Рішення

від 08.11.2024 по справі 904/4065/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2024м. ДніпроСправа № 904/4065/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс", с. Піщане Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро", с. Олександрівка Дніпропетровської області

про стягнення 434 185,48грн

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Без виклику (повідомлення) учасників

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремікс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" заборгованості у розмірі 434 185,48грн, з яких:

- основний борг у розмірі 218 265,60грн;

- пеня у розмірі 38 450,62грн;

- 18% річних у розмірі 99 812,32грн;

- втрати від інфляції у розмірі 77 656,94грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №148 від 25 липня 2017 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024 справу №904/4010/24 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.

Відповідач правом на подання відзиву на позов з викладенням письмових пояснень у межах визначеного законом і судом строків не скористався, клопотань про необхідність витребування доказів чи прийняття від нього додаткових доказів не заявляв, як не заявив і про бажання надати власні пояснення по суті спору.

Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Направлена судом на адресу відповідача ухвала про порушення провадження повернута підприємством зв`язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 18-20).

Відповідно до п. 5 частини шостої ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, якщо відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.03.2021 у справі №910/1487/20 та врахована судом, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19 та від 01.03.2023 у справі № 910/18543/21).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21).

Отже, відповідач вважається таким, що повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином.

Згідно з частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Окрім того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

25 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремікс" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №148 (а.с. 7-8).

За умовами пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, виготовити і поставити покупцю комбікорм, виготовлений за рецептурою покупця (далі товар), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, прийняти та оплатити товар.

Ціна товару встановлюється в національній валюті України, є договірною і вказується постачальником в рахунках фактурах та видаткових накладних. Загальна сума договору становить підсумок вартості окремих партій товару, поставленого покупцю по видатковим накладним протягом строку дії цього договору (п. 2.1, 2.2 договору).

Поставка товару здійснюються або автомобільним транспортом окремими партіями на умовах СРТ фрахт / перевезення одночасно до місця призначення, вказного покупцем в заявці на поставку товару або на умовах самовивозу ЕХW Полтавська область, Кременчуцький район, село Піщане, вул. Польовий Стан, буд. 1 (Інкотермс в редакції 2010 року) (п. 4.1 договору).

За пунктом 4.7 договору одночасно з товаром постачальник повинен передати покупцю: видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; рахунок-фактуру; посвідчення про якість. Обмін між сторонами даного договору податковими накладними в електронному вигляді здійснюється через систему електронного документообігу М.E.Doc.

Оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 25 (двадцяти п`яти) календарних днів з дати поставки товару. Валюта платежу гривня України. У платіжному дорученні покупець вказує реквізити цього договору та реквізити рахунку фактури постачальника (п. 7.1 7.3 договору).

У випадку порушення своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством України (п. 8.1 договору).

В пункті 8.4 визначено, що за кожний день прострочення платежу понад строк, передбачений п. 7.1 договору, покупець оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу, за весь період такого прострочення.

Якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання, то він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також вісімнадцять процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення по оплаті (п. 8.5 договору).

Цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2020. У разі, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не заявить у письмовій формі про свій намір розірвати або змінити його, строк дії договору автоматично продовжується на 1 (один) календарний рік (п. 12.9 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним у судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір поставки №148 від 25.07.2017 був чинним протягом спірного періоду.

На виконання умов договору поставки №148 від 25.07.2017 ТОВ "Кремікс" поставило відповідачу товар: премікс КМ Бс 2,5% 0-15дн, у кількості 2,2т, ціна без ПДВ 61 666,67грн; премікс КМ Бо 2% (16-35дн), у кількості 0,8т, ціна без ПДВ 57 776,66грн, на загальну суму 218 265,60грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №197 від 03.02.2022 (а.с. 9).

Видаткова накладна містить посилання на договір №148 від 25.07.2017, підписи сторін скріплені печатками підприємств.

Поставка товару також підтверджується товарно-транспортною накладною №197 від 03.02.2022 та довіреністю №1 від 03.02.2022 (а.с. 9 на звороті, 10).

В обумовлений договором строк відповідач оплату поставленого товару не провів, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 218 265,60грн.

Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов`язання, поставлено узгоджений товар, натомість відповідач взяті на себе зобов`язання з повної оплати не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу у розмірі 309 434,07грн, пені у розмірі 38 450,62грн, 18% річних у розмірі 99 812,32грн, втрат від інфляції у розмірі 77 656,94грн, що і стало причиною виникнення спору.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору поставки, строк його дії, умови поставки, факт поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини першої ст. 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цім Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною першою ст. 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до п. 7.1 оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 25 (двадцяти п`яти) календарних днів з дати поставки товару.

З огляду на положення спірного договору строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, поставка якого підтверджується зазначеною вище видатковою накладною, є таким, що настав 28.02.2022.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 218 265,60грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 218 265,60грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Як зазначено в частині першій ст. 230 та частині шостій ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини другої ст. 343 ГК України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

В пункті 8.4 визначено, що за кожний день прострочення платежу понад строк, передбачений п. 7.1 договору, покупець оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу, за весь період такого прострочення.

Позивач нарахував та просить стягнути пеню у розмірі 38 450,62грн за загальний період з 01.03.2022 до 01.09.2022 (а.с. 2).

Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені встановлено, що пеня розрахована відповідно до умов п. 7.1 договору, не суперечить вимогам наведених вище положень діючого законодавства в частині її нарахування. Розрахунок є арифметично вірним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд звертає увагу, що розмір заявлених нарахувань (пені, відсотків річних, інфляційних втрат у загальному розмірі 215 919,88грн) складає 98,9% суми основного боргу.

Враховуючи приписи статті 551 Цивільного кодексу України, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50% від розміру, яка підлягає до стягнення.

За оцінкою суду справедливим та розумним буде зменшення пені, визначеної судом за результатом перерахунку, на 50%, а саме до 19 225,31грн (38 450,62грн * 50%).

Враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру пені більше, ніж на 50%. Порушення строків оплати мало місце і відповідач не навів обґрунтування наявності обставин, які б суттєво перешкоджали здійснити своєчасну оплату (хоча б частково) у визначений договором строк. Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і відповідач міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань, або суттєво зменшити їх. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 8.5 договору визначено, що якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання, то він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також вісімнадцять процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення по оплаті.

Отже, сторонами в договорі з урахуванням статті 625 ЦК установлено інший розмір процентів річних.

Позивачем заявлено до стягнення 18% річних у розмірі 99812,32грн за період з 01.03.2022 до 13.09.2024 та інфляційні втрати за період з березня 2022 року по серпень 2024 року у розмірі 77 656,94грн (а.с. 1 на звороті).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено його арифметичну вірність (тобто помилок не виявлено).

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

За приписом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тож суд враховує висновки Великої Палати, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Враховуючи те, що майнова сфера позивача у випадку прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання забезпечена в силу закону за рахунок відшкодування пені, то застосування процентів річних у збільшеному розмірі, порівняно із встановленим у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, у сукупності з інфляційними нарахуваннями не повинно становити надмірний тягар для відповідача та перетворювати характер указаного спеціального виду цивільно-правової відповідальності з компенсаційного на штрафний.

Застосовані позивачем при розрахунку 18% річних хоча й передбачені договором, однак у такому розмірі не обгрунтовані об`єктивною необхідністю ні в договорі, ні в поясненнях позивача, зокрема можливими збитками позивача тощо внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, що ставить під сумнів відповідність такого зобов`язання принципам (засадам) добросовісності, розумності, справедливості, встановленим частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України.

Тому суд дійшов висновку щодо зменшення процентної ставки річних до 3% річних, враховуючи й ті обставини, які вказані вище.

З огляду на те, що заявлена до стягнення сума 18% річних є надмірною, становить надмірний тягар, оскільки не відповідає принципу збалансованості інтересів сторін, розумності та справедливості, суд вважає за можливе зменшити нараховані відсотки річних до 16 635,39грн, тобто до 3% (16 635,39грн х 18% / 99812,32 = 3%).

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, стягненню з відповідача підлягає основний борг у розмірі 218 265,60грн, пеня у розмірі 19 225,31грн (з урахуванням зменшення на 50%), 18% річних у розмірі 16 635,39грн та втрати від інфляції у розмірі 77 656,94грн, а всього 331 783,24грн.

Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3028,00грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

Ціна позову становить 434185,48грн, отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 5 210,23грн (434185,48грн * 1,5%*0,8).

Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5211,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4403 від 16.09.2024. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 12, 15).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 0,77грн (5211,00грн 5210,23грн), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.

Суд не вирішує питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору під час прийняття рішення у справі, оскільки клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету не надходило.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається повністю на відповідача у сумі 5 210,23грн., оскільки зменшення судом розміру неустойки та суми процентів річних на розмір судового збору не впливає.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" про стягнення 434 185,48грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" (ідентифікаційний код 41406048; вул. Студентська, буд. 1-А, кв. 17, с. Олександрівка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська область, 52051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" (ідентифікаційний код 30748505; вул. Польовий Стан, буд. 1, село Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область, 39701) основний борг у розмірі 218 265,60грн, пеню у розмірі 19 225,31грн, 18% річних у розмірі 16 635,39грн, втрати від інфляції у розмірі 77 656,94грн, та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 5 210,23грн, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення підписано 08.11.2024

Суддя Н.М. Євстигнеєва