Ухвала

від 06.11.2024 по справі 295/16514/24

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/16514/24

Категорія 54

2/295/3787/24

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

06.11.2024 року м. Житомир

Суддя Богунського районного суду м. Житомира Біднина О.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить суд визнати незаконним рішення, дії чи бездіяльності вчиненням порушень законодавства Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, а також стягнути із відповідача на свою користь 130 000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послався у позовній заяві на тринадцять випадків порушень вимог чинного законодавства Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, що призвели до незаконних рішень, дій чи бездіяльності, якими порушені цивільні права ОСОБА_1 . Позивач вказує, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача, вчинення незаконних рішень, дій та бездіяльності позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у розчаруванні, відчутті несправедливості, душевних стражданнях, погіршенні здоров`я, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Оскільки законодавство України не містить чітко визначених критеріїв для розрахунку розміру моральної шкоди, ОСОБА_1 розмір моральної шкоди визначає на свій розсуд з урахуванням характеру вчинених порушень законодавства, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини відповідача та інших обставин, які мають значення.

Суддя, вивчивши й дослідивши письмові матеріали справи, дійшов наступного висновку.

У статті 125Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18Закону України«Про судоустрійі статуссуддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 4Кодексу адміністративногосудочинства (далі - КАС України) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони стосуються приватноправових відносин і містять наявність спору щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є фізична особа.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, який не суперечить закону, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада та її виконавчий комітет в межах своєї компетенції приймають рішення.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Положеннями статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом частини першої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У відповідності до пункту 1.1 Положення про департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 08 листопада 2018 року № 1215, департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради є виконавчим органом: спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури, спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини та робочим органом з питань розміщення зовнішньої реклами Житомирської міської ради.

Департамент є правонаступником управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради (пункт 1.4 Положення).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4439/17 висловлювала правову позицію про те, що якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

У таких спорах право позивача не було реалізовано внаслідок відмови відповідача в погодженні проєкту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Наявність існуючого речового права позивача або інших осіб на земельну ділянку судом не встановлено.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 27.11.2015 звернувся до голови Житомирської міської ради із клопотанням, у якому просив надати дозвіл на одержання безоплатно у власність земельну ділянку із земель державної власності для будівництва індивідуального гаража в межах норм безоплатної передачі земельної ділянки в розмірі 0,01 га. Земельна ділянка знаходиться за межами гаражного кооперативу «Хмільники» вул. Маликова, 6 та за межами пров. 1-й Винокурний.

Листом Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 21.12.2015 року повідомлено виконком міської ради про те, що відповідно до Генерального плану м. Житомира, затвердженого рішенням міської ради від 26.12.2001 №266, земельна ділянка, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 , знаходиться на території багатоповерхової забудови. Чинним Генеральним планом не визначена можливість використання земельних ділянок для індивідуального гаражного будівництва в межах території багатоповерхової забудови.

Аналіз змісту вимог позовної заяви та зазначених у ній випадків недодержання законодавства дає підстави дійти висновку про те, що ОСОБА_1 оскаржує незаконні, на його думку, дії (бездіяльність, рішення) суб`єкта владних повноважень Департаменту (Управління) під час розгляду його клопотання від 27.11.2015 року щодо виділення земельної ділянки, за результатом розгляду якого компетентний орган у листі від 21.12.2015 року №3726/13 фактично виклав свої заперечення щодо можливості одержати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та поставив питання про переадресацію заяви ОСОБА_1 щодо виділення земельної ділянки до управління регулювання земельних відносин міської ради, внаслідок чого не тільки порушені цивільні права ОСОБА_1 через складання такого листа, а і завдано останньому моральну шкоду.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 180/1560/16-а (провадження № 11-1123апп19) висловлювала правову позицію про те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Отже, позивач оскаржує незаконні на його думку рішення (дії, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень та просить відшкодувати спричинену йому шкоду й звернувся до суду із позовом про захист свого порушеного права (інтересу) в отриманні земельної ділянки у власність. За таких обставин, відшкодування моральної шкоди заявлено в одному провадженні з вимогами вирішити публічно-правовий спір, а тому суддя дійшов висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами, є адміністративно-правовими та справа підлягає розгляду за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства. Наразі між сторонами речові приватноправові відносини не виникли. На часі захист інтересу в отриманні земельної ділянки у власність, який не реалізовано.

Висновки щодо застосуваннявідповідних нормправа буливикладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 295/5101/21 (провадження № 61-16527св21), а також у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 року у справі № 295/15864/20 та від 09.08.2023 у справі № 295/5486/22 за позовами ОСОБА_2 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про захист конституційних прав та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, наведені обставини вказують на наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

У відповідності до ч. 5 ст. 186 ЦПК України суддя роз`яснює позивачу, що розгляд справи за пред`явленим ним позовом віднесено до юрисдикції Житомирського окружного адміністративного суду.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

В цілому, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 186 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 261 ЦПК України.

Суддя О.В. Біднина