада Сумської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Собини О. І., Рунова В. Ю. та касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника Нежевело Валентини Вікторівни на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року у складі судді Северинової А. С. та постанову Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Сумської міської ради, третя особа - Сумська міська рада Сумської області, про визнання об`єкта нерухомості самочинним будівництвом, визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час розгляду іншої цивільної справи про визначення порядку користування земельною ділянкою їй стало відомо, що ОСОБА_2 змінила технічну характеристику подвір`я за адресою: АДРЕСА_1 , територія якого є неприватизованою земельною ділянкою спільного загального користування: на подвір`ї зник сарай «З» (біля гаражу «Ж»), з`явився новий об`єкт нерухомості «п/г2» з навісом (зазначений як «вх. в п/г), тобто відповідачем проведена забудова подвір`я новими об`єктами. Крім того, душ «Е» не санкціоновано перенесено від сараю «З» (біля гаражу «Ж») у кут території подвір`я, з території подвір`я зникла державна реєстрація оглядової ями гараж «И».

Внесені зміни як фактично на території подвір`я, так і у реєстраційні відомості об`єктів нерухомості з нею не погоджувалися. Відповідач також не надала дозвільних документів на забудову або переобладнання об`єктів нерухомості.

За її зверненнями до органу місцевого самоврядування та органів державної влади будь-яких заходів впливу на ОСОБА_2 з їхнього боку не планується.

Позивач вказувала, що її порушене право полягає у позбавленні можливості встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками будинковолодіння (садиби), яке належить сторонам на праві приватної спільної часткової власності.

ОСОБА_1 , змінивши предмет позову, просила:

визнати збудований на території подвір`я як земельної ділянки загального користування одного спільного будинковолодіння (садиби) за адресою: АДРЕСА_1 об`єкт нерухомості «п/г2» з навісом (зазначений як «вх. в п/г») самочинним будівництвом;

визнати незаконними дії ОСОБА_2 щодо влаштування на території подвір`я загального користування одного спільного будинковолодіння (садиби) за адресою: АДРЕСА_1 об`єкт нерухомості «п/г2» з навісом (зазначений як «вх. в п/г») із зобов`язанням ОСОБА_2 за власний рахунок привести земельну ділянку та об`єкти нерухомості на території подвір`я загального користування одного спільного будинковолодіння (садиби) за адресою: АДРЕСА_1 у попередній стан, який існував на момент укладення договорів довічного утримання (догляду) від 07 лютого 2007 року, зареєстрованих у реєстрі за № 6-131 та № 6-125, відповідно до ідеальних часток співвласників та з урахуванням об`єктів нерухомості відповідно до довідки КП «Сумське міське БТІ» від 31 серпня 2006 року;

визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію права приватної власності (державну реєстрацію права приватної власності) із наступним внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомості «п/г2», який з`єднується навісом (зазначений як «вх. в п/г») з гаражем «Ж» як складової частини об`єкта нерухомого майна 45/100 частин будинковолодіння (садиби) за адресою: АДРЕСА_1 , влаштованих та включених до складових об`єктів нерухомості будинковолодіння (садиби) на території земельної ділянки загального користування за адресою: АДРЕСА_1 , без погодження та відповідного волевиявлення на те іншого співвласника 55/100 частин будинковолодіння (садиби) ОСОБА_1 ;

визнати незаконними дії ОСОБА_2 щодо зміни умов загального користування земельною ділянкою на території подвір`я одного спільного будинковолодіння (садиби) за адресою: АДРЕСА_1 шляхом пересування на території подвір`я об`єкта нерухомості - душу «Е» від сараю «З» та гаражу «Ж» у іншій кут на території подвір`я;

зобов`язати ОСОБА_2 поновити умови загального користування земельною ділянкою на території подвір`я за адресою: АДРЕСА_1 у спосіб повернення об`єкта нерухомості - душу «Е» на попереднє місце фактичної забудови та розташування на момент укладення та нотаріального посвідчення договорів довічного утримання (догляду) від 07 лютого 2007 року, зареєстрованих у реєстрі за № 6-131 та № 6-125, до місця фактичного розташування сараю «З» поруч з гаражем «Ж» на території подвір`я загального користування одного спільного будинковолодіння (садиби) за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2021 року залучено до участі у справі як співвідповідача державного реєстратора виконавчого комітету Сумської міської ради Божок О. М.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведений факт порушення її прав з боку відповідача. Сам по собі факт не надання позивачем як співвласником житлового будинку та господарських будівель і споруд згоди на зведення спірних будівель не є достатнім для висновку про наявність підстав для знесення збудованих відповідачкою об`єктів.

Встановивши, що станом на момент проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за відповідачем ОСОБА_2 не вимагалося документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягав прийняттю в експлуатацію, зокрема, погребів та входів до погребів, суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання спірного погребу «п/г2» з навісом (зазначеного як «вх. в п/г») об`єктом самочинного будівництва та, відповідно, зобов`язання відповідача привести земельну ділянку у попередній стан.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконними дій відповідача щодо пересування душу «Е» суд першої інстанції зазначив, що цей об`єкт відноситься до тимчасових об`єктів, дозвіл на виконання будівельних робіт щодо яких також не вимагається.

Оскільки суд не встановив підстав для задоволення основних позовних вимог про визнання об`єкта нерухомості самочинним будівництвом, визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії, то зазначив про відсутність підстав і для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності на спірні об`єкти, вважаючи їх похідними вимогами.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті додаткового рішення в цій справі.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, то підстав для відшкодування позивачу судових витрат зі сплати судового збору та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи немає. Такі судові витрати відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України покладаються саме на позивача.

Крім того, у мотивувальній частині рішення суду від 30 травня 2023 року вказано, що відповідно до норм статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача. Таким чином, питання про розподіл судових витрат вже вирішено судом у рішенні суду від 30 травня 2023 року, стягнення яких було покладено на позивача, то відсутні підстави для повторного вирішення цього питання шляхом ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 року.

Апеляційний суд виходив з того, позивач через свого представника - адвоката Цуркана В. І. подала апеляційну скаргу на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 року, яку ухвалою Сумського апеляційного суду від 13 жовтня 2023 року залишено без руху, а саме: у задоволенні клопотання про поновлення строку на оскарження ухвали відмовлено та роз`яснено право звернутися із заявою, в якій вказати інші поважні підстави для поновлення процесуального, а також надати відповідні докази поважності причин пропуску строку на оскарження ухвали. Також заявнику роз`яснено наслідки визнання неповажними підстав для поновлення процесуального строку та ненадання відповідних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.

26 жовтня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла заява про визнання поважними причин пропуску строку на подання апеляційної скарги на ухвалу суду. Вказана заява мотивована тим, що оскаржувану ухвалу вона отримала поштою лише 19 жовтня 2023 року. Зі змістом ухвали адвокат Цуркан В. І. ознайомився 23 серпня 2023 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Адвокат Нежевело В. В. 21 липня 2023 року отримала лише рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року, а у підсистемі «Електронний суд» їй ухвала не надходила.

Апеляційний суд вважав наведені позивачем підстави для поновлення процесуального строку неповажними. Як зазначено в ухвалі апеляційного суду про залишення скарги без руху, ухвала Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 року була проголошена за відсутності позивача та її представника - Нежевело В. В. , повний текст ухвали складений у той же день. Копію ухвали в електронному виді доставлено адвокату Нежевело В. В. до електронного кабінету 16 червня 2023 року (т. 3, а. с. 141). Крім того, адвокат Нежевело В. В. особисто отримала копію оскаржуваної ухвали в суді 31 липня 2023 року (т. 3, а. с. 142). Обставин отримання копії оскаржуваної ухвали адвокатом Нежевело В. В. 16 червня 2023 року в електронному вигляді та 31 липня 2023 року особисто в суді ОСОБА_1 не спростувала. При цьому згідно з частиною сьомою статті 272 ЦПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє. Тому отримання позивачем копії ухвали 19 жовтня 2023 року не є самостійною підставою для поновлення процесуального строку.

Доводи ОСОБА_1 про ознайомлення адвокатом Цурканом В. І. зі змістом ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 23 серпня 2023 року, з огляду на її оприлюднення у вказаному реєстрі 19 червня 2023 року, також не є поважною причиною пропуску строку на оскарження ухвали суду. Посилання заявниці на те, що текст ухвали у реєстрі має «значний відсоток закодованого тексту» не відповідає дійсності.

Отже, на переконання апеляційного суду, наведені у заяві про поновлення процесуального строку обставини, не підтверджені доказами та не свідчать про відсутність у заявниці та її двох представників реальної можливості подати апеляційну скаргу у межах встановленого законом п`ятнадцятиденного строку з моменту отримання копії оскаржуваної ухвали 16 червня 2023 року та 31 липня 2023 року. При цьому безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та забезпечення принципу правової визначеності.

Постановою Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 обґрунтовувала позовні вимоги тим, що внаслідок самочинного будівництва відповідачем на території подвір`я, що є не приватизованою земельною ділянкою спільного користування, на якій знаходиться належний сторонам на праві спільної часткової власності будинок із господарськими спорудами, було порушено її право на встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, позивач вказувала, що на території спірного подвір`я зник сарай «З» (біля гаражу «Ж»), з`явився новий об`єкт нерухомості «п/г2» з навісом (зазначений як «вх. в п/г), тобто проведена забудова подвір`я новими об`єктами, а душ «Е» несанкціоновано перенесено від сараю «З» (біля гаражу «Ж») у кут території подвір`я.

У висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 11 липня 2022 року № 1596, зазначено, що виходячи з вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва (у період 2009-2010 року) перед початком будівництва було необхідно одержати дозвільні документи на будівництво погребу літ. «п/г2», що знаходиться у користуванні ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , але на сьогоднішній день це спорудження підпадає під дію Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ і може бути прийнято в експлуатацію без штрафних санкцій. Збудований об`єкт будівництва, а саме: погріб літ. «п/г2» за вказаною адресою відповідає державним будівельним та протипожежним нормам, чинним на момент будівництва і на цей час. При цьому побудований погріб літ. «п/г2» не порушує дистанції до інших об`єктів та споруд домоволодіння.

Отже, у висновку експерта не встановлено порушення відповідачем чинних державних будівельних норм та правил, визначених державними правилами та санітарними нормами.

Вважаючи неналежними доказами висновки проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи, позивач не скористалась правом подати до суду висновок експерта, складений за його замовленням, передбаченим статтею 106 ЦПК України.

Апеляційний суд вказав, що за встановлених обставин відсутності визначеного між сторонами порядку користування спірною не приватизованою земельною ділянкою - подвір`ям за адресою: АДРЕСА_1 , сам по собі факт не надання позивачем згоди, як співвласника житлового будинку та господарських будівель за цією адресою на зведення відповідачем спірних будівель на території подвір`я, не є достатнім для висновку про порушення її прав та наявності підстав для їх знесення.

Доводи апеляційної скарги про допущені судом процесуальні порушення при призначенні у справі судової будівельно-технічної експертизи, не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, у якій просить скасувати вказану ухвалу та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 року позивач отримала поштою вперше лише 19 жовтня 2023 року, що підтверджується копією поштового конверту зі поштовим штемпелем та відстежується трекінгом відправлення № 4050112563387. Ці обставини самі по собі свідчать про наявність обставин поважності причин пропуску процесуального строку на оскарження ухвали не з вини позивача, а також вказують на можливість поновлення позивачу процесуального строку;

представнику позивача - адвокату Цуркан В. І. рішення суду в паперовому чи іншому вигляді від Зарічного районного суду м. Суми не надсилались взагалі. Крім того, за змістом оскаржуваних рішення та ухвали представник позивача - адвокат Цуркан В. І. ознайомився 23 серпня 2023 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень, але це не є належним доказом вручення судових рішень. При цьому оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов`язок суду видати копії судового рішення учасникам справи або надіслати їх, якщо сторони не були присутні під час його проголошення. Суд апеляційної інстанції повинен був перевірити дотримання судом першої інстанції порядку надсилання учасникам справи копії судового рішення, встановити дату отримання скаржником копії судового рішення та надати оцінку своєчасності подання ним апеляційної скарги після цієї дати;

у приміщенні Зарічного районного суду м. Суми представник позивача - адвокат Нежевело В. В. отримала лише рішення суду по суті спору, а ухвалу суду від 16 червня 2023 року їй не видавали. Водночас матеріали справи не містять будь-якої відмітки про отримання окремо ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 рокуадвокатом Нежевело В. В., адже вона підписала лише про отримання в суді рішення по суті від 30 травня 2023 року в спосіб проставлення лише одного підпису (не двох за два окремих судових рішення). Позивачу не відомо хто саме проставив прочерк під словом «ухвала» на заяві про видачу судового рішення від 21 липня 2023 року;

адвокат Нежевело В. В. стверджує, що у цій справі у підсистемі «Електронний суд» з невідомих причин оскаржувана ухвала суду першої інстанції до цього часу включно в електронному кабінеті адвоката не відображається. При цьому у системі є реєстраційні картки вхідних документів за вересень 2023 року (тобто після винесення оскаржуваної ухвали), проте оскаржуваної ухвали від 16 червня 2023 року в електронному кабінеті адвоката Нежевело В. В. до цього часу немає.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 та її представник Нежевело В. В. подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, у якій просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Крім того, позивач та її представник просили скасувати ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 року та прийняти нове рішення щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

за наявності та доведеності позивачем інформації про існування самочинного будівництва та переобладнання об`єктів нерухомості на території подвір`я відповідачем, ОСОБА_2 не надала дозвільних документів на забудову або переобладнання об`єктів нерухомості, які мала розробити станом на момент здійснення забудови, суди не приділили цим питанням належної уваги та не надали правової оцінки, відповідних доказів суди не дослідили та висновку щодо них не зробили. Фактично суди звели питання наявності самочинної забудови до нібито дотримання чинних станом на день ухвалення рішень ДБН та правил забудови, а не на момент здійснення забудови ОСОБА_2 в 2009-2010 роках;

під час розгляду цієї справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 змінила технічну характеристику подвір`я (земельна ділянка загального спільного користування не приватизована), зокрема на території подвір`я зник сарай «3» (біля гаражу «Ж»), на території подвір`я з`явився новий об`єкт нерухомості «п/г2» з навісом (зазначений як «вх. в п/г»), тобто проведена забудувала подвір`я новими об`єктами, а душ «Е» несанкціоновано перенесений від сараю «3» (біля гаражу «Ж») у кут території подвір`я, з території подвір`я зникла державна реєстрація оглядової ями гараж «И». При розгляді справи ОСОБА_2 так і не обґрунтувала необхідність та доречність зміни технічного стану та об`єктів на території подвір`я, що слугувало розробленню в жовтні 2018 року нового технічного паспорту з вже зазначеними змінами та перебудовами. Крім того, при наявності самочинного будівництва і доведеності такої інформації до органу місцевого самоврядування та органів державної влади за час отримання інформації будь-яких заходів впливу до правопорушника ОСОБА_2 не застосовано;

порушене право позивача полягає у позбавленні її можливості встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласникам будинковолодіння (садиби), яке належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 (55/100 частин) та ОСОБА_2 (45/100 частин) з урахуванням об`єктів нерухомості, розміщених на подвір`ї. Дії відповідача призвели до існування зовсім нового розташування, об`єму та збільшеної площі забудованих об`єктів нерухомості на встановленій території для іншого співвласника ОСОБА_2 . При цьому той порядок використання спільної території, який був встановлений на момент набуття сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельною ділянкою, порушено;

суди протиправно зазначили, що сам по собі факт не надання позивачем згоди як співвласника житлового будинку та господарських будівель на зведення відповідачем спірних будівель на території подвір`я, не є достатнім для висновку про порушення її прав та наявності підстав для їх знесення;

висновки судів про те, що станом на момент проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_2 не потребувало документів, які дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягав прийняттю в експлуатацію, зокрема, погребів та входів до погребів, не можуть вважатися правильним вирішенням справи. При вирішенні спору у цій справі повинні застосовуватися норми права, які діяли на час вчинення відповідних дій особою щодо забудови об`єкта, а не норми щодо реєстрації прав , які набули чинність через десять років після забудови;

позивач заявляла вимогу про визнання незаконними дій ОСОБА_2 щодо зміни умов загального користування земельною ділянкою на території подвір`я одного спільного будинковолодіння (садиби) шляхом пересування на території подвір`я об`єкта нерухомості: душу «Е» від сараю «3» та гаражу «Ж» у іншій кут на території подвір`я. Проте щодо сараю «3» та гаражу «Ж» суди питання взагалі не дослідили, не оцінили обставини справи та не ухвалили з приводу цієї вимоги судового рішення;

частка в об`ємі майна відповідача на території спірного подвір`я штучно збільшена і вже не відповідає 45/100 частинам, як було передбачено згідно з укладеною домовленістю відповідно до договорів довічного утримання від 07 лютого 2007 року, а частка позивача має менше 55/100 частин, що впливає і на можливість використовувати землю згідно з об`ємом визначених часток. При цьому добудови/перепланування ОСОБА_2 протиправно відбувалися без згоди іншого співвласника - ОСОБА_1 ;

суди протиправно ототожнили вимогу про знесення самочинного будівництва (назва вимоги за ініціативою суду) з вимогою про приведення земельної ділянки у попередній стан (заявлена вимога позивача). При цьому вимогу позивача про приведення земельної ділянки у попередній стан судом взагалі не досліджено, а обставини відносно цієї вимоги взагалі не встановлено. Такі дії суду суперечать вимогам норм процесуального права;

суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, вважаючи їх похідними;

при розгляді цієї справи в суді першої інстанції позивач неодноразово заявляла про недовіру головуючому судді з урахуванням суб`єктивного лояльного ставлення до відповідача, з одночасним упередженим ставленням до позивача, з грубим порушенням норм чинного процесуального законодавства та інших вимог, що детально описано у заявах про відвід від 15 червня 2022 року та від 18 січня 2023 року. Проте суд необґрунтовано відмовив у задоволенні заяв про відвід;

суд першої інстанції порушив норми процесуального права під час призначення та організації проведення судової будівельно-технічної експертизи за клопотанням позивача;

суди протиправно позбавили позивача можливості провести у межах судового провадження експертне дослідження та забезпечити існування у матеріалах справи доказу щодо обставин справи, а також не дослідили належним чином показання свідка ОСОБА_4 , яка є родичкою сторін;

питання щодо застосування позовної давності судом не вирішувалось, тому суд безпідставно зробив посилання на наявність питання про позовну давність, яке ініційоване відповідачем.

У жовтні 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Нежевело В. В. надійшла заява, в якій просить касаційну скаргу задовольнити. Крім того, представник позивача просила стягнути з відповідача судові витрати, понесені під час розгляду справи у суді першої інстанції, у загальному розмірі 13 073,00 грн (витрати на правничу допомогу в розмірі - 8 500,00 грн, судовий збір у розмірі 4 540,00 грн та витрати на оплату послуг сервісного центру в розмірі 33,00 грн). Питання щодо судових витрат під час касаційного перегляду справи просили вирішити відповідно до норм 141, 416 ЦПК України. При цьому у заяві зазначено, що докази щодо об`єму витрат буде надано до суду протягом п`яти днів з дня прийняття судового рішення.

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 також подала до суду клопотання про зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідача під час касаційного розгляду справи.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2024 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Горлача С. Л. надійшов відзив, в якому він просить касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 рокузалишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:

касаційні скарги ОСОБА_1 є безпідставними, а оскаржені судові рішення законні та обґрунтовані. Суди встановили всі фактичні обставини справи, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідили усі наявні у справі докази у їх сукупності, керуючись внутрішнім переконанням суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову в задоволенні позивних вимог, а суд апеляційної інстанції - постанову про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін;

з огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання позивача у касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, є безпідставним, адже висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у таких постановах. При цьому аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції;

у касаційній скарзі позивач конкретно не зазначає, які фактичні дані (письмові чи речові докази тощо), що надані сторонами та містяться в матеріалах справи, не досліджені судом. Посилання скаржника стосуються виключно досліджених судом обставин (доказів), а її твердження про ненадання судом правової оцінки доказам зводиться до незгоди із внутрішнім переконанням суду про необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу викладено клопотання про розподіл витрат на правову допомогу, які понесені ОСОБА_2 під час касаційного розгляду справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження на ухвалу Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року. Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року. Відкрито касаційне провадження на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 січня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року містять підставу касаційного оскарження, передбачену абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

В ухвалі Верховного Суду від 13 березня 2024 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 309/3989/14, від 31 березня 2020 року у справі № 336/2722/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 752/8287/18, від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі № 640/4248/18 року, від 28 листопада 2019 року у справі № 803/1067/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 806/5238/15, від 18 грудня 2019 року у справі № 127/23136/17, від 18 липня 2018 року у справі № 821/3514/15-а, від 13 червня 2022 року у справі № 607/13078/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц, від 15 травня 2017 року у справі № 705/6917/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18, від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 та у постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17, від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16, від 08 липня 2015 року у справі № 732/48/15, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 55/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються з: жил. 1-4 площею 16,2 кв. м, жил. 1-5 площею 7,7 кв. м, кух. 1-6 площею 7,3 кв. м, кор. 1-2 площею 2,4 кв. м, кор. 1-3 площею 4,0 кв. м, погребу «пг», тамбуру 1-1 площею 0,9 кв. м, ван. 1-7 площею 6,9 кв. м, кор. 1-8 площею 1,8 кв. м, гаражу «И», оглядової ями, погребу «пг1», 1/2 огор. № 3, 1/2 огор. № 4, хвіртки № 5 на підставі договору довічного утримання (догляду) від 07 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого державним нотаріусом Першої Сумської державної нотаріальної контори, реєстраційний номер 6-131.

Відповідно до договору довічного утримання (догляду) від 07 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Першої Сумської державної нотаріальної контори, реєстраційний номер 6-125, ОСОБА_6. передала у власність ОСОБА_2 належні їй 45/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються з жил. 2-3 площею 9,8 кв. м, жил. 2-4 площею 12,2 кв. м, жил. 2-5 площею 16,5 кв. м, кор. 2-6 площею 2,4 кв. м, кор. 2-1 площею 3,5 кв. м, кух. 2-2 площею 8,5 кв. м, сараю «Б», вбиральні «Г», гаражу «Ж», сараю «З», душу «Е», воріт № 1, огорожі № 2, 1/2 огр. № 3, 1/2 огор. № 4.

За даними технічного паспорта на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який виготовлений 08 грудня 2005 року, станом на 31 серпня 2006 року була проведена реєстрація поточних змін до плану присадибної ділянки: житловий будинок під літерою «А», сараї «Б», «З», вбиральня «Г», гаражі «Ж», «И», сарай «б», душ «Е», погріб «пг1», огорожа № 1-5, трубчатий колодязь «І».

23 жовтня 2018 року за замовленням відповідача ОСОБА_2 виготовлено новий технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з наступним схематичним планом земельної ділянки: житловий будинок під літерою «А-1», прибудова «а1», сарай «Б», вбиральня «Г», гаражі «Ж», «И», літній душ «Е», погреби «п/г», «п/г1», погріб «п/г2», огорожа № 1-5.

26 березня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до державного реєстратора виконавчого комітету Сумської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. До заяви вона додала: правовстановлюючі документи на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 23 жовтня 2018 року; довідку-характеристику об`єкта нерухомого майна ТОВ «Перше БТІ» від 04 березня 2019 року про те, що за адресою: АДРЕСА_1 згідно з даними інвентаризації станом на 23 жовтня 2018 року розташовані наступні будівлі та споруди: житловий будинок під літерою «А-1», прибудова «а1», сарай «Б», вбиральня «Г», літній душ «Е», гаражі «Ж», «И», погреби «п/г», «п/г1», «п/г2», огорожа № 1-5. Загальна площа житлового будинку під літерою «А-1» становить 98,9 кв. м. Житлова площа зменшилась на 7,9 кв. м за рахунок внутрішнього перепланування приміщень. Побудовано погріб під літерою «п/г», погріб під літерою «п/г2». Знесено сарай під літерою «З». Самочинне будівництво та реконструкції не виявлено.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 березня 2019 року за ОСОБА_7 на праві приватної спільної часткової власності зареєстровано 45/100 часток на вказаний житловий будинок, що складається з: житлового будинку під літерою «А-1» загальною площею 98,9 кв. м, житловою площею 54,1 кв. м, прибудови «а1», сараю «Б», вбиральні «Г», гаражів «Ж», «И», літнього душу «Е», погребів «п/г», «п/г1», «п/г2», огорожі № 1-5.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 11 липня 2022 року № 1596, виходячи з вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, у період 2009-2010 року, перед початком будівництва було необхідно одержати дозвільні документи на будівництво погребу літ. «п/г2», що знаходиться у користуванні ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , але на сьогоднішній день це спорудження підпадає під дію Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ і може бути прийнято в експлуатацію без штрафних санкцій.

Збудований об`єкт будівництва, а саме: погріб літ. «п/г2» за адресою: АДРЕСА_1 відповідає державним будівельним та протипожежним нормам, чинним на момент будівництва і цей час. Вказаний погріб літ. «п/г2» не порушує дистанції до інших об`єктів та споруд домоволодіння.

Право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за сторонами не оформлено.

Згідно з довідкою Сумського міського управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах від 30 листопада 2006 року № 6761/01-22 ОСОБА_6 на підставі рішення Сумської міської Ради народних депутатів від 17 лютого 1994 року № 70 (додаток 1, пункт 336) передана у приватну власність земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,03 га за адресою: АДРЕСА_1 . Державний акт на право власності на землю не видавався.

Рішенням Сумської міської ради від 27 грудня 2006 року № 344-МР визнано таким, що втратив чинність пункт 336 додатку 1 до рішення виконавчого комітету Сумської міської Ради народних депутатів від 17 лютого 1994 року № 70 «Про передачу в приватну власність земель» стосовно надання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,03 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_6 у зв`язку з неотриманням нею державного акта на право власності на земельну ділянку та згідно з її заявою про скасування рішення.

У провадженні Зарічного районного суду м. Суми перебуває цивільна справа № 591/1212/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, провадження у якій зупинено до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження ухвали Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року

У рішенні від 29 жовтня 2015 року ЄСПЛ звернув увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення. Згідно з цим принципом жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить ухвалювати рішення про поновлення строку оскарження, проте їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. ЄСПЛ встановив, що у справі, яка ним переглядалася, національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку. Суд зробив висновок, що сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було зазначити причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника. Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції («USTIMENKO v. UKRAINE», № 32053/13).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (частини перша, друга статті 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (стаття 272 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) зазначено, що «причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2023 року у справі № 522/2042/22 (провадження № 61-13104св22) зазначено, що «за обставинами справи суд першої інстанції у визначені процесуальним законом порядок та спосіб направив копію рішення від 14 липня 2022 року на офіційну електронну адресу представника заявника ОСОБА_8 , з яким на момент вручення копії судового рішення в електронній формі заявник ще не розірвав договір про надання правової допомоги, а отже, вважається, що заявнику належним чином вручено копію рішення суду першої інстанції, що відповідає правилам частини сьомої статті 272 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2024 року в справі № 759/17038/23 (провадження № 61-2278св24) зазначено, що: «процесуальним законодавством, чинним на час апеляційного перегляду справи, було передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ухвала Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 року була проголошена за відсутності позивача та її представника, повний текст ухвали складено у той же день;

копію ухвали в електронному вигляді було доставлено адвокату Нежевело В. В. 16 червня 2023 року до електронного кабінету (т. 3 а. с. 141). При цьому доводи апеляційної скарги про те, що у підсистемі «Електронний суд» з невідомих підстав ухвала Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 року не відображена не підтверджені належними доказами;

адвокат Нежевело В. В. особисто отримала копію повного тексту оскаржуваної ухвали в суді 31 липня 2023 року (а.с. 142).

таким чином, апеляційна скарга на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2023 року подана адвокатом Цурканом В. І. через «Електронний суд» 30 серпня 2023 року, тобто поза межами п`ятнадцятиденного строку оскарження з моменту отримання копії ухвали як в електронному, так і в паперовому вигляді.

Встановивши, що ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження, а наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, випадки передбачені статтею 358 ЦПК України відсутні, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо оскарження рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі

№ 519/2-5034/11).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18)).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Згідно з статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання об`єкта нерухомості самочинним будівництвом, визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності зазначала, що внаслідок самочинного будівництва відповідачем на території подвір`я, яке є не приватизованою земельною ділянкою спільного користування, на якій знаходиться належний сторонам на праві спільної часткової власності будинок із господарськими спорудами, було порушено її право на встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, позивач вказувала, що на території спірного подвір`я зник сарай «З» (біля гаражу «Ж»), з`явився новий об`єкт нерухомості «п/г2» з навісом (зазначений як «вх. в п/г), тобто проведена забудова подвір`я новими об`єктами, а душ «Е» несанкціоновано перенесено від сараю «З» (біля гаражу «Ж») у кут території подвір`я;

відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що сам по собі факт не надання позивачем згоди, як співвласника житлового будинку та господарських будівель за цією адресою на зведення відповідачем спірних будівель на території подвір`я, не є достатнім для висновку про порушення її прав та наявності підстав для їх знесення, а у висновку експерта не встановлено порушення відповідачем чинних державних будівельних норм та правил, визначених державними правилами та санітарними нормами;

проте суди не звернули уваги на те, що при зверненні до суду ОСОБА_1 пред`явила вимоги про: визнання збудованого на території подвір`я як земельної ділянки загального користування одного спільного будинковолодіння (садиби) об`єкта нерухомості «п/г2» з навісом (зазначений як «вх. в п/г») самочинним будівництвом; визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності (державну реєстрацію права приватної власності) із наступним внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомості «п/г2», який з`єднується навісом (зазначений як «вх. в п/г») з гаражем «Ж» як складової частини об`єкта нерухомого майна 45/100 частин будинковолодіння (садиби), влаштованих та включених до складових об`єктів нерухомості будинковолодіння (садиби) на території земельної ділянки загального користування, без погодження та відповідного волевиявлення на те іншого співвласника 55/100 частин будинковолодіння (садиби) ОСОБА_1 . Вказані способи захисту не передбачені частиною другою статті 16 ЦК України і за установлених обставин справи є неналежним. Тому суди помилково розглянули ці вимоги по суті, адже у їх задоволенні належало відмовити саме з підстав неналежності обраних способів захисту;

суди не врахували, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Оскільки спір у цій справі виник щодо розташування на подвір`ї об`єктів забудови, територія якого є неприватизованою земельною ділянкою спільного загального користування власників будинковолодіння (садиби), яке належить сторонам на праві спільної часткової власності, то згода співвласника житлового будинку і господарських будівель за цією адресою на зведення відповідачем спірних будівель на території подвір`я є обов`язковою.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання об`єкта нерухомості самочинним будівництвом, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, але помилились щодо мотивів такої відмови. Тому рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині слід змінити.

В іншій частині позовних вимог висновок судів є передчасним, оскільки суди помилково вважали, що сам по собі факт не надання позивачем згоди як співвласника житлового будинку та господарських будівель на зведення відповідачем спірних будівель на території подвір`я не є достатнім для висновку про порушення її прав та наявності підстав для їх знесення (приведення у попередній стан). Тому рішення судів в цій частині слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що ухвала Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року постановлена без додержання норм процесуального права. Разом з цим аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 та її представника Нежевело В. В. дають підстави для висновку, що рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанова Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року ухвалені без додержання норм процесуального і матеріального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року - без змін; касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника Нежевело В. В. задовольнити частково; рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року в частині позовних вимог про визнання об`єкта нерухомості самочинним будівництвом, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови; в іншій частині позовних вимог рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника Нежевело Валентини Вікторівни задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року в частині позовних вимог про визнання об`єкта нерухомості самочинним будівництвом, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 січня 2024 року скасувати, а справу у відповідній частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко