Постанова

від 07.11.2024 по справі 705/2980/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Черкаси

Справа № 705/2980/24Провадження № 22-ц/821/1622/24Категорія: 310020000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.,

суддів: Сіренка Ю.В., Гончар Н.І.

за участю секретаря: Мунтян К.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Васильєв Євген Євгенович

відповідач: ОСОБА_2

представник відповідача: адвокат Кравченко Роман Михайлович

третя особа: Служба у справах дітей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2024 року (ухваленого під головуванням судді Гудзенко В.Л. в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про стягнення аліментів,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

16 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про стягнення аліментів.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказував, що він є сином ОСОБА_2 , яка змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 05.01.2023р. та ОСОБА_5 .

На момент повномасштабного вторгнення росії в Україну, вказує позивач, він разом з батьками та молодшою сестрою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

У квітні 2022 року його батько вступив до лав ЗСУ. Разом з цим, у відсутність батька відповідачка намагалась дискредитувати його в очах позивача, зловживала алкоголем і повідомила йому, що розлучається з батьком.

Тому, не погоджуючись з поведінкою матері, він вимушений був піти жити до діда ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та бабці ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (батьків тата), які мешкають поруч за адресою: АДРЕСА_1 .

З квітня по грудень 2022 року, вказує ОСОБА_1 , він мешкав разом із дідом та бабкою під їх наглядом, а також під контролем батька, який постійно телефонував з фронту і за будь-якої можливості приїжджав до них у відпустку. Весь цей час він перебував на повному утриманні батька.

Влітку 2022 року стало відомо, що рішенням суду від 06.06.2022 року шлюб між батьками розірвано та вирішено стягувати з батька аліменти на користь матері на утримання позивача та його сестри у розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходів щомісячно, починаючи з 29.03.22р. Мати після того, як батько пішов захищати батьківщину, поки проживала у с. Собківка в їхньому будинку, і потім, коли у грудні 2022 р. поїхала з його сестрою, взагалі не цікавилась життям сина, нічого не купувала, не дарувала, жодних коштів не надавала. Крім того, у січні 2023 р. відповідач одружилася вдруге і жодної участі у його житті не приймала.

Позивач переконаний, що гроші, які батько зобов`язаний виплачувати за рішенням суду про стягнення аліментів на його утримання, використовуються матір`ю на власні потреби, у зв`язку з чим у жовтні 2023 року він звернувся із заявою до Служби у справах дітей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області з проханням вплинути на його матір та виконавчу службу, щоб гроші, які батько буде сплачувати як аліменти на його утримання, отримував він особисто. Однак, йому було відмовлено.

Також позивач стверджує, що на його картку почали надходити кошти від відповідачки, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» від 29.04.2024 р., а саме: 30.11.2023 р. - 10 000,00 грн.; 27.12.2024 р. - 12 000,00 грн.; 28.02.2024 р. - 13 000,00 грн.; 08.03.2024 р. - 13 000,00 грн.; 04.04.2024 р. - 13 000,00 грн. Дані кошти є лише частиною аліментів, які відповідач отримувала від батька згідно виконавчого провадження № 71447459.

Оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, позивач вважає, він має повне право на відновлення свого права на отримання аліментів на його утримання у такому розмірі що сплачує батько та просить стягнути з відповідача на його користь аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 8800 грн. щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення ним повноліття, а також стягнення аліментів за минулий період з 29.03.2022 р. по 31 березня 2024р. у розмірі 143818,20 грн.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомленням учасників справи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2024 року - позовні вимоги - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 в розмірі 3196,00 грн, щомісячно, починаючи із 16 травня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць - допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що оскільки мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини віком від 6 до 18 років , який на момент звернення до суду з позовом становить 3 196 грн., то суд першої інстанції вважав саме такий розмір обґрунтованим та таким, який буде відповідати вказаному гарантійному розміру, передбаченому абз. 2 ч. 2 ст. 182 СК України.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів за минулий період, починаючи з 29.03.2022 року по 31.03.2024 суд вказав, що матеріали справи не містять жодних доказів, що позивач вживав до подачі вказаного позову до суду належних заходів щодо одержання аліментів з відповідача в добровільному порядку, та не надав доказів ухилення відповідача від сплати аліментів у розумінні ч. 2 ст.191 СК України.

Таким чином, підстави для стягнення аліментів з відповідача за минулий період відсутні, а тому така позовна вимога задоволенню не підлягає у зв`язку з недоведеністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 09 вересня 2024 року, ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, постановленим при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а також ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2024 року змінити в частині визначення розміру аліментів, збільшивши їх розмір з 3196 грн. до 8800,00 грн. та змінити в частині стягнення аліментів за минулий період, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти за минулий період з 29.03.2024 року по 31 березня 2024 року у розмірі 143818,20 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга ОСОБА_1 зокрема, мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального законодавства. Так, розгляд справи вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, тоді як позовна вимога про стягнення аліментів складає 143818,20 грн, що перевищує тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому такі справи належить розглядати у судовому засіданні з повідомленням сторін.

У даному випадку, відсутність публічного розгляду справи позбавило можливість з`ясувати фактичні обставини справи, надати додаткові пояснення, заявити клопотання про допит свідків, з`ясувати позицію третьої сторони щодо порушеного в позові питання.

Щодо суті спору скаржник вважає, що він має цілком обґрунтоване право отримати від своєї матері, яка проживає окремо, аліменти за минулий період з 29.03.2022 року по 31.03.2024 року в розмірі 143818,20 грн. Посилання суду першої інстанції на те, що відсутні докази вжиття ним належних заходів щодо отримання аліментів з відповідача в добровільному порядку чи його ухилення від сплати, скаржник вважає помилковим, оскільки в силу свого неповноліття він не міг звертатись до своєї матері з такою вимогою, а звернувся до Служби у справах дітей Дмитрушківської сільської ради, проте отримав відмову.

Крім того, вважає, що відповідачка зобов`язана сплачувати щомісяця аліменти на його користь в такому самому розмірі, що і отримує його сестра. Згідно розрахунку, проведеного в межах ВП №71447459, сума аліментів на двох дітей становила 17571,37 грн, з розрахунку 8785,69 грн на одну дитину, а тому вважає об`єктивним та справедливим стягнення аліментів з ОСОБА_2 на своє утримання саме у розмірі 8800,00 грн.

Визначений судом першої інстанції мінімально гарантований розмір аліментів 3196 грн є необґрунтованим та несправедливим, з огляду на те, що відповідачкою не надані будь-які об`єктивні докази неможливості сплачувати заявлений ним в позові розмір аліментів.

Відзив на апеляційну скаргу

14 жовтня 2024 року до Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 адвоката Кравченка Р.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вказує, що на даний час в Уманському міськрайонному суді Черкаської області розглядається справа № 705/5545/23 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9 про зменшення розміру аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини, в якому просить зменшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_5 на підставі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06.06.2022 на користь ОСОБА_10 на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.03.2022 до досягнення дітьми повноліття, залишивши аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 частини з усіх видів доходу ОСОБА_5 щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.03.2022 до досягнення донькою повноліття; та стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі частини з усіх видів її доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму у місяць для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття.

Вважає ,що справа № 705/5545/23 та справа, яка розглядається є повністю тотожними між собою, що свідчить про спір між тими ж самими сторонами і з того ж самого предмету із тих самих підстав.

Фактичні обставини справи

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 та на момент подачі позовної заяви до суду (16.05.2024р) досяг 16 років.

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 28.07.2023, виданим повторно, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , та його батьками зазначені: батько ОСОБА_5 , мати ОСОБА_10 .

Між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 зареєстрований шлюб 25.08.2007 року Собківською сільською радою Уманського району Черкаської області, актовий запис № 3, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим повторно.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06.06.2022 року, шлюб між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 розірвано та присуджено до стягнення з ОСОБА_5 , аліментів на утримання дітей: сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.03.2022 і до досягнення дітьми повноліття.

ОСОБА_10 05 січня 2023 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_12 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».

Відповідно до витягу № 09-24/1195, ОСОБА_2 з 16.08.2023 року проживає, але не зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 2024/003647369 від 12.04.2024, ОСОБА_2 з 09.11.2023 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно довідки Дмитрушківської сільської ради № 16-05/144 від 08.05.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 по грудень 2022 року була зареєстрована та проживала сім`я: батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мати ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , син- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з 19.04.2022 року призваний на військову службу за мобілізацією та зарахований до списків особового складу ЗСУ, в/ч НОМЕР_4 , що підтверджується довідкою начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_13 № 2/615 від 04.08.2023.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 27.07.2023 р. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади.

З довідки Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області № 16-05/148 від 15.05.2023р. вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 разом з дідом ОСОБА_7 та бабою ОСОБА_8 .

16.10.2023 року ОСОБА_1 звертався до начальника служби у справах дітей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області з заявою про те, щоб служба у справах дітей здійснила усі можливі засоби впливу на його матір ОСОБА_10 , щоб аліменти, які отримує остання від його батька - ОСОБА_5 на його утримання, отримував він особисто на свою власну карту.

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що дану справу розглянуто судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, хоча вона підлягала розгляду у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, слід зазначити наступне.

Так, ОСОБА_5 звернувся з даним позовом до суду у травні 2024 року.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомленням учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (частина друга статті 274 ЦПК України).

У відповідності до частини четвертої статті 19 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент подання позову та відкриття провадження у справі) спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи про стягнення аліментів та справи, в яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Встановлено, що предметом спору у цій справі є стягнення аліментів, в тому числі за минулий період у розмірі 143 818,20 грн., а відтак справа є малозначною та ціна позову в якій не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Правозастосування у даній категорії справ характеризується сталістю як законодавства так і судової практики. Справа, що переглядається апеляційним судом, не належить до тих, які відповідно до частини четвертоїстатті 274 ЦПК Українине можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Врахувавши вказані обставини та вимоги статті19, частини третьої статті274 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано в ухвалі про відкриття провадження дійшов висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Та обставина, що 19 липня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» від 19 червня 2024 року № 3831-IX (далі Закон № 3831-IX) згідно якого пункт 1 частини шостої статті 19 викладено в такій редакції:"1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб» в даній справі не підлягає застосуванню, оскільки Перехідними положеннями унормовано, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відтак, наведені скаржником доводи за результатами їх перевірки судом апеляційної інстанції не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відповідно до вимог пункту 7 частини третьоїстатті 376 ЦПК України, оскільки зазначена справа не відноситься до тих, які мають розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.

Крім того, колегія суддів врахувала, що перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку здійснюється у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи і позивач мав можливість в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, однак він не навів обґрунтованих доводів, що незабезпечення його права на участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження саме з повідомленням сторін призвело до неправильного вирішення спору по суті його вимог.

Отже,порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до вимогстатті 376 ЦПК України, апеляційним судом не встановлено.

Надаючи оцінку доводам скаржника по суті спору, колегія суддів зважає на наступне.

Статтею 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 179 СК України встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження нимивідповідно до ЦК України.

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 47 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Частиною четвертою статті 152 СК України дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Особа, якій виповнилось 14 років, може сама звернутись до суду із заявою, зокрема про стягнення аліментів.

У справі, яка переглядається, позовні вимоги неповнолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_11 , стосуються безпосередньо його майнових прав, як неповнолітньої особи, яка станом на день подання позову досягла 14 років.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що проживає окремо від матері, яка в свою чергу, отримує від батька ОСОБА_5 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.03.2022 і до досягнення дітьми повноліття.

Вважає справедливим та обгрунтованим стягувати аліменти з матері на свою користь, оскільки з матір`ю він не проживає.

Суд першої інстанції, виходячи з того, що неповнолітній ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та звернувся з позовом про стягнення з матері аліментів на своє утримання, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на самостійне одержання і розпорядження аліментами від матері.

Вирішуючи питання визначення розміру таких аліментів, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з гарантованого прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку на одну дитину (3196 грн.) та, застосувавши положення статті 179 СК України, стягнув аліменти з матері на користь дитини саме в такому розмірі.

Доводи скаржника про те, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів є несправедливим відносно нього в порівнянні з аліментами, які сплачує батько на утримання його сестри, колегія суддів оцінює критично, оскільки позивач, скориставшись на власний розсуд своїми правами, самостійно обрав спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі 8800 грн., проте не надав доказів того, що відповідачка може та має об`єктивну можливість їх сплачувати саме в такому розмірі на його користь.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення аліментів за минулий період, суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано доказів того, що він вживав заходи щодо одержання аліментів з відповідача, та не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останньої від їх сплати, а тому правові підстави для задоволення позову про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 141СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов`язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.

Згідно ч. 1ст. 191 СК України, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:

- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;

- неможливість одержання аліментів у зв`язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.

Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18.

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.

За загальним правилом, визначенимСК Українита судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Колегія суддів зауважує, що обов`язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт направлення офіційних звернень, а факт умисного ухилення від виконання обов`язку по утриманню дітей після отримання відповідного звернення. Тобто, позивач має не лише підтвердити факт надіслання офіційного звернення про необхідність виконати обов`язок по утриманню дітей, а й факт отримання або відмову в отриманні такого звернення, що підтверджуватиме ухилення особи від виконання обов`язку.

Відповідно до частини 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що він звертався до відповідача з вимогою щодо одержання аліментів, а остання ухилялася від їх сплати та виконання свого обов`язку з утримання дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення аліментів за минулий час.

Посилання позивача на звернення до Служби у справах дітей з вирішення питання про стягнення аліментів з матері, колегія суддів оцінює критично, оскільки таке звернення адресовано Службі у справах дітей, а не безпосередньо відповідачці.

Інші доводи, наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про стягнення аліментів залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Н.І. Гончар

Ю.В. Сіренко

/повний текст постанови суду виготовлено 08 листопада 2024 року/