Рішення

від 06.11.2024 по справі 924/743/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" листопада 2024 р. Справа № 924/743/23

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., при секретарі судового засідання Нечаюк А.О., розглянувши матеріали справи

за позовом:

1) ОСОБА_1 , с. Новоставці Теофіпольського району Хмельницької області

2) ОСОБА_2 , с. Новоставці Теофіпольського району Хмельницької області

3) ОСОБА_3 , м. Тернопіль

до фермерського господарства "Веселка", с. Новоставці Теофіпольського району Хмельницької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 , м. Хмельницький

про стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості належної частки майна в розмірі 338250,00 грн.

про стягнення на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості належної частки майна в розмірі 338250,00 грн.

про стягнення на користь ОСОБА_3 грошової компенсації вартості належної частки майна в розмірі 338250,00 грн.

Представники сторін:

від позивачів: не з`явилися

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою від 17.07.2023р. відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 09.08.2023р. Ухвалою від 09.08.2023р. із занесенням до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання на 14.08.2023р. Ухвалою від 14.08.2023р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 07.09.2023р.

Ухвалою від 07.09.2023р. у справі призначено комплексну судову експертизу, проведення якої доручено Хмельницькому відділенню КНДІСЕ. Ухвалою від 11.03.2024р. поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 27.03.2024р. Ухвалою від 27.03.2024р. підготовче засідання відкладено на 09.04.2024р. У підготовчому засіданні 09.04.2024р. оголошувалась перерва до 16.04.2024р. Ухвалою від 16.04.2024р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 30.04.2024р. У судовому засіданні 30.04.2024р. оголошувалась перерва до 07.05.2024р. Ухвалою від 07.05.2024р., суд повернувся до розгляду справи у підготовчому провадженні, підготовче засідання було призначене на 14.05.2024р.

Ухвалою від 14.05.2024р. у справі повторно призначено комплексну судову експертизу, проведення якої доручено Хмельницькому відділенню КНДІСЕ, провадження у справі зупинено. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024р. скасовано ухвалу від 14.05.2024р. про призначення судової експертизи.

Ухвалою від 24.07.2024р. справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 05.08.2024р. Ухвалою від 05.08.2024р. підготовче засідання відкладено на 08.08.2024р. Ухвалою від 08.08.2024р. підготовче засідання відклало на 13.08.2024р. Ухвалою від 13.08.2024р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 05.09.2024р. У підготовчому засіданні 05.09.2024р., 23.09.2024р. оголошено перерву до 07.10.2024р.

Виклад позицій учасників справи, заяви, клопотання.

Позивачі звернулись із позовом до суду про стягнення із ФГ "Веселка" на їх користь грошової компенсації вартості належної їм частки майна в загальному розмірі 1014750,00 грн. (по 338250,00 грн. кожному).

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказують, що 02.04.2012р. рішенням зборів СФГ "Веселка" прийняті зміни до Статуту стосовно назви фермерського господарства, затверджений Статут у новій редакції, а також прийняті у склад членів фермерського господарства "Веселка" ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Повідомляють, що рішенням загальних зборів відповідача, оформленого протоколом №1 від 07.07.2020р. позивачі були виключені із складу членів фермерського господарства. Зазначають, що на час виключення їх із складу фермерського господарства, господарство складалось із наступних активів: нерухоме майно, яке знаходилось у АДРЕСА_1 , а саме: склад, навіс для сушарки, навіс, будинок для спеціалістів, навіс для сільськогосподарської

техніки, склад, вбиральня, гаражі, навіс, склад, склад, слюсарна майстерня, ворота №1, ворота №2, ворота №3, ворота №4, ворота №5 орієнтовною вартістю 2 млн. грн., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та довідкою №67 від 30.03.2023 року Теофіпольського бюро технічної інвентаризації; рухоме майно (сільськогосподарська техніка та автомобілі): автомобіль ГАЗ-53, д.н.з. НОМЕР_1 орієнтовною вартістю - 83000,00 грн., трактор МТЗ 80 д.н.з. НОМЕР_2 орієнтовною вартістю - 183000,00 грн., сівалка СЗ-3,6 орієнтовною вартістю - 40000,00 грн., плуг трьохкорпусний оборотний орієнтовною вартістю - 150000,00 грн., культиватор орієнтовною вартістю - 30000,00 грн., катки орієнтовною вартістю - 20000,00 грн., борона дискова причіпна БДД-2400П орієнтовною вартістю - 100000,00 грн. Загальна орієнтовна вартість сільськогосподарської техніки, трактора та автомобіля складає - 706000,00 грн.

Позивачі вказують, що на час виключення їх зі складу учасників членами фермерського господарства "Веселка" були ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - всього 8 осіб. Приймаючи до уваги, що між членами ФГ "Веселка" станом на 07 липня 2020 року не було укладено будь-яких угод щодо розміру часток у майні ФГ, як вважають позивачі, частка кожного члена господарства має бути рівна 1/8 від усіх активів ФГ "Веселка".

На думку позивачів орієнтовна ринкова вартість нерухомого майна становить 2 млн. грн., інших основних засобів (с/г техніка, трактор, автомобіль) - 706 000,00 грн., а отже, орієнтовна вартість частки майна, яка може нам належати і за яку вони мають право на компенсацію в грошовій формі при виході із членів фермерського господарства "Веселка" становить 2706 000/8=338 250,00 грн. Повідомляють, що 20.06.2023р. приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області посвідчено заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ім`я голови ФГ "Веселка" ОСОБА_4 з проханням виплатити вартість належної їм частки майна у зв`язку із виключенням їх із членів господарства та були вручені приватним нотаріусом адресату. Однак, на даний час відповіді на ці заяви позивачі не отримали, що стало підставою звернення до суду за захистом порушених прав.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, зазначає, що позивачами належними та допустимими доказами не доведено факту порушення їх прав та інтересів з боку відповідача, не доведено, що на час пред`явлення позову, відповідач мав обов`язок зі сплати грошової компенсації у заявленому розмірі та яким чином вказана компенсація розраховувалась на відповідну дату.

Вказує, що на момент виключення позивачів зі складу членів фермерського господарства, діяльність останнього регулювалась статутом в редакції 2012р. Разом із тим, розмір часток членів господарства визначено не було. Поряд із цим, згідно із п. 3.9 статуту господарства в разі вступу (приєднання) до вже створеного (існуючого) господарства нових членів їх майнові права розповсюджуються тільки на майно, внесене ними до господарства. Наголошує, що оскільки позивачі будь-якого внеску до складеного капіталу фермерського господарства не внесли, відтак у них не виникло жодних майнових прав на майно ФГ "Веселка". У позові просить відмовити.

У заяві, поданій 04.10.2024р. відповідач вказує, що позивачами жодним належним та допустимим доказом не доведено факту порушення їх прав та інтересів зі сторони відповідача, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви. На переконання відповідача, жодного доказу того, що позивачі брали участь у формуванні майна господарства та здійснювали вклади у придбання (виготовлення, спорудження) майна, не додано. У вказаній заяві просить в позові відмовити, а також стягнути з позивачів в рівних частках на користь відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60000,00 грн. (по 20000,00 грн. з кожного).

Розглядом матеріалів справи встановлено таке.

Рішенням зборів селянського (фермерського) господарства "Веселка" від 02.04.2012р., оформленого протоколом №1, змінено найменування СФГ "Веселка" на ФГ "Веселка", прийнято у склад членів господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15

Загальними зборами членів ФГ "Веселка", оформлених проколом №1 від 07.07.2020р., виключено із складу членів фермерського господарства ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3

01.06.2021р. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до керівника ФГ "Веселка" із заявами про надання їм копії рішення на підставі якого їх виключено із членів господарства.

20.06.2023р. позивачі звернулись до голови ФГ "Веселка" із заявами про видачу їм на підставі ч. 6 ст.20 Закону України "Про фермерські господарства" частки майна ФГ "Веселка" або виплатити її вартість.

Згідно п. 3.9 Статуту фермерського господарства "Веселка" (в редакції 2012) члени господарства є власниками майна, що належить їм на правах спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. В разі вступу (приєднання) до вже створеного (існуючого) господарства нових членів (членів сім`ї, інших родичів) їх майнові права розповсюджуються тільки на майно внесене ними до господарства.

Пунктами 4.7 статуту визначено, що член фермерського господарства може бути виключений зі складу членів фермерського господарства на підставі рішення загальних зборів членів фермерського господарства у разі невиконання або неналежного виконання ним обов`язків, передбачених законодавством або цим статутом, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім, а також з інших підстав встановленим цим статутом.

При виході або виключення члена фермерського господарства зі складу членів фермерського господарства він має право одержати вартість своєї частки у майні фермерського господарства, а також частина прибутку, яка визначається відповідно до законодавства України.

Майно господарства належить його членам на праві спільної власності або на умовах угоди між ними. При відсутності членів господарства - одноособово засновнику (п. 5.2 статуту).

В матеріалах справи наявні копії статутів ФГ "Веселка" станом на 2017 рік, 2020 рік, Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.03.2021 №250253010, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.04.2024 № 374115286, Договору про задоволення вимог кредитора від 07.07.2023, Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.04.2024 №375492245.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів (визнання більш вірогідними), аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

За змістом абзацу першого частини першої статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу (частини перша, друга статті 81 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Отже, ЦК України не містить вичерпного переліку організаційно-правових форм юридичних осіб та не обмежує їх створення виключно у формі товариств та установ, адже передбачає можливість їх створення і в інших встановлених законом формах.

Відповідно до частин першої, другої статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Частиною третьою статті 63 ГК України визначено, що залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 63 ГК України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

За змістом наведеної норми корпоративними є не тільки кооперативні підприємства та підприємства, що створюються у формі господарського товариства, але й інші підприємства, особливості правового регулювання та статусу яких визначається ГК України та іншими законодавчими актами.

Згідно із частинами першою, третьою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За пунктом 1 частини другої статті 55 "Поняття суб`єкта господарювання" ГК України господарською організацією є юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю в розумінні частини першої статті 3 ГК України є діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку - некомерційна господарська діяльність (частина друга статті 55 ГК України).

Главою 11 "Приватні підприємства. Інші види підприємств" розділу ІІ "Суб`єкти господарювання" ГК України одним із суб`єктів господарювання визначено фермерське господарство (стаття 114 ГК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 114 ГК України фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Частиною першою статті 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (тут і далі за текстом постанови у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (частина четверта статті 1 Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

Оскільки правовий статус фермерських господарств у законодавстві чітко не визначений, то у з`ясуванні наявності в нього ознак корпоративного підприємства суд виходить зі змісту статті 63 ГК України, якою корпоративне підприємство визначається як родове поняття, а видами корпоративних підприємств є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Ураховуючи наведене, створене шляхом об`єднання трудової участі членів сім`ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним частиною п`ятою статті 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства.

Наявність статутного (складеного) капіталу фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2018 та від 10.09.2019 у справі № 923/875/17).

З огляду на зазначене, у членів фермерського господарства, які передали до статутного (складеного) капіталу майно, виникають корпоративні права, пов`язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства.

Предметом позову у даній справі є стягнення з ФГ "Веселка" на користь позивачів грошової компенсації вартості належної їм частки майна в розмірі 338 250 грн. кожному посилаючись на норми ст. 20 Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

За статтею 20 Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, що передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 прийняті до членів СФГ "Веселка" зборами членів господарства оформлених протоколом №1 від 02.04.2012р.

В подальшому, рішенням загальних зборів членів ФГ "Веселка" оформлених протоколом №1 від 07.07.2020р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були виключені із членів господарства.

Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства.

Згідно п. 3.9 Статуту ФГ "Веселка" (в редакції 2012) члени господарства є власниками майна, що належить їм на правах спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. В разі вступу (приєднання) до вже створеного (існуючого) господарства нових членів (членів сім`ї, інших родичів) їх майнові права розповсюджуються тільки на майно внесене ними до господарства.

Пунктами 4.7 статуту визначено, що член фермерського господарства може бути виключений зі складу членів фермерського господарства на підставі рішення загальних зборів членів фермерського господарства у разі невиконання або неналежного виконання ним обов`язків, передбачених законодавством або цим статутом, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім, а також з інших підстав встановленим цим статутом.

При виході або виключення члена фермерського господарства зі складу членів фермерського господарства він має право одержати вартість своєї частки у майні фермерського господарства, а також частина прибутку, яка визначається відповідно до законодавства України.

Майно господарства належить його членам на праві спільної власності або на умовах угоди між ними. При відсутності членів господарства - одноособово засновнику (п. 5.2 статуту).

Як констатується судом, статутом ФГ "Веселка" не було створено статутного капіталу, не визначено розміри часток кожного із учасників, не обумовлено порядок володіння, користування та розпорядження власністю господарства, а вказано лише, що майно господарства формується за рахунок внесків його засновників та членів, доходів, одержаних від виробничої і комерційної діяльності та інших надходжень і являється спільною власністю його членів.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 364 ГПК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Судом береться до уваги, що п. 3.9 статуту ФГ "Веселка" (станом на дату прийняття позивачів до членів господарства - 2012 рік) передбачено в разі вступу (приєднання) до вже створеного (існуючого) господарства нових членів (членів сім`ї, інших родичів) їх майнові права розповсюджуються тільки на майно внесене ними до господарства.

Натомість п. 4.8 статуту визначено, що при виході або виключення члена фермерського господарства із складу членів фермерського господарства він має право одержати вартість своєї частки у майні фермерського господарства, а також частина прибутку, яка визначається відповідно до законодавства України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист прав - це передбачені законом способи охорони прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Проте, право на звернення до суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 4 ГПК України. Саме по собі звернення до суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відтак, завдання господарського судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з відповідним позовом.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Судом береться до уваги відсутність у матеріалах справи доказів внесення позивачами своїх часток у майно фермерського господарства, а також їх участі у формуванні майна господарства та його придбання.

Таким чином, позивачами не доведено наявність у них права на частку у майні ФГ "Веселка" та відповідно права на отримання її грошової компенсації вартості.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

При цьому відповідно до закріпленого у статтях 2, 13, 74 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та, водночас, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим у статті 79 Господарського процесуального кодексу України встановлений стандарт доказування "вірогідності доказів", який, на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто відповідно до наведеного стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У силу вказаної норми процесуального права наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, аніж протилежний.

Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №908/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, мають загальний характер і підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.

Також судом при вирішенні спору взято до уваги, що у справі "Трофимчук проти України" Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Руїс Торіха проти Іспанії").

Таким чином, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати із сплати судового збору покладаються на позивачів у зв`язку із відмовою у позові.

Відповідач у заяві від 29.04.2024р. просить стягнути з позивачів 60 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу по 20 000 грн. з кожного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 19.08.2020р. у справі 3910/7520/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.

У додатковій постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21); 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.12.2021 року у справі №904/3550/21.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічний висновок міститься у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

На підтвердження витрат на професійну допомогу відповідачем надано: договір про надання (правничої) правової допомоги від 17.07.2023, укладений між ФГ "Веселка" (Замовник) та Адвокатським об`єднанням "Савченко Груп" (Виконавець); Акт приймання - передачі виконаних робіт (надання послуг) від 29.04.2024, детальний опис робіт (надання послуг), наданих виконавцем та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 29.04.2024.

За пунктом 1 договору Виконавець зобов`язується за дорученням Замовника надавати послуги та виконувати роботи, а Замовник - прийняти вказані послуги та оплати їх на умовах та у строки, зазначені в цьому Договорі. Виконавець зобов`язується здійснити надання Замовнику послуг з представлення інтересів Замовника у господарській справі № 924/743/23.

Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Виконавцем, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги за цим Договором, визначається Сторонами у відповідному процесуальному документі, визначеному ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Відповідно до п.3 договору Вартість послуг Виконавця за цим Договором становить 60 000 (шістдесят тисяч) гривень, які Замовник сплачує на користь Виконавця протягом 5 (п`яти) днів з моменту укладення цього Договору.

До вартості послуг Виконавця не входять платежі третім особам (судовий збір, державне мито, оплата праці спеціалістів, експертів та ін.).

Замовник здійснює оплату за даним Договором шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, який буде наданий останнім Замовнику, або у готівковій формі.

Договір підписаний сторонами та скріплений відтиском їх печаток.

29.04.2024 відповідачем та АО "Савченко Груп" підписано акт приймання - передачі робіт (надання послуг) за яким перелік та вартість послуг, які надані Виконавцем є такими: консультування Замовника з питань стягнення грошової компенсації вартості частки майна у складеному капіталі фермерського господарства -1000грн.; вивчення наданих Замовником документів, які стосуються стягнення грошової компенсації вартості частки майна у складеному капіталі фермерського господарства «Веселка» та формування відповідної правової позиції по справі - 8000грн.; аналіз судової практики у справах про стягнення грошової компенсації вартості частки майна у складеному капіталі фермерського господарства - 2000грн.; складання процесуальних документів в рамках справи № 924/743/23 та подання їх до суду - 9000грн.; письмове оформлення доводів фермерського господарства "Веселка" відносно необґрунтованості та безпідставності заявлених позовних вимог у справі № 924/743/23 та складання заяви про стягнення витрат на правову допомогу - 32000 грн.; участь адвоката Виконавця у судових засіданнях в рамках справи № 924/743/23 - 8000 грн. Всього 60000 грн.

Також, в матеріалах справи наявний Ордер на надання правничої (правової) допомоги ФГ "Веселка" на підставі договору від 17.07.2023р. у Господарському суді Хмельницької області адвокатом Савченко Оксаною Володимирівною від 17.07.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 11.11.2015р. серія ХМ №000021.

З матеріалів справи вбачається, що заява про ознайомлення з матеріалами справи від 17.07.2023, клопотання про приєднання доказів від 14.08.2023, заява від 14.08.2023 про надання доказів про понесені витрати на правничу допомогу, заява від 26.10.2023, заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді від 18.03.2024, клопотання про ознайомлення із матеріалами справи від 21.03.2024, заява про дистанційне ознайомлення із матеріалами справи та надання електронної копії матеріалів на електронну адресу від 21.03.2024, заява про проведення засідання у відсутність особи, яка бере участь у справі від 26.03.2024, заява про проведення засідання у відсутність особи, яка бере участь у справі від 08.04.2024, заява від 29.04.2024, заява від 29.04.2024, заява про проведення засідання у відсутність особи, яка бере участь у справі від 13.05.2024. заява про проведення засідання у відсутність особи, яка бере участь у справі від 05.08.2024, заява про проведення засідання у відсутність особи, яка бере участь у справі від 09.08.2024 підписані представником відповідача - адвокатом Савченко О.В.

Окрім того, представник відповідача - адвокат Савченко О.В. прийняла участь в судових засіданнях по справі №924/743/23 - 09.08.2023, 07.09.2023, 30.04.24, 07.05.2024, 23.09.2024.

Вказані матеріали є належними доказами (належно оформлені) того, що відповідачу надано професійну правничу допомогу у даній справі адвокатом Савченко О.В. згідно відповідного договору, що в силу ст. 126 ГПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви та необхідність відшкодування відповідачу понесених витрат на професійну правничу допомогу (враховуючи, що позов задоволений частково).

Згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, відповідачем згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, доведено надання йому послуг правової допомоги під час розгляду справи №924/743/23 у Господарському суді Хмельницької області.

Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Верховний Суд у постанові від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З урахуванням наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, предмет спору, ураховуючи критерії співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, неодноразові заяви адвоката про проведення судових засідань за його відсутності, пояснень та значимості таких дій у справі, суд вважає, що зазначені представником відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 60000,00 грн. є завищеними, та дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника фермерського господарства "Веселка" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнення цих витрат у розмірі 10000,00 грн. по 5000,00 грн. з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому, ОСОБА_1 є інвалідом другої групи довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 , відповідно, вона звільнена від сплати судових витрат, в тому числі від відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити.

Заяву представника фермерського господарства "Веселка" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 60000,00 грн. задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь фермерського господарства "Веселка" (Хмельницька область, Теофіпольський район, с. Новоставці; код ЄДРПОУ 21334935) 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок) - витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь фермерського господарства "Веселка" (Хмельницька область, Теофіпольський район, с. Новоставці; код ЄДРПОУ 21334935) 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок) - витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ.

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 08 листопада 2024 року.

Суддя В.В. Димбовський