Постанова

від 06.11.2024 по справі 2-310/10

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9043/24 Справа № 2-310/10 Провадження № 22-ц/803/10204/24 Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) на ухвали Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 30 липня 2024 року та від 16 вересня 2024 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії державного виконавця Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), в якій просив скасувати постанову державного виконавця Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) від 18 січня 2024 року про стягнення штрафу у сумі 69110,93 в межах виконавчого провадження № 18296719 за виконавчим листом від 25 березня 2010 року № 2-310.

Ухвалою Жовтоводськогоміського судуДніпропетровської областівід 30липня 2024рокускаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровськоїобласті південного міжрегіонального управління міністерства юстиції(м.Одеса) Куземи ЯниОлександрівни, задоволено.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), Яни Олександрівни Куземи з винесення постанови про накладення штрафу від 18.01.2024 у виконавчому провадженні ВП №18296719.

Постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 69110,93 грн. від 18.01.2024 у виконавчому провадженні ВП №18296719, скасовано.

12 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про розподіл судових витрат, в якій просила стягнути з виконавчої служби 7000 грн.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року заяву представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Левченко Ірини Андріївни про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), - задоволено частково.

Стягнуто з Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 , 3500 грн. на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової (правничої) допомоги.

Із вказаними ухвалами суду не погодилась представник Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) Кузема Я.О., та подала апеляційні скарги, в яких зазначила, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження доказів у справі та з`ясування обставин, які мають значення для справи.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що Державним виконавцем було здійснено перерахунок заборгованості зі сплати аліментів та встановлено, що станом на 01.01.2024 рік заборгованість по аліментам становить 45 660,25 грн.

Також наголошує на тому, що 18.01.2024 року відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів встановлено, заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, а саме з 27.12.2011 року по 01.10.2020 рік. З дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у ОСОБА_1 станом на 01.10.2020 рік утворилася заборгованість зі сплати аліментів 138 221,86 грн., сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.

Вказує на те, що відсутні правові підстави для стягнення правничої допомоги.

ОСОБА_3 просила ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 30 липня 2024 року та від 16 вересня 2024 року скасувати та відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 , у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що протягом короткого проміжку часу боржником активно почала погашатись заборгованість зі сплати аліментів, а саме 21.12.2023 року перераховано на рахунок стягувачу 10138,76 грн., 25.12.2023 року перераховано на рахунок стягувачу 50154,39 грн., 29.12.2023 року перераховано на рахунок стягувачу 45660,25 грн., 30.11.2023 року боржником сплачено 5000 грн., а відповідно до розрахунку заборгованості від 05.02.2024 року заборгованість скаржником зі сплати аліментів повністю погашена.

Також вказала на те, що матеріали справи не містять заперечень державного виконавця щодо розміру витрат на правничу допомогу.

ОСОБА_2 , просила оскаржувані ухвали суду залишити без змін.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу від 30 липня 2024 року суд першої інстанції виходив з того, що на дату прийняття спірної постанови про накладення штрафу державний виконавець розрахунку заборгованості зі сплати аліментів не сформувала, а сформувала його вже після винесення оскаржуваної постанови 25.01.2024 року та стягуючи правничу допомогу у розмірі 3500 грн. вказав на наявність підстав для відшкодування витрат скаржника.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Так, у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 (провадження №12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження №61-10355св19) зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

У частинах 1 та 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження», частиною 14 цієї статті передбачено накладення на боржника штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів, а саме:

-за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

-за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

-за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Таким чином положення абзацу 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто, зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, на момент винесення постанови про накладення штрафу, за якої виникають підстави для його накладення на боржника, а не на період її виникнення.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Статтею 71 Закону України про виконавче провадження передбачено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувану і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача подання заяви стягувачем або боржником;

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Штраф - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Його завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Підставами накладення штрафу є протиправна поведінка (дії чи бездіяльності) особи, вина особи.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За змістом пункту 4 розділу XVI Інструкції №512/5 виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону №1404-VIII, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу абосплатуним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №2610/27695/2012, дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови про накладення штрафу та її сума, з якою пов`язано визначення розміру штрафу.

Також у постанові від 28 лютого 2024 року у справі №310/2210/21 Верховний Суд погодився із доводами скаржника про те, що на час накладення на нього штрафу на підставі ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» боргу за аліментами вже не було, а тому суд першої інстанції правильно задовольнив скаргу про скасування постанови про накладенняштрафу.

Отже, положенням ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець має право накласти на боржника штраф виключно за наявності двох обставин: по-перше - наявність заборгованості у розмірі, що зумовлює накладенняштрафу(розмір, що перевищує суму аліментних платежів за один рік), по-друге, наявність такої заборгованості на момент винесення постанови про накладення арешту.

Як вбачається з оскаржуваної постанови державного виконавця від 18.01.2024 року . з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у ОСОБА_1 станом на 01.10.2020 року утворилась заборгованість зі сплати аліментів 138221,86 грн., сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.

Разом з тим, місцевим судом вірно встановлено, що на дату прийняття спірної постанови про накладення штрафу державний виконавець ОСОБА_3 розрахунку заборгованості зі сплати аліментів не сформувала, а сформувала його вже після винесення оскаржуваної постанови - 25.01.2024 року, де станом на 01.01.2024 року ОСОБА_1 мав заборгованість 45660,25 грн., сукупний розмір якої не перевищує суму відповідних платежів за три роки.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оскаржена постанова є незаконною та підлягає скасуванню, а дії державного виконавця щодо її винесення є протиправними.

Що стосується тверджень апелянта про те, що при винесенні постанови від 18.01.2024 року про накладенняштрафуна боржника,враховані нормичастини 14статті 71Закону України«Про виконавчепровадження»,то апеляційний суд такі не бере до уваги, оскільки останні зумовлені неправильним тлумаченням вказаної норми.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують та не містять підстав для зміни чи скасування судового рішення, а фактично зводяться до незгоди скаржника із ухваленим судовим рішенням.

Що стосується ухвали Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року по справі №918/858/16 зробив висновок про те, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги на дії (бездіяльність) органу ДВС, підлягають розподілу відповідно до вимог процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу у порядку, передбаченому законом.

Вирішуючи питаннясудових витрат,суд першоїінстанції керувавсянормами частин1та 3(пункт1)статті 133та частин1-3ст.137ЦПК України,про те,що судовівитрати складаютьсяз судовогозбору тавитрат,пов`язанихз розглядомсправи.До витрат,пов`язанихз розглядомсправи,належать витратина професійнуправничу допомогу.Витрати,пов`язаніз правничоюдопомогою адвоката,несуть сторони,крім випадківнадання правничоїдопомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 18 січня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Левченко І.А., було укладено договір про надання правової допомоги.

ОСОБА_2 представляла інтереси ОСОБА_1 на підставі ордера серія дп №2831/050 від 18.01.2024 року.

До заяви про стягнення правничої допомоги було надано додаткову угоду № 1 від 02.05.2024 року до договору надання правової допомоги згідно якої вартість послуг становить 7000 грн., з яких: скарга на дії державного виконавця 5500 грн., аналіз, зібрання документів 300 грн., адвокатські запити 1000 грн., консультація 200 грн..

Згідно п.2.1. вказаної угоди оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється 100% вартості послуг до винесення судом першої інстанції рішення.

Закон не встановлює конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Отже, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зауважено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг, розгляд справи в суді першої інстанції, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів вважає,, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стягнувши на користь ОСОБА_1 правничу допомогу у розмірі 3500 грн. що є співмірним, розумним, виходячи з конкретних обставин справи, а також необхідним розміром таких витрат в суді першої інстанції які підлягають розподілу, а тому представником виконавчої служби справи не наведено підстав для відмови у задоволенні правничої допомоги.

Доводи скарги стосовно того. що у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення правничої допомоги, спростовуються висновком Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року по справі №918/858/16, а саме «що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги на дії (бездіяльність) органу ДВС, підлягають розподілу відповідно до вимог процесуального закону.»

Інші наведені в апеляційних скарга доводи зводяться до незгоди з висновкам суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.

Ухвали Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 30 липня 2024 року та від 16 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 6 листопада 2024 року.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта