Постанова

від 06.11.2024 по справі 761/4388/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи 761/4388/24 Головуючий у суді першої інстанції - Волошин В. О.

Номер провадження № 22-ц/824/13793/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Київської міської ради, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Новицька Тетяна Олексіївна, Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Привалова Євгенія Євгенівна, Державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) м.Києва Канівець Любов Миколаївна, про визнання недійсним договору купівлі продажу, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним рішення Київської міської ради, знесення самочинно збудованого будинку,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до зазначених відповідачів в якому просив: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 16434183 від 13 жовтня 2014 року; визнати недійсним Договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 761.7 кв. м. від 30 жовтня 2014 року, серія та номер: 1093, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новицькою Т.О.; визнати недійсним рішення Київської міської ради серія та номер: 622/622, видане 12 липня 2016 року; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31676037 від 03 жовтня 2016 року (щодо земельної ділянки 8000000000:88:009:0009); знести самочинно збудований будинок за адресою АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_4

19 березня 2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва відкрито провадження у вказаній справі та призначено справу до розгляду в підготовче засідання на 30 травня 2024 року о 12 год. 45 хв.

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, в якій просив накласти арешт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:88:009:0009 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1043442480000), яка належить на праві власності ОСОБА_3 , накласти арешт на житловий будинок, загальною площею 761.7м.2, за адресою: АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 475187780000) (далі по тексту - спірний житловий будинок), який належить на праві власності ОСОБА_3 , до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Обґрунтовуючи подану заяву, представник позивача посилався на те, що предметом позову є визнання недійсним договору купівлі продажу спірного житлового будинку; скасування рішень державного реєстратора; визнання недійсним рішення Київської міської ради; знесення самочинно збудованого будинку.

В обґрунтування, заявник посилався на те, що 30 жовтня 2014 року (в період апеляційного перегляду справи 760/13374/14-ц (2-4506/14) предметом спору у якому був саме спірний будинок, між ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу згідно до умов якого ОСОБА_4 відчужила спірний будинок ОСОБА_3 , що унеможливило виконання рішення суду у вище вказаній справі. А відтак, у позивача наявні припущення щодо наявності реальної загрози відчуження відповідачем вказаного нерухомого майна іншим особам, тому заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову, вищезазначеним шляхом. Тобто, на переконання сторони позивача, наразі наявний ризик здійснення нових правочинів з метою унеможливлення виконання майбутнього рішення суду у даній справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального права і має бути скасована. Представник апелянта зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про недоцільність застосування заходів забезпечення позову, обґрунтовуючи тим, що заявником не було надано жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позовної заяви. Сторона заявника також не погоджується із твердженням, що доводи заявника в обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються лише на його припущеннях.

Так, представник апелянта вказує, що позов обґрунтований тим, що позивач та ОСОБА_4 відповідно до договору міни від 18 жовтня 1991 року, договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 14 лютого 2003 року та відомостей БТІ були, а також є співвласниками часток у праві спільної часткової власності майна за адресою АДРЕСА_2 .

Надалі з метою виведення зі спільної часткової власності ОСОБА_4 ініціювала спір, що відображено у рішенні Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/13374/14-ц. 14 липня 2014 року рішенням Солом`янського районного суду міста Києва у вказаній справі визнано за ОСОБА_4 право власності, як на окрему одиницю нерухомого майна на житлову будівлю літерою «А» по АДРЕСА_1 .

В подальшому, 03 жовтня 2014 року прокуратурою Солом`янського району міста Києва було подано апеляційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року.

13 жовтня 2014 року ОСОБА_4 було проведено державну реєстрацію речового права на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/13374/14-ц.

Цього ж дня, 13 жовтня 2014 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 16434183 від 13 жовтня 2014 року.

Надалі, 30 жовтня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 761.7 кв.м.

10 грудня 2019 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/13374/14-ц було скасовано.

За реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1043442480000, ОСОБА_3 набув у власність земельну ділянку Кадастровий номер: 8000000000:88:009:0009 за адресою АДРЕСА_2 , підставою набуття права власності є рішення, серія та номер: 622/622, видане 12 липня 2016 року Київською міською радою.

На підставі цього позивач зазначає, що фактично відбулось виділення в натурі частки майна, як окремої одиниці нерухомого майна зі спільної часткової власності шляхом постановлення рішення суду між сторонами, які не є співвласниками майна.

Вказує, що державна реєстрація речового права відбулась за рішенням суду, яке перебувало в процесі оскарження і не набрало чинності на момент реєстрації. Відтак, ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 , який був її зятем, новостворений житловий будинок загальною площею 761.7 кв.м. під час апеляційного перегляду рішення суду, за яким визнавалось право власності на об`єкт по АДРЕСА_1 .

Таким чином було незаконно створено новий об`єкт нерухомості, якому адреса в установленому законом порядку не присвоювалася, в експлуатацію він не вводився, зі спільної часткової власності не вибував.

Представник апелянта звертає увагу суду на те, що співвідповідачі вже вчиняли відповідний правочин з предметом спору під час розгляду іншої справи (760/13374/14-ц), що за собою потягнуло неможливість виконання рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, позивач зазначає, що наявні підстави для забезпечення його позову з огляду на вказані обставини та докази.

Вважає, вибуття предмету спору (земельної ділянки та житлового будинку) з володіння ОСОБА_3 , призведе до неможливості задоволення позову через неналежність відповідача. Окрім цього, зміна власника нерухомого майна після прийняття відповідного рішення (у разі невжиття заходів забезпечення позову) у справі № 761/4388/24 може також унеможливити виконання майбутнього рішення суду у цій справі.

Позивач, враховуючи вже раніше вчинені дії співвідповідачів, наголошує, що наразі наявний ризик здійснення нових правочинів з метою унеможливлення справедливого вирішення спору внаслідок здійснення правочину з предметом спору, оскільки внаслідок відчуження предмету спору задоволення позову у справі № 761/4388/24 буде неможливим у зв`язку з неналежністю відповідача. Також, зазначає, наявний ризик унеможливлення виконання майбутнього рішення суду у справі № 761/4388/24, оскільки навіть при наявності позитивного для позивача рішення суду - у разі переходу прав на спірні об`єкти виконати рішення буде неможливо.

Представник апелянта вказує, що на сьогоднішній день у відповідності до відомостей БТІ, які долучені до матеріалів справи - позивачу належить 41/100, а ОСОБА_4 - 59/100 домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 . Отже, на сьогоднішній день позивач залишається власником частки майна за адресою АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 також залишається власником частки майна за адресою АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 , в свою чергу, набув у власність земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:88:009:0009 за адресою АДРЕСА_1 . За таких позицій сторін, в силу ОСОБА_1 не має навіть теоретичних можливостей оформити та отримати в установленому законом порядку право на землю для обслуговування належної йому частки будинку.

Враховуючи викладене, апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та забезпечити позов у даній цивільній справі шляхом: накладання арешту на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:88:009:0009 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1043442480000), яка належить ОСОБА_3 ; накладання арешту на житловий будинок, загальною площею 761.7, за адресою: АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 475187780000), який належить ОСОБА_3 ..

При апеляційному розгляді справи представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Глухенький С.О. підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити й застосувати заходи забезпечення позову.

При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволенні, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, вирішуючи подану заяву про забезпечення позову та відмовляючи у її задоволенні, мотивував своє судове рішення тим, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, крім того, до заяви не надано жодного доказу на підтвердження доводів заяви.

Суд також вказав, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач здійснює реальні заходи щодо продажу спірного майна, тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Як вбачається, із матеріалів вказаної справи позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Київської міської ради треті особи: ПН КМНО ОСОБА_7 , Державний реєстратор Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Привалова Є.Є., Державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) м. Києва Канівець Л.М. про визнання недійсним договору купівлі продажу, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним рішення Київської міської ради, знесення самочинно збудованого будинку.

Таким чином, предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору купівлі продажу нерухомого майна, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним рішення Київської міської ради, знесення самочинно збудованого будинку.

З матеріалів справи вбачається, що майно, на яке позивач просив накласти арешт у забезпечення позову є предметом спору.

Відтак вжиття заходів забезпечення позову відповідає предмету спору. Накладення арешту на спірне майно є адекватним та співмірним заходом забезпечення позову.

Позов направлений на відновлення позивачем свого права на нерухоме майно в порядку виділення в натурі частки майна, як окремої одиниці нерухомого майна у спільній частковій власності шляхом постановлення рішення суду між сторонами, які не є співвласниками за законом.

Суд першої інстанції не врахував, що у разі відчуження даного майна її теперішнім власником - відповідачем у справі ОСОБА_3 до ухвалення судом рішення у даній справі, позивач не зможе у повній мірі поновити свої права, та таке відчуження призведе до ускладнення розгляду даної справи, оскільки викличе необхідність залучення до участі у справі нового власника майна, або необхідність подачі до суду нових позовів.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Висновок суду про те, що позивач не надав доказів про можливість відчуження спірного майна не можна визнати обґрунтованими, оскільки відчуження власником свого майна можливо у будь - який час та доказами можливо довести певні факти, які вже відбулися. Наміри ж, які має власник, чи які у нього можуть виникнути в майбутньому щодо розпорядження своїм майном не можуть бути підтверджені конкретними доказами.

Коли власник майна не має наміру його відчужувати до ухвалення рішення суду, то фактично саме по собі накладення арешту на таке майно будь - яким чином не порушує його прав та інтересів, оскільки він не обмежений у праві володіння та користування цим майном. Порушення таких прав настає лише тоді, коли власник бажає відчужити майно, але ухвала про арешт такого майно, є перешкодою у вчиненні цих дій.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким заяву подану представником ОСОБА_1 , адвокатом Глухеньким Сергієм Олександровичем про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:88:009:0009 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1043442480000), яка належить на праві власності ОСОБА_3 , накласти арешт на житловий будинок, загальною площею 761.7м.2, за адресою: АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 475187780000) (далі по тексту - спірний житловий будинок), який належить на праві власності ОСОБА_3 , до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 листопада 2024 року.

Головуючий суддя: М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв