Постанова

від 08.11.2024 по справі 469/1011/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

08.11.24

22-ц/812/1400/24

Справа №469/1011/20

Провадження № 22-ц/812/1400/24

№ 22-ц/812/1421/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 листолпада 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

представника особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги

представника ОСОБА_4 адвоката Петровського Дмитра Олександровича та ОСОБА_5 , подану адвокатом Єновою Лілією Миколаївною

на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Тавлуєм В.В., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права вимоги та іпотекодержателя.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 07 травня 2010 року між ОСОБА_6 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7 та ТОВ Агентство «МЕДИУС-ПЛЮС» в особі ОСОБА_8 , яка діяла на підставі Статуту та Протоколу №1 Загальних зборів Засновників ТОВ Агентство «МЕДИУС-ПЛЮС» від 28 квітня 2001 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Ягужинською К.Т.

У грудні 2012 року у зв`язку із невиконанням ОСОБА_8 своїх зобов`язань перед ОСОБА_6 на підставі договору позики та додаткових угод №1 та №2, ОСОБА_6 , через свого представника ОСОБА_7 , звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_8 та ТОВ Агентство «МЕДИУС-ПЛЮС» про стягнення коштів за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області (справа №1403/1806/12) від 25 квітня 2014 року, яке ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2014 року залишено без змін, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8 , ТОВ Агентство «МЕДИУС-ПЛЮС» було задоволено частково:

- стягнуто з ОСОБА_8 суму боргу у розмірі 8527968,00 грн., з якої основний борг складає 8279582,00 грн. та 248387,46 грн - 3% річних.

- звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно, комплекс - базу відпочинку «Алые паруса», який розташований за адресою: Миколаївська обл., Березанський р-н. с. Коблево, проспект Курортний, 51, що належить ТОВ Агентство «МЕДИУС- ПЛЮС» на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна, обладнання і інвентаря від 28 квітня 2001 року, укладеного між ВАТ НПКК «Алые паруса» та ТОВ Агентство «МЕДІУС- ПЛЮС», зареєстрованого 09 липня 2001 року Миколаївським ММБТІ в реєстрову книгу №25 за реєстровим №58, реєстраційне посвідчення від 09 липня 2001 року, для погашення заборгованості перед ОСОБА_6 в сумі 8527 968,00 грн. шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах, за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни а цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження.

17 липня 2014 року на підставі виконавчого листа, виданого 20 червня 2014 року Березанським районним судом Миколаївської області, було відкрито виконавче провадження 44080788.

Однак, державним виконавцем, у провадженні якого перебував вищевказаний виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_8 заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки, який належав ТОВ Агентство «МЕДИУС-ПЛЮС», не могло бути виконано, оскільки об`єкти, які входили у склад Предмету іпотеки на момент виконання рішення суду, вже не існували. Вказане підтверджується Інформацією про виконавче провадження та постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Це відбулося внаслідок вчинення учасниками та посадовими особами ТОВ Агентство «МЕДИУС-ПЛЮС», зокрема ОСОБА_9 , незаконних дій щодо відчуження, поділу, реконструкції та перереєстрації об`єктів предмета іпотеки.

Зважаючи на викладені у позові обставини позивач просив визнати за громадянином Королівства Саудівської Аравії ОСОБА_6 право вимоги та Іпотекодержателя згідно договору іпотеки, який 07 травня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. на нежитлові приміщення - туристично- котеджний комплекс бази відпочинку «Алые паруса» та земельні ділянки: кадастровий №4820982200:12:045:0020 та кадастровий №4820982200:12:045:0019 розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - задоволено у повному обсязі.

Визнано за громадянином Королівства Саудівської ОСОБА_10 право вимоги та іпотекодержателя згідно з договором іпотеки, який 07.05.2010 р. посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. за реєстровим №1651 на нежитлові приміщення - туристично-котеджний комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 64190548209) та земельні ділянки: кадастровий №4820982200:12:045:0020 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413444748209) та кадастровий №4820982200:12:045:0019 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413428548209), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі1920,40грн з кожного, в тому числі: витрати на сплату судового збору 420,40 грн, витрати на правову допомогу 1500,00 грн.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції вказав, що вимоги позивача підлягають задоволенню судом повністю, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено порушення прав позивача як іпотекодержателя, оскільки нерухоме майно, належне іпотекодателю ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», яке було передано в іпотеку позивачу, було реконструйовано ОСОБА_9 в порушення умов діючого договору іпотеки, а відповідачі у справі у передбаченому законом порядку прийняли спадщину після померлого ОСОБА_9 . Внаслідок дій посадових осіб ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» та ОСОБА_9 , які полягають у відчуженні, поділу, реконструкції та перереєстрації предмета іпотеки за договором іпотеки, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», стало неможливим виконання рішення суду від 25 квітня 2014 року, яким були задоволені вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З приводу заяви представника відповідача ОСОБА_4 про пропуск позивачем строку позовної давності, суд погодився із доводами позивача про добросовісність його дій та наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від нього підстав, унеможливлювали та істотно утруднювали своєчасне подання позову з причин, які від позивача не залежали, тому визнав причини пропущення строку позовної давності поважними, а заяву про застосування наслідків пропущення строку позовної давності такою, що не підлягає задоволенню.

В апеляційнійскарзі представник ОСОБА_4 ,адвокат ПетровськийД.О., вказує, що оскаржуване рішення прийнято судом при неповному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, суд визнав встановленими обставини, які не були доведені позивачем належним доказами, провадження у цій справі було відкрито судом з грубими порушеннями вимог процесуального законодавства України та норм матеріального права. Тому, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Так, зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов до висновку про належність та допустимість таких доказів як наданий представником позивача до матеріалів справи висновок експерта № 20-247/248/249 судової будівельно-технічної експертизи від 03 квітня 2020 року, виконаний у іншій цивільній справі № 469/1568/14-ц та висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи, від 19 червня 2024 року №СЕ-19/115-24/9544-5Т, складеним у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 листопада 2023 року за №12023150000000620.

В матеріалах справи знаходиться висновок експерта від 03 квітня 2020 року за результатами проведеної будівельно-технічної експертизи за матеріалами іншої цивільної справи № 469/1568/14-ц за позовом ОСОБА_11 до Миколаївської районної державної адміністрації, Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Товариства з обмеженою відповідальністю агентство «Медиус-Плюс», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними свідоцтв про право власності, договорів купівлі-продажу, договору оренди земельної ділянки, зобов`язання вчинити певні дії та заміну замовника в акті введення в експлуатацію.

Однак вказаний письмовий доказ не може бути неналежним та недопустимим доказом в цій справі, виходячи з того, що відсутність в додатках до висновку експерта № 20-247/248/249 від 03 квітня 2020 року вхідних документів у кількості 66 одиниць дає підстави для сумнівів в достовірності наданих замовником експерту матеріалів, на підставі яких експертом ОСОБА_12 було проведено експертне дослідження.

Саме така обставина викликає сумніви в доказовій силі зроблених експертом висновків.

В якості ще одного доказу обґрунтованості заявлених позовних вимог, представником позивача до матеріалів справи була долучена копія висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС Грищенко Є.В. №СЕ-19/115-24/9544-БТ від 19 червня 2024 року, за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи на виконання постанови старшого слідчого в ОВС майора поліції ОСОБА_13 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 листопада 2023 року за №12023150000000620.

На їх думку, цей письмовий доказ також є недопустимим та недостовірним доказом в цій справі.

По-перше, відповідно до приписів ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Оскільки висновок експерта №СЕ-19/115-24/9544-БТ судової будівельно- технічної експертизи від 19 червня 2024 року складений у кримінальному провадженні на підставі постанови слідчого від 21 травня 2024 рокупро призначення експертизи у кримінальному провадженні №12023150000000620, вказаний висновок містить відомості досудового розслідування.

Враховуючи, що адвокатом Шепітко Г.І. не надано письмового дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування в обсязі вищенаведеного висновку, то залучення такого експертного висновку у цивільну справу №469/1011/20 Березанського районного суду Миколаївської області здійснено представником позивача з грубими порушеннями приписів КПК України, що призводить до його недопустимості у цій справі

По-друге, судова будівельно-технічна експертиза згідно наданого висновку експерта №СЕ- 19/115-24/9544-БТ від 19 червня 2024 року проводилась:

- без урахування всіх документів, матеріалів та пояснень, що містяться у справі №469/1011/20 та виключно за наданими слідчим документами;

- без виїзду на об`єкт та безпосереднього дослідження.

- без дотримання права учасників справи бути присутнім про проведенні експертизи (дотримання цього правила є гарантією незалежності судового експерта та правильності його висновку згідно ст. 4 Закону України «Про судову експертизу»);

- вихідні дані для експертизи взяті експертом з документів, які відсутні у матеріалах цієї справи, та достовірність яких та інформації в них не може бути перевірена судом (в т.ч. Схема обстеження та обмірів нерухомого майна, надана ТОВ «Консалт Плюс Інжиніринг», складена особою, що не є експертом та спеціалістом, без наведення її кваліфікації, та постанова слідчого від 21.05.2024 про призначення експертизи, інформація в якій викладена виключно для цілей досудового розслідування у кримінальному провадженні та взагалі не береться до уваги судом під час розгляду кримінальної справи). А за недостовірності (наявності сумнівів у достовірності) вихідних даних висновок експерта не може вважатись правомірним та достовірним.

По-третє, звертав увагу на відсутність в додатках до висновку експерта №СЕ-19/115-24/9544-БТ від 19 червня 2024 року всіх досліджених ним документів дає підстави для сумнівів в достовірності наданих замовником експерту матеріалів, на підставі яких експертом було проведено експертне дослідження.

Не погодившисьз вказанимрішенням відповідач ОСОБА_5 ,діючи черезсвого адвокатаЄнову Л.М. оскаржив його в апеляційному порядку, яка посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції прийнято судом при неповному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, суд визнав встановленими обставини, які не були доведені представником позивача належним доказами, провадження у цій справі було відкрито з грубими порушеннями вимог процесуального законодавства України та норм матеріального права, тому просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що позивач у 2012 році звертався до суду із первинним позовом до позичальника ОСОБА_8 та до іпотекодавця - ТОВ Агентство «МЕДИУС-ПЛЮС» про стягнення боргу за договором позики та про звернення стягнення на предмет іпотеки - справа №1403/1806/12, за результатами розгляду якого Березанським районним судом Миколаївської області ухвалено рішення про задоволення позову.

Звертаючись з новим позовом в даній справі фактично відбувається повторне звернення стягнення на предмет іпотеки.

Верховний Суд у постановах від 08 серпня 2018 року у справі № 711/4423/16-ц, від 08 серпня 2018 року у справі № 703/5083/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 207/1271/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 459/2930/15-ц наголошував, що за наявності чинного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, повторне звернення стягнення судом на той самий предмет іпотеки і з тих самих підстав, нормами чинного законодавства України не передбачено.

Вочевидь позивач/іпотекодержатель у періоді з 2012 по 2020 рік мав можливість як звернути стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, так і залишити за собою спірне майно в межах процедури примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості, однак такими можливостями не скористався.

Щодо прав іпотекодержателя на новостворений об`єкт нерухомості зазначила, що пред`явлені позовні вимоги щодо визнання права іпотеки на об`єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та додані письмові докази, на їх думку є юридично безпідставними.

Аналізуючи наявні в справі матеріали, можливо зробити висновок про те, що ані ОСОБА_4 , ані ОСОБА_5 не були та не є сторонами договору іпотеки від 07 травня 2010 року.

За наявними у цій справі доказами підтверджується нетотожність предмета іпотеки за договором іпотеки від 07 травня 2010 року та права власності на новостворене нерухоме майно, нежитлові приміщення та три земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що в свою чергу виключає підстави для застосування положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», що визначає наслідки відчуження саме ідентичного об`єкта цивільного обороту, як предмета іпотеки.

Наведене узгоджується із висновками, зробленими Верховним Судом у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 487/1398/15-ц (провадження № 61-1175св18), від 07 грудня 2020 року у справі № 640/5896/15-ц (провадження № 61-3115св20), від 11 серпня 2022 року у справі № 522/21000/18 (провадження № 61-8897св21).

Звертає увагу, що виходячи з матеріалів даної справи, сторони договору іпотеки не виконали умов пункту 1.5 договору, не оформили додаткового договору до нього щодо новоствореного майна, зокрема не внесли змін щодо опису предмета іпотеки.

Спірний новостворений об`єкт нерухомості відносно якого позивач заявляє про виникле у нього право іпотеки не було зареєстроване як предмет іпотеки, а відповідачі є фактичними добросовісними набувачами права власності на нього як спадкоємці померлого власника.

А тому, у відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не виникли обов`язки іпотекодавців за договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_14 та ТОВ Агентство «МЕДИУС-ПЛЮС».

Водночас, при вирішенні питання про перехід обов`язків іпотекодавця до третьої особи, яка набула право власності на предмет іпотеки, підлягають встановленню обставини такого набуття.

Виходячи з обставин цієї справи, оскільки позивач вважає себе іпотекодержателем та посилається на те, що його право порушене, належним способом захисту його прав є доведення у цій справі факту недобросовісності набуття предмета іпотеки.

Щодо висновку експерта від 03 квітня 2020 року за результатами проведеної будівельно-технічної експертизи за матеріалами цивільної справи №469/1568/14-ц за позовом ОСОБА_11 до Миколаївської районної державної адміністрації, Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ТОВ агентство «Медиус-Плюс», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними свідоцтв про право власності, договорів купівлі-продажу, договору оренди земельної ділянки, зобов`язання вчинити певні дії та заміну замовника в акті введення в експлуатацію, то на їх думку, вказаний письмовий доказ є неналежним доказом в цій справі, так як відповідно до ст. 110 ЦПК висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили.

Щодо виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки зазначає, що в межах виконавчого провадження № 44080788 позивачу/позикодавцю/іпотекодержателю ОСОБА_15 було відомо з грудня 2015 року про зміну технічних параметрів предмету іпотеки, на який рішення суду від 25 квітня 2014 було звернуто стягнення.

Пред`явивши в 2012 році позов до позичальника ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики від 07 травня 2010 року та до ТОВ Агентство «МЕДИУС-ПЛЮС» про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_6 мав можливість пред`явити позов про визнання його права іпотекодержателя на інший об`єкт нерухомості протягом 3 (трьох) років з моменту його звернення до суду з первинним позов у 2012 році.

При цьому посилається на практику Верховного Суду та Верховного Суду України у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6- 933цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16.

Зазначає, що чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Щодо позовної давності вказує, що враховуючи вищевикладене, об`єктивно, ОСОБА_16 як кредитор/іпотекодержатель/особа, яка вважає, що її права були порушені, мав право звернутися із цим позовом в межах 3-річного строку позовної давності, початок відліку якого необхідно рахувати з 07 листопада 2016 року.

Це дата скасування постанови ВПВР про повернення стягувачу виконавчого документу без виконання. Саме тому останній день строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, на їх думку, є 07 листопада 2019 року. Але з цим позовом позивач звернувся лише 20 листопада 2020 року.

У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_17 представник позивача ОСОБА_6 - адвокат Степіна Н.Г. просила залишити апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Про дату, час та місце розгляду справи учасники справи: позивач ОСОБА_6 , відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 особа, яка не брала участь у справі повідомлені належним чином, проте у судове засіданні не з`явилися.

В силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Сімейка А.М., подану відповідачем апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 не заперечував.

Представник позивача ОСОБА_6 - адвокат Степіна Н.Г. апеляційні скарги не визнала, просила залишити їх без задоволення, а судове рішення без змін.

У судовому засіданні представник ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» не заперечував проти задоволення апеляційних скарг відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 07 травня 2010 року, між громадянином Королівства Саудівської ОСОБА_10 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7 , та ОСОБА_8 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. за реєстровим №1650 (т.1 а.с.16-17 ).

07 травня 2010 року між ОСОБА_6 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7 , та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», в особі ОСОБА_8 , яка діяла на підставі статуту товариства та протоколу №1 загальних зборів засновників ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» ( ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , в цілому 100% голосів) від 28 квітня 2001 року, було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Ягужинською К.Т. за реєстровим №1651 (а.с.20-24 т.1).

Відповідно до п.1.1 цього договору іпотеки Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно - комплекс, базу відпочинку «Алые паруса», яка розташована за адресою: Миколаївська область, Березанський район. с. Коблеве, проспект Курортний, 51, загальну площу 1741.18 м2, та має в цілому наступні характеристики: літера «А» - спальний корпус, матеріал стін - кам`яні, площею 1073,4 кв.м; літера «Б» - їдальня, матеріал стін - кам`яні, площею 358,28 кв.м; літера «В» - адміністративна будівля, матеріал стін - кам`яні, площею 209,9 кв.м.; літера «К» - прохідна, матеріал стін - кам`яні; літера «М» - кіоск, матеріал стін - металеві; літера «Н» - електрощитова, матеріали стін - кам`яні; літера «Т» - спальний будинок, матеріал стін - кам`яні, площею 99,6 кв.м; літера «У» - кінобудка, матеріал стін - кам`яні; літера «О» - склад, матеріал стін - кам`яні; літера «Ф» - вбиральня, матеріал стін - кам`яні; літера «X» - вбиральня, матеріал стін - кам`яні; літера «Р» - відеозал, матеріал стін - металеві; літера «С» - насосна, матеріал стін - кам`яні; №1 - ворота; №2 - огорожа; №3 - ворота; №4 - цистерна; №5 - колонка; №6 - огорожа; №7 - ворота; №8 - сміттєзбірник; №9 - свердловина; №10 - цистерна; №11 - ТП-170; №12 - огорожа; №13 - насосна станція; №I - замощення; №II - замощення; №III замощення.

Відповідно до п.1.3 цього договору іпотеки, предмет іпотеки є приватною власністю іпотекодавця (ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс») та належить на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, обладнання і інвентаря, укладеного між ВАТ НПКК «Алые Паруса» та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» 28 квітня 2001 року, зареєстрованого Миколаївським МБТІ 09.07.2001 в реєстрову книгу №25 за реєстровим №58, реєстраційне посвідчення від 09.07.2001 року.

Згідно з п.1.4 договору іпотеки ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» підтвердило, що предмет іпотеки до цього часу не був предметом іпотеки за іншими зобов`язаннями, був вільним від боргів, не переданий в оренду, жодним способом не відчужений, в спорі чи під арештом не перебував. Також, ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» підтвердило, що стосовно предмета іпотеки не була оформлена довіреність будь-якій іншій особі щодо володіння з правом відчуження, не було жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» отримало право власності на предмет іпотеки.

Відповідно до п.1.12 Договору всі зроблені іпотекодавцем і період дії цього договору поліпшення ( шляхом реконструкції, доробок, добудов, тощо) автоматично стають предметом даного договору іпотеки - предметом іпотеки.

За пунктом 1.13 сторонам нотаріусом роз`яснено, що у разі отримання іпотекодавцем права власності на земельну ділянку, на якій знаходиться предмет іпотеки, заборона відчуження за повідомленням іпотекодержателя буде накладено на цю ділянку відповідно до вимог чинного законодавства після внесення змін до цього договору.

За приписами абзацу 7 п.7.1 Договору підписанням даного договору іпотекодавець підтвердив, що всі надані іпотекодержателем документи пов`язані з цим договором, не містять бідь-яких недостовірних відомостей і складені та / або отримані в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Право власності ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» на предмет іпотеки було підтверджено витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 квітня 2010 року (т.1 а.с.26).

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_8 своїх зобов`язань за договором позики, ОСОБА_6 , через свого представника ОСОБА_7 , звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_8 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» про стягнення коштів за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року у справі №1403/1806/12, яке ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2014 року залишено без змін, позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_8 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» було задоволено частково, а саме: стягнуто з ОСОБА_8 суму боргу у розмірі 8527968,00 грн., з якої основний борг складає 8279582,00 грн. та 248387,46 грн. - 3% річних, а також звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно, комплекс - базу відпочинку «Алые паруса», який розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с.Коблеве, проспект Курортний, 51, яке ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2014 року залишено без змін (т.1 а.с.34-40, 41-43).

17 липня 2014 року на підставі виконавчого листа Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року, було відкрито виконавче провадження №44080788 щодо боржника ТОВ «Медіус-Плюс» (т. 1 а.с.44-51).

07 грудня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки у боржника відсутнє визначене у виконавчому документі майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості, а здійсненні державним виконавцем відповідно Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (т.1 а.с.52-53).

Факт незбереження іпотечного майна іпотекодателем підтверджуються повідомленням начальника Березанського РВ УМВС України в Миколаївській області від 11 вересня 2014 року (т.1 а.с.52).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповіднодо статті1Закону України"Проіпотеку"(туті далів редакції,чинній намомент укладеннядоговору іпотеки),іпотека -це видзабезпечення виконаннязобов`язаннянерухомим майном,що залишаєтьсяу володінніі користуваннііпотекодавця,згідно зяким іпотекодержательмає правов разіневиконання боржникомзабезпеченого іпотекоюзобов`язанняодержати задоволеннясвоїх вимогза рахунокпредмета іпотекипереважно передіншими кредиторамицього боржникау порядку,встановленому цимЗаконом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57)).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Виходячи з обставин цієї справи, позивач вважає себе іпотекодержателем спірного нерухомого майна та вважає, що його право порушене.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач доводить недобросовісніть набуття ОСОБА_9 під час набуття у власність спірного майна як визначальну підставу для задоволення вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна.

Схожі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21 (провадження № 61-1534св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 201/1968/22 (провадження № 61-5424св23).

Так судом першої інстанції встановлено, що за договором оренди, укладеним 31 травня 2003 року між Березанською районною державною адміністрацією Березанського району Миколаївської області та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» в особі директора Полякової Н.Г., та посвідченого державним нотаріусом Березанської державної нотаріальної контори МартинюкО.Б. за реєстраційним №737, ТОВ «Агенція «Медиус-Плюс» передано в оренду земельну ділянку загальною площею 1,3 га, яка знаходиться в межах території зони відпочинку Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Земельна ділянка надається для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку «Алие паруса», на умовах довгострокового користування (на умовах оренди) строком на 25 років з 31 травня 2003 року до 31 травня 2028 року (т.1 с.28-31).

Більш того, на момент укладання договору іпотеки між ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» та приватним підприємцем ОСОБА_9 було укладено низку договорів та додаткових угод, щодо майна, що становило предмет іпотеки від 07 травня 2010 року, про які іпотекодержателя Дашішаха Оосама Абдулелла повідомлено не було.

Так, 05 січня 2003 року між ТОВ Агентство «Медиус-Плюс» в особі директора ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено договір оренди нерухомого майна, згідно якого ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» передало, а ОСОБА_9 отримав у користування нерухоме майно - комплекс, базу відпочинку «Алые Паруса», що розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблево, проспект Курортний, 51.

Також, 05 березня 2003 року між ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» в особі директора ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено додаткову угоду №1 до договору оренди нерухомого майна, згідно якої останньому надалось право на проведення реконструкцій об`єктів нерухомого майна, які він взяв у користування.

17 листопада 2003 року між ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» в особі директора Полякової Н.Г. та приватним підприємцем Шведенком Леонідом Андрійовичем укладено договір суборенди землі від 17 листопада 2003 року строком на 25 років (з 01.10.2003 по 31.05.2028) відповідно до якого ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» передало, а ОСОБА_9 отримав у користування земельну ділянку загальною площею 1,3 га., яка знаходиться в межах території зони відпочинку Коблевської сільської Ради Березанського району Миколаївської області та на якій розташована база відпочинку «Алые Паруса» (а.с.32 т.1).

У подальшому, на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 14 липня 2004року №224, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації на ім`я ОСОБА_9 видано акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту від 08 листопада 2005 року (а.с.84-89 т.1).

Із матеріалів реєстраційної справи туристично-котеджного комплексу бази відпочинку «Алые паруса», Миколаївська область, Березанський район, с.Коблеве, проспект Курортний, 53 (реєстраційний №64190548209) вбачається, що ОСОБА_9 отримував дозволи на виконання будівельних робіт та акти вводу в експлуатацію, посилаючись як підстави своїх прав на земельну ділянку не на договір суборенди землі від 17 листопада 2003 року, а на договір оренди землі укладений між Березанською районною державною адміністрацією Березанського району Миколаївської області та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», посвідчений 31 травня 2003 року державним нотаріусом Березанської державної нотаріальної контори за реєстровим №737.

Внаслідок чого, 16 березня 2006 року на підставі розпорядження Березанської РДА від 14.02.2006 року, за реєстровим №123 ОСОБА_9 видано Свідоцтво про право власності на комплекс, який включає в себе будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: двоповерхову адміністративну будівлю, триповерховий спальний корпус та каналізаційну насосну станцію, які складались з основних об`єктів в літ. А загальною площею 1073,4 кв.м, в літ. В загальною площею 209,9 кв.м. (т.1 а.с.105-108, 173, 175).

З врахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на момент укладання договору іпотеки - 07 травня 2010 року, право на двоповерхову адміністративну будівлю, триповерховий спальний корпус та каналізаційну насосну станцію, які складались з основних об`єктів в літ. «А» загальною площею 1073,4 кв.м, в літ. «В» загальною площею 209,9 кв.м. було одночасно зареєстровано, як за ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», так і за ОСОБА_9 одночасно, що було приховано від іпотекодержателя нерухомого майна ОСОБА_6 . Реєстрація права власності на один і той же об`єкт нерухомого майна діючим законодавством не передбачена. Такі дії створюють правову невизначеність у взаємовідносинах між власником таких приміщень та іншими особами, зокрема іпотекодержателем.

Між тим, всупереч п.1.4 договору іпотеки та статті 6 Закону України «Про іпотеку» про зазначені вище обставини іпотекодержателя ОСОБА_6 повідомлено не було.

З наданої позивачем та дослідженої в ході судового розгляду технічної документації на туристично-котеджний комплекс бази відпочинку «Алые паруса» (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 64190548209) у порівнянні із технічною документацією на базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 , достатньо, щоб переконати об`єктивного спостерігача в тому, що зареєстрований на ім`я ОСОБА_9 туристично-котеджний комплекс бази відпочинку «Алые паруса», номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 64190548209 є результатом реконструкції та добудов, здійснених в межах земельної ділянки кадастровий номер №4820982200:09:000:0101, за адресою: АДРЕСА_1 , яка в свою чергу утворилась внаслідок присвоєння кадастрового номеру ділянці, на якій перебувало нерухоме майно - база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою АДРЕСА_1 , яке є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 07.05.2010 року.

Вищевказане також підтверджується висновком експерта №20-247/248/249 судової будівельно-технічної експертизи від 03.04.2020 року у цивільній справі № 469/1568/14-ц та висновком експерта судової будівельно-технічної експертизи, від 19.06.2024 року №CE-19/115-24/9544-5T, складеним у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.11.2023 за №12023150000000620 (а.с.56 т.1, а.с.23 т.4).

Так, відповідно до висновку експерта від 03.04.2020 року №20-247/248/249 встановлено наступне:

«1. У складі бази відпочинку «Алие паруса» протягом 2004 - 2010 років було проведено реконструкцію спального корпусу літ. А в існуючих габаритах в плані з надбудовою третього поверху та збільшенням загальної площі приміщень до 1073,4 кв.м.; адміністративної будівлі літ. В зі збільшенням розмірів в плані, надбудовою другого поверху та збільшенням загальної площі приміщень до 209,9 кв.м.; також фактично відбулася реконструкція будівлі прохідної літ. К зі збільшенням розмірів в плані, надбудовою другого поверху та збільшенням загальної площі приміщень до 42,9 кв.м. Також відбулося нове будівництво споруди №13 насосна станція.

2. Роботи, що були здійсненні відносно спального корпусу літ. А, адмінкорпусу літ.В, прохідної літ. К у складі бази відпочинку «Алие паруса» за адресою АДРЕСА_1 протягом 2004-2010 років відносяться до реконструкції існуючих будівель, що входили до складу бази відпочинку «Алие паруса» за адресою АДРЕСА_1 .

Роботи, що були здійсненні відносно споруди насосна (каналізаційна) станція № 13 відносяться до нового будівництва.

3. Станом на травень 2010 будівлі та споруди: спальний корпус літ. А, адмінкорпус літ. В, насосна (каналізаційна) станція № 13, прохідна літ. К були складовою частиною комплексу будівель та споруд бази відпочинку «Алие паруса» за адресою АДРЕСА_1 . Зазначені будівлі мали такі характеристики:

- спальний корпус літ. А триповерховий загальною площею 1073,4 кв.м.;

- адмінкорпус літ. В двоповерховий загальною площею 209,9 кв.м.;

- прохідна літ. К двоповерхова загальною площею 42,9 кв.м.

технічні характеристики насосної станції №13 визначити не вбачається можливим.

4. Будівлі та споруди: спальний корпус літ. А, адмінкорпус літ.В, насосна (каналізаційна) станція № 13, прохідна літ. К (після будівництва та реконструкції протягом 2004-2010 р.р.) станом на травень 2010 р. входили до складу будівель та споруд майнового комплексу бази відпочинку «Алие паруса» (власник ТОВ «АГЕНТСТВО «МЕДІУС-ПЛЮС») за адресою АДРЕСА_1 .

Підстави вважати, що будівлі та споруди: спальний корпус літ.А, адмінкорпус літ. В, насосна (каналізаційна) станція № 13, прохідна літ. К після будівництва та реконструкції протягом 2004-2010 р.р. були окремим, незалежним від бази відпочинку «Алие паруса» об`єктом нерухомого майна - відсутні».

У відповідності до висновку експерта від 19.06.2024 року №CE-19/115-24/9544-5T, експертом також встановлено наступне:

«В межах земельний ділянок з кадастровими №4820982200:12:045:0018, №4820982200:12:045:0020, №4820982200:12:045:0019, які сформовано в результаті розподілу земельної ділянки з кадастровим №4820982200:09:000:0101, яка в свою чергу стала земельною ділянкою внаслідок присвоєння кадастрового номеру ділянці, на якій перебувало нерухоме майно - база відпочинку «Алые паруса», за адресою АДРЕСА_1 і яке є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 07.05.2010 року, укладеного між громадянином Королівства Саудівської ОСОБА_10 та ОСОБА_8 були збудовані наступні будівлі та споруди (назву споруд прийнято згідно з листом ТОВ «КОНСАЛТ ПЛЮС ІНЖИНІРИНГ» від 02.04.2024 вих. № 98-24): спальний корпус літ. «Ю»; спальний корпус літ. «Ю1»; спальний корпус літ. «МІ»; спальний корпус з їдальнею літ. «И»; кафе літ. «У1»; прохідна літ. «К»; склад літ. «К1»; майстерня літ. «Л1»; аптека літ. «О1»; навіс літ. «У2»; цистерни №4; колонка №5; басейни IV, V; сцена VІ; вежа VІІ.

Відповісти на запитання стосовно будівництва цистерни №4, колонки №5, споруд огорожі №1-3, 6-10, мостіння І, ІІ, ІІІ не надається можливим, оскільки надана на дослідження документація малоінформативна для надання відповіді щодо цих споруд.

Спальний корпус літ. «А» та адміністративний корпус літ. «В» існували під час укладання Договору іпотеки і існують на теперішній час, але можливо були реконструйовані з існуючих на той час, або збудовані наново, замість існуючих на цих місцях будівель.

Дату будівництва збудованих будівель та споруд з наданих на дослідження документів визначити не надається за можливе».

Відповідно до вимог статті 106 ЦПК учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. Саме на підставах матеріалів справи №469/1568/14-ц на замовлення позивача була проведена вказана експертиза, про що прямо зазначено у висновку експерта.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо належності та допустимості доказів у даній справі висновку експерта № 20-247/248/249 судової будівельно-технічної експертизи від 03.04.2020 року, виконаний у цивільній справі №469/1568/14-ц та висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи, від 19.06.2024 року №CE-19/115-24/9544-5T, складеним у кримінальному провадженні внесеному од Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.11.2023 за №12023150000000620.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30.04.2020 справа № 924/497/19 зазначив, що при вирішені спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в т.ч. цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії. Така ж правова позиція щодо можливості використання в господарському судочинстві висновку експерта, наданого в межах кримінального провадження, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №918/204/18.

Отже, надані позивачем висновки експертиз проведені відповідно та в межах чинного законодавства. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Що спростовує доводи апеляційних скарг щодо неналежності та допустимості вказаних доказів.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 проте, що іпотека стосується зовсім іншого нерухомого майна, яке не було предметом іпотеки від 07 травня 2010 року і знаходиться за іншою адресою спростовується матеріалами справи і свідчить про свідомий мотив дублювання реєстрації права власності, з метою створення підгрунття для ухилення від можливості звернення стягнення на нерухоме майно.

Відповідно до статті 331 ЦК України підставами набуття прав власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва. Крім того, право оренди нерухомого майна не надає будь-яких підстав набуття права власності на орендоване майно. При цьому, слід зазначити, що новоствореним об`єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об`єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами. Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постановах від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.

Відповідно до частин 1-4 статті 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції на час укладання договору іпотеки, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майноможе бутивідчужене іпотекодавцемі нанього відповіднодо законодавстваможе бутизвернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.

Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

За приписами частини 4 статті 6 Закону «Про іпотеку» в редакції чинні на час укладання д договору іпотеки Якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля(споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов`язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

За умовами договору пункту 1.12 договору іпотеки від 07 травня 2010 року всі зроблені іпотекодавцем в період дії цього договору поліпшення( шляхом реконструкції, доробок, добудов, тощо) автоматично стають предметом даного договору іпотеки-предмет іпотеки.

Відповідно до п.40 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», якщо предметом іпотеки є об`єкт незавершеного будівництва, то по закінченні його будівництва іпотека зберігає силу, і її предметом є будівля (споруда), зведена в результаті завершення будівництва. Якщо будівля (споруда), у тому числі й об`єкт незавершеного будівництва, що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, такий об`єкт нерухомості передається в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій він розташований (статті 5 - 6, 16 Закону України «Про іпотеку»). Те саме стосується й земельної ділянки, яка на час укладення договору іпотеки знаходилась у користуванні іпотекодавця, а на момент вирішення спору - в його власності. У зв`язку із цим при зверненні стягнення на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва при наведених вище умовах підлягає звернення стягнення й на земельну ділянку, на якій розташовано об`єкт нерухомості. Вказана правова позиція викладена в листі Верховного Суду України від 01.02.2015 «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна».

ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», придбавши у 2001 році базу відпочинку «Алые паруса» за адресою: Миколаївська область, Березанський район, проспект Курортний, 51, набула права користування земельною ділянкою за вказаною адресою в порядку стаття 30 ЗК України ( 1990 року).

05 січня 2011 року, на підставі розпорядження Березанської РДА від 28 грудня 2010 року за №1014, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської Мартинюк О.Б. за реєстровим №9, згідно з яким Березанська РДА продала, а ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» придбало земельну ділянку загальною площею 1,30 га, кадастровий номер №4820982200:09:000:0101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради, на якій знаходиться нежитлова будівля, приміщення бази відпочинку «Алые паруса», що належить ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.2001 року, зареєстрованого 07.07.2001 року Миколаївським МБТІ в реєстрову книгу №25 за реєстровим №58 (а.с.78-82 т.1).

Таким чином, право власності в ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» на земельну ділянку виникло не одночасно із виникненням у нього права власності на будівлі та споруди майнового комплексу бази відпочинку «Алые паруса», а на підставі цивільно - правової угоди в порядку статті 120 ЗК України.

При застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Крім того, при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда. Зазначене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду України, Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, яка є незмінною (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 278/3388/20)

Тому, з урахуванням викладеного, зважаючи на принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою та умови договору іпотеки від 07 травня 2010 р., іпотека поширюється і на земельну ділянку площею 1,30 га, кадастровий № 4820982200:09:000:0101 за адресою: АДРЕСА_1 , в межах території Коблівської сільради, на якій розташована нерухомість (будівлі та споруди майнового комплексу бази відпочинку «Алые паруса».

Набувши право власності на земельну ділянку загальною площею 1,30 га, кадастровий номер №4820982200:09:000:0101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , іпотекодавець всупереч вимогам п.1.13 Договору іпотеки не ініціювало внесення змін та доповнення до іпотечного договору в частині збільшення предмета іпотеки шляхом додавання земельної ділянки, а здійснило поділ цієї земельної ділянки на три окремі земельні ділянки та зареєструвало право власності зі зміною адреси для кожної земельної ділянки, а саме на:

- земельну ділянку загальною площею 0,135 га, кадастровий №4820982200:12:045:0018, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку загальною площею 0,44 га, кадастровий №4820982200:12:045:0020, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку загальною площею 0,725 га, кадастровий №4820982200:12:045:0019, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі, 10 квітня 2012 року інспекцією ДАБК в Миколаївській області була зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт по будівництву туристично-котеджного комплексу бази відпочинку «Алые паруса», замовником вказаного будівництва виступав ФОП ОСОБА_9 .

Відповідно до зазначеної декларації за ФОП ОСОБА_9 було зареєстровано два котеджі літ. «Ю» та в літ. «Ю1» загальною площею 789,71 кв.м кожний, літня розважальна торгівельна площадка загальною площею 486,6 кв.м та сторожка загальною площею 49,68 кв.м. (т. 1 а.с.95-101).

21 травня 2013 року, виділивши в окрему адресу - АДРЕСА_1 , ОСОБА_9 зареєстрував право власності на туристично- котедж ний комплекс бази відпочинку «Алые паруса» загальною площею 3399 кв.м., що складається із спального корпуса літ.А загальною площею 1073.4 кв.м., адміністративної будівлі літ. В площею 209.9 кв.м., котеджи літ.Ю - 789.71 кв.м. та літ.Ю1 -789.71 кв.м., літня розважально-торгівельна площадка літ.Ц - 486.6 кв.м., прохідна літ.К-49.68 кв.м., вбиральня літ.Ф, пральня літ.Х, склад літ.Г., навіс літ.И., ворота №№1,7,9,10, огорожа №№2,11,12,13, каналізаційно-насосна станція №3, водоколонка №№4,5, сміттєзбірник №8, башня №6, замощення №1 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 травня 2013 року (т.2 а.с.111).

Після чого, 17 вересня 2014 року між ОСОБА_8 , яка виступала у якості директора ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за реєстровим №676, відповідно до якого останній отримав у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 4820982200:12:045:0019 загальною площею 0.725 га та 4820982200:12:045:0020 загальною площею 0,44 га.

Зважаючи на наведені обставини, суд першої інстанціях з врахуванням принципу цілісності об`єкта нерухомості і земельної ділянки та умов договору іпотеки від 07 травня 2010 року дійшов висновку про обґрунтованість вимог про визнання права вимоги іпотекодержателя згідно з договором іпотеки на земельні ділянки, що розташовані адресу - АДРЕСА_1 , які утворилися в результаті поділу земельної ділянки загальною площею 1.30 га, розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Усе вищевикладене в сукупності із правовою позицією відповідачів у справі дає підстави стверджувати, що учасники ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», зокрема померлий ОСОБА_9 та відповідач ОСОБА_4 заздалегідь спланували подвійну реєстрацію права власності на базу відпочинку «Алые паруса», з метою створення підґрунтя для зловживання та використання такого факту в недобросовісних і корисливих цілях, а саме ухилення від можливості звернення стягнення на іпотечне майно.

Зважаючи на доведеність позивачем недобросовісної поведеній ОСОБА_9 щодо набуття права власності на предмет іпотеки, колегія суддів погоджується з висновком суду про відповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права, адже іпотека лишилася дійсного незалежно від зміни власника.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про іпотеку», в якій визначені наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже, статус іпотекодавця набуває особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки та спадкоємець, який прийняв спадщину з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщину після його смерті прийняли ОСОБА_5 як спадкоємець за законом та ОСОБА_4 як спадкоємець за заповітом. А відтак як спадкоємці померлого ОСОБА_9 відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» набули статус іпотекодавця і мають всі його права і несуть всі його обов`язки за іпотечним договором.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права й обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав і обов`язків, зазначених у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 цього Кодексу).

Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України свідчить про те, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно набуває і право розпорядження ним.Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва, з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки (постанови Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року у справі№ 6-33цс15, від 12.04.2017 р. у справі№ 6-2962цс16).

З огляду на викладене, аргументи апеляційної скарги ОСОБА_5 , що у відповідачів не виникла обов`язків іпотекодавця за договором іпотеки від 07 травня 2010 року не заслуговують на увагу.

Зважаючи на вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення прав позивача як іпотекодержателя, оскільки нерухоме майно, належне іпотекодателю ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», яке було передано в іпотеку позивачу, було реконструйовано ОСОБА_9 в порушення умов діючого договору іпотеки, а відповідачі у справі у передбаченому законом порядку прийняли спадщину після померлого ОСОБА_9 . Внаслідок дій посадових осіб ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» та ОСОБА_9 , які полягають у відчуженні, поділу, реконструкції та перереєстрації предмета іпотеки за договором іпотеки, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», стало неможливим виконання рішення суду від 25 квітня 2014 року, яким були задоволені вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аргументи апеляційної скарги проте, що звернення до суду з цим позовом є повторним зверненням на предмет іпотеки не заслуговують на увагу, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості та визнання права вимоги іпотекодерджателя - це два різні способи судового захисту.

Щодо позовної давності

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачеві строк звернення до суду з цим позовом, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача ОСОБА_4 адвокат КириченкоО.А., просила при розгляду справи по суті застосувати позовну давність до заявлених вимог.

В свою чергу, представником позивача порушено перед судом питання про поновлення строків позовної давності, посилаючись на причини, які з об`єктивних, незалежних від нього підстав унеможливлювали та істотно утруднювали своєчасне подання позову з причин, які від нього не залежали.

Так, у грудні 2012, позивач звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_8 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» про стягнення коштів за Договором позики та звернення стягнення на Предмет іпотеки. 25.04.2014 Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області позовні) вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_8 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» було задоволено частково.

Однак, державним виконавцем, у провадженні якого перебував вищевказаний виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_8 заборгованості за Договором позики та звернення стягнення на Предмет іпотеки, який належав ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», на підставі рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2014 року, шляхом його продажу на прилюдних торгах, не могло бути виконано, оскільки об`єкти, які входили у склад предмета іпотеки на момент виконання рішення суду, вже не існували. У державному реєстрі один і той же самий об`єкт нерухомого майна враховується за окремими номерами та назвами.

З`ясувавши вказані обставини від державного виконавця, 24 грудня 2014 року позивач звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Реєстраційної служби Березанського районного управління юстиції Миколаївської області, ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» та ОСОБА_9 про визнання недійсними свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу земельних ділянок, договору оренди земельної ділянки та заміну замовника в акті введення в експлуатацію. 25 грудня 2014 року ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області відкрито провадження у справі №469/1568/14-ц.

Тривале провадження в справі № 469/1568/14-ц (більше 7 років з грудня 2014 по момент звернення позивача із заявою про поновлення строку позовної давності) призвело до того, що зміни в цивільному законодавстві та в судовій практиці унеможливили повне відновлення прав позивача навіть у разі задоволення його вимог у справі №469/1568/14-ц.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Разом з тим, приписами частини 5 статті 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Задовольняючи заяву представника позивача про поновлення позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що поведінка позивача є добросовісною та відповідає передбаченим законодавцем правовим механізмам захисту порушених прав, тому суд вважає поважними причини пропуску позивачем позовної давності для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів та має надати судовий захист порушеному праву, шляхом поновлення строку на звернення до суду з даним позовом.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції. Поновлюючи строки позовної давності, суд визначив моментом виникнення у позивача можливості звернення до суду із таким позовом ухвали Березанського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2018 року, коли позивачеві стало відомо про спадкоємців ОСОБА_9 - відповідачів у справі.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до приписів статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 03.04.2018 у справі №910/31767/15, від 17.07.2018 у справі №911/4006/16.

Отже при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначала, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України, позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункти 61, 62), від 19.11.2019 у справі №911/3680/17 (пункти 5.43, 5.44) та у справі №911/3677/17 (пункти 6.43, 6.44), від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 (п.118).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть відбутися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

ЄСПЛ наголошував, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення у справі "Фінікарідов проти Кіпру" - Phinikaridou v. Cyprus від 20.12.2007 заява №23890/02).

Верховний Суд у Постанові від 18.07.2018р. у справі №908/1846/17 зазначив, що « статті 267 ЦК України передбачає можливість визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини".

Як зазначив суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення ст.13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав") має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом усього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо».

Поряд з цим, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 06.10.2021р. у справі №359/4206/19, зазначив, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності, необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 725/2206/19, у якій окрім того вказано, що початком перебігу позовної давності до позовної вимоги про визнання майна предметом іпотеки є день, коли банк довідався або міг довідатися про порушення свого права

З урахуванням зазначеної практики Верховного Суду та приписів законодавства можна зробити висновок, що у даній справі за вказаною вище позовною вимогою перебіг позовної давності розпочався ще з моменту, коли позивач в інтересах якого діяв представник ОСОБА_18 довідалася про порушення права позивача, яке полягало у набутті ОСОБА_9 права власності без згоди іпотекодержателя на предмета іпотеки, а саме у грудні 2014 року, яка на час звернення до суду з цим у листопаді 2020 року вже сплила, натомість сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову (ч. ч. 3-4 ст. 267 ЦК України).

З огляду на те, що зазначені вище висновки Верховного Суду не допускають двозначного тлумачення, а позивач тривалий час зволікав із вжиттям заходів щодо його захисту, однак не був позбавлений можливості вчинити дії, направлені на захист свого порушеного права у обраний спосіб судового захисту.

Як було зазначено у заяві про визнання поважними причини пропуску позовної давності (т.2 а.с.1-5 ) з`ясувавши від державного виконавця обставини неможливості виконання рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, 24 грудня 2014 року позивач звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області з позовом до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, Коблівської сільської ради Березенського району Миколаївської області, ОСОБА_9 , ТОВ «Агенство «Медиус Плюс» про визнання недійсними свідоцтв про право власності, договору купівлі-продажу земельних ділянок, договорів оренди земельної ділянки. Тобто про порушення свої прав позивачеві стало відомого у грудні 2014 року.

Натомість, фактично з цим позовом до суду ОСОБА_6 звернувся у листопаді 2020 року, тобто, майже через чотири роки після закінчення строку загальної позовної давності.

При цьому, наявність іншої цивільної справи за його позовом з іншими позовними вимогами, яка розглядалася тривалий час, де вирішувалося питання про законність набуття ОСОБА_9 права власності на нерухоме майно не перешкоджало зверненню позивачеві з цим позовом ще за життя самого ОСОБА_9 .

Крім того, колегія суддів критично відноситься до тверджень представника позивача що зміни в цивільному законодавстві та судова практика унеможливлювала повне відновлення прав позивача навіть у разі задоволення позову в іншій справі, оскільки таке не може бути поважною причиною пропуску позивачем позовної давності.

Протягом розгляду справи судом не встановлено об`єктивних та непереборних обставин, які б перешкоджали позивачеві звернутися до суду з цим позовом у межах строків загальної позовної давності.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Враховуючи викладене, рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові ОСОБА_6 у зв`язку зі спливом позовної давності. Доводи апеляційних скарг в цій частині є слушними.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суд першої інстанції скасувати з ухвалення нового рішення про відмову у задоволення позову.

За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Зважаючи навикладене з ОСОБА_6 на користьОСОБА_4 , ОСОБА_5 підлягає стягненню по 3238 грн. 80 коп. кожному судового збору, сплаченого за подачу апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 , подану адвокатом Петровським Дмитром Олександровичем та ОСОБА_5 , подану адвокатом Єновою Лілією Миколаївною задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права вимоги та іпотекодержателя відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 по 3238 (три тисячі двісті тридцять вісім) грн. 80 коп. кожному судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 08 листопада 2024 року.