Рішення

від 28.10.2024 по справі 903/663/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 жовтня 2024 року Справа № 903/663/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу № 903/663/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ, м. Ковель

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка

до відповідача-1: Товариства з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база, с. Ковалі, Лубенського району, Полтавської області

відповідача-2: Адвокатського об`єднання Ковальов, Сорокопуд та партнери, м. Луцьк

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.04.2024,

за участю представників:

від позивача: н/з,

від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: н/з,

від відповідача-1: Данилік Ф.Я. діє в порядку самопредставництва, Восковський Ю.О. адвокат (ордер серії АС №1111021 від 25.09.2024),

від відповідача-2: Сорокопуд М.О. керівник,

в с т а н о в и в:

15.07.2024 сформовано у системі Електронний суд, а 16.07.2024 зареєстровано в Господарському суді Волинської області позовну заяву від 15.07.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ до відповідача-1- Товариства з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база, відповідача-2 - Адвокатського об`єднання Ковальов, Сорокопуд та партнери, в якій товариство просить визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 30.04.2024, укладений між ТОВ Ковельська оптово-торгова база (цедент) та АО Ковальов, Сорокопуд та партнери (цесіонарій).

Ухвалою суду від 22.07.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21.08.2024; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 19.08.2024.

25.07.2024 сформовано у системі Електронний суд, а 26.07.2024 зареєстровано в Господарському суді Волинської області позовну заяву від 25.07.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка, в якій товариство просить визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 30.04.2024, укладений між ТОВ Ковельська оптово-торгова база (цедент) та АО Ковальов, Сорокопуд та партнери (цесіонарій) та залучити Товариство з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка як третю особу, що заявляє самостійні вимоги на предмета спору у справі №903/663/24.

Ухвалою суду від 31.07.2024 постановлено залучити Товариство з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі №903/663/24; прийнято до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка на підставі ст. 49 ГПК України від 25.07.2024 у справі №903/663/24; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, впродовж 15 днів з дня вручення ухвали.

07.08.2024 та 08.08.2024 через систему Електронний суд від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву ТзОВ "Ковельська ОТБ", в якому відповідач-1 просить відмовити у задоволені позовних вимог.

15.08.2024 через систему Електронний суд від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву ТзОВ Волинська облспоживспілка, в якому відповідач-1 просить відмовити у задоволені позовних вимог.

19.08.2024 через систему Електронний суд від ТзОВ Волинська облспоживспілка надійшли додаткові пояснення у справі.

20.08.2024 через систему Електронний суд від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. У заяві представник позивача зазначає, що підтримує позовні вимоги, просить закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

20.08.2024 через систему Електронний суд від представника третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТзОВ Волинська облспоживспілка надійшла заява, в якій представник просить провести підготовче засідання без його участі, а також просить закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

21.08.2024 в судове засідання представники сторін не з`явилися, ухвали суду від 22.07.2024 та 31.07.2024 були надісланні до електронних кабінетів учасників справи.

Ухвалою суду від 21.08.2024 було відкладено підготовче засідання на 11.09.2024; запропоновано відповідачу-2 - Адвокатському об`єднанню Ковальов, Сорокопуд та партнери до 09.09.2024 подати суду відзив на позови і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову за їх наявності.

09.09.2024 документ сформовано в системі «Електронний суд», а 10.09.2024 зареєстровано в Господарському суді Волинської області відзив на позовну заяву відповідача-2, в якому відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позову ТОВ «Ковельська ОТБ» .

09.09.2024 документ сформовано в системі «Електронний суд», а 10.09.2024 зареєстровано в Господарському суді Волинської області відзив на позовну заяву відповідача-2, в якому відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТзОВ Волинська облспоживспілка.

10.09.2024 через систему Електронний суд від представника третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТзОВ Волинська облспоживспілка надійшла заява, в якій представник просить провести підготовче засідання без його участі, а також просить закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

В судове засідання представники позивача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та відповідача-2 не з`явилися, ухвала суду від 21.08.2024 була надіслана до електронних кабінетів позивача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та відповідача-2.

11.09.2024 в судовому засіданні представник відповідача-1 висловив думку про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 11.09.2024 було закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 25.09.2024.

У судовому засіданні з 25.09.2024 до 16.10.2024 було оголошено перерву.

14.10.2024 третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка подала до суду заяву про приєднання до матеріалів справи копії постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі №917/681/24, якою залишено в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 11.07.2024 у справі №917/681/24.

За клопотанням третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка судом приєднано до матеріалів справи копію постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі №917/681/24.

У судовому засіданні з 16.10.2024 було оголошено перерву до 24.10.2024.

24.10.2024 відповідач-1 - Товариство з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база подав до суду заяву про розподіл судових витрат.

У судовому засіданні 24.10.2024 було оголошено перерву до 28.10.2024.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції кожен має право, зокрема, на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Така гарантія статті 6 Конвенції передбачена і у відповідних процесуальних законах. Розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України). Порушення зазначеного принципу може негативно впливати на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: у рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» він роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Справу №903/663/24 розглянуто у розумний строк, що був об`єктивно необхідним для її розгляду.

Справу 28.10.2024 розглянуто за відсутності представника позивача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,

Про оголошення перерви у судовому засіданні до 28.10.2024 представник позивача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, були повідомлені у судовому засіданні 24.10.2024. Явка представників позивача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у судове засідання 28.10.2024 не визнавалась обов`язковою. А тому справу 28.10.2024 розглянуто за відсутності представників позивача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ до відповідача-1- Товариства з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база, відповідача-2 - Адвокатського об`єднання Ковальов, Сорокопуд та партнери про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.04.2024, укладеного між ТОВ Ковельська оптово-торгова база (цедент) та АО Ковальов, Сорокопуд та партнери, (цесіонарій) не підлягає до задоволення.

На обгрунтування вимоги позивач посилається на наступні обставини:

-ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» відчужило право вимоги на суму 343 851,69 грн. у період наявності арешту на майно товариства;

-при укладенні договору про відступлення права вимоги (цесії) від 30.04.2024 року відповідачами не було дотримано вимог ч. 3 статті 180 Господарського кодексу України, оскільки договір не містить ціни договору, у тексті договору не визначено суми коштів, яку цесіонарій повинен сплатити цеденту за відступлення права вимоги.

Товариство з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ зазначає, що незаконним укладенням відповідачами договору відступлення права вимоги порушено права ТОВ Ковельська ОТБ, яка є стороною (боржником) у зобов`язанні, право вимоги за яким було незаконно відступлено - зобов`язання щодо оплати безпідставно набутих доходів згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 06.03.2023 року у справі №903/892/22 в сумі 173 908,62 грн. та рішенням Господарського суду Волинської області від 19.05.2023 року у справі №903/254/23 в сумі 169 942,99 грн.

Позивач ТзОВ «Ковельська ОТБ» не є стороною договору уступки права вимоги (цесії) від 30.04.2024.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (рецисорний позов).

В силу статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Верховний Суд України неодноразово наголошував (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.01.2024 було відкрито провадження у справі №903/1251/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська ОТБ», визнано вимоги ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» у сумі 343851,69 грн. основної заборгованості, а також 21472,00 грн. судового збору за подання заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

У справі №903/1251/23 встановлено, що на дату звернення із заявою до суду та станом на день проведення підготовчого засідання у справі заборгованість ТОВ «Ковельська ОТБ» перед ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» становила 343 851 грн. 69 коп. без неустойки. Ця заборгованість підтверджується рішенням Господарського суду Волинської області від 06.03.2023 у справі №903/892/22 у сумі 173908,62 грн., рішенням Господарського суду Волинської області від 19.05.2023 у справі №903/254/23 у сумі 169942,99 грн., а також до складу вимоги входить вимога зі сплати судового збору у розмірі 21472 грн. у справі №903/1251/23 .

Отже, судом визнано борг ТОВ «Ковельська ОТБ» у розмірі 343851,69 грн. перед ТОВ «Ковельська оптово-торгова база».

Разом з цим, у ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» існувала заборгованість за отримані юридичні послуги, надані за період 2022-2024 роки АО «Ковальов, Сорокопуд та партнери», яка виникла на підставі ряду договорів та рішення Господарського суду Волинської області у справі №903/923/22, яка, як пояснював представник відповідача-1, була майже співвмірною вищезазначеній сумі боргу у справі про банкрутство.

30.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» як цедентом в особі директора Вакулюка Володимира Олексійовича, що діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та Адвокатським об`єднанням «Ковальов, Сорокопуд та партнери» в особі керуючого партнера Сорокопуда Миколи Олександровича, з іншої сторони, на підставі ст.ст. 512 519 Цивільного кодексу України було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії).

У постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

За договором від 30.04.2024 цесіонарій набув право вимагати від боржника належного виконання таких обов`язків: сплати боржником заборгованості у розмірі 343851,69 грн. безпідставно набутих доходів згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 06.03.2023 у справі № 903/892/22 в сумі 173908,62 грн. та рішенням Господарського суду Волинської області від 19.05.2023 у справі № 903/254/23 в сумі 169942,99 грн. (п.3 договору).

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання цього договору - 30.04.2024.

Відповідно до п.5 договору копії документів, визначених у п. 4 даного договору, та документована інформація, яка є важливою для здійснення права вимоги, що відступається за даним договором, передаються цедентом цесіонарію у момент підписання сторонами даного договору і є його невід`ємною частиною.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк даного договору починає свій перебіг у момент, встановлений у п. 12 даного договору, та визначається часом, достатнім для реального та належного виконання даного договору сторонами ( п. 12, 13 договору).

01.05.2024 року на адресу позивача як боржника було направлено повідомлення про відступлення права вимоги та копія оспорюваного договору, що підтверджується копією опису вкладення у цінний лист.

Як передбачено статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно зі статтею 4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України (надалі ЦК України) визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

В силу положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Позивач - ТзОВ «Ковельська ОТБ» у процесі розгляду справи у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами не довів порушення його прав у зв`язку із укладенням договору цесії від 30.04.2024, не надав доказів виконання зобов`язань на користь первісного кредитора. Натомість обставини справи дають підстави дійти висновку про фактичну відсутність у позивача порушеного відповідачами права, що унеможливлює надання йому примусового судового захисту та є підставою для відмови у задоволенні позову.

З доводами позивача про те, що ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» відчужило право вимоги на суму 343 851,69 грн. у період наявності арешту на майно, в тому числі на майнові права товариства, не можна погодитись.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Таранко Д.В. від 20.02.2024 було відкрито виконавче провадження №74229696 з виконання наказу Господарського суду Волинської області №903/1040/21-2 від 13.02.2024.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Таранко Д.В. від 20.02.2024 у виконавчому провадженні №74229696 на підставі ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» було накладено арешт на рухоме і нерухоме майно боржника - ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» та заборонено його відчуження.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

У постанові від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18). Обмеження щодо відчуження стосуються виключно права вимоги, що має особистий характер.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Таранко Д.В. від 20.02.2024 у виконавчому провадженні №74229696 було накладено арешт лише на рухоме і нерухоме майно боржника, арешт на майнові права боржника не накладався.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відмовою у задоволенні вимоги позивача у справі Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ витрати, пов`язані із сплатою ним судового збору, у розмірі 2 422 грн. 40 коп. слід покласти на нього.

Позовна вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) від 30.04.2024 підлягає до задоволення.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі № 903/663/24 - Товариство з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка вважає договір про відступлення права вимоги (цесії), укладений 30.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» та Адвокатським об`єднанням «Ковальов, Сорокопуд та партнери», фраудаторним, посилаючись на те, що він спрямований на заподіяння шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка» як стягувачу заборгованості за виконавчим провадженням № 74229696 та таким, що не є дійсним.

На обгрунтування вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.04.2024 третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, посилається на наступні обставини:

-відповідач- 1 за наявності відкритого виконавчого провадження № 74229696 та постанови приватного виконавця про арешт майна (у тому числі майнових прав) останнього за допомогою договору цесії від 30.04.2024 відчужив право вимоги на суму 343 851,69 грн.;

-договір цесії від 30.04.2024 року є фраудаторним правочином у позаконкурсному оспорюванні як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, що передбачено статтями 3, 13 ЦК України;

-укладення договору цесії від 30.04.2024 року порушує майнові інтереси третьої особи і направлений на недопущення звернення стягнення на майно відповідача-1. Такі дії хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» діяло недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка», оскільки відчуження належного відповідачу - 1 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення боргу за виконавчим провадженням № 74229696.

Відповідно до положень ст.16 ЦК України та ст.20 Господарського кодексу України, одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину визначені у ст.215 ЦК України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.2).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3).

Згідно зі ст.203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

У постанові від 09.02.2021 у справі №908/1152/18 Верховний Суд зазначив, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема: зміст правочину суперечить зазначеному Кодексу, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.04.2023 у справі № 523/17429/20 дійшов правового висновку про те, що слід розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (надалі - постанова у справі № 369/11268/16-ц) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (ч. 1 та ч. 2 статті 228 ЦК України).

У постанові у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду навела ще один правовий висновок, згідно з яким позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника (фраудаторний правочин), на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Як передбачено ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч. 2 - 5 ст. 13 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Договір цесії від 30.04.2024 року є фраудаторним правочином як такий, що вчинений всупереч принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).

У постанові від 05.01.2024 року у справі № 761/40240/21 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК У країни) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

За договором цесії, укладеним 30.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» та Адвокатським об`єднанням «Ковальов, Сорокопуд та партнери», було передано майнове право останньому, а саме: право вимоги до ТзОВ «Ковельська ОТБ» сплатити борг у розмірі 343 851, 69 грн., цей договір цесії є фраудаторним, оскільки внаслідок його укладення відбулося зменшення обсягу майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» як боржника за виконавчим провадженням № 74229696.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі № 754/5841/17 викладено правовий висновок, згідно з яким приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

У постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

У постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 та постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №904/5963/20(904/4523/21).

Відповідачі у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» та Адвокатське об`єднання «Ковальов, Сорокопуд та партнери» (сторони договору цесії від 30.04.2024 року) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір цесії) використали для того, щоб унеможливити Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка» як стягувачу за виконавчим провадженням № 74229696 звернути стягнення на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» як боржника за виконавчим провадженням №74229696, внаслідок укладення договору цесії настав такий негативний наслідок, як зменшення розміру активів відповідача - 1.

Укладений відповідачами договір цесії від 30.04.2024, який міг би бути реалізований у порядку примусового виконання постанови Північно - західного апеляційного господарського суду від 26.01.2024 року по справі № 903/1040/21 після відкриття виконавчого провадження № 74229696 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка», є фраудаторним правочином, оскільки вчинений відповідачами на шкоду інтересам Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка» як стягувача, що суперечить приписам ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір відступлення права вимоги (цесії)) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, боржник - відповідач - 1, який є боржником у виконавчому провадженні № 74229696, та його дії, які полягають в укладенні договору цесії від 30.04.2024, є недобросовісними та спрямовані на зловживання правами щодо стягувача (третьої особи), що суперечить приписам п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Відтак, укладення договору цесії від 30.04.2024 порушує майнові інтереси третьої особи і направлене на недопущення стягнення на кошти відповідача-1. Такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як передбачено ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин має бути визнаний недійсним.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним.

Як зазначив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18) застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

У постанові від 19.05.2021 у справі № 693/624/19 Верховний Суд дійшов правового висновку, що до обставин, які дають змогу кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, належать: 1) момент вчинення договорів; 2) контрагент, з яким боржник вчинив оспорюваний договір; 3) ціна в оспорюваних договорах.

Щодо моменту вчинення договору цесії, то Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» уклало договір цесії від 30.04.2024 під час відкритого виконавчого провадження № 74229696.

Щодо контрагенту, з яким боржник вчинив оспорюваний договір, то Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» уклало договір цесії від 30.04.2024 року з Адвокатським об`єднанням «Ковальов, Сорокопуд та партнери», керівник та учасник якого ОСОБА_1 є одночасно учасником ТОВ «Ковельська оптово-торгова база», частка у статутному капіталі якого 18,18 % номінальною вартістю 3080,00 грн., чого відповідач-2 не заперечував під час судового розгляду.

Щодо ціни відступлення права вимоги, то пунктом 2 договору відступлення права вимоги узгоджено, що за відступлення права вимоги цесіонарій здійснює безготівкову оплату на рахунок цедента протягом 2-х днів з моменту підписання договору, або в інший не заборонений законодавством спосіб, виконує таке зобов`язання.

01.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельська оптово-торгова база і Адвокатським об`єднанням Ковальов, Сорокопуд та партнери було підписано акт зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог.

Згідно з п.1 акту зарахування сторона-1 має перед стороною-2 непогашене грошове зобов`язання за надану професійну правничу допомогу у справах №903/215/22 згідно договору №06/05/22 від 06.05.2022; №903/476/22 згідно договору №12/07/22 від 12.07.2022; №903/1040/21 згідно договору №30/06/22 від 30.06.2022; №903/244/23 згідно договору №01/06/23 від 01.06.2023; №903/1058/23 згідно договору №12/1-/23 від 12.10.2023 та рішення Господарського суду Волинської області від 02.02.2023 у справі №903/923/22 на загальну суму 337 481 грн. 00 коп.

Згідно з п.2 акту зарахування сторона-2 має перед стороною-1 непогашене грошове зобов`язання у сумі 343 851,60 грн. за договором уступки права вимоги (цесії) в розмірі 343 851,69 грн. безпідставно набутих доходів згідно рішення господарського суду Волинської області від 06.03.2023 у справі №903/892/22 в сумі 173908,62 грн. та рішення господарського суду Волинської області від 19.05.2023 у справі №903/254/23 в розмірі 169 942,99 грн., а також вимоги зі сплати судового збору у розмірі 21472 грн. у справі №903/1251/23 на загальну суму 365 323,69 грн.

Керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов`язаннями, зазначеними у п.1 та п.2 цього акта у сумі 337 241, 00 грн. і таким чином з моменту підписання цього акта вважатимуть зобов`язання сторони 2 (п.2) таким, що припинено частково у сумі 337241 грн. 00 коп. Залишкова заборгованість сторони-2 перед стороною-1, що визначена становить 28 082 грн. 69 коп.; зобов`язання сторони-1 (п.1) є таким, що припинено у повному обсязі.

Як передбачено ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

У відзиві на позов третьої особи відповідач-1 посилається на те, що платіжною інструкцією № 40 від 04.07.2024 року АО Ковальов, Сорокопуд та партнери в сумі 60000,00 грн. та платіжною інструкцією № 42 від 05.07.2024 року в сумі 27842,69 грн. здійснено доплату на рахунок ТОВ Ковельська оптово- торгова база за набуте право грошової вимоги.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідач-1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка», оскільки відчуження належного відповідачу-1 майнового права відбулося у період стягнення з нього боргу у виконавчому провадженні № 74229696.

Та обставина, що правочин із Адвокатським об`єднанням «Ковальов, Сорокопуд та партнери», за яким відповідач-1 відступив право вимоги, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно останнього та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Доводи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про те, що договір відступлення права вимоги було укладено відповідачами у період накладення арешту на майно, в тому числі й на майнові права, спростовуються постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Таранко Д.В. від 20.02.2024 у виконавчому провадженні №74229696, згідно з якою арешт накладено лише на рухоме і нерухоме майно боржника, арешт на майнові права боржника не накладався.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404 - VIII (надалі - Закон № 1404 - VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 1404 - VIII встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням такої засади як обов`язковість виконання рішень.

Згідно з п. 1 та п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 - VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень; постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Як передбачено п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону № 1404 - VIII заходами примусового виконання рішень є заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 15 Закону № 1404 - VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Пунктом 1 ч. 5 ст. 19 Закону № 1404 - VIII регламентовано, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Частиною 1 ст. 53 Закону № 1404 - VIII встановлено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Згідно з ч. 6 ст. 56 Закону № 1404 VIII перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов`язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 1404 - VIII укладення правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, й зокрема, у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»). Такого правового висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 26.04.2023 у справі № 644/5819/20.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» є боржником, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка» є стягувачем у виконавчому провадженні № 74229696.

Відтак, за наявності відкритого виконавчого провадження №74229696, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» не мало права відчужувати Адвокатському об`єднання «Ковальов, Сорокопуд та партнери» майнові права, належні боржнику, в тому числі й укладати договір цесії від 30.04.2025 року.

Отже, правочин, вчинений боржником відповідачем-1 у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед стягувачем - третьою особою, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду стягувачу з метою виведення свого майна з-під стягнення, оскільки укладений у період відкритого виконавчого провадження.

Щодо доводів відповідача-1 під час розгляду справи по суті про те, що вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 30.04.2024 є неналежним способом захисту.

Справа №908/976/19, на яку посилався відповідач-1 під час розгляду справи по суті №903/663/24, стверджуючи, що вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 30.04.2024 є неналежним способом захисту, не є подібною справі №903/663/24.

Предметом спору у справі №908/976/19 були результати аукціону, цілісного майнового комплексу, квартири; протокол № 1 про проведення аукціону з продажу нерухомого майна банкрута; акт № 1 про передання права власності на придбане нерухоме майно; договір купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні; свідоцтво про право власності на нерухоме майно; також заявник просила скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру, визнати за нею право власності на квартиру та здійснити за нею державну реєстрацію права власності.

Тобто, у справі №908/976/19 предметом спору був договір купівлі-продажу нерухомого майна, а тому Верховний Суд зазначив: якщо заявниця вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно (зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем), то вона вправі, враховуючи вимоги частин другої та третьої статті 264 ЦК України, скористатися передбаченим для цього випадку в законодавстві способом захисту права власності, а саме: витребувати квартиру в кінцевого її набувача на підставі статей 387, 388 ЦК України. Для застосування такого способу захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу.

Предметом оскарження у справі 903/663/24 є договір відступлення права вимоги, до якого не можуть бути застосовані ст.ст.387, 388 ЦК України.

Окрім цього, відзив відповідача-1 не містить заперечень проти обраного третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, способу захисту у вигляді визнання недійсним договору відступлення права вимоги, що позбавило можливості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, інших учасників висловити свою позицію щодо таких заперечень.

Відповідно до ч.1, ч.3 п.5, ч.4 ст.165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Відзив повинен містити: заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка витрати, пов`язані із сплатою нею судового збору, у розмірі 2 422 грн. 40 коп. слід покласти на відповідачів порівну, виходячи з розрахунку: 2422,40 грн. : 2 = 1211,20 грн.

Витрати на правову допомогу.

24.10.2024 відповідач-1 - Товариство з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база подав до суду заяву про розподіл судових витрат, у якій просить стягнути з ТзОВ «Ковельська ОТБ» 12000 грн. та з ТзОВ «Волинська облспоживспілка» 15000 грн. на користь ТзОВ Ковельська оптово-торгова база судові витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Як передбачено ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До судових дебатів відповідач-1 Товариство з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база подав суду заяву про розподіл судових витрат.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання відповідачу-1 професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими доказами:

- копією договору про надання правової допомоги адвокатом від 07.08.2024;

- копією ордера на надання правничої допомоги серії АС №1111021 від 25.09.2024;

- копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВА №1391 від 02.09.2022,

- копією акту прийому наданих послуг (з детальним описом виконаних робіт) від 23.10.2024 на суму 12000 грн.;

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Надані докази в їх сукупності підтверджують надання відповідачу-1 його адвокатом послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи у заявленому обсязі на загальну суму 12000 грн.

Частиною 5 ст.126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Оскільки витрати, понесені відповідачем-1 на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн., документально підтверджені, обгрунтовані, у зв`язку із відмовою позивачу - ТзОВ «Ковельська ОТБ» у задоволенні позову їх слід покласти на позивача.

Правові підстави для задоволення заяви відповідача-1 Товариства з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база про розподіл судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. із ТзОВ «Волинська облспоживспілка» відсутні, оскільки позовну вимогу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 73, 76, 77, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.04.2024 відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська ОТБ» ( 45000, Волинська область, м. Ковель, провулок Володимира Кияна, буд. 9, код ЄДРПОУ 05384241) на користь Товариства з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база (37840, Полтавська область. Лубенський район, с. Ковалі, Хорольська ТГ, вул. Миру, 68, код ЄДРПОУ 38527562) 12000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Позовну вимогу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка задовольнити.

4. Визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 30.04.2024, укладений між ТОВ Ковельська оптово-торгова база та Адвокатським об`єднанням Ковальов, Сорокопуд та партнери.

5. Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база (37840, Полтавська область. Лубенський район, с. Ковалі, Хорольська ТГ, вул. Миру, 68, код ЄДРПОУ 38527562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка(43016, Волинська область, м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, код ЄДРПОУ 01743401) 1211 грн. 20 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

6. Стягнути з Адвокатського об`єднання Ковальов, Сорокопуд та партнери (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 37, код ЄДРПОУ 43032329) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Волинська облспоживспілка(43016, Волинська область, м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, код ЄДРПОУ 01743401) 1211 грн. 20 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

7. Відмовити відповідачу-1- Товариству з обмежено відповідальністю Ковельська оптово-торгова база у стягненні із ТзОВ «Волинська облспоживспілка» 15000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та рішення підписано 07.11.2024.

Суддя І. О. Якушева