Постанова

від 29.10.2024 по справі 910/2800/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2024 р. Справа№ 910/2800/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Агрикової О.В.

Мальченко А.О.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Бірюков А.О. орд., Андрієнко С.В. орд.;

від відповідача: Стрикаль С.В. орд.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Фермерського господарства "Віра"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2024

у справі №910/2800/24 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Фермерського господарства "Віра"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал"

про визнання недійсними договорів та витребування майна,

УСТАНОВИВ:

У березні 2024 року Фермерське господарство "Віра" (далі - позивач, Господарство або ФГ "Віра") звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал" (далі - відповідач, Товариство або ТОВ "Еска Капітал"), у якому просило суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021, укладений між Господарством та Товариством;

- визнати недійсним договір фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021, укладений між Господарством та Товариством;

- витребувати з Товариства на користь Господарства наступне майно: а)Жатка для збирання зернових (H00630R725200) 2008 року випуску; б) Жатка для збирання кукурудзи (2012012759) 2012 року випуску; в) Жатка для збирання соняшнику (20161903) 2016 року випуску; г) Комбайн зернозбиральний (H09770S725910) 2008 року випуску; д) Трактор Колісний (Z8RZ02378) 2008 року випуску; е) Сівалка механічна (31071396) 2007 року випуску; є) Візок для транспортування жатки (6LB49868) 2006 року випуску.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 2014 та 2016 вказана сільськогосподарська техніка передана у власність Господарства у зв`язку із виконанням договорів фінансового лізингу, однак в січні 2024 на загальних зборах Господарства з`ясувалось, що голова Господарства, без згоди загальних зборів, продав вказане майно Товариству за договором купівлі-продажу від 18.03.2021 за 4 166 700,00 грн та за договором зворотного фінансового лізингу від 18.03.2021 майно передано Господарству в лізинг і на день подання позову документально підтверджено повернення відповідачу 4 102 228,17 грн за договором купівлі-продажу, однак 12.02.2024 приватним виконавцем на підставі виконавчого напису щодо повернення сільськогосподарської техніки і наразі вона знаходиться у відповідача. Спірні договори укладені керівником позивача із перевищенням повноважень, Господарством вони не схвалені, крім того, відповідач не має ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, тому спірні договори підлягають визнанню недійсними, а майно підлягає витребуванню на користь позивача.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що спірний договір купівлі-продажу укладався головою Господарства Човгизом О.Г. з метою поповнення обігових коштів позивача; при укладанні договорів ним був наданий пакет документів, зокрема код на сайті Мін`юсту, який йому наданий позивачем у анкеті перед укладенням спірної угоди, по якому відкривається Статут Господарства від 11.07.2017, згідно якого він є 100% власником Господарства та має одноосібне право на прийняття рішень і укладення договорів купівлі-продажу та фінансового лізингу; позивач не надав доказів того, що відповідач до укладення спірних договорів був ознайомлений зі Статутом позивача в редакції від 02.12.2019, який доданий до позовної заяви, разом тим відповідачем доведено навмисне введення його в оману керівником та засновником позивача шляхом надання неправдивої інформації та нечинних (на момент укладення спірних договорів) статутних документів; впродовж строку дії укладеного договору фінансового лізингу позивач систематично допускав прострочення погашення лізингових платежів, загальний строк прострочення склав понад 1 рік, тому посилання позивача на повернення ним 4102228,18 грн не спростовує факту наявності заборгованості в сумі 1459081,15грн, у зв`язку із чим частину майна було примусово вилучено на користь відповідача як стягувача за виконавчим провадженням; отриманням коштів за договором купівлі-продажу та платежами за договором фінансового лізингу позивач більше двох років підтверджував чинність цих договорів; відповідачу 04.07.2017 була видана ліцензія на провадження господарської діяльності з надання послуг фінансового лізингу, строк дії виданої ліцензії є необмеженим і рішення про анулювання не приймалося, тому на момент укладання договорів ліцензія була чинною та є такою дотепер; позов поданий незадовго до вчинення нотаріусом виконавчого напису про примусове вилучення майна через велику заборгованість позивача перед відповідачем, вчиненню виконавчого напису передували понад 10 листів-вимог до позивача про сплату боргу, тому не бажаючи виконувати договірні зобов`язання, позивач "вирішив" оскаржити чинність договорів; позивач тривалий час користувався грошима, отриманими від відповідача за техніку, використовував техніку у своїй господарській діяльності, не погасив вартість набутої в користування техніки, також не надав доказів притягнення керівника до дисциплінарної чи матеріальної повноважень за перевищення повноважень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Фермерське господарство "Віра"подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідно до Статуту Господарства у редакції 2019 року орган управління позивача - голова господарства не мав повноважень на укладення спірних договорів із відповідачем без попередньої згоди загальних зборів господарства, оскільки ціна правочинів перевищує суму 100 000,00 грн і у матеріалах справи відсутні докази надання такої згоди, а рішення засновника/голови від 15.03.2021 ОСОБА_1 не може вважатись згодою Господарства на укладення спірних договір; позивач співпрацював з відповідачем починаючи з 2013 року і у 2017 році голова господарства надав відповідачу копію Статуту в редакції на 30.03.2017, а при підписанні спірних договорів надав копію Статуту в редакції станом на 2021 рік, проте відповідач, скориставшись відсутністю дати засвідчення копій документів, з метою введення суду в оману надав копії Статуту позивача, які надавались при підписанні іншого договору в 2017 році. Відповідач, проявивши "розумну обачність", мав можливість ознайомитись з ЄДР юридичних осіб і з`ясувати той факт, що в 2019 році у Господарства змінився статут; і позивач і відповідач не вказали в ЄДР відомості щодо обмежень виконавчих органів, однак були обізнані зі змістом статутів один одного; відсутні доказів схвалення спірних правочинів загальними зборами позивача, а сплата коштів не є доказом наступного схвалення; позивачем обрано правильний спосіб захисту, оскільки він повернув відповідачу кошти і відповідач зобов`язаний повернути майно, отримане за недійсним договором; відповідач не надав до суду ліцензії, виданої у спосіб встановлений статтями 36,37,38 Закону України "Про фінансові послуги ат державне регулювання ринків фінансових послуг", ні рішення НБУ, ні витягу з реєстру, ні ліцензії, тому він не є фінансовою установою і не є лізингодавцем.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що при укладанні договорів керівником позивача був поданий пакет документів, який підтверджував його одноосібні повноваження на їх укладання, зокрема копію опису документів, що надаються державному реєстратору для проведення реєстраційної дії з кодом 348229834076 і на сайті Мін`юсту за цим кодом відкривається статут позивача від 11.07.2017; доводи позивача про можливість відповідача ознайомитись з ЄДР і з`ясувати те, що у 2019 році позивач змінив статут, виходять за межі розумної обачності та мають маніпулятивний характер, оскільки відповідні відомості, що знаходяться у вільному доступі, не містять інформації про наявність змін у статутних документах юридичної особи; відповідачем доведено, що керівник позивача навмисно ввів відповідача в оману шляхом надання неправдивої інформації та нечинних статутних документів; отриманням коштів за договором купівлі-продажу та платежами за договором лізингу позивач більше трьох років підтверджував чинність цих договорів, що свідчить про прийняття юридичною особою рішення про схвалення правочинів шляхом вчинення конклюдентних дій; позивач не повертав кошти за договором купівлі-продажу, а сплачував їх в якості лізингових платежів по договору лізингу, за яким наявна заборгованість в сумі 1 459 081,15 грн; на момент укладення договору відповідач мав ліцензію на право надання послуг фінансового лізингу, що підтверджується розпорядженням Нацкомфінпослуг від 04.07.2017 №3008 та, у зв`язку із зміною законодавства, 23.02.2024 НБУ було проведено автоматичне переоформлення виданої відповідачу у 2017 році ліцензії, що підтверджується інформацією з Комплексної інформаційної системи НБУ та витягом із Державного реєстру фінансових установ; доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства, є надуманими, містять незаконну спробу заволодіння власністю позивача на суму понад 4,1 млн грн шляхом введення в оману суду.

27.08.2024 позивачем подано клопотання про витребування доказів від НБУ - копії ліцензійної справи Товариства щодо видачі ліцензії на надання послуг фінансового лізингу від 04.07.2017.

27.08.2024 позивачем подано клопотання про долучення доказів - заяви свідка ОСОБА_2 від 26.08.2024; опису документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору від 02.12.2019; скриншоту електронної переписки між сторонами у березні 2021 року.

Представники позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримали клопотання про витребування доказів та про долучення доказів, також підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотань позивача, також заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Частиною 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно частини 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивач не обґрунтував причин неможливості подання вищевказаних доказів суду першої інстанції, а також не обґрунтував неможливості заявлення клопотання про витребування доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції, тому вказані клопотання не підлягають задоволенню на стадії апеляційного розгляду справи та відхиляються апеляційним господарським судом.

Заслухавши пояснення представників сторін, Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.03.2021 між Фермерським господарством "Віра", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал", як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу №1803/21/1303, відповідно до умов п.1.1, 1.2 якого продавець зобов`язався передати у власність покупця товар, а покупець у порядку і на умовах, визначених цим договором, зобов`язався прийняти і оплатити товар, найменування, кількість, номенклатура, асортимент, комплектність та інші характеристики якого встановлені у Специфікації (Додаток №1).

Відповідно до п.2.1, 2.2 договору купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 ціна товару та загальна вартість товару становить 4166700,00 грн.

Відповідно до п.1 Специфікації від 18.03.2021 (додаток №1 до договору купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021), продавець зобов`язався передати у власність покупця товар: Жатка для збирання зернових JONE DEERE 630 R (H00630R725200) 2008 р.в.; Жатка для збирання кукурудзи OROSHAZA H 5900 (2012012759) 2012 р.в.; Жатка для збирання соняшнику SUNWORKER (20161903) 2016 р.в.; Комбайн зернозбиральний JONE DEERE 9770 STS (H09770S725910) 2008 р.в.; Трактор Колісний CASE IH MX 310 (Z8RZ02378) 2008 р.в.; Сівалка механічна HORSCH SPRINTER 6 ST (31071396) 2007 р.в.; Візок для транспортування жатки BRUNS SW96Z0B (6LB49868) 2006 р.в.; загальна вартість якого становить 4 166 700,00 грн.

Згідно із наданими відповідачем у матеріали справи виписки за рахунками відповідача станом на 25.03.2021, 26.03.2021, 06.04.2021, 09.04.2021, 26.03.2021, 25.03.2021, 26.03.2021, 26.03.2021, 30.03.2021 відповідач на виконання договору купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 сплатив на користь позивача вартість сільськогосподарської техніки у сумі 4 166 700,00 грн.

18.03.2021 між ТОВ "Еска Капітал", як лізингодавцем, та ФГ "Віра", як лізингоодержувачем, укладений договір фінансового лізингу №180321/фл-1303, відповідно до умов якого лізингодавець набуває у власність предмети лізингу Жатка для збирання зернових JONE DEERE 630 R- одна одиниця; Жатка для збирання кукурудзи OROSHAZA H 5900- одна одиниця; Жатка для збирання соняшнику SUNWORKER- одна одиниця; Комбайн зернозбиральний JONE DEERE 9770 STS - одна одиниця; Трактор Колісний CASE IH MX 310 - одна одиниця; Сівалка механічна HORSCH SPRINTER 6 ST - одна одиниця; Візок для транспортування жатки BRUNS SW96Z0B- одна одиниця.

Відповідно до п.5.1 договору фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 загальна сума лізингу - 5 755 936,32 грн.

У додатку №3 до договору фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 сторони погодили графік лізингових платежів, відповідно до якого позивач здійснює щомісячно у період 20.04.2021 - 20.12.2023 оплату лізингових платежів у сумі 4 166 700,00 грн, відсотків у сумі 1 589 236,32 грн, всього 5 755 936,32 грн.

Право власності (розпорядження) на предмет лізингу протягом строку дії договору лізингу належить лізингодавцю. Лізингоодержувач протягом строку дії договору лізингу має право тимчасового володіння та користування предметом лізингу (п.7.1 договору фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021).

Відповідно до п.7.3 договору фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 після закінчення строку лізингу та за умови належного виконання лізингоодержувачем договору лізингу, зокрема, відсутності заборгованості зі сплати лізингових та інших платежів, в тому числі неустойки (штрафу, пені), предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача.

Договір лізингу і додатки набирають чинності з моменту їх підписання сторонами, скріплення печатками (за наявності) та діють до повного виконання зобов`язань (п.11.1 договору).

Згідно із доданих до позову платіжних інструкцій за період з 25.03.2021 по 23.03.2023 позивач сплатив відповідачу за договором фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 грошові кошти у сумі 4 102 228,17 грн.

Позивач у позові вказує, що згідно із рішеннями загальних зборів ФГ "Віра" (оформленими відповідними протоколами в 2013 та 2014 роках), на підставі п.7.9.13 Статуту ФГ "Віра", було доручено голові ФГ "Віра" укласти договори фінансового лізингу з лізинговою компанією.

На підставі укладених договорів фінансового лізингу №180613/ФЛ-191 від 18.06.2013 та №110414/ФЛ-248 від 11.04.2014 (договори до матеріалів позовної заяви не додані) Господарство отримало в лізинг сільськогосподарську техніку, а саме: а) Жатка для збирання зернових (Н00630R725200) 2008 року випуску; б) Жатка для збирання кукурудзи (2012012759) 2012 року випуску; в) Жатка для збирання соняшнику (20161903) 2016 року випуску; г) Комбайн зернозбиральний (Н09770S725910) 2008 року випуску; д) Трактор Колісний (Z8RZ02378) 2008 року випуску; е) Сівалка механічна (31071396) 2007 року випуску; є) Візок для транспортування жатки (6LB49868) 2006 року випуску.

У 2014 та 2016 роках вказана сільськогосподарська техніка передана у власність ФГ "Віра" у зв`язку із виконанням договору фінансового лізингу, однак у січні 2024 року з доповіді голови господарства на загальних зборах з`ясувалось, що голова господарства, без згоди загальних зборів, продав вказане вище майно господарства за договором купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 року на користь ТОВ "Еска Капітал", а за договором зворотного фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 вказане майно передано Господарству в лізинг.

Позивач зазначає, що відповідно до статуту ФГ "Віра" голова господарства не мав права укладати такі договори без рішення засновників господарства, однак, ФГ "Віра" не надавало згоди на укладення таких договорів та вважає такі договори недійсними. За доводами позивача, договір купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 та договір фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 ФГ "Віра" не схвалені. Окрім того, позивач посилався на те, що відповідач, на момент укладення договору лізингу, не мав права займатись лізинговою діяльністю, а господарство повернуло відповідачу кошти за договором купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 та вважає себе власником сільськогосподарської техніки, яка наразі вилучена у нього приватним виконавцем в процесі виконання виконавчого напису.

У зв`язку із викладеними обставинами Господарство звернулось до суду із даним позовом та просило визнати недійсними договір купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021, договір фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021, оскільки спірні договори укладені з перевищенням повноважень головою Господарства та за відсутності наступного схвалення цих договорів, а також застосувати наслідки недійсності правочинів шляхом витребування з Товариства на користь Господарства сільськогосподарської техніки.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на наступні обставини:

- під час укладення договору купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 та договору фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 позивач надав відповідачу документи, зокрема, анкету-опитувальник клієнта, в якій ОСОБА_1 зазначив, що він є 100% власником та кінцевим бенефіціарним власником ФГ "Віра", а також особою, що здійснює вирішальний вплив на управління ФГ "Віра" (п.6 Статуту);

- за кодом 348229834076, який зазначений на наданому позивачем відповідачу описі документів, що надаються юридичної особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" від 12.07.2017, на сайті Мінюсту за цим кодом відкривається Статут ФГ "Віра" від 11.07.2017, який не містить жодних обмежень щодо сум правочинів, які має право укладати голова ФГ "Віра";

- керівник та засновник позивача надав відповідачу неправдиву інформацію та нечинні (на момент укладення оскаржуваних договорів) статутні документи позивача з метою підтвердження його права на одноосібне прийняття рішень від імені позивача щодо укладення оскаржуваних договорів;

- рішенням №1403/1303 від 15.03.2021, відповідно до якого одноособовим власником, що володіє 100% статутного капіталу позивача, надано згоду на укладення договору фінансового лізингу та надано згоду позивача на придбання транспортних засобів, що були предметом лізингу;

- відповідач на виконання договору купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 сплатив на користь позивача вартість сільськогосподарської техніки у сумі 4166700,00 грн, на підтвердження чого надав виписки за рахунками відповідача станом на 25.03.2021, 26.03.2021, 06.04.2021, 09.04.2021, 26.03.2021, 25.03.2021, 26.03.2021, 26.03.2021, 30.03.2021;

- ФГ "Віра" систематично допускало прострочення погашення лізингових платежів, графік сплати яких передбачений додатком №3 до договору фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021; у свою чергу відповідач неодноразово направляв позивачу вимоги про сплату лізингових платежів;

- відповідач зазначає, що посилання позивача на те, що ними повернуто відповідачеві 4 102 228,17 грн не спростовує факту наявності заборгованості позивача перед відповідачем за договором фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 в сумі 1 459 081,15 грн, що підтверджується не сплаченими рахунками, копії яких додані відповідачем до відзиву;

- у зв`язку з простроченням сплати лізингових платежів та невиконанням ФГ "Віра" своїх зобов`язань, Жатку для збирання зернових (H00630R725200) 2008 р.в., Комбайн зернозбиральний (H09770S725910) 2008 р.в., Трактор Колісний (Z8RZ02378) 2008 р.в., Сівалку механічну (31071396) 2007 р.в., Візок для транспортування жатки (6LB49868) 2006 р.в. у ФГ "Віра" примусово вилучено на користь відповідача, як стягувача за виконавчим провадженням №74141876, на підставі Акту вилучення та передачі майна від 13.02.2024;

- договір купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 та договір фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 відповідно до вимог статей 204, 207, 628, 638 ЦК України є чинними (презумпція правомірності правочину) та укладеними, оскільки містять всі необхідні умови, зокрема, підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, скріплені відтисками печатки із ідентифікаційними даними сторін, містять усі істотні умови та для укладення яких від позивача отримано згоду вищого органу управління ФГ "Віра" на укладення зазначених правочинів;

- враховуючи невиконання позивачем зобов`язань за договором лізингу, наслідком чого стало примусове вилучення Жатки для збирання зернових (H00630R725200) 2008 р.в., Жатки для збирання кукурудзи (2012012759) 2012 р.в., Комбайну зернозбирального (H09770S725910) 2008 р.в., Трактора Колісного (Z8RZ02378) 2008 р.в., Сівалки механічної (31071396) 2007 р.в., Візка для транспортування жатки (6LB49868) 2006 р.в. та чинністю договору купівлі-продажу від 18.03.2021 № 1803/21/1303 та договору фінансового лізингу від 18.03.2021 №180321/ФЛ-1303, за яким позивач не здійснив повної сплати лізингових платежів, у відповідача відсутні правові підстави для передачі техніки, що була предметом лізингу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірні договори укладені керівником позивача із перевищенням повноважень, однак відсутні підстави вважати, що відповідач знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника позивача, а отримання позивачем коштів від відповідача і подальша сплата лізингових платежів, не вжиття будь-яких заходів членами Господарства по припиненню договорів свідчить про їх схвалення позивачем, крім того, відповідач мав відповідну ліцензію, тому відсутні підстави для визнання договорів недійсними та для витребування майна у відповідача на користь позивача.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов`язки між сторонами у даній справі виникли на підставі наступних правочинів:

- договору купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021;

- договору фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Позивач вказує, що спірні договори були укладені головою Господарства з перевищенням повноважень, оскільки положення чинного на дату їх укладення Статуту передбачали прийняття рішення зборів засновників при укладенні правочину вартістю більше 100 000,00 грн, що не було дотримано, а також у відповідача була відсутня відповідна ліцензія щодо надання послуг з фінансового лізингу.

Зі змісту положень статей 2, 80, 91, 92 ЦК України вбачається, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч.3 ст. 114 ГК України відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Згідно ч.4 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства).

Статутом Фермерського господарства "Віра", затвердженим рішенням засновника ФГ "Віра" №1 від 02.12.2019 (редакція чинна станом на час укладення оспорюваних договорів), передбачено, що засновником Господарства є ОСОБА_1 ; членами Господарства є: засновник - ОСОБА_1 , дружина засновника - ОСОБА_2 , донька засновника - ОСОБА_3 , батько дружини засновника - ОСОБА_4 , мати дружини засновника - РадченкоЛ.Ф. (п.3.2).

Відповідно до п.7.1, 7.2 Статуту ФГ "Віра" у редакції 2019 року органами управління господарства є: Загальні збори Господарства, Голова Господарства. Вищим органом управління Господарства є Загальні збори, які складаються з членів господарства.

До виключної компетенції Загальних зборів належить: прийняття рішення про надання згоди на укладення, зміну чи розірвання будь-яких правочинів (договорів та інших угод): а) одноразово на суму, що дорівнює або перевищує 100 000,00 (сто тисяч) гривень або її еквівалент в іноземній валюті за курсом НБУ на дату укладання відповідного договору, або декількох правочинів з одним і тим же контрагентом протягом 2 (двох) календарних місяців, що сумарно дорівнюють або перевищують цю суму (п. 7.9.13 Статуту ФГ "Віра" у редакції 2019 року).

Управління діяльністю Господарства здійснює голова господарства. До компетенції голови Господарства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю Господарства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів. Голова Господарства підзвітний Загальним зборам та організовує виконання їхніх рішень. Голова Господарства може діяти від імені Господарства без довіреності. Голова Господарства укладає від імені Господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України, крім тих дій та правочинів, укладення яких віднесено до компетенції Загальних зборів та передбачено п.п.7.9.1 п.7.9 цієї статті. Укладення і підписання правочинів або вчинення дій, які віднесено до компетенції Загальних зборів та передбачених п.п.7.9.1 п.7.9 цієї статті, або які потребують прийняття рішення про надання згоди на їх вчинення, Голова Господарства вчиняє лише після одержання такого рішення (п. 7.16 Статуту ФГ "Віра" у редакції 2019 року).

Частинами 1, 3 ст. 237 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Статтею 239 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Матеріалами справи підтверджується, що договір купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 та договір фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 підписані від імені ФГ "Віра" головою Господарства ОСОБА_1 , який діяв на підставі Статуту (про що зазначено в преамбулах обох вказаних договорів).

Поряд з цим, відповідно до положень Статуту ФГ "Віра" у редакції 2019 року, орган управління позивача - голова господарства не мав повноважень на укладення договору купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 та договору фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 із відповідачем без попередньої згоди загальних зборів господарства, оскільки ціна правочинів становить 4 166 700,00 грн та 5 755 936,32 грн відповідно.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази надання Загальними зборами Господарства згоди голові Господарства на укладення спірних договорів із відповідачем.

Рішення засновника/голови ФГ "Віра" №1403/1303 від 15.03.2021, ОСОБА_1 , єдиного учасника, який володіє часткою у розмірі 100% статутного капіталу ФГ "Віра", не може вважатися як згода Господарства на укладення спірних договорів, оскільки відповідне рішення прийняте одноособово головою Господарства, а не Загальними зборами ФГ "Віра".

Водночас юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частиною 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

У постанові від 09.06.2021 року у справі №911/3039/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що суди мають встановити або реальну обізнаність третьої особи про наявність обмежень або виходити із правової презумпції, що за всіма обставинами контрагент за договором не міг про них не знати.

У постанові від 30.09.2021 у справі №916/3583/20 Верховний Суд зазначив, що з огляду на положення статей 92, 241 ЦК України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №910/19005/17, від 24.12.2019 у справі №910/12786/18, від 16.02.2023 у справі №910/2958/20, від 04.04.2023 у справі №924/1351/20(924/1175/21), від 19.09.2023 у справі №910/21326/21.

Згідно із наданими відповідачем до матеріалів справи доказами, голова Господарства ОСОБА_1. 15.03.2021 для укладення договорів купівлі-продажу та фінансового лізингу надав наступні документи:

- Анкета-опитувальник клієнта, в якій ОСОБА_1 зазначив, що він є 100% власником та кінцевим бенефіціарним власником позивача, а також особою, що здійснює вирішальний вплив на управління позивачем (п.6); підтвердив та гарантував, "що вся інформація, яка міститься в цій анкеті, наданих до неї документах, є достовірною, правдивою, повною та дійсною станом на дату підписання цієї анкети";

- копія виписки позивача з ЄДРПОУ від 06.08.2013;

- копія рішення засновника (власника) ФГ "Віра" від 22.03.2016 № 2 про покладення на нього ж обов`язків Голови ФГ "Віра";

- копія наказу засновника ФГ "Віра" від 22.03.2016 № 2 про призначення його головою позивача;

- копії паспорту та РНОКПП ОСОБА_1.;

- копія довідки ТВБВ № 10010/0148 Філії АТ "Ощадбанк" про відкритий поточний рахунок;

- копія довідки з ЄДРПОУ № 705234;

- копія довідки від 06.08.2013 № 9 за формою № 4-ОПП.

- копія опису документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії "Державна реєстрація змін до установчих документів юрособи" від 12.07.2017, код 348229834076.

За поясненнями відповідача, при перевірці на сайті Міністерства юстиції України за цим кодом відкривається Статут ФГ "Віра", затверджений рішенням засновника №1 від 11.07.2017 (копія якого надана відповідачем до відзиву).

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом у судовому засіданні, на сайті Міністерства юстиції України за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/content/get-documents за кодом доступу "348229834076" завантажується Статут ФГ "Віра", затверджений рішенням засновника №1 від 11.07.2017.

Так, пунктом 6.2 Статуту у редакції 2017 року визначено, що органами управління Господарства є вищий орган - Засновник, виконавчий орган - Голова Господарства.

Згідно із п.6.4 Статуту у редакції 2017 року визначено, що Голова Господарства укладає від імені Господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії.

Жодних обмежень щодо сум правочинів, які має право укладати Голова Господарства, або обов`язку отримувати ним погодження Загальними зборами Господарства на здійснення будь-яких правочинів, вказаним Статутом, що міститься на сайті Міністерства юстиції України за вказаним кодом, передбачено не було.

Таким чином, згідно з наданими 15.03.2021 керівником та засновником ФГ "Віра" документами, останній мав одноосібне право на укладення оспорюваних договорів, без будь-яких попередніх погоджень Загальними зборами чи вищим органом згідно із Статутом у редакції 2017 року - Засновника.

Відтак, відсутні підстави вважати, що відповідач знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника ФГ "Віра".

Позивачем, у свою чергу, не надано доказів того, що відповідач до укладення спірних договорів був ознайомлений зі Статутом ФГ "Віра" в редакції від 02.12.2019, наданим позивачем до позовної заяви.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 20.07.2021 у справі №911/1605/20, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, наявність посилання у відповідному договорі на здійснення повноважень представником однієї зі сторін на підставі статуту, ознайомлення її контрагентів з обсягом повноважень такої особи відповідно до змісту статуту входить у межі звичайної обачності при укладенні договору.

Однак, зважаючи на те, що у оспорюваних договорах не зазначено, на підставі якої саме редакції Статуту діє голова Господарства, оскільки для укладення договорів купівлі-продажу та фінансового лізингу надана редакція Статуту, якою визначено одноосібне право голови Господарства на прийняття рішень та укладення договорів, а також надані документи, що підтвердили повноваження голови Господарства - ОСОБА_1. на укладення договору купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 та договору фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що обізнаність відповідача із обсягом повноважень голови Господарства та їх обмеження виходили за межі звичайної обачності при укладенні договорів.

Також Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містив відомостей про обмеження повноважень голови ФГ "Віра", тому відповідач міг розумно покладатися на відомості з Єдиного державного реєстру, внесення актуальної інформації до якого було обов`язком позивача.

Матеріалами справи, зокрема виписками за рахунками відповідача станом на 25.03.2021, 26.03.2021, 06.04.2021, 09.04.2021, 26.03.2021, 25.03.2021, 26.03.2021, 26.03.2021, 30.03.2021, підтверджується, що відповідач на виконання договору купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 сплатив на користь позивача вартість сільськогосподарської техніки у сумі 4166700,00грн, а останній прийняв ці платежі.

Також, відповідно до доданих до позову платіжних інструкцій, за період з 25.03.2021 по 23.03.2023 позивач сплатив відповідачу за договором фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021 грошові кошти у сумі 4 102 228,17грн.

Твердження позивача про те, що вказаними платіжними інструкціями підтверджується повернення відповідачу 4 102 228,17 грн за договором купівлі-продажу не відповідають фактичному змісту платіжних інструкцій, в графі призначення платежу яких зазначено, що кошти сплачуються саме на виконання договору фінансового лізингу (у тому числі комісії за ним), а не в якості повернення за договором купівлі-продажу.

Отримання коштів за договором купівлі-продажу №1803/21/1303 від 18.03.2021 та сплата лізингових платежів за договором фінансового лізингу №180321/фл-1303 від 18.03.2021, а також не вжиття будь-яких заходів членами Господарства по припиненню договорів свідчить про їх схвалення позивачем.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що дії позивача, який уклав договір купівлі-продажу у березні 2021 року, прийняв оплату за вказаним договором у сумі 4 166 700,00 грн, сплачував лізингові платежі і комісію, однак, майже через три роки після укладення оспорюваних правочинів і лише після пред`явлення відповідачем вимог про сплату заборгованості за договором фінансового лізингу та повернення предмету лізингу та незадовго до вчинення нотаріусом виконавчого напису про примусове вилучення сільськогосподарської техніки (позов у справі №910/1150/24 поданий до суду 30.01.2024), почав стверджувати, що відповідні правочини є недійсними, оскільки його керівником перевищено свої повноваження, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Посилання позивача на правові позиції, які викладені у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №902/207/22(902/487/23) відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки вказана постанова була прийнята за інших фактичних обставин справи та іншої доказової бази, які не є релевантними до фактичних обставин даної справи.

Щодо тверджень позивача про те, що станом на час укладення договору фінансового лізингу відповідач не мав права займатись лізинговою діяльністю, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

На підтвердження наведених доводів позивач посилається на те, що за результатом розгляду заяви ТОВ "Еска Капітал" про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг від 22.02.2017 №220217/1 і доданих до неї документів, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг прийнято розпорядження №526 від 10.03.2017 "Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал" у видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів). Постановою Верховного Суду від 16.09.2021 №826/11347/17 визнано протиправним та скасовано підпункт 1.2 пункту 1 розпорядження №526 від 10 березня 2017 року "Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал" у видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)» в частині відмови у видачі ліцензії на надання послуг фінансового лізингу, у зв`язку з виявленням недостовірності даних у підтвердних документах, поданих здобувачем ліцензії.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 04.07.2017 № 3008 Товариству з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал" видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме: з надання послуг фінансового лізингу. Докази прийняття уповноваженим органом рішення про анулювання ліцензії відсутні.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу у відповідача була ліцензія на провадження господарської діяльності з надання послуг фінансового лізингу, а відтак, твердження позивача про відсутність у відповідача ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені норми чинного законодавства і правові позиції Верховного Суду, оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання договорів недійсними є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги витребування майна, то вона є похідною від вимог про визнання договорів недійсними, у задоволенні яких відмовлено, а тому також не підлягає задоволенню.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, новий розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Віра" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08 травня 2024 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07.11.2024.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді О.В. Агрикова

А.О. Мальченко