Ухвала

від 07.11.2024 по справі 128/2696/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/2696/24

Провадження №22-ц/801/2433/2024

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.

Доповідач :Ковальчук О. В.

УХВАЛА

07 листопада 2024 рокуСправа № 128/2696/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 31 липня 2024 року про повернення позовної заяви в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області про встановлення юридичного факту,

В С Т А Н О В И В:

31 липня 2024 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області зазначену позовну заяву ОСОБА_1 йому ж повернуто.

04 листопада 2024 року, не погодившись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, з огляду на таке.

У тексті апеляційної скарги ОСОБА_1 використовує лексику, яка не притаманна для написання ділових документів, зокрема апеляційних скарг, а саме він: висловлюючись щодо судді першої інстанції називає її «кандидатом юридичних неуків», «працівник суду та кандидат юридичних неуків», тощо. Крім того, ОСОБА_1 , висловлюючись щодо суддів апеляційного суду, називає їх «працівники», у прохальній частині заявляє клопотання «про відвід усьому складу цивільної палати Вінницького апеляційного суду», та «суворо забороняє їм розглядати його апеляційну скаргу з підстав необізнаності у ведені таких справ».

Перелічені висловлювання ОСОБА_1 виходять за межі нормальної, коректної та легітимної критики, є виявом зневаги до суддів та судової системи загалом, а тому такі дії скаржника повинні кваліфікуватися як зловживання правом на подання апеляційної скарги.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. ч. 1-2, 4 ст. 44 ЦПК України).

Наведений у ч. 2 ст. 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.

Учасник судового процесу має користуватися процесуальними правами саме з метою виконання завдання цивільного судочинства, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо ж такий учасник здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (образити, принизити суд, його суддів, інших учасників процесу, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції тощо), він виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у ч. ч. 3, 4 ст. 44, п. 1 абз. 2 ч. 4 ст. 135, ч. 9 ст. 141, ч. 1 ст. 143, п. 5 ч. 1 ст. 144, статті 148 ЦПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/598/19).

Дії учасника справи чи його представника мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом такими особами неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, суду, суддів тощо. У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасник судового процесу має ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, суду та конкретних суддів. Суд не має толерувати використання у процесуальних заявах образливих характеристик (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/23/21, від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20, ухвала від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/598/19).

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36).

Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства», заява № 17101/90, § 65).

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом (ч. ч. 1-2 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою, у якій він демонструє зневажливе ставлення щодо суддів першої, апеляційної інстанцій і до судової системи загалом, становить очевидну неповагу, свідчить про зухвалість, відтак не спрямоване на ефективний захист його прав, свобод та інтересів, а тому суперечить завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 28 лютого 2024 року у справі № 128/4411/23, якою повернув касаційну скаргу цієї ж особи, та зазначив, що подібні висловлювання ОСОБА_1 є неприпустимими при оформленні процесуальних документів до суду, не спрямовані на виконання завдання цивільного судочинства, а є виявом зневаги до суду та судової системи в цілому, враховуючи, що такі дії, поєднані з невиконанням вимог процесуального законодавства та суду при поданні касаційних скарг, є свідомими та системними, про що свідчить практика Верховного Суду за скаргами ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявив відвід усьому складу суду цивільної палати Вінницького апеляційного суду та суворо заборонив розглядати його апеляційну скаргу з підстав необізнаності суддів у веденні таких справ та їх небажання врахувати позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах, які зазначає ОСОБА_1 .

Вказана заява про відвід підлягає поверненню ОСОБА_1 , зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 ЦПК України, з підстав, вказаних у ст. ст. 36, 37 цього Кодексу, судді може бути заявлено відвід учасниками справи.

За ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених ст. 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Згідно з ст. 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у цій справі.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право кожного на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішенні в справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року («Belukha v. Ukraine», заява № 33949/02) Європейський суд з прав людини з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. При цьому Європейський суд з прав людини вказує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним все ж є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

Особа, яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що нормами ЦПК України передбачено можливість задоволення відводу у разі існування передбачених законом підстав, що є доведеними та обґрунтованими, натомість зі змісту заявленого ОСОБА_1 відводу вбачається, що його висловлювання ґрунтуються на припущеннях та нічим не доведені, тому не можуть бути підставою для відводу, відтак заявлення ним завідомо безпідставного відводу у силу п. 1 ч. 2 ст. 44 ЦПК України є дією, що суперечить завданню цивільного судочинства та визнається зловживанням процесуальними правами.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано.

Отже, у даній справі позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 143 ЦПК України передбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених ч. 9 ст. 203 цього Кодексу.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання названих дій ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами та повернення йому апеляційної скарги на ухвалу суду від 31 липня 2024 року, яка містить заяву про відвід суддям, на підставі ч. 3 ст. 44 ЦПК України.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що з 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028 грн.

Водночас, апеляційний суд вважає, що з метою запобігання зловживанню в подальшому ОСОБА_1 його процесуальними правами необхідно застосувати до нього заходи процесуального примусу, зокрема стягнути з нього в дохід державного бюджету штраф в розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 3 028 грн.

Разом з тим, за змістом ст. ст. 185, 357 ЦПК України повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.

Керуючись ст. ст. 44, 143, 148, 259, 260, 381 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Визнати, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 31 липня 2024 року та заявлений ним відвід усьому складу суду цивільної палати Вінницького апеляційного суду є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.

Вказані апеляційну скаргу та заяву про відвід повернути скаржнику.

Застосувати до ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 3 028 грн та стягнути з нього вказану суму в дохід Державного бюджету України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання її повного тексту.

Суддя-доповідач О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк