Рішення

від 04.11.2024 по справі 308/9585/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 308/9585/24-ц

пр. 2-7177/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року

Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ( в режимі ВКЗ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу 308/9585/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХПРОМПАРТНЕР» про визнання припиненим договору, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 позивач звернулась до суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХПРОМПАРТНЕР».

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 01.08.2016 між позивачем та відповідачем було укладено цивільно-правовий договір на виконання робіт зі строком дії договору по жовтень 2016 року включно.

Позивач стверджує, що всі умови договору, як нею так і відповідачем були виконані, однак позивачем було встановлено, що відповідач не подав звітність до контролюючих органів.

Відтак, остання звернулась до суду та просить суд визнати припиненим цивільно-правовий договір про виконання робіт, укладений 01.08.2016 року між ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» та ОСОБА_1 .

10.06.2024 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області було направлено за підсудністю дану позовну заяву до Печерського районного суду міста Києва.

19.07.2024 ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

03.09.2024 ухвалою суду було забезпечно участь позивача у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

04.11.2024 протокольною ухвалою суду було залишення без розгляду клопотання позивача про витребування доказів, у зв`язку

Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Таким чином, суд заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Так, судовим розглядом встановлено, що 01.08.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» було укладено цивільно-правовий договір на виконання робіт зі строком дії договору по жовтень 2016 року включно.

Позивач вказує, що відповідно до зазначеного договору здійснювався плановий ремонт крокуючих екскаваторів у кар`єрі і остання виконувала ультразвуковий контроль зварних швів стріли.

Роботу позивач виконала у вказаний строк та у повному обсязі, жодних претензій від підприємства стосовно виконання роботи не надходило, оплату за виконану роботу позивач отримана в повному обсязі.

Робота за вказаним договором від 01.08.2016 року позивачем виконувались в період часу з серпня 2016 року по жовтень 2016 року.

По вказаному цивільно-правовому договору позивач отримала оплату від ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» за серпень 2016 року - 600 гривень, за вересень 2016 року - 400 гривень, за жовтень 2016 року - 200 гривень, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу.

Відтак, позивач стверджує, що нею в повному обсязі виконані зобов`язання за цивільно-правовим договором підряду від 01.08.2016 року.

ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» також виконав свої зобов`язання в частині оплати виконаної роботи, отже зобов`язання між учасниками договору припинилось їх виконанням.

Так, позивач при зверненні до суду посилається на п. 1 розділу II. Порядок подання Розрахунку Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.05.2015р. №4 розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) з розбивкою по місяцях звітного кварталу протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу. Пунктом 3 передбачено, що розрахунок подається до контролюючих органів за основним місцем обліку. У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету та який не має окремого балансу і самостійно не веде розрахунки із застрахованими особами для сплати єдиного внеску на небюджетні рахунки, то Розрахунок за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за основним місцем обліку.

Позивач вказує, що виконавши роботу за цивільно правовим договором та отримавши оплату, остання у вересні 2023 року, під час звернення до Краматорського міського центру зайнятості дізналась, що ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» не подало звітність до контролюючих органів.

27.09.2023 року позивач направляла на відомі адреси ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» листи про необхідність направити до центру зайнятості інформацію про припинення цивільно-правового договору від 01.08.2016 року, але листи повернулись, у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Факт того, що цивільно-правовий договір про виконання робіт від 01.08.2016 року, укладений між позивачем та ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» припинився підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форми OK- 5 та ОК-7), з яких вбачається, що після жовтня 2016 року і до теперішнього часу ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» не сплачувало на користь позивача жодних коштів, та не сплачувало податків.

Відтак, позивач звернулась до суду та просить суд визнати припиненим цивільно-правовий договір про виконання робіт, укладений 01.08.2016 року між ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» та ОСОБА_1 .

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

За приписами частини 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з частиною 3 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 256 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Цивільно-правовий договір це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.

Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою.

Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, повинен укладатися трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір.

Аналіз змісту вказаних договорів дає підстави для висновку, що вони перебувають в межах правового регулювання цивільного законодавства, адже, за умовами договору вартість робіт змінюється в залежності від обсягу щомісячно виконаних робіт, наявний термін договору, оплата за цивільно-правовими угодами проведена на підставі актів здавання-приймання робіт в повному обсязі, характер роботи обумовлений необхідністю виконувати лише конкретні обсяги замовлень не систематично. Також виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку та сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, зокрема не зобов`язаний дотримуватись встановленого на підприємстві графіку роботи, самостійно або у разі необхідності вирішує, коли він виконає роботу за договором, а оплата здійснюється після виконання такої роботи.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно з приписами частини 1 ст. 850 ЦК України, замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених Приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов`язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час.

Відтак, з зазначеного встановлено, що між сторонами виникли цивільно-праоввоі відносни на підставі договору на виконання роботи, який має свій термін, виконання якого з обох сторін позивач не заперечує.

Проте, позивач звернулась до суду, посилаючись на необхідність його припинення, оскільки ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» не подало звітність до контролюючих органів.

Так, відповідно до Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, на підставі наказу Державної прдаткової адміністрації України від 29.09.2003 № 451 (далі по тексту рішення - «Порядок»), на який посилається позивач передбачено, що Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за ф. N 1ДФ регулює заповнення і подання органам державної податкової служби України податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, та сум утриманого з них податку відповідно до вимог підпункту "б" пункту 19.2 статті 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ).

Також, даний Порядком, а саме: п.п. 1.2 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на юридичних осіб (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), фізичних осіб, нерезидентів або їх представництв, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку та є податковими агентами відповідно до норм Закону ( 889-15 ).

Окрім цього, у п. 2.1 зазначено, що податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Окремий податковий розрахунок за календарний рік не подається. Якщо останній день терміну подання податкового розрахунку припадає на вихідний чи святковий день, то останнім днем терміну вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день. Якщо до закінчення терміну подання податкового розрахунку податковий агент виявляє помилки в раніше поданому за поточний звітний період податковому розрахунку, він зобов`язаний подати новий податковий розрахунок. При цьому штрафні санкції та адміністративні штрафи не застосовуються, а раніше поданий податковий розрахунок скасовується.

Таким чином, із зазначеного вище вбачається, що дійсно юридичній особі, зокрема відповідачу необхідно подавати податкову звітність до контролюючих органів.

Разом з цим, позивач, посилаючись на такий порядок, взагалі не вказує на те, що стало причиною її звернення до суду в контексті того, що можливо відповідач не подав відомостей до контролюючого органу, тобто, які саме дії відповідача вплинули на порушення її прав як сторони договору, який, як стверджує позивач, є виконаним.

Так, статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.

Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Разом з тим, способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України, до яких належить: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 ст.16 ЦК України).

Згідно ч.ч.1,2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи, суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Відтак, з зазначеного суд прийшов до висновку, що позивач, звертаючись до суду з прохальною вимогою про припинення цивільно-правового договіру про виконання робіт, укладеного 01.08.2016 року між ТОВ «ТЕХПРОМПАРТНЕР» та ОСОБА_1 , не надає належного обґрунтування щодо способу захисту, який остання обрала.

Зокрема, позивач, посилаючись на обставини справи, не вказує, яким чином дії відповідача призвели до порушення її прав та інтересів, тобто, які дії останнього стали підставою звернення до суду за захистом своїх прав.

Обгрунтування позивача не містять жодних ознак того, що діями відповідача в певній мірі позивачу було завдано шкоди.

Окрім цього, посилання позивача не мають жодних належних обґрунтувань необхідності припинення цивільно-правового договору про виконання робіт, укладеного 01.08.2016 року, який, як стверджує позивач, є виконаним.

Таким чином, позиція позивача свідчить проте, що даний договір не несе ніяких правових наслідків для сторін.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позивач при зверненні до суду не обрала ефективний спосіб захисту своїх прав та й не обґрунтувала суду, які саме права останньої були порушенні в контексті того, що відповідач не подав звітність, на яку позивач посилається.

Також, позивач не надала суду жодного документального підтвердження порушення її прав, з яких би суд міг зробити певні висновки.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

У постанові ВП ВС від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц перелічено засновки, необхідні для висновку про дотримання чи недотримання принципу процесуальної економії.

Так, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися з огляду на обставини справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Суд, досліджуючи обставини справи та позицію позивача не зміг встановити порушення прав позивача, з метою встановлення належного способу захисту, який буде для неї нести ефективний характер.

Загалом позовна заява є необґрунтованою, позиція позивача, не є сформованою, документальна складова позову не вказує на порушення прав позивача, а тому суд позбавлений об`єктивно встановити, що стало причиною порушення прав позивача та правові негативні наслідки для останньої.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.3 постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014 вказано, що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Відтак, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, з заначених вище підстав.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХПРОМПАРТНЕР» про визнання припиненим договору - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлений 08.11.2024 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА