Постанова

від 06.11.2024 по справі 753/13447/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/13447/24 головуючий у суді І інстанції Шаповалова К.В.

провадження № 22-ц/824/15044/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Кияшко К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю на розгляд до Броварського міськрайонного суду Київської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що вона звернулася до Дарницького районного суду міста Києва, з огляду на правила альтернативної територіальної підсудності за вибором позивача на підставі ч. 2 ст. 28 ЦПК України, позаяк на утриманні особи, яка подає апеляційну скаргу перебуває малолітній син. Разом з тим, суд першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали вдався до надмірного формалізму, механічно застосував норми ст. 31 ЦПК України незважаючи на конкретні обставини справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю на розгляд до Броварського міськрайонного суду Київської області, суд першої інстанції виходив із того, що при зверненні із позовом до суду позивач, відповідно до приписів статті 28 ЦПК України, подавала позов за своїм місцем проживання, а не за місцем проживання відповідача, справа підлягає направленню за підсудністю до Броварського міськрайонного суду Київської області, до територіальної юрисдикції якого належить розгляд вищезазначеної позовної заяви.

Апеляційний суд не може в повній мірі погодиться з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Частиною 1 ст.23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст.187 ЦПК України, якою врегульовано порядок відкриття провадження у справі, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України).

За загальним правилом підсудності позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, а до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ст. 27 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до суду з вимогами про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Згідно ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, статтею 30 цього Кодексу.

Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному демографічному реєстрі, місцем реєстрації позивача є: АДРЕСА_1 .

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що справа не підсудна Дарницькому районному суду міста Києва.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт її проживання разом з дитиною за адресою: АДРЕСА_2 , колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, оскільки надана позивачем копія договору дарування квартири не є належним доказом на підтвердження зареєстрованого в установленому законом порядку місяця проживання чи перебування особи.

Відповідно до роз`яснення, яке надано судам у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

Верховний Суд в ухвалі від 02 липня 2018 року, справа №552/9770/14-ц (провадження № 61-36739 ск18) вказав на те, що право вибору між судами, яким згідно із загальним правилом підсудності цивільних справ і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред`явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

За таких обставин висновок суду про те, що при зверненні із позовом до Дарницького районного суду м. Києва позивач, відповідно до приписів статті 28 ЦПК України, подавала позов за своїм місце проживання, а не за місцем проживання відповідача, а тому справа підлягає направленню за підсудністю до Броварського міськрайонного суду Київської області є помилковим.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що позивач позовної заяви до Броварського міськрайонного суду Київської області не подавала, а відтак справа не може бути направлена до цього суду з ініціативи суду першої інстанції.

Як було зазначено вище, право вибору між судами, яким згідно із загальним правилом підсудності цивільних справ і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві, а не суду.

При цьому суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач у справі проживає в м. Ніжин, Чернігівської області. Звертаючись до Дарницького районного суду міста Києва позивач не дотримався ні загальної, ні альтернативної підсудності. В той же час суд, не взяв до уваги, що його право направляти справу за підсудністю може ґрунтуватись виключно на правилах загальної, а не альтернативної підсудності.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було постановлено оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2024 рокускасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 07 листопада 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.