Ухвала

від 08.11.2024 по справі 278/5141/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа 278/5141/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2024 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Віктора Мокрецького, розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє як законний представник малолітнього ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Департаменту реєстрації Житомирської міської ради Житомирської області Харченко Аліна Володимирівна, орган опіки та піклування Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Демецька С.Л., Житомирська державна нотаріальна контора Житомирської області про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору дарування житлового будинку та його державної реєстрації, визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом згідно із прохальною частиною якого просить суд: визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 67317743 від 24 квітня 2023 року; визнати недійсним договір дарування житлового будинку № 7165 від 13 грудня 2023 року, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 70685803 від 13 грудня 2023 року; визнати за позивачем право власності на житловий будинок разом із господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У обґрунтування позову заявник повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_6 . З метою оформлення спадкових прав, зокрема на житловий будинок разом із господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав померлому, позивач звернувся із відповідною заявою до державного нотаріуса. Разом із тим, у ході розгляду заяви ОСОБА_1 нотаріус встановив, що свідоцтво на право на спадщину на зазначене нерухоме майно виданим позивачу бути не може, оскільки спадкодавець за життя склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 і останній зареєстрував за собою право власності на зазначене домоволодіння. Окрім того, із відомостей наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач також установив, що вказаний будинок на підставі договору дарування перейшов у власність малолітнього ОСОБА_4 .

Водночас, ОСОБА_1 переконаний, що реєстрація права власності на житловий будинок разом із господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 відбулася із грубим порушення норм законодавства, а тому така реєстрація і усі подальші правочини які були здійснені на її підставі мають бути скасованими, а право власності на зазначене майно визнано за позивачем.

Разом з тим, заявником до матеріалів позовної заяви також долучена зава про забезпечення позову згідно із якою ОСОБА_1 просить суд вжити в межах цього провадження заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_2 із забороною відповідачам вчиняти щодо вказаного житлового будинку будь-які правочини, а також проводити будь-які будівельні роботи. Указана заява обґрунтована тим, що, на переконання сторони позивача, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження спірного нерухомого майно, що, у свою чергу, може значною мірою вплинути на ефективність обраного позивачем способу захисту своїх цивільних прав та інтересів.

Оглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, суд вважає що така заява підлягає до часткового задоволення із огляду на наступне.

Відповідно до наданих позивачем відомостей, які отримані з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 13 грудня 2023 року на підставі договору дарування № 7165, який вчинений того ж дня приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на житловий будинок разом із господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Процесуальним законом дане питання врегульовано наступним чином.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 149 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду) (ч. 1 ст. 153 ЦПК України).

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 9 від 22.12.2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову" зазначив, що "розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам" (пункт 4).

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, необхідно враховувати, що прийняття такого рішення доцільне лише в разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".

Проаналізувавши зміст заяви, поданої позивачем, суд вважає, що вказана заява підлягає до часткового задоволення, оскільки невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначений об`єкт нерухомості із забороню відповідачам проводити у ньому будівельні роботи може у подальшому значною мірою вплинути на ефективність обраного позивачем способу захисту своїх цивільних прав та інтересів, а також ускладнити виконання рішення суду за наслідками розгляду цієї справи в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд звертає увагу сторони позивача на те, що накладення арешту на майно, відповідно до законодавства України, саме по собі зумовлює неможливість укладення будь-яких правочинів стосовно такого майна, а тому необхідності додаткового вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти щодо вказаного житлового будинку будь-які правочини є недоцільним.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 153 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Заяву задовольнити частково.

Накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Заборонити ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , код платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 , яка діє як законний представник малолітнього ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , код платника податків НОМЕР_2 ) проводити будівельні роботи у житловому будинку АДРЕСА_2 .

У решті вимог відмовити.

У порядку ч. 1 ст. 157 ЦПК України ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Повне рішення складено 08 листопада 2024 року.

Суддя Віктор Мокрецький