Ухвала

від 03.01.2025 по справі 469/1011/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

03 січня 2025 року

м. Київ

справа № 469/1011/20

провадження № 61-16657ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права вимоги та іпотекодержателя,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права вимоги та іпотекодержателя.

Позовна заява мотивована тим, що 07 травня 2010 року між ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_5 та ТОВ Агентство «Медиус-плюс» в особі ОСОБА_1., яка діяла на підставі Статуту та Протоколу № 1 Загальних зборів Засновників ТОВ Агентство «Медиус-плюс» від 28 квітня 2001 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Ягужинською К. Т.

У грудні 2012 року у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань перед ОСОБА_2 на підставі договору позики та додаткових угод № 1 та № 2, ОСОБА_2 , через свого представника Максименко О. М., звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_1 та ТОВ Агентство «Медиус-плюс» про стягнення коштів за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області в справі № 1403/1806/12 від 25 квітня 2014 року, яке ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2014 року залишено без змін, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ Агентство «Медиус-плюс» задоволено частково:

стягнуто з ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 8 527 968,00 грн, з якої основний борг складає 8 279 582,00 грн та 248 387,46 грн - 3% річних;

звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно, комплекс - базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ТОВ Агентство «Медиус-плюс» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, обладнання і інвентаря від 28 квітня 2001 року, укладеного між ВАТ НПКК «Алые паруса» та ТОВ Агентство «Медиус-плюс», зареєстрованого 09 липня 2001 року Миколаївським ММБТІ в реєстрову книгу № 25 за реєстровим № 58, реєстраційне посвідчення від 09 липня 2001 року, для погашення заборгованості перед ОСОБА_2 в сумі 8 527 968,00 грн шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах, за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження.

17 липня 2014 року на підставі виконавчого листа, виданого 20 червня 2014 року Березанським районним судом Миколаївської області, відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.

Однак, державним виконавцем, у провадженні якого перебував вказаний виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки, який належав ТОВ Агентство «Медиус-плюс», не могло бути виконано, оскільки об`єкти, які входили у склад предмету іпотеки на момент виконання рішення суду, вже не існували. Вказане підтверджується Інформацією про виконавче провадження та постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Це відбулося внаслідок вчинення учасниками та посадовими особами ТОВ Агентство «Медиус-плюс», зокрема ОСОБА_6 , незаконних дій щодо відчуження, поділу, реконструкції та перереєстрації об`єктів предмета іпотеки.

Зважаючи на викладені у позові обставини позивач просив визнати за громадянином Королівства Саудівської Аравії ОСОБА_2 право вимоги та Іпотекодержателя згідно договору іпотеки, який 07 травня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К. Т. на нежитлові приміщення - туристично-котеджний комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельні ділянки: кадастровий №4820982200:12:045:0020 та кадастровий №4820982200:12:045:0019 розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року:

позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

визнано за громадянином Королівства Саудівської Аравії ОСОБА_2 право вимоги та іпотекодержателя згідно з договором іпотеки, який 07 травня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К. Т. за реєстровим №1651 на нежитлові приміщення - туристично-котеджний комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 64190548209) та земельні ділянки: кадастровий №4820982200:12:045:0020 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413444748209) та кадастровий №4820982200:12:045:0019 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413428548209), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

вимоги позивача підлягають задоволенню судом повністю, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено порушення прав позивача як іпотекодержателя, оскільки нерухоме майно, належне іпотекодателю ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», яке було передано в іпотеку позивачу, було реконструйовано ОСОБА_6 в порушення умов діючого договору іпотеки, а відповідачі у справі у передбаченому законом порядку прийняли спадщину після померлого ОСОБА_6 . Внаслідок дій посадових осіб ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» та ОСОБА_6 , які полягають у відчуженні, поділу, реконструкції та перереєстрації предмета іпотеки за договором іпотеки, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», стало неможливим виконання рішення суду від 25 квітня 2014 року, яким були задоволені вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки;

так, судом першої інстанції встановлено, що на момент укладання іпотечного договору у 2010 році, всі засновники ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс»: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , вирішили на загальних зборах від 05 травня 2010 року (протокол № 2/10) передати в іпотеку в забезпечення договору позики ОСОБА_1 все нерухоме майно, а саме базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою АДРЕСА_1 . Хоча станом на момент укладання договору іпотеки 07 травня 2010 року право на двоповерхову адміністративну будівлю, триповерховий спальний корпус та каналізаційну насосну станцію, які складались з основних об`єктів в літ. «А» загальною площею 1 073,4 кв. м, в літ. «В» загальною площею 209,9 кв. м було одночасно зареєстровано, як за ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», так і за ОСОБА_6 . Про зазначені вище обставини іпотекодержателя ОСОБА_2 не було повідомлено всупереч п. 1.4 договору іпотеки та статті 6 Закону України «Про іпотеку»;

подвійна реєстрація права власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна чинним законодавством не передбачена. Вказане створює правову невизначеність у взаємовідносинах між власником таких приміщень та іншими особами, зокрема позивачем як іпотекодержателем. При цьому, правова позиція відповідачів, що іпотека стосувалася зовсім іншого нерухомого майна, яке не було предметом іпотеки у згаданому договорі і знаходиться за іншою адресою спростовується матеріалами справи та свідчить про свідомий мотив дублювання реєстрації права власності, з метою створення підґрунтя для зловживання та використання такого факту в недобросовісних і корисливих цілях, а саме ухилення від можливості звернення стягнення на іпотечне майно;

суд першої інстанції зазначив, що право власності в ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» на земельну ділянку виникло не одночасно із виникненням у нього права власності на будівлі та споруди майнового комплексу бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в порядку статті 120 ЦК України, а у зв`язку з окремим придбанням земельної ділянки за договором купівлі-продажу;

суд першої інстанції зазначив, що зважаючи на принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою та умови договору іпотеки від 07 травня 2010 року, іпотека поширюється і на земельну ділянку площею 1,30 га, кадастровий № 4820982200:09:000:0101 за адресою: АДРЕСА_1 , в межах території Коблівської сільради, на якій розташована нерухомість (будівлі та споруди майнового комплексу бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 »);

суд першої інстанції зазначив, що ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», отримавши земельну ділянку загальною площею 1,30 га, кадастровий номер №4820982200:09:000:0101, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , не ініціювало внесення змін та доповнення до іпотечного договору в частині збільшення предмета іпотеки шляхом додавання земельної ділянки всупереч вимогам п.1.13 Договору іпотеки, а здійснило поділ цієї земельної ділянки на три окремі земельні ділянки та зареєструвало право власності зі зміною адреси для кожної земельної ділянки, а саме на:

земельну ділянку загальною площею 0,135 га, кадастровий №4820982200:12:045:0018, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку загальною площею 0, 44 га, кадастровий №4820982200:12:045:0020, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку загальною площею 0,725 га, кадастровий №4820982200:12:045:0019, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідно до зареєстрованої 10 квітня 2012 року інспекцією ДАБК в Миколаївській області декларації про початок виконання будівельних робіт по будівництву туристично-котеджного комплексу бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за замовником вказаного будівництва ФОП ОСОБА_6 було зареєстровано два котеджі літ. «Ю» та літ. «Ю1» загальною площею 789,71 кв. м кожний, літня розважальна - торгівельна площадка загальною площею 486,6 кв. м та сторожка загальною площею 49,68 кв. м;

після чого, виділивши в окрему адресу - АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 зареєстрував право власності на вищевказані об`єкти та договором купівлі-продажу земельних ділянок, укладеним між ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» та ним, отримав у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 4820982200:12:045:0019 та 4820982200:12:045:0020 загальною площею 0,725 га. та 0,44 га, відповідно;

таким чином, зважаючи на принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою та умови договору іпотеки від 07 травня 2010 року, суд першої інстанції дійшов висновків про обґрунтованість позовних вимог про визнання права вимоги та іпотекодержателя згідно з договором іпотеки на земельні ділянки: кадастровий №4820982200:12:045:0020 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413444748209) та кадастровий №4820982200:12:045:0019 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413428548209), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказані земельні ділянки утворились в результаті поділу земельної ділянки загальною площею 1,30 га, кадастровий номер №4820982200:09:000:0101, за адресою: АДРЕСА_1 , яка в свою чергу утворилась внаслідок присвоєння кадастрового номеру ділянці, на якій перебувало нерухоме майно - база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою АДРЕСА_1 , яке є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 07.05.2010 року, укладеного між громадянином Королівства Саудівської Аравії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

з урахуванням обставин справи суд першої інстанції прийняв в якості належного та допустимого доказу у цій справі висновок експерта № 20-247/248/249 судової будівельно-технічної експертизи від 03 квітня 2020 року, виконаний у цивільній справі № 469/1568/14-ц та висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи, від 19 червня 2024 року №CE-19/115-24/9544-5T, складеним у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 листопада 2023 року за №12023150000000620;

суд першої інстанції погодився із доводами представника позивача про добросовісність дій позивача та наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від нього підстав, унеможливлювали та істотно утруднювали своєчасне подання позову з причин, які від позивача не залежали, тому визнав причини пропуску позовної давності поважними, а заяву представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 про застосування наслідків пропуску позовної давності такою, що не підлягає задоволенню.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , подану адвокатом Петровським Д. О., та ОСОБА_4 , подану адвокатом Єновою Л. М. задоволено частково. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позовні вимоги є обґрунтованими, однак ураховуючи практику Верховного Суду та приписи законодавства, у справі за вказаною позовною вимогою перебіг позовної давності розпочався ще з моменту, коли позивач в інтересах якого діяв представник ОСОБА_8 , довідалася про порушення права позивача, яке полягало у набутті ОСОБА_6 права власності без згоди іпотекодержателя на предмета іпотеки, а саме у грудні 2014 року, яка на час звернення до суду з цим у листопаді 2020 року вже сплила, натомість сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову (частини третя-четверта статті 267 ЦК України). З огляду на те, що зазначені вище висновки Верховного Суду не допускають двозначного тлумачення, а позивач тривалий час зволікав із вжиттям заходів щодо його захисту, однак не був позбавлений можливості вчинити дії, направлені на захист свого порушеного права у обраний спосіб судового захисту.

Указане рішення суду першої інстанції було також оскаржено особами, які не брали участі у розгляді справи, зокрема, ОСОБА_1 .

Оскарженою ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , подану адвокатом Коваленко О. Л., та ТОВ «Агенство «Медиус-Плюс» на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

судове рішення, оскаржене не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20, від 12 грудня 2018 року у справі № 910/2611/18;

особа, яка не брала участі у розгляді справи та звертається з апеляційною скаргою, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 607/17527/14-ц;

суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання щодо скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника, закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 129/2098/19;

у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 522/23356/16-ц, провадження № 61-8591св19;

при закритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що судове рішення не стосується безпосередньо прав, інтересів і обов`язків осіб, які оскаржують судове рішення, оскільки спір розглянуто і вирішено у правовідносинах, учасниками яких на момент розгляду справи та прийняття оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції апелянти не були;

у доводах апеляційної скарги особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 вказувала, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання щодо нерухомого майна, власником якого є ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», а вона є позичальником за договором позики від 07 травня 2010 року;

апеляційний суд вказав, що у листопаді 2020 року ОСОБА_2 через свого представника адвоката Степіну Н. Г. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права вимоги та іпотекодержателя. Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Визнано за громадянином Королівства Саудівської Аравії ОСОБА_2 право вимоги та іпотекодержателя згідно з договором іпотеки, який 07 травня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К. Т. за реєстровим №1651 на нежитлові приміщення - туристично-котеджний комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 64190548209) та земельні ділянки: кадастровий № 4820982200:12:045:0020 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413444748209) та кадастровий №4820982200:12:045:0019 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413428548209), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

водночас ОСОБА_1 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» не були учасниками справи та оскаржуваним рішенням суду питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, оскільки рішення стосується лише прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як правонаступників ОСОБА_6 ;

апеляційний суд зазначив, що представник ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» в свою чергу в апеляційній скарзі зазначав, що на сьогоднішній день ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» є власником об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , та які були та залишаються предметом іпотеки за договором іпотеки від 07 травня 2010 року. Проте, наведені доводи апеляційний суд до уваги не прийняв з огляду на таке. Предметом позову у цій справі було визнання за позивачем права вимоги та іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме на нежитлові приміщення - туристично-котеджний комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 64190548209) та земельні ділянки: кадастровий №4820982200:12:045:0020 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413444748209) та кадастровий №4820982200:12:045:0019 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413428548209), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В той же час ні ОСОБА_1 , ні ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» не є власниками ні нежитлового приміщення, ні земельних ділянок за вказаною адресою. Оскаржуваним судовим рішенням не вирішувався спір щодо нерухомого майна та земельної ділянки, яка належить ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», яке не було учасником справи. Також вказаним рішенням не вирішувалися права, свободи та інтереси ОСОБА_1 за договором позики від 07 травня 2010 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла ОСОБА_5 ;

таким чином, апеляційний суд виснував, що відомості щодо наявності законних прав ОСОБА_1 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», які б могли бути порушені оскаржуваним рішенням суду, відсутні. Наведені доводи жодним чином не свідчать про те, що рішенням суду у будь-який спосіб вирішувались питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс» у розумінні частини 1 статті 352 ЦПК України;

отже оскаржуване рішення суду першої інстанції не є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі ОСОБА_1 та ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс».

09 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року, у якій, посилаючись порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та змінити постанову апеляційного суду, шляхом виключення висновків з мотивувальної частини.

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2025 року повернуто касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України.

Касаційна скарга в частині оскарження ухвали Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року мотивована тим, що:

в апеляційній скарзі ОСОБА_1 як особа, яка не приймала участі у розгляді справи, вказувала, що розгляд цієї справи відбувся без її участі, як позичальника за договором позики від 07 травня 2010 року, в забезпечення виконання по якому 07 травня 2010 року укладався договір іпотеки між ОСОБА_10 та ТОВ Агенство «Медиус-Плюс»;

ОСОБА_1 , як позичальник за договором позики від 07 травня 2010 року, розуміючи наявність договірних відносин між нею та ОСОБА_10 мала/має намір остаточно у повному обсязі здійснити розрахунок за договором позики від 07 травня 2010 року. Проте існують обґрунтовані сумніви щодо легітимності представників позивача, які представляють його інтереси в Україні з 2010 року і по даний час;

щодо права на апеляційне оскарження рішення, то в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказувала, що оскарженим рішенням суд вирішив питання щодо нерухомого майна, власником якого є ТОВ «Агенство «Медиус-Плюс», а вона є позичальником за договором позики від 07 травня 2010 року, відтак має право на апеляційне Оскарження. Однак, апеляційний суд зробив висновок про те, що оскарженим рішенням не вирішувались питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_11 ;

на думку ОСОБА_1 , як суди вийшли за межі заявлених позовних вимог, зробивши висновки у рішеннях про те, що: внаслідок дій посадових осіб ТОВ Агентство «Медиус-Плюс» та ОСОБА_6 , які полягають у відчуженні, поділу, реконструкції та перереєстрації предмета іпотеки за договором іпотеки, укладеного між ОСОБА_10 та ТОВ Агенція «Медиус-Плюс», стало неможливим виконання рішення суду від 25 квітня 2014 року якими були задоволені вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки. Саме такі мотиви, на думку ОСОБА_1 , підлягають виключенню ще і тому, що рішення скасовано апеляційним судом у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що у листопаді 2020 року ОСОБА_2 через свого представника адвоката Степіну Н. Г. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права вимоги та іпотекодержателя.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Визнано за громадянином Королівства Саудівської Аравії ОСОБА_2 право вимоги та іпотекодержателя згідно з договором іпотеки, який 07 травня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К. Т. за реєстровим №1651 на нежитлові приміщення - туристично-котеджний комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 64190548209) та земельні ділянки: кадастровий №4820982200:12:045:0020 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413444748209) та кадастровий №4820982200:12:045:0019 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413428548209), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №160/4130/19 (адміністративне провадження №К/9901/36116/19) вказано, що: «судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 вказано, що: «відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним».

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Апеляційний суд встановив, що: предметом позову у цій справі є визнання за позивачем права вимоги та іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме на нежитлові приміщення - туристично-котеджний комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 64190548209) та земельні ділянки: кадастровий №4820982200:12:045:0020 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413444748209) та кадастровий №4820982200:12:045:0019 (номер об`єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно 413428548209), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 вказувала, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання щодо нерухомого майна, власником якого є ТОВ «Агентство «Медиус-Плюс», а вона є позичальником за договором позики від 07 травня 2010 року; ОСОБА_1 , не є власником ні нежитлового приміщення, ні земельних ділянок за вказаною адресою; оскарженим рішенням суду першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , як позичальника за договором позики від 07 травня 2010 року, не вирішувалося.

За таких обставин, встановивши, що рішенням суду першої інстанції не вирішувались питання про права, свободи і інтереси ОСОБА_1 , апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права вимоги та іпотекодержателя.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков