Постанова

від 08.11.2024 по справі 515/1877/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5662/24

Справа № 515/1877/23

Головуючий у першій інстанції Рязанова К.Ю.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Татарбунарський відділ державної виконавчої служби у Білгород Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса),

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 квітня 2024 року у складі судді Рязанової К.Ю.,

встановив:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Татарбунарський відділ державної виконавчої служби у Білгород Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 04 червня 2021 року по справі №515/882/19 було вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/3 частини усіх видів місячного заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 07 червня 2019 року, до повноліття дітей.

Внаслідок невиконання відповідачем рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 04 червня 2021 року по справі №515/882/19 за ним утворилася заборгованість по виплаті аліментів на утримання дітей у розмірі 70840,03 гривень (розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виданого Татарбунарським відділом державної виконавчої служби у Білгород - Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), по ВП № 68447506 за № 21.5-32/39562 від 06 вересня 2023 року.

Відповідно до копій розрахунків заборгованості, наданих Татарбунарським відділом ДВС (вих.№21.5-32/3225 від 04 лютого 2022 року та вих.№21.5-32/11532 від 17 червня 2022 року), нею виявлено розбіжності у розрахунках заборгованості за 2020 рік станом на 01 січня 2021 року; за 2021 рік станом на 01 січня 2022 року та за січень 2022 року, що спричинило збільшення розміру заборгованості та, відповідно, розміру неустойки.

Так, відповідно до наданих ДВС розрахунків, розмір заборгованості станом на травень 2023 року складає 86500 (вісімдесят шість тисяч п`ятсот) грн. 72 коп.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 15 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 47943 гривні 30 копійок, в решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за період липня 2021 року по лютий 2022 року він не міг сплачувати аліменти на утримання дітей у зв`язку із тим, що позивачка ОСОБА_1 умисно не брала виконавчий лист про стягнення аліментів з нього і не пред`являла його до виконавчої служби, щоб згодом включити цей період до розрахунку пені за прострочення сплати аліментів. Без виконавчого листа бухгалтерія з його місця роботи Одеська філія «Експансія» не могла стягувати з нього аліменти, оскільки не знала в якому обсязі, з якого часу, яким чином і кому пересилати, а Татарбунарський відділ ДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області не міг відкрити виконавче провадження по стягненню аліментів без виконавчого листа та заяви стягувача ОСОБА_1 . Оскільки тільки у лютому 2022 року, ОСОБА_1 звернулася до ДВС Татарбунарського району і пред`явила виконавчий лист, тому його вини немає у виникненні заборгованості за цей період, але районний суд стягнув неустойку за цей період, що є протиправним. Що стосується періоду стягнення аліментів з березня 2022 року по травень 2022 року зазначає, що його провини також немає в цьому, оскільки Татарбунарський відділ ДВС у Білгород-Дністровському районі не міг встановити контакти з бухгалтерією з його місця роботи ТОВ «Експансія» («Фоззі» в м.Одеса), тому суд також протиправно стягнув з нього неустойку за цей період. З червня 2022 року він почав регулярно сплачувати аліменти і погашати заборгованість по аліментах. На сьогоднішній день у нього немає заборгованості по аліментам і він регулярно їх сплачує, проте суд все одно стягнув з нього неустойку і за цей період, що також є протиправно. Доводи скарги ОСОБА_2 обґрунтовує також тим, що за весь період сумісного проживання із позивачкою, коли він працював на морському судні і отримував зарплатню, він постійно перераховував ОСОБА_1 гроші на її картку, однак в цей самий момент вона отримувала і від Держави кошти, як матір одиначка на двох дітей, що є протизаконно, тому позивачка зобов`язана повернути отримані кошти Державі за весь період проживання із ним.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.13ст.7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як передбачено п.1 ч.4ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядкуст. 369 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до вимогстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду, в частині його оскарження, відповідає в повній мірі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 19.05.2021 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та свідоцтва серії НОМЕР_2 , виданого 11.10.2022, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народились в родині ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 04.06.2021 по справі №515/882/19 було вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,аліменти у розмірі 1/3 частини усіх видів місячного заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 07.06.2019, до повноліття дітей.

02.02.2022 державним виконавцем Татарбунарського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Білик М.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №68447506.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.06.2023 становить 73253,08 грн.

Відповідно до постанови про скасування тимчасового обмеження боржника у праві полювання у виконавчому провадженні ВП №68447506 від 18.12.2023 заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 погашена в повному обсязі та станом на 18.12.2023 відсутня.

Рішеннямвиконавчого комітету Татарбунарської міської ради від 26.10.2022 №195 відмовлено батьку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Головного управління ПФУ в м.Києві №155850003824 від 27.02.2023 ОСОБА_2 відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Відповідно до листа від 26.01.2024 ОСОБА_2 не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та пенсію не отримує.

Відповідно до довідки від 24.01.2024 №1 ОСОБА_2 працює водієм автотранспортних засобів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 із 17.01.2024.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 з 31.03.2020 по 19.09.2023 працював експедитором в ТОВ «Експансія».

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що саме з вини відповідача, який зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дітей за рішенням суду, виникла заборгованість зі сплати аліментів, а відтак наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 пені, передбаченоїст. 196 СК України.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно дост. 51 Конституції України,ст.180 СК України,батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ізч.2ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно дост. 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 1ст. 196 СК Українипередбачено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплатита є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першоюстатті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У постановіВерховного Судувід 21.12.2020в справі№ 357/14929/18(провадження№ 61-20849св19)суд дійшоввисновку,що стягненнянеустойки (пені)є санкцієюза ухиленнявід сплатиаліментів.

Ухиленням від сплати аліментів необхідно вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Згідно ізстаттею 196 СК Українивідповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

УСімейному Кодексі Українине передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання,то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості,і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідноз частиною першоюстатті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19, провадження № 61-16670сво19.

Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першоюстатті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Встановлено, що боржник ОСОБА_2 в ході розгляду справи фактично визнав наявність у нього заборгованості зі сплати аліментів.

Проте заперечуючи проти задоволення позову зазначав, що вказана заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання саме державним виконавцем та працівників ТОВ «Експансія» своїх посадових обов`язків, при відрахуванні коштів на сплату аліментів.

Разом з тим, як вірно встановлено судом, вищевказані аргументи відповідача про відсутність його вини у наявності заборгованості зі сплати аліментів спростовуються матеріалами справи, зокрема, розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, який ним не оскаржений, як і дії державного виконавця щодо не перерахування коштів щомісячно, що, в свою чергу, підтверджує обізнаність відповідача про відкрите відносно нього виконавче провадження. Доказів підтвердження звернень до роботодавця (посадових осіб за місцем роботи ТОВ "Експансія") щодо перерахування коштів на сплату аліментів суду також надано не було.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 пені, передбаченої ст. 196 СК України, оскільки доказів про вжиття всіх залежних від відповідача дій щодо сплати регулярно та в повному обсязі аліментів останнім до суду не надано.

У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_2 заперечує свою вину у виникненні заборгованості щодо несплаті ним аліментів посилаючись на те, що за період липня 2021 року по лютий 2022 року він не міг сплачувати аліменти на утримання дітей у зв`язку із тим, що позивачка ОСОБА_1 умисно не брала виконавчий лист про стягнення аліментів з нього і не пред`являла його до виконавчої служби, щоб згодом включити цей період до розрахунку пені за прострочення сплати аліментів, а без виконавчого листа бухгалтерія з його місця роботи Одеська філія «Експансія» не могла стягувати з нього аліменти, оскільки не знала в якому обсязі, з якого часу, яким чином і кому пересилати. Крім того, Татарбунарський відділ ДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області також не міг відкрити виконавче провадження по стягненню з нього аліментів без виконавчого листа та заяви стягувача ОСОБА_1 , у зв`язку із чим, його вини немає у виникненні заборгованості за цей період, проте районний суд протиправно стягнув неустойку за цей період.

Вищевказані доводи ОСОБА_2 є необґрунтованими та безпідставними, оскільки нарахування пені за порушення зобов`язання по сплаті аліментів не залежить від пред`явлення відповідного виконавчого листа до примусового виконання до відділу ДВС, адже обов`язок по їх сплаті встановлений рішенням суду, яке обов`язкове до виконання платником аліментів.

Посилання ОСОБА_2 про те, що його вини також немає у період несплати аліментів з березня 2022 року по травень 2022 року, оскільки Татарбунарський відділ ДВС у Білгород-Дністровському районі не міг встановити контакти з бухгалтерією з його місця роботи ТОВ «Експансія» оцінюються апеляційним судом критично, з огляду на те, що з наявних у матеріалах справи письмових пояснень Татарбунарського відділу ДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області наданих до суду вбачається, що хоча і на день відкриття виконавчого провадження відомостей про офіційне працевлаштування відповідача та розмір його доходів, у відділу ДВС не було, однак державним виконавцем пораховано заборгованості відповідно до вимог ч.2 ст. 195 СК України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, яка станом на 01.02.2022 складала 75030,03 грн. (а.с. 70-71).

Безпідставними єі доводискаржника проте,що оскількизчервня 2022 року він почав регулярно сплачувати аліменти і погашати заборгованість по ним, а на сьогоднішній день, у нього вже немає заборгованості по аліментам, тому суд протиправно стягнув з нього неустойку і за цей період.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на час звернення ОСОБА_1 до суду із позовом (24.11.2023), відповідач ОСОБА_2 мав заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на травень 2023 року складала 86500,72 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 16). Оскільки обов`язок зі сплати аліментів не був виконаний та прострочений, тому у позивачки виникло право на стягнення пені за несвоєчасне виконання аліментних зобов`язань, а у суду відповідно наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 пені, передбаченоїст. 196 СК України.

Інші доводи скарги ОСОБА_2 щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути Державі отриманні нею кошти, як матір одиначки на двох дітей є безпідставними, оскільки не входять в предмет доказування по цій справі.

Жодних інших доводів на спростування висновків суду, в тому числі щодо розміру та порядку обчислення пені заборгованості по аліментам, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідачем не доведено, що заборгованість по сплаті аліментів виникла не з його вини, що могло б бути підставою для звільнення його від відповідальності за прострочення зобов`язання.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення пеня за прострочення сплати аліментів в розмірі 47943,30 гривень. Такі висновки суду зроблені з врахуванням приписівст.196 СК України, яка передбачає право одержувача аліментів на стягнення неустойки (пені) саме у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи наведені обставини та вимогист. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.С. Комлева