Постанова

від 07.11.2024 по справі 922/1396/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Харків Справа №922/1396/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» (вх.№1789Х від 22.07.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.06.2024 у справі №922/1396/24 (м. Харків, суддя Калантай М.В., повний текст рішення складено 08.07.2024) та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 у справі №922/1396/24 (м. Харків, суддя Калантай М.В., повний текст додаткового рішення складено 17.07.2024)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг», м. Полтава,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія 777», м. Харків,

про стягнення 220 583,02 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія 777» (надалі - відповідач) про стягнення 220583,02 грн, з яких: 55476,28 грн втраченої вигоди, 11353,43 грн індексу інфляції, 2477,87 грн 3% річних, 151275,44 грн пені.

На підтвердження позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо здійснення своєчасної оплати товару, отриманого за договором поставки №15/08/2023 від 15.08.2023.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.06.2024 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія 777» про стягнення 220583,02 грн відмовлено.

03.07.2024 відповідачем через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи подано до Господарського суду Харківської області заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив стягнути з позивача на свою користь 31350,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18.07.2024) заяву від 03.07.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія 777» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія 777» 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалено видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» з вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області по справі №922/1396/24 від 28.06.2024; скасувати рішення (додаткове) Господарського суду Харківської області по справі №922/1396/24 від 12.07.2024; ухвалити нове рішення, стягнути з Відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ 777» (ЄДРПОУ 44762289) на користь Позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСТ ТРЕЙДИНГ» (ЄДРПОУ 39771951, розрахунковий рахунок НОМЕР_1 в АТ «КБ «ГЛОБУС») за Договором поставки №15/08/2023 від 15 серпня 2023 року суму у розмірі 220 583,02 грн (двісті двадцять тисяч п`ятсот вісімдесят три гривні 02 копійки), з яких 55 476,28 грн втрачена вигода, 11 353,43 грн індекс інфляції, 2 477,87 грн 3% річних, 151 275,44 грн пеня; судові витрати у розмірі 48 271,88 (сорок вісім тисяч двісті сімдесят одна гривня 88 копійок), з яких 4 963,13 грн судовий збір Східний апеляційний господарський суд, 3 308,75 грн судовий збір Господарський суд Харківської області, 40 000,00 грн оплата послуг адвоката, покласти на Відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» вказує про наступе:

- твердження суду про відсутність у справі відомостей про вручення рахунків на оплату відповідачу є помилковим, оскільки відповідач сам надав дані рахунки у якості доказів та жодним чином не заперечував про своєчасність отримання їх для здійснення попередньої оплати за товар;

- суд помилково застосовує приписи ч.2 ст. 530 ЦК та ч. 1 ст. 693 ЦК, вважаючи що в обставинах, які склалися, обов`язок Відповідача здійснити оплату Товару настає в семиденний строк від дня пред`явлення вимоги Позивачем;

- посилання у статті 693 ЦК України на приписи ст. 530 ЦК України безпосередньо відносяться до здійснення попередньої оплати, але судом встановлено факт відсутності встановлених строків оплати. Попередня оплата сама по собі передує поставці Товару, тому встановлення терміну попередньої оплати після поставки Товару суперечить чинному законодавству;

- жодних повідомлень (в тому числі усних), листів тощо на підставі ч.2 ст.538 ЦК України від Відповідача про відсутність можливості здійснити оплату Товару не надходило;

- посилання Суду на ч. 3 ст. 538 ЦК України є помилковим та не підкріплене жодними доказами (фактами);

- враховуючи той факт, що попередня оплата є одним із видів оплати та вона не здійснена відповідачем, а судом встановлений факт відсутності строку оплати вірним буде застосування приписів ч.1 ст. 692 ЦК, тобто строк оплати Товару Відповідачем настав з моменту підписання Видаткових накладних;

- здійснення поставок товару позивачем автотранспортом через перевізників при тому, що сам Договір передбачає поставку Товару на умовах EXW склад Продавця, пояснюється тим, що сторони в усній домовленості дійшли згоди про дані умови поставки, оплату транспортних послуг здійснював безпосередньо Відповідач; у всіх видаткових накладних (наявні в матеріалах справи) місце складання визначено м. Полтава;

- наголошення суду, що в матеріалах справи відсутні будь-які звернення Відповідача як щодо здійснення поставки додаткових партій Товару без здійснення попередньої оплати, так і щодо поставки безпосередньо на об`єкти Відповідача є помилковим у зв`язку з тим, що в матеріалах справи також відсутні будь-які звернення Відповідача про відсутність можливості оплати Товару та зупинення постачання Товару;

- зазначення Судом позиції Відповідача про поставлення його у вкрай невигідне матеріальне становище з поставкою великих партій Товару є помилковим, оскільки Відповідач безпосередньо просив поставити товар, сам оплатив перевезення, прийняв даний Товар, а коли були зупинені поставки перестав оплачувати прийнятий Товар;

- фактично Позивач ні за яких обставин самостійно не міг здійснити поставку Товару без згоди Відповідача, а сам п.6.3. Договору безпосередньо відноситься до Товару, за який здійснена попередня оплата (не може Покупець відмовитися від прийняття тільки оплаченого Товару);

- доводи Відповідача про те, що Позивачем фактично допущено зловживання правом у формі надмірного постачання Товару всупереч умовам Договору є помилковим, не обґрунтований жодними доказами та фактами;

- додаткове рішення хоч і є окремим процесуальним документом, проте в силу вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України є невід`ємною складовою основного судового рішення, з огляду на що також підлягає скасуванню.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 22.07.2024 для розгляду справи №922/1396/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» (вх.№1789Х від 22.07.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.06.2024 у справі №922/1396/24 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 у справі №922/1396/24. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1396/24.

01.08.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/1396/24 (вх.№10133).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ 777» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10492 від 12.08.2024), в якому останнє просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 28.06.2024 по справі №922/1396/24 без змін; залишити додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 по справі №922/1396/24 без змін; залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» по справі №922/1396/24 без задоволення.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ 777» вказує про наступне:

- спірним Договором (п. 2.2) встановлено, що оплата за товар відбувається шляхом 100% попередньої оплати товару. Тому Сторони мають керуватися положеннями ст. 693 ЦК України, присвяченій саме попередній оплаті товару. Жодних змін до Договору, в тому числі щодо порядку та строків оплати за Договором Сторонами не вносилось, а посилання позивача на усні домовленості сторін є безпідставними;

- відповідно до умов Договору обов`язку щодо строків оплати товару не встановлено, а тому у такому випадку має застосовуватися положення ч. 2 ст. 530 ЦК України. Товар мав би поставлятися виключно після одержання Позивачем оплати за нього. Поставка товару апелянтом без встановленої Договором попередньої оплати є грубим порушенням його умов;

- умови п.6.3. Договору щодо відсутності у покупця права відмовитися від прийняття товару ставлять Відповідача у надзвичайно невигідне становище, оскільки неузгоджені та неоплачені значні за обсягом поставки товару з боку Позивача негативно вплинули на платіжний баланс Відповідача;

- у суді першої інстанції відповідач, посилаючись на положення ст. 693 ЦК України, наполягав на тому, що строк оплати за Договором визначається датою вказаною у рахунку на оплату (дата рахунку), тому ніякої вимоги в порядку ст. 530 ЦК України пред`являти не потрібно. Жодного посилання на ст. 692 ЦК України відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції не зробив. Така позиція апелянта є суперечливою поведінкою та не узгоджується з принципом добросовісності;

- суд першої інстанції правильно застосував ч. 1 ст. 693 ЦК України (присвячену попередній оплаті товару), яка є спеціальною нормою до ст. 692 ЦК України, що регулює оплату товару в цілому;

- порушення Апелянтом в односторонньому порядку умов Договору щодо поставки товару не може змінити правове регулювання порядку оплати, узгоджене Сторонами та закріплене ними в Договорі. Тому до існуючих відносин має застосовуватися правова норма, яка була обумовлена Договором, оскільки вона не суперечить положенням чинного законодавства;

- положення ч. 4 ст. 538 ЦК України, відповідно до якої якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок може бути застосовано лише у поєднанні з ч. 2 ст. 530 ЦК України, так як момент виникнення обов`язку щодо оплати товару Договором не встановлений;

- строк для поставки товару Апелянтом Договором також не встановлений. Тобто жодного обов`язку щодо поставки товару у Апелянта не виникло. Тому поставка товару за Договором є саме здійсненням Апелянтом свого права, а не виконання покладеного на нього Договором чи чинним законодавством обов`язком. Це також підтверджує не повну відповідність спірних відносин Сторін положенням ч. 4 ст. 538 ЦК України, яка передбачає наслідки виконання стороною саме зустрічного обов`язку (а не здійснення нею права);

- апелянтом в апеляційній скарзі не зазначені у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість Додаткового рішення, а також не надано жодного доказу наявності правових підстав скасування Додаткового рішення.

Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження сторони повідомлялись шляхом надсилання копій ухвали від 26.07.2024 до електронних кабінетів учасників справи в системі «Електронний Суд».

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 серпня 2023 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено Договір поставки №15/08/2023 (надалі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві сіль харчову та технічну (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Кількість, ціна, строк, загальна сума поставок окремих партій товару визначається сторонами в процесі діяльності та відображається у специфікаціях, рахунках, накладних, які є невід`ємною частиною укладеного договору (п.2.1 Договору).

У відповідності до п.3.4. Договору моментом виконання продавцем зобов`язань щодо поставки товару є момент надання товару у розпорядження покупця на складі продавця.

Так, позивач за умовами Договору здійснив поставки товару на адресу відповідача за наступними видатковими накладними №593 від 16.08.2023 на загальну суму 168750,00 грн, №597 від 18.08.2023 на загальну суму 193455,00 грн, №611 від 26.08.2023 на загальну суму 205050,00 грн, №612 від 26.08.2023 на загальну суму 205050,00 грн, №617 від 28.08.2023 на загальну суму 194797,50 грн, №638 від 08.09.2023 на загальну суму 205050,00 грн, №640 від 10.09.2023 на загальну суму 205050,00 грн, №669 від 14.09.2023 на загальну суму 193725,00 грн, №677 від 18.09.2023 на загальну суму 123030,00 грн, №693 від 25.09.2023 на загальну суму 164296,80 грн, №705 від 27.09.2023 на загальну суму 205050,00 грн.

Дані видаткові накладні підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Згідно з п.2.2 Договору оплата за товар відбувається шляхом 100% попередньої оплати товару в строк, зазначений в рахунку, якщо сторони не обумовили інше.

В матеріалах справи наявні рахунки №418 від 16.08.2023 на суму 168750,00 грн, №420 від 17.08.2023 на суму 193455,00 грн, №434 від 24.08.2023 на суму 194797,50 грн, №435 від 24.08.2023 на суму 205050,00 грн, №436 від 24.08.2023 на суму 205050,00 грн, №471 від 05.09.2023 на суму 205050,00 грн, №472 від 05.09.2023 на суму 205050,00 грн, №500 від 12.09.2023 на суму 193725,00 грн, №506 від 14.09.2023 на загальну суму 123030,00 грн, №516 від 21.09.2023 на суму 164296,80 грн, №519 від 22.09.2023 на суму 205050,00 грн.

З доданої до позовної заяви таблиці №1 «Продаж-оплата» вбачається, що сторонами при виконанні умов Договору здійснювалася поставка товару та його оплата наступним чином.

16.08.2023 відповідач здійснив попередню оплату товару на суму 70000,00 грн. Позивач того ж дня передав відповідачу товар на загальну суму 168750,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №593 від 16.08.2023.

18.08.2023 відповідачем сплачено грошові кошти у загальній сумі 178750,00 грн. В цей же день позивачем поставлено товар на суму 193455,00грн, що підтверджується видатковою накладною №597 від 18.08.2023.

Після цього позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними №611 від 26.08.2023 на загальну суму 205050,00 грн, №612 від 26.08.2023 на загальну суму 205050,00 грн, №617 від 28.08.2023 на загальну суму 194797,50 грн.

Чергова оплата здійснена відповідачем 04.09.2023 на загальну суму 250000,00 грн.

08.09.2023 та 10.09.2023 позивачем поставлено товар на загальну суму 410100,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №638 від 08.09.2023 на суму 205050,00 грн та №640 від 10.09.2023 на суму 205050,00 грн.

11.09.2023 відповідач сплатив 100000,00 грн, а 12.09.2023 ще 70000,00 грн.

Позивач 14.09.2023 та 18.09.2023 поставив товар на загальну суму 316755,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №669 від 14.09.2023 на суму 193725,00 грн та видатковою накладною №677 від 18.09.2023 на суму 123030,00 грн.

22.09.2023 відповідач сплатив 180000,00 грн.

25.09.2023 та 27.09.2023 позивач здійснив поставку товару за видатковою накладною №693 від 25.09.2023 на суму 164296,80 грн та за видатковою накладною №705 від 27.09.2023 на суму 205050,00 грн.

В подальшому поставки товару відповідачу не здійснювалися, натомість останній в період 02.10.2023-28.02.2024 здійснив сплату грошових коштів у загальному розмірі 1101099,30 грн.

Отже, остаточна оплата поставленого за Договором товару здійснена відповідачем 28.02.2024.

Позивач у позові вказує, що всупереч умовам Договору відповідач не здійснив своєчасний повний розрахунок за поставлений товар. Так, попередню оплату відповідач здійснив частково по першій поставці товару, а остаточний розрахунок виконав після поставки першої партії Товару. Наступні оплати також здійснювалися з простроченням строків. Остаточний повний розрахунок відповідачем здійснений лише 28.02.2024. Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про постійне порушення відповідачем виконання умов Договору.

Позивачем направлено на адресу відповідача претензію №57 від 15.03.2024, в якій він просив відповідача протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати отримання даної претензії перерахувати на розрахунковий рахунок ТОВ «Рост Трейдинг» суму у розмірі 220583,02 грн, з яких 55476,28 грн втрачена вигода, 11353,43 грн індекс інфляції, 2477,87 грн 3% річних, 151275,44 грн пеня.

Дана претензія отримана відповідачем 21.03.2024, проте вимоги претензії не задоволено.

Посилаючись на невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 55476,28 грн втраченої вигоди, 11353,43 грн індексу інфляції, 2477,87 грн 3% річних, 151275,44 грн пені.

Оскаржуване судове рішення мотивовано тим, що в матеріалах справи наявні рахунки на оплату товару, який поставлявся за Договором, проте всупереч умовам п.2.2 Договору в жодному з них не зазначено строку, в який повинна бути здійснена попередня оплата. Суд зазначив, що за таких обставин, відповідач, з огляду на приписи ч.2 ст.530 та ч.1 ст.693 ЦК України, має обов`язок здійснити оплату товару у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги позивачем. Проте, місцевий господарський суд вказує, що оскільки позивач не надав до матеріалів справи доказів направлення відповідачу вимоги про сплату поставленого товару, здійснення відповідачем остаточного погашення заборгованості 28.02.2024 не може розглядатися як порушення його зобов`язання. Судом встановлено, що кредитор має право вимагати від боржника сплати сум збитків, неустойки, втрат від інфляції та 3% річних виключно у випадку допущення останнім порушення свого зобов`язання. Однак наявність такого порушення з боку відповідача за наслідками розгляду даної справи судом встановлена не була. За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 55476,28 грн втраченої вигоди, 11353,43 грн індексу інфляції, 2477,87 грн 3% річних, 151275,44 грн є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача. Крім того, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем фактично допущено зловживання правом у формі надмірного постачання товару всупереч умовам Договору. З урахуванням положень ч. 3 ст. 13 ЦК України суд вказав, що такі обставини у даному випадку є додатковою підставою для відмови у позові.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно статтею 509 ЦК України, статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами у справі виникли правовідносини за Договором поставки №15/08/2023 від 15.08.2023.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов п.1.1. Договору поставки №15/08/2023 від 15.08.2023 (далі Договір) продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві сіль харчову та технічну (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що кількість, ціна, строк, загальна сума поставок окремих партій товару визначається сторонами в процесі діяльності та відображається у специфікаціях, рахунках, накладних, які є невід`ємною частиною укладеного договору.

Згідно з п.2.2 Договору оплата за товар відбувається шляхом 100% попередньої оплати товару в строк, зазначений в рахунку, якщо сторони не обумовили інше.

За змістом статті 693 Цивільного кодексу України попередньою оплатою визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

Таким чином, умовами Договору (п.2.2) встановлено попередню оплату. Разом з цим, із доданих до матеріалів справи рахунків вбачається, що вони не містять строків їх оплати. Посилання позивача на те, що відповідач повинен сплатити товар в день виставлення рахунку колегія суддів відхиляє з огляду на те, що такі умови не встановлені укладеним між сторонами договором чи законодавчими нормами, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження дати отримання вказаних рахунків відповідачем. Отже, фактично у спірних правовідносинах відсутні встановлені строки попередньої оплати.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивачем у межах укладеного Договору здійснено поставку товару відповідачу за наступними видатковими накладними №593 від 16.08.2023 на загальну суму 168750,00 грн, №597 від 18.08.2023 на загальну суму 193455,00 грн, №611 від 26.08.2023 на загальну суму 205050,00 грн, №612 від 26.08.2023 на загальну суму 205050,00 грн, №617 від 28.08.2023 на загальну суму 194797,50 грн, №638 від 08.09.2023 на загальну суму 205050,00 грн, №640 від 10.09.2023 на загальну суму 205050,00 грн, №669 від 14.09.2023 на загальну суму 193725,00 грн, №677 від 18.09.2023 на загальну суму 123030,00 грн, №693 від 25.09.2023 на загальну суму 164296,80 грн, №705 від 27.09.2023 на загальну суму 205050,00 грн.

Відповідно до п.3.4. Договору моментом виконання продавцем зобов`язань щодо поставки товару є момент надання товару у розпорядження покупця на складі продавця.

Також до матеріалів надано товарно-транспортні накладні на поставку визначеного у видаткових накладних товару.

Вказані видаткові та товарно-транспортні накладні підписані обома сторонами без зауважень та скріплені печатками.

Обставини поставки товару у вказаному обсязі, строках та сумі не заперечуються відповідачем.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач виконав свої зобов`язання з постачання Товару. Товар прийнято відповідачем без зауважень, що підтверджується наданими до справи накладними.

Поставлений товар оплачено відповідачем на момент подання позовної заяви. Водночас, як вбачається із наданого позивачем розрахунку, попередня оплата була внесена відповідачем частково лише щодо першої поставки товару, а в подальшому поставка товару здійснювалася за відсутності попередньої оплати.

Спірним питанням між сторонами є визначення моменту, з якого у відповідача настав обов`язок зі сплати грошових коштів за поставлений товар.

Відповідно до приписів статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Стаття 538 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання (частина 1).

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону (частина 2).

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина 3).

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (частина 4).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не здійснив попередню оплату, однак прийняв товар від позивача без будь-яких застережень щодо строків його оплати, тобто не відмовився від виконання зобов`язання. Вказане підтверджується вищевстановленим фактом підписання обома сторонами видаткових накладних без зауважень.

Крім того, у видаткових накладних відсутні будь-які умови щодо строку (терміну) оплати за поставлений товар. В подальшому, відповідач також не звертався до позивача з приводу узгодження порядку та строків оплати товару.

Отже, позивач поставивши, а відповідач прийнявши товар без попередньої оплати, змінили умови договору щодо способу оплати товару. Оскільки своїми діями відповідач погодився на поставку товару без передоплати, він повинен своєчасно виконати свій обов`язок з оплати цього товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК).

Частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачає, що строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, колегія суддів зазначає, що загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений спеціальною нормою права ч.1 ст.692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відтак, з урахуванням вищезазначених нормативних положень обов`язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття.

Таким чином, оскільки Договором поставки №15/08/2023 від 15.08.2023 встановлено порядок оплати у вигляді 100% передоплати, строк якої фактично сторони не визначили, не здійснення такої попередньої оплати відповідачем та доведений матеріалами справи факт поставки товару продавцем, наявність у покупця зобов`язання сплатити за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України, про що помилково зазначив суд першої інстанції.

У постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №910/9075/17 вказано наступне:

«Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття».

Суд враховує, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

З урахуванням вищевикладеного, у відповідача обов`язок з оплати поставленого товару виник одразу після прийняття товару на підставі наявних у матеріалах справи видаткових накладних.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що позивач, всупереч ч.3 ст.538 ЦК України, не одержавши від відповідача попередню оплату за Договором до моменту поставки товару, не зупинив виконання свого обов`язку, не відмовився від його виконання частково або в повному обсязі, а продовжував поставляти товар.

Так, Верховний Суд у постановах від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19 зазначив, що виходячи з вимог статті 538 ЦК України, у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

Однак, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 у справі №927/211/22 дійшла висновку, що таке тлумачення приписів ч. 3 ст. 538 ЦК України є помилковим, оскільки ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони.

Вказівка «має право» означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов`язання.

Таке тлумачення приписів ст. 538 ЦК України по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця.

З огляду на що, у даному випадку здійснення поставки позивачем за відсутності попередньої оплати не свідчить про порушення умов договору та законодавчих положень.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів наявності будь-яких заперечень відповідача щодо спірних поставок товару без попередньої оплати. А тому безпідставними є твердження відповідача про одностороннє порушення позивачем умов Договору та поставку товару без попередньої оплати.

Стосовно посилання відповідача на те, що відповідно до що п. 6.3. Договору Покупець не мав права відмовитися від прийняття Товару, колегія суддів вказує про наступне.

Розділом 6 Договору встановлено відповідальність сторін.

Умовами п.6.2 Договору визначено, що покупець зобов`язаний прийняти Товар (вчинити необхідні дії для забезпечення передання і одержання Товару) на умовах Договору. У випадку відмови Покупця прийняти Товар (в тому числі порушення строку прийняття Товару більше ніж 15 календарних днів), останній сплачує Продавцю штраф у розмірі 25% від вартості погодженої партії Товару.

Відповідно до п. 6.3. Договору, на який посилається відповідач, Покупець не має права відмовитися від прийняття Товару, зазначеного в п.3.3 Договору.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що передача Товару від Продавця до повноважного представника здійснюється на складі Продавця.

Із аналізу вказаних договірних положень вбачається, що останні регулюють порядок прийняття товару.

Водночас, обставини справи та наявні у справі товарно-транспортні накладні свідчать про те, що фактично товар за видатковими накладними поставлено на адресу покупця, а не надано для передачі повноважному представнику на складі продавця, як визначено п. 3.3. Договору. З огляду на що, до фактичних обставин справи не підлягають застосуванню положення п. 6.3 Договору, а доводи відповідача про відсутність можливості відмовитися від прийняття товару є необґрунтованими.

При цьому, твердження відповідача та суду першої інстанції щодо порушення позивачем порядку поставки товару, а саме передача товару не на складі продавця, а поставка товару автотранспортом через перевізників, колегія суддів вважає необґрунтованими. Так, матеріали справи містять підписані сторонами як видаткові накладні на поставлений товар, так і товарно-транспортні накладні без будь-яких зауважень. Крім того, жодних доказів наявності заперечень у відповідача щодо вказаного порядку поставки товару матеріали справи не містять. З огляду на що у суду відсутні підстави стверджувати, що такий порядок поставки товару здійснено позивачем в односторонньому порядку та в порушення останнім умов Договору.

Щодо доводів відповідача про те, що у суді першої інстанції позивач не посилався на положення статті 692 ЦК України, що є суперечливою поведінкою та не узгоджується з принципом добросовісності, колегія суддів вказує про наступне.

Зі змісту процесуальних документів, поданих позивачем до суду першої інстанції вбачається, що позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків оплати поставленого без попередньої оплати товару. У апеляційній скарзі позивачем не змінено предмет, підстави позову та обґрунтування заявлених позовних вимог. Крім того, доводи скарги ґрунтуються на відповідних висновках суду першої інстанції, з якими не погоджується апелянт.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Так, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 висловила правову позицію, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача про наявність суперечливої поведінки відповідача є необґрунтованими.

Суд звертає увагу, що зобов`язання в силу ч.1 ст.526 ЦК має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки ( ст.611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. ( ч.6 ст. 231 ГК України)

Відповідно до п.6.1 Договору у випадку порушення покупцем строків виконання зобов`язань щодо прийняття і оплати товару, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов`язань за кожний день прострочення.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів зазначає, що він здійснений у відповідності до умов договору, норм чинного законодавства та є арифметично вірним. З огляду на що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 151 275,44 грн пені підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2477,87 грн та інфляційні втрати у розмірі 11 353,43 грн згідно з поданими розрахунками.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар, позивач має право нараховувати на суму боргу відсотки річних та інфляцію.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його обґрунтованість та правильність, у зв`язку з чим позов в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2477,87 грн підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої суми інфляційних нарахувань слід зазначити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Такий спосіб розрахунку інфляційних втрат у порядку статті 625 ЦК України не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при відповідному розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Судом апеляційної інстанції зроблено перерахунок інфляційних нарахувань позивача, з урахуванням вищевказаної правової позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду, за результатами якого суд дійшов висновку, що поданий позивачем розрахунок є арифметично, методологічно вірним та загальна сума інфляційних втрат становить 11 353,43 грн. У зв`язку з чим позов в даній частині підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення втраченої вигоди у розмірі 55 476,28 грн, колегія суддів вказує про наступне.

Скаржник вважає, що поніс збитків у вигляді втраченої вигоди, а саме сплачених відсотків за Договором кредитної лінії №2421/2023 від 30.06.2023, укладеним між ТОВ «РОСТ ТРЕЙДИНГ» та АТ «Державний ощадний банк України», за використання коштів, які ТОВ «НАДІЯ 777» своєчасно не сплатило за Товар.

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 визначила, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо).

Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №908/2261/17).

Вирішуючи спори стосовно стягнення збитків, судам необхідно враховувати таке: - для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: (1) протиправної поведінки особи; (2) шкоди (збитків); (3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; (4) вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №904/1448/20 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №911/682/21.

Так, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна.

Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема факт спричинення збитків та їх розмір, протиправність поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження наявності втраченої вигоди, позивачем додано до матеріалів справи Договір кредитної лінії №2421/2023 від 30.06.2023 з Додатками, укладений між ТОВ «РОСТ ТРЕЙДИНГ» та АТ «Державний ощадний банк України».

Відповідно до п.3.8. Договору №2421/2023 цільове призначення кредиту фінансування оборотного капіталу.

Разом з цим, до матеріалів справи не надано жодних доказів як наявності сплачених відсотків за користування кредитом, так і того, що сплата відсотків стала наслідком неналежного виконання своїх зобов`язань за спірним договором відповідачем.

Таким чином, позивачем не доведено наявність підстав для стягнення з відповідача втраченої вигоди у спірних правовідносинах, з огляду на що колегія суддів вважає за необхідне відмовити у стягненні 55 476,28 грн.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення 11 353,43 грн інфляційних втрат, 2 477,87 грн 3% річних, 151 275,44 грн пені та відмову у стягненні 55 476,28 грн втраченої вигоди.

Стосовно оскарження додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 у справі №922/1396/24 колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, правовідносини між відповідачем та адвокатом Янишеним В.П. на момент розгляду справи Господарським судом Харківської області підтверджуються Договором про надання професійної правничої допомоги від 25.03.2024 та ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АХ №1192840 від 14.06.2024.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 31350,00 грн представник відповідача надав суду першої інстанції наступні документи: Договір про надання професійної правничої допомоги від 25.03.2024, Акт від 01.07.2024 приймання-передачі наданих послуг по Договору про надання професійної правничої допомоги від 25.03.2024.

Повний перелік послуг загальною вартістю 31350,00 грн наведено в акті від 01.07.2024 приймання-передачі наданих послуг по Договору про надання професійної правничої допомоги від 25.03.2024.

Судова колегія зазначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, надані представником відповідача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що не можуть бути покладені на позивача витрати відповідача на оплату послуг адвоката на загальну суму 6000,00 грн, які не є пов`язаними безпосередньо з розглядом даної справи, а саме: ознайомлення з претензією ТОВ «Рост Трейдинг» (0,5год. - 1500,00грн.), складання відповіді на претензію ТОВ «Рост Трейдинг» (0,5год. - 1500,00грн.) та складання заяви про ухвалення додаткового рішення (1,0год. - 3000,00грн).

Крім того, відповідачем в заяві про ухвалення додаткового рішення заявлено до відшкодування суму судових витрат (31 350,00 грн), яка істотно перевищує суму, зазначену в попередньому (орієнтовному) розрахунку (10 000 грн), і при цьому відповідачем жодним чином не доведено, що він не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, з урахуванням положень частини 6 статті 129 ГПК України, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову відповідачу у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення.

Зазначені у клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу заперечення позивача проти обґрунтованості та доведеності судових витрат відповідача спростовуються матеріалами справи, з огляду на що вказане клопотання правомірно відхилено судом першої інстанції.

Отже, доведеним та обґрунтованим є судові витрати на професійну правничу допомогу, які понесені відповідачем у суді першої інстанції, у розмірі 10 000,00 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів щодо будь-яких порушень суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення. Заперечення скаржника зводяться до незгоди із рішенням Господарського суду Харківської області від 28.06.2024.

Разом з цим, апеляційний господарський суд за результатами перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 28.06.2024 дійшов висновку про часткове скасування оскаржуваного рішення.

Пунктом 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене та враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 11 353,43 грн інфляційних втрат, 2 477,87 грн 3% річних, 151 275,44 грн пені та відмову у стягненні 55 476,28 грн втраченої вигоди, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 2515,00 грн понесених відповідачем у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав часткового задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення 11 353,43 грн інфляційних втрат, 2 477,87 грн 3% річних, 151 275,44 грн пені та відмову у стягненні 55 476,28 грн втраченої вигоди. Стосовно додаткового рішення колегія суддів дійшла висновку про його зміну в частині визначення розміру (суми) витрат на професійну правничу допомогу та наявність підстав для стягнення з позивача 2515,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішення, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах в межах вимог і доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

При розподілі витрат по сплаті судового збору, колегія суддів враховує положення ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 09.11.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 №3891-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

Керуючись статтею 129, 232, 233, 269, 270, п.2 ч.1 ст.275, п.п. 3, 4 ч.1 ст.277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.06.2024 у справі №922/1396/24 про відмову у задоволенні позовних вимог скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 220583,02 грн, з яких: 55 476,28 грн втраченої вигоди, 11 353,43 грн індексу інфляції, 2477,87 грн 3% річних, 151 275,44 грн пені задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія 777» (61109, м.Харків, вул.Кутаїська, буд.20, код 44762289) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» (36007, м.Полтава, вул.Решетилівська, буд.37, код 39771951) 165 106,74 грн, з яких: 11 353,43 грн інфляційних втрат, 2 477,87 грн 3% річних, 151 275,44 грн пені та 2647,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

В частині задоволення позовних вимог про стягнення 55 476,28 грн втраченої вигоди відмовити.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 у справі №922/1396/24 змінити в частині визначення розміру (суми) витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню.

Абзац 2 резолютивної частини додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 у справі №922/1396/24 викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» (36007, м.Полтава, вул.Решетилівська, буд.37, код 39771951) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія 777» (61109, м.Харків, вул.Кутаїська, буд.20, код 44762289) 2515,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія 777» (61109, м.Харків, вул.Кутаїська, буд.20, код 44762289) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Трейдинг» (36007, м.Полтава, вул.Решетилівська, буд.37, код 39771951) 3970,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.11.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян