Постанова

від 06.11.2024 по справі 902/72/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року Справа № 902/72/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024 у справі № 902/72/24 (повний текст складено 17.05.2024, суддя Шамшуріна М.В.)

за позовом керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації

до відповідачів: 1) Ямпільської міської ради; 2) Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання недійсним наказу в частині передачі земельної ділянки із державної у комунальну власність, скасування державної реєстрації права комунальної власності щодо земельної ділянки, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки

за участю представників сторін:

прокурор - Гарбарук В.А.;

позивача - Годованюк А.О.;

відповідача - 1 - не з`явився;

відповідача - 2 - Скоцька А.Е.;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Могилів - Подільської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації (далі - позивач, Вінницька ОВА) звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовом до Ямпільської міської ради (далі - відповідач-1, Міська Рада) та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач-2, ГУ Держгеокадастру), у якому просить суд:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру № 41-ОТГ від 10.12.2020 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі із державної в комунальну власність Ямпільської міської ради земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Ямпільської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га, припинивши право комунальної власності Ямпільської міської ради на вказану земельну ділянку;

- визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства за категорією - землі сільськогосподарського призначення.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що частина земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га, розташована у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж державного кордону та може перебувати лише в державній власності, а повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою належать виключно Вінницькій ОДА (на даний час Вінницькій ОВА), тому земельна ділянка не підлягала передачі до комунальної власності Ямпільської міської ради. Також прокурор зазначає, що частина спірної земельної ділянки перебуває в межах прибережної захисної смуги р. Дністер, а тому земельна ділянка не може використовуватись для сільськогосподарських потреб.

Таким чином, прийняття ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області спірного наказу № 41-ОТГ від 10.12.2020 в частині передання земельної ділянки з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 сільськогосподарського призначення в комунальну власність Ямпільської міської ради здійснено у порушення вимог ст. ст. 77, 117, 122 ЗК України.

З огляду на викладене, прокурор просив визнати недійсним спірний наказ, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію право комунальної власності Ямпільської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630, припинивши право комунальної власності Ямпільської міської ради на вказану земельну ділянку та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024 позов задоволено.

Суд першої інстанції, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, із наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024 у справі № 902/72/24, в якій відповідач-2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- судом першої інстанції не були взяті до уваги такі обставини, як час, спосіб, підстава внесення земельної ділянки до Державного земельного кадастру, а також той факт, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази в розумінні ст. 76, 77, 78 ГПК України, які би свідчили, що оспорювана частина земельної ділянки з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630, знаходиться у межах прикордонної смуги;

- на момент передачі земельної ділянки інформація про смугу шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону, яку прокуратура вважає землями оборони, до Державного земельного кадастру не внесена. Визначення вказаної смуги можливе в ході розробки документації із землеустрою за відповідним зверненням ІНФОРМАЦІЯ_2 (ВЧ НОМЕР_1 ) та дозволом розпорядника землі, шляхом проведення кадастрової зйомки, в ході якої буде визначено точні межі земельної ділянки і, як наслідок, точну площу та конфігурацію. Оскільки ГУ Дежгеокадастру не являється розробником документації із землеустрою, у нього відсутні повноваження, як станом на 2020 (момент передачі земель в комунальну власність), так і на даний момент, стосовно визначення умовної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону, яку прокуратура вважає землями оборони. Якщо на момент передачі земельних ділянок з державної в комунальну власність, такі ділянки відносились згідно даних Державного земельного кадастру до земель сільськогосподарського призначення, ГУ Дежгеокадастру зобов`язане було передати їх у власність громад;

- спірний наказ разом з актом приймання - передачі земельних ділянок стали підставою для державної реєстрації права власності Ямпільської міської ради на земельні ділянки, що підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки;

- суд першої інстанції не врахував той факт, що на момент передачі спірної земельної ділянки ГУ Дежгеокадастру діяло правомірно та у межах і в спосіб, визначених законодавством;

- апелянт звертає увагу на те, що перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений статтею 140 ЗК України. Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано правовстановлюючий документ на право власності на земельну ділянку, ЗК України не передбачено. З огляду на зазначене, визнання рішення органу недійсним, на підставі якого здійснено державну реєстрацію відповідних прав на земельну ділянку, не є підставою припинення права власності на земельну ділянку згідно ЗК України;

- оскаржуваний наказ ГУ Дежгеокадастру від 10.12.2020 № 41-ОТГ є ненормативним актом, який підлягав одноразовому застосуванню та був виконаний в момент виникнення права власності на земельну ділянку - державної реєстрації права власності на земельну ділянку, із цього моменту він вичерпав свою дію, у зв`язку з чим не може бути скасований;

- позов фактично пред`явлений державою позивачем (в особі прокуратури) до неї самої, проте позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Таким чином, скаржник вважає, що прокурор не вправі був заявляти даний позов до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області;

- вказана земельна ділянка площею 138.3611 га з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 не надана в користування та відноситься до сільськогосподарських земель, тому стверджувати, що дана земельна ділянка є землями оборони не має правової підстави;

- скаржник вказує, що лише з 01.01.2020 законодавчо закріплено можливість набуття права постійного користування земельними ділянками уздовж лінії державного кордону шириною 30-50 метрів на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми. Навіть вказані зміни передбачали необхідність набуття права постійного користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Однак, третя особа, не виконуючи вказану норму закону, не набула право постійного користування земельними ділянками уздовж лінії державного кордону шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, тому вказані земельні ділянки не підпадають під ознаки земель оборони;

- у рішенні суду помилково ототожнено прикордонну смугу із землями оборони, і як наслідок суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що частина зазначеної вище земельної ділянки відноситься до земель оборони;

- апелянт вважає, що лист ДП "Вінницький науково - дослідний та проектний інститут землеустрою" № 1514 від 14.11.2023 із відповідними схемами, не є належним доказом у даній справі, на підставі якого можливо підтвердити факт накладення земельної ділянки площею 138.3611 га з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 на прикордонну смугу, оскільки в ньому зазначені лише орієнтовні площі земельних ділянок, що накладаються на умовну прикордонну смугу, а тому вказаний доказ не може бути покладений в основу судового рішення;

- при реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 0523280300:02:001:0544, прикордонна смуга у системі Державного земельного кадастру була відсутня, а тому підстав для відмови у реєстрації земельних ділянок в системі Державного земельного кадастру державний кадастровий реєстратор, не мав.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 16.07.2024 у зв`язку із перебуванням у відпустці головуючого судді у даній справі - Бучинської Г.Б. та суддів - учасників колегії суддів - Філіпової Т.Л. та Василишина А.Р., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи та заміну суддів - учасників колегії суддів.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024 у справі № 902/72/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 25.09.2024 о 14:30 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду (головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В.).

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 відкладено розгляд справи на 06.11.2024 о 14:30 год.

Заступник керівника Вінницької обласної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:

- вибуття земельних ділянок з державної власності на підставі наказу ГУ Держгеокадастру №41-ОТГ від 10.12.2020 відбулося незаконно;

- з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, які розташовані уздовж державного кордону, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана Ямпільській міській раді як землі сільськогосподарського призначення, позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника;

- прокурор вказує, що ГУ Держгеокадастру, на виконання постанови КМ України від 16.11.2020 № 1113, мало б прискорити проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, за результатами якої встановити земельні ділянки, які підлягають передачі у комунальну власність територіальним громадам. Водночас, належну інвентаризацію земель ГУ Держгеокадастру не проведено, а ділянки передано у комунальну власність Ямпільській міській раді на підставі списків, сформованих структурним підрозділом головного управління;

- прокурор зауважує, що законодавцем чітко розмежовано ділянки, які розташовані уздовж державного кордону та можуть використовуватися виключно для оборони та охорони державного кордону та ділянки у яких встановлюються правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб. Розташування земельної ділянки уздовж державного кордону у межах 30-50 метрової смуги свідчить про її належність до земель оборони та можливість розпорядитися нею виключно Вінницькою ОДА. Отже, з метою реального поновлення інтересів держави реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає скасуванню;

- наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують розташування спірної земельної ділянки уздовж державного кордону та її частини у межах 30-ти та 50-ти метрової смуги, яка має бути надана військовим частинам Державної прикордонної служби;

- посилання апелянта на висновки Верховного Суду, зроблені у постановах від 19.02.2020 у справі № 717/941/18, від 28.01.2021 у справі № 715/1472/18, від 17.06.2021 № 715Л484/18 та від 03.07.2024 у справі № 916/5130/23 не є релевантним у цій справі у зв`язку з відмінністю фактичних обставин. У зазначених справах земельні ділянки не вибували з державної власності на підставі наказів територіальних органів Держгеокадастру, а розпорядження ними відбулося ще до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону", який набрав чинності з 01.01.2020. Водночас, обставини, докази, нормативне обґрунтування у цій справі та у справах №717/941/18, № 715/1472/18, № 715/1484/18, № 916/5130/23, відмінні.

ГУ Держгеокадастру подало до суду відповідь на відзив прокурора, у якій, зокрема, звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га згідно даних Державного земельного кадастру, починаючи з моменту відкриття Поземельної книги (24.01.2014) і на даний час відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. При передачі земель державної власності сільськогосподарського призначення у комунальну власність відповідних рад, ГУ Держгеокадастру користувалося виключно даними Державного земельного кадастру. На момент передачі таких земель, інформація про прикордонну смугу шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону, яку прокуратура вважає землями оборони, до Державного земельного кадастру не була внесена. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка з 2014 була сформована, як землі сільськогосподарського призначення, що підтверджувалося даними Державного земельного кадастру, ГУ Держгеокадастру було зобов`язане передати її у власність територіальної громади, в порядку встановленому законом. Відповідач-2 вказує на помилковість твердження прокурора відносно необхідності проведення інвентаризації спірних земельних ділянок, оскільки відповідно до п. 5 Порядку проведення інвентаризації земель, затв. постановою КМУ № 476 від 05.06.2019, об`єктами державної інвентаризації земель та земельних ділянок є несформовані земельні ділянки та земельні ділянки, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі. Натомість, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га була сформована як об`єкт цивільних прав в Державному земельному кадастрі, а тому правові підстави для проведенні їх інвентаризації були відсутні.

Вінницька обласна прокуратура надіслала до суду додаткові пояснення, в яких із посиланням на положення постанови КМ України від 16.11.2020 № 1113, норми ст. 35 ЗУ "Про землеустрій" та вимоги Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою КМ України від 05.06.2019 № 476, вказує, що ГУ Держгеокадастру мало б прискорити проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, за результатами якої встановити земельні ділянки, які підлягають передачі у комунальну власність територіальним громадам. Водночас, належну інвентаризацію земель ГУ Держгеокадастру не проведено, а ділянки передано у комунальну власність Ямпільській міській раді на підставі списків, сформованих структурним підрозділом головного управління.

Також прокуратура, з метою спростування доводів скаржника про неналежність як доказу у справі листа ДП "Вінницький науково - дослідний та проектний інститут землеустрою" № 1514 від 14.11.2023 із відповідними схемами, а також всебічного розгляду справи, просить долучити до справи копію листи прокуратури від 31.07.2024 та копії листів ДП "Вінницький науково - дослідний та проектний інститут землеустрою" від 26.08.2024 № 798 та від 17.09.2024 № 906 з додатками, якими підтверджується те, що частина земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 розташована у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж державного кордону; орієнтовна площа земельної ділянки в прикордонній смузі становить 3,9104 га.

Розглянувши в судовому засіданні 06.11.2023 клопотання прокурора про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційної господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

Апеляційний господарський суд вказує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку відмовити в задоволенні клопотання прокурора про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, які не існували на час прийняття судом першої інстанції рішення та не були поданні до суду в порядку, встановленому ГПК України.

В судових засіданнях представник відповідача-2 підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Прокурор в судових засіданнях та представник позивача в судовому засіданні 06.11.2024 заперечили доводи апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи не забезпечили явку повноважних представників в судове засідання, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином та у встановленому порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні представників відповідача, позивача та прокурора, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, 10.12.2020 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ № 41-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", пунктом 1 якого визначено передати Ямпільській міській раді (Ямпільській міській територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3770,5171 га, які розташовані на території Ямпільської міської територіальної громади Могилів-Подільського (Ямпільського) району Вінницької області, згідно з актом приймання-передачі, що додається.

У пункті 2 цього наказу зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (т. 1, а. с. 19-22).

Відповідно до акту приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 14.12.2020, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області передало із державної власності, а Ямпільська міська рада (Ямпільська міська територіальна громада) прийняла у комунальну власність Ямпільської міської ради (Ямпільської міської територіальної громади) земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком, у тому числі земельну ділянку кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га, цільове призначення для ведення фермерського господарства.

Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0521600422021 від 25.03.2021, НВ-0500030202024 від 16.01.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га, цільове призначення 01.02. для ведення фермерського господарства, категорія земель землі сільськогосподарського призначення зареєстрована 24.01.2014 на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об`єднанні земельних ділянок (т.1, а. с. 16-18, 94-104).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 361190961 від 09.01.2024 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2307052305256) 03.03.2021 зареєстровано за Ямпільською міською радою на підставі акту приймання передачі, серія та номер 41-ОТГ, виданий 10.12.2020, наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області серія та номер 41-ОТГ від 10.12.2020, номер запису про речове право: право власності 40881141, відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні (т. 1, а. с. 15).

Згідно Проекту формування територій і встановлення меж Великокісницької сільської ради народних депутатів Ямпільського району, розробленого Вінницькою філією Інституту землеустрою Українською академією аграрних наук у 1994 році, територія сільської ради межує, зокрема з територією республіки Молдова, зовнішня межа проходить по середині р. Дністер (т. 1, а. с. 25-37).

Державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" виконано проектно-вишукувальні роботи та на підставі існуючих картографічних матеріалів визначено 30-ти та 50-ти метрову смугу уздовж державного кордону та її поширення (накладення) на окремі земельні ділянки та надано схеми накладання територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону та перелік земельних ділянок наданих у власність (користування) уздовж лінії державного кордону (т. 1, а. с. 23-25, 247).

Згідно схеми накладення територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону встановлено, що частина земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності Ямпільської міської ради розташовані в межах 30-ти (50-ти) метрової смуги вздовж державного кордону, зокрема земельна ділянка 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га (площа земельної ділянки, що входить у 30-ти/50-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0,19 га/0,93 га).

Листом від 20.12.2022 № 0-2-0.6-4797/2-22 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у відповідь на запит Могилів - Подільської окружної прокуратури від 12.12.2022 від № 53-5326 вих-22 повідомило, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області було проведено первинний аудит земельних ділянок прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж українсько-молдовського державного кордону, під час якого були використані відомості Державного земельного кадастру та індексні кадастрові карти (за межами населеного пункту) з метою визначення ймовірних власників та користувачів земельних ділянок, які розташовані в межах орієнтовної прикордонної смуги та визначено земельні ділянки, які розташовані в межах орієнтовної прикордонної смуги (т. 1, а. с. 45-47).

Як вбачається із орієнтовного переліку зареєстрованих земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та несформованих земельних ділянок, в межах орієнтовної прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України та Республіки Молдова в межах Вінницької області Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області до вказаного переліку, зокрема віднесено спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 із відомостями, що орієнтовна площа земельної ділянки в прикордонній смузі становить 3,9104 га.

Згідно листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 10-28-0202-1248/2-23 від 10.02.2023 лінію державного кордону між Україною і Республікою Молдова у межах Могилів-Подільського та Тульчинського районів Вінницької області винесено на місцевість та позначено прикордонними знаками (т.1, а. с. 44).

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3 охороняє ділянку загальною протяжністю 190,703 м державного кордону в межах Могилів-Подільського та Тульчинського районів Вінницької області. 141,200 м - по річці Дністер з республікою Молдова; 49,503 м - на Центральній ділянці українсько - молдовського кордону.

Предметом позову у даній справі є вимоги керівника Могилів - Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації до Ямпільської міської ради та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру № 41-ОТГ від 10.12.2020 в частині передачі із державної в комунальну власність Ямпільської міської ради земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Ямпільської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га, припинивши право комунальної власності Ямпільської міської ради на вказану земельну ділянку та визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га.

Щодо представництва інтересів держави прокурором в особі позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з положеннями ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту зазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Таким чином, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

У контексті вищенаведеного колегія суддів зазначає, що за своїм змістом положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб`єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб`єктам, права яких порушуються, а з іншого боку, захисту інтересів держави у випадку, коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.

З огляду на викладене, встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову, а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, що за своїм змістом може мати різний характер.

При цьому якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямоване на отримання документів та/або інформації про можливе порушення і пов`язане саме зі з`ясуванням факту його наявності або відсутності, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Водночас якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №926/14/19.

Верховний Суд звертає увагу, що критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність компетентного органу про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту виникнення такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави. Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/10, від 08.04.2021 у справі № 925/11/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких відповідний орган не здійснює захисту своїх інтересів (правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 16.08.2018 у справі № 910/21265/17).

Колегія суддів зазначає, що обґрунтовуючи підстави для звернення до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації прокурор зазначав, що частина земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га, розташована у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж державного кордону та може перебувати лише в державній власності, а повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою належать виключно Вінницькій обласній державній адміністрації (на даний час Вінницькій обласній військовій адміністрації), тому земельна ділянка не підлягала передачі до комунальної власності.

Апеляційний господарський суд вказує, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Положеннями ст. 17 ЗК України встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Статтею 1 Указу Президентом України від 24.02.2022 № 68/2022 на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено, зокрема, Вінницьку обласну військову адміністрацію, у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Вінницька обласна військова адміністрація. В той же час, державний інтерес у спірних правовідносинах полягає у забезпеченні законності використання земель оборони, що можуть перебувати лише у державній власності, захисті та охороні державного кордону України, у тому числі забезпечення функціонування прикордонної смуги, яка встановлюється вздовж державного кордону, оскільки протиправне заволодіння чи використання земель в межах прикордонної смуги підриває обороноздатність держави.

Разом з тим, як встановлено апеляційним судом, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді Могилів-Подільською окружною прокуратурою на адресу Вінницької обласної державної (військової) адміністрації надіслано лист від 27.11.2023 № 53-5546 вих-23, у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та роз`яснено підстави, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання щодо інформування прокуратури про те, чи вживатимуться обласною військовою адміністрацією заходи до захисту інтересів держави.

Прокурор зазначив, що відповідь на лист прокуратури не надійшла.

Отже, Вінницькою обласною державною (військовою) адміністрацією не було самостійно вжито заходів щодо захисту інтересів держави, тому такі дії обґрунтовано оцінені прокурором як бездіяльність компетентного органу.

Також листом від 08.01.2024 № 53-87 вих-24 у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Могилів - Подільська окружна прокуратура повідомила Вінницьку обласну військову адміністрацію про намір прокуратури звернутися в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації з позовною заявою про визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що у позовній заяві прокурором обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави та зазначено, у чому полягають інтереси держави та їх порушення у цих правовідносинах, а тому звернення прокурора з позовною заявою у даній справі є таким, що узгоджується з положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та відповідними приписами ГПК України.

Щодо суті позовних вимог.

Статтею 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Положеннями ч. 3 ст.19 ЗК України передбачено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Положеннями ч.1-2 ст. 77 ЗК України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми. Порядок використання земель оборони встановлюється законом (ч.3, 4 ст.77 ЗК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони.

Правові засади і порядок використання земель оборони визначено у Законі України "Про використання земель оборони", зокрема, ч. 1, 2, 3 ст. 2 якого визначено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

За приписами ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони", уздовж державного кордону України відповідно до Закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель.

Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Згідно із п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим", вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм установлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим.

Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (п. 2 постанови № 1147).

Контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена в межах території району, міста, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється Державною прикордонною службою, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів (п. 2 постанови № 1147).

Прокурор у позовній заяві стверджує, що частина земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га, розташована у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж державного кордону та може перебувати лише в державній власності, а тому належать до земель оборони та щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Оцінюючи вказані доводи прокурора, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Апеляційний судом встановлено, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га відносяться до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру НВ-0521600422021 від 25.03.2021, НВ-0500030202024 від 16.01.2024 (т.1, а. с. 16-18, 94-104).

Суд звертає увагу на те, що земельна ділянка кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га згідно даних Державного земельного кадастру, починаючи з моменту відкриття Поземельної книги (24.01.2014) і на даний час відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 16.01.2024 та Поземельною книгою на дану земельну ділянку.

Отже, враховуючи витяги з Державного земельного кадастру, інформацію із Поземельної книги на земельну ділянку, колегія суддів дійшла висновку, що на дату прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 41-ОТГ від 10.12.2020 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та передачу земельної ділянки згідно акта приймання-передачі, земельна ділянка кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га мала статус сформованого об`єкту цивільних прав у розумінні ст. 79-1 ЗК України, з визначенням відповідних меж та відносилася до категорії земель землі сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Відтак, на момент передачі такої земельної ділянки, інформація про прикордонну смугу шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону, яку прокуратура вважає землями оборони, до Державного земельного кадастру не була внесена.

Доводи прокурора про необхідність проведення ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області належної інвентаризації на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 №1113, не заслуговують на увагу, оскільки у відповідності до п. 5 Порядку проведення інвентаризації земель, затв. постановою КМУ № 476 від 05.06.2019, об`єктами державної інвентаризації земель та земельних ділянок є несформовані земельні ділянки та земельні ділянки, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі.

З огляду на викладене, враховуючи, що спірна земельна ділянка була сформована як землі сільськогосподарського призначення, її передача з державної в комунальну власність здійснювалась ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відповідно до ст. 117 ЗК України, Указу Президента України від 15.10.2020 № 449 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", наказу Держгеокадастру від 17.11.2020 № 485 "Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної".

Оцінюючи доводи прокурора, що факт накладення спірної земельної ділянки на 30-ти (50-ти) метрову смугу уздовж лінії державного кордону підтверджується листом ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" № 1514 від 14.11.2023 та схемою накладення територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення Державного кордону, колегія суддів враховує таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 186 ЗК України, схема землеустрою і техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель району затверджуються районною радою. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста, території територіальної громади затверджуються відповідною сільською, селищною, міською радою.

Положеннями ч. 5 ст. 186 ЗК України визначено підстави погодження технічної документація із землеустрою.

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно Законом, зокрема, до цих видів згідно ст. 25 Закону України "Про землеустрій" віднесено: схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць, відведення земельних ділянок; робочі проекти землеустрою; технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, щодо інвентаризації земель тощо.

Аналіз викладеного із врахуванням ст. 79-1 ЗК України, дає підстави для висновку, що законодавством передбачено чіткий перелік документації із землеустрою, згідно якої визначаються межі, конфігурація, розташування та площа земельних ділянок. При цьому, до вказаного переліку не віднесено листи органів влади, графічні схеми зображення земельних ділянок, орієнтовні розташування земель, схеми накладення територій на сформовані земельні ділянки.

Як вбачається зі змісту листа № 1514 від 14.11.2023, ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" повідомив, що прикордонна смуга шириною 30-50 метрів документально не встановлена та не виявлено документів демаркації Державного кордону. Інститутом надано схему та орієнтовні площі накладення земельних ділянок на умовну прикордонну смугу.

Крім того, колегією суддів встановлено, що долучена прокурором Схема накладання не містить координат та відправних точок місць розташування прикордонної смуги та спірних земельних ділянок, їх площі, відстаней від державного кордону до місця розташування земельних ділянок, відомостей, зокрема, щодо джерела вирахування координат, програмного забезпечення, сертифікатів відповідальних за виконання схеми осіб, документів та вихідних даних, на підставі яких було складено Схему, визначення похибки тощо.

Враховуючи норми ст. 79-1, 186 ЗК України, ст. 25 Закону України "Про землеустрій" щодо формування земельних ділянок та вимог до землевпорядної документації, приймаючи до уваги, що надані прокурором документи вказують лише орієнтовне, а не конкретне місце розташування спірних земельних ділянок, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що лист ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" та Схема накладання не є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК, на підставі яких можливо підтвердити факт накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га на прикордонну смугу, а відтак носять лише інформаційний характер.

Суд апеляційної інстанції також зауважує, що долучені до позову лист і схема, надані ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", за правилами ГПК України не відносяться і до документів, що містять спеціальні знання та можуть прийматися до уваги судом, оскільки до таких віднесено лише висновки спеціалістів та експертів (ст. 69, 71, 98 ГПК України).

Будь-яких інших доказів у підтвердження зміни категорії земель (із земель сільськогосподарського призначення на землі оборони) у встановленому законом порядку та відповідно віднесення спірних земельних ділянок до земель оборони; розташування спірної частини земельної ділянки на землях оборони, відомостей про облаштування інженерно-технічних споруд уздовж лінії державного кордону; актів обстеження, у яких було б зазначено параметри спорудження таких об`єктів по облаштуванню лінії державного кордону в межах прикордонних знаків; викопіювань з проекту встановлення адміністративних меж або Публічної кадастрової карти, які б підтверджували координати та ширину прикордонної смуги у місці розташування спірної земельної ділянки, прокурором та позивачем не надано та матеріали справи не містять. Крім того, клопотань щодо проведення судового експертного дослідження з даного питання ні прокурором, ні позивачем також до суду не подано.

Таким чином, прокурором не доведено факт накладення частини спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га на 30-ти (50-ти) метрову смугу уздовж лінії державного кордону та віднесення їх до земель оборони.

Із системного аналізу положень ст. 77 ЗК України, ст. 22 Закону України "Про державний кордон України" та ст. 2, 3 Закону України "Про використання земель оборони" вбачається, що з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України надаються саме у постійне користування земельні ділянки та саме шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону, в т.ч. на суші, для виконання покладених на них функцій та завдань, а також для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, що у свою чергу обов`язково має підтверджуватися проектно-технічною документацією і лише після надання земельних ділянок у постійне користування такі землі набувають статусу земель оборони.

Таким чином, віднесення земельних ділянок до земель оборони відбувається у загальному порядку шляхом прийняття відповідних рішень органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України, що випливає з приписів ст. 116 ЗК України.

Однак, апеляційним судом встановлено, що матеріали даної справи не містять доказів того, що Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зверталася до уповноважених органів для надання їй частини спірної земельної ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону у постійне користування задля виконання нею покладених функцій та завдань, а також для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, яку військова частина зобов`язана була би використовувати відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства.

З огляду на викладене, господарський суд вважає необґрунтованими твердження прокурора про створення міською радою перешкод Вінницькій обласній військовій адміністрації та військовій частині у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, оскільки третя особа не виявляла бажання отримати частину такої земельної ділянки у постійне користування, доказів іншого матеріали справи не містять. При цьому, варто зауважити, що розміри земельної ділянки, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

Суд вказує, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому, вказана норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Відтак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, захисту підлягає наявне законне і порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого права (інтересу) та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема, вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Враховуючи недоведеність прокурором обставин накладення частини спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га на землі оборони за наслідками оцінки наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заявленого позову, оскільки відсутність порушеного права держави на захист якого подано позов є самостійною та достатньою підставою для відмови у ньому.

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги відповідача щодо неналежності та неефективності обраного прокурором способу захисту не мають значення для правильного вирішення даної справи, а з цих підстав відсутня й необхідність у формуванні правового висновку щодо застосовування ст. 387, 391 ЦК України у спірних правовідносинах.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024 у справі №902/72/24 - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги судові витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокуратуру у відповідності до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області задоволити.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024 у справі № 902/72/24 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Монастирська, буд. 33, код ЄДРПОУ 02909909) на користь Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул.Келецька, буд.63, код ЄДРПОУ 39767547) 13 626 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Вінницької області видати судовий наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

6. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений 08 листопада 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.