Рішення

від 29.10.2024 по справі 196/1507/23

ЦАРИЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Справа № 196/1507/23

№ провадження 2/196/96/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року смт. Царичанка

Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Бабічевої Л.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Т.І.,

учасників справи:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки - адвоката Тараненка П.П.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Осипенка А.В.,

представника третьої особи - виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області як орган опіки та піклування - Ярки М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Царичанка цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Царичанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Царичанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, який подано представником позивачки - адвокатом Тараненко П.П.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 р. шлюб з відповідачем розірвано. Від сумісного проживання з відповідачем мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка посилається на те, що відповідач жодного з покладених законом на батьків обов`язків протягом тривалого часу не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дитини. Всі питання щодо виховання дітей вирішуються нею самостійно та без участі відповідача. Дитина знаходиться на повному її утриманні, оскільки відповідач проживає окремо та аліментів на утримання дитини не сплачує. Для розвитку дитини вона прикладає всі свої зусилля та можливості.

На протязі майже трьох років відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в подальшій її долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, зокрема - не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення; не виявляє інтересу до внутрішнього світу, чим створились умови, які шкодять інтересам дитини.

Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

Тому позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини (а.с.50-51).

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_1 - його колишня дружина. Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 р. шлюб з нею розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила дитину - ОСОБА_3 . У свідоцтві про народження дитини він зазначений батьком. Дитина - ОСОБА_3 народилась в незареєстрованому шлюбі, так як він з ОСОБА_1 уклав шлюб після народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_3 . До вказаного часу, він з ОСОБА_1 близько двох років проживали вдома у його батьків. Після сварок зі свекрухою, ОСОБА_1 почала проживати у своїх батьків. При реєстрації дитини - ОСОБА_3 у Царичанському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, він вважав, що є біологічним батьком дитини.

Став сумніватись в батьківстві після того, як відповідачка після розірвання шлюбу повідомила, що він не являється батьком дитини.

Тому позивач в зустрічних позовних вимогах просить виключити його як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , із актового запису про народження дитини.

Ухвалою судді Царичанського районного суду від 26.12.2023 р. відкрито загальне позовне провадження у справі, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання (а.с. 30).

Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 р. зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. (а.с.82).

Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 року призначено по справі судово-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , або інша особа, біологічним батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Новопідкряж Царичанського району Дніпропетровської області, матір`ю якої є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , провадження по справі було зупинено на час проведення експертизи (а.с.102).

Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24.05.2024 року поновлено провадження у справі (а.с.115).

Ухвалою Царичанського районного суду від 22 липня 2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 183).

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала і пояснила, що відповідач ОСОБА_2 не бере участі в житті дитини, а тому не має права бути батьком дитини ОСОБА_3 .

Представник позивачки - адвокат Тараненко П.П. у судовому засіданні у режимі відеконференції позов підтримав з підстав, викладених у позові, також пояснив, що у судовому засіданні не доведено бажання відповідача виконувати батьківські обов`язки, враховуючи і той факт, що ОСОБА_2 не відмовився від зустрічного позову про виключення його як батька із актового запису про народження дитини. Просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, заперечував проти позбавлення його батьківських прав, оскільки планує піклуватись про доньку ОСОБА_3 та бажає спілкуватись з дитиною. На розгляді в органі опіки та піклування питання щодо доцільності позбавлення його батьківських прав, він не висловлював таку позицію, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Також пояснив, що останній раз він бачився з дитиною приблизно один рік тому. Позивачка вигнала його з сім`ї, тому він вимушений був залишити родину та дитину. На даний час він безробітний, а тому не має можливості надавати допомогу дитині та сплачувати аліменти. Зазначив, що позивачка пропонувала йому відмовитись від дитини, а вона не буде мати до нього претензій на стягнення аліментів і відкличе виконавчий лист.

Представник відповідача - адвокат Осипенко А.В. у судовому засіданні у режимі відеконференції підтримав зустрічний позов, заперечував проти задоволення позовних вимог за первісним позовом.

Представник третьої особи за первісним позовом - виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, як органу опіки та піклування, - Ярка М.В. пояснила, що ОСОБА_2 перший раз не був присутнім на комісії щодо вирішення питання про доцільність позбавлення його батьківських прав. Тому спочатку було надано висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо доньки ОСОБА_3 . Однак такий висновок не був остаточним, враховуючи, що відповідач не приймав участі в засіданні та подав позов про виключення його з актового запису про народження дитини як батька. Вдруге при розгляді питання про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, останній був присутній, висловив свою думку, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, у результаті чого було надано висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 . Вважає первісний позов таким, що підлягає задоволенню.

Представник третьої особи за зустрічним позовом - Царичанського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) в судове засідання не з`явився, надали до суду заяву про розгляд справи без участі представника, просять винести рішення відповідно до вимог законодавства (а.с.220).

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 171 Сімейного кодексу України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

З врахуванням віку малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2018 року народження, суд вважав недоцільним опитування п`ятирічної дитини у судовому засіданні, оскільки відсутні докази того, що дитина вже досягла того віку і рівня зрілості, при якому може вільно висловити свою думку в суді.

Заслухавши сторони, представників сторін, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд доходить до такого висновку.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 (згідно свідоцтва про зміну імені від 23 травня 2023 р. серія НОМЕР_1 змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с.40) є матір`ю малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; батьком є відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 09.10.2018 р. (а.с.41).

З 09 жовтня 2018 року сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2021 року, яке набрало законної сили 10.09.2021 р. (а.с.34-36).

Згідно довідки виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №212 від 18.12.2023 р., позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 разом із донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та матір`ю - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.45).

Відповідно до довідки-характеристики виданої виконкомом Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №211 від 18.12.2023 р., ОСОБА_1 за час проживання на території громади зарекомендувала себе як старанна, доброзичлива, ввічлива людина, має багато друзів. Серед односельців та сусідів користується авторитетом та повагою. Шкідливих звичок не має. На критику та зауваження реагує адекватно. Спокійна та урівноважена, скарг на неї не надходило (а.с.44).

Актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_1 від 18.12.2023 р. за адресою: АДРЕСА_1 , на момент візиту вдома знаходились: ОСОБА_1 , її донька ОСОБА_3 , мати ОСОБА_8 . У помешканні охайно, прибрано, є світло, всі необхідні меблі, зроблено ремонт. Колишній чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 , до дитини не навідується з 24 лютого 2021 року, у вихованні коштами не допомагає. У Каріни є окрема кімната, багато іграшок (а.с.46).

Згідно довідки про несплату аліментів від 09.03.2023 №1744-34/3018, виданої Царичанським ВДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за період з 18.11.2019 р. по 28.02.2023 р. заборгованість ОСОБА_2 по аліментам складає 120 983.10 грн. (а.с.38-39).

Вироком Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 04.01.2023 р. ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк сто годин (а.с.123-124).

Вироком Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 28.02.2024 р. ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк сто годин (а.с.121-122).

У судовому засіданні були допитані свідки як зі сторони позивачки, так і зі сторони відповідача.

Свідок ОСОБА_9 , який є сусідом позивачки ОСОБА_1 пояснив, що позивачка проживає разом з матір`ю пенсіонеркою та дитиною за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідача ОСОБА_2 за місцем проживання ОСОБА_1 він не бачив, з приводу надання батько дитині матеріальної допомоги йому нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивачки ОСОБА_1 . Остання разом з матір`ю та донькою проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Дитині ОСОБА_1 було два з половиною роки як вона з ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини та не бачила, щоб відповідач після цього відвідував позивачку. Зі слів матері позивачки відомо, що відповідач не надає матеріальну допомогу.

Свідок ОСОБА_14 зі сторони відповідача ОСОБА_2 пояснив, що він був присутній, коли ОСОБА_1 пропонувала ОСОБА_2 відмовитись від дитини, а вона відмовиться від аліментів.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За змістом частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу статті 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» («Mamchur v. Ukraine», заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, пункт 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, пункти 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) Європейський суд з прав людини також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

У справі «Савіни проти України» Європейський суд з прав людини в рішенні зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

З проаналізованих судом доказів встановлено, що з 2021 року, т.б. після розірвання шлюбу, між дитиною - ОСОБА_3 , 2018 року народження, та її біологічним батьком /відповідачем у справі/ втрачений зв`язок, сторони не проживають однією сім`єю, відповідно відповідач не проживає разом з донькою, не виконує належним чином свої обов`язки щодо її виховання та утримання, дитина проживає з матір`ю.

Водночас відповідач ОСОБА_2 не виявляє негативної поведінки та не вчиняє протиправних дій щодо доньки. Належних до допустимих доказів на підтвердження протиправної поведінки батька щодо дитини суду не надано, також будь-яких негативних характеристик відповідача за місцем проживання матеріали справи не містять.

Як вбачається з пояснень відповідача ОСОБА_2 в процесі розгляду справи, останній змінив своє ставлення до батьківських обов`язків, пояснив, що бажає спілкуватись з дитиною, заперечував проти позбавлення його батьківських прав, що свідчить про зміну його позиції, обґрунтував несплату аліментів на утримання дитини тим, що він є безробітним, на даний час не працює, також зазначив, що він вимушено покинув сім`ю.

Крім цього відповідач пояснив, що сама позивачка пропонувала йому відмовитись від дитини, а вона не буде мати до нього претензій на стягнення аліментів та відмовиться від аліментів, що також підтвердив у судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_14 , який не є родичом відповідача чи заінтересованою особою у справі.

При цьому, суд наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Відтак, матеріали справи не місять належних та допустимих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, окрім того, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, виключним і надзвичайним способом впливу на недобросовісних батьків.

Суд вважає, що у даній ситуації не слугує інтересам дитини розірвання її зв`язку із батьком, і позбавлення таким чином дитини її коріння.

Встановивши вищевказані обставини та враховуючи інтереси дитини, суд доходить висновку про те, що підстави для застосування до відповідача ОСОБА_2 крайнього заходу сімейно-правової відповідальності у виді позбавлення батьківських прав відсутні, як і відсутня гостра соціальна необхідність у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Могилівської сільської ради від 19.01.2024 р. про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 відносно своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.76-77).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Могилівської сільської ради від 31.07.2024р. про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , орган опіки та піклування враховуючи, що ОСОБА_2 не визнає свого батьківства, не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , відносно своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.207-208).

Суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування від 31.07.2024 р., оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд виходить із того, що відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.12.2018 у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) вказано, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Належних та допустимих доказів саме винної поведінки та свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

З урахуванням пояснень відповідача ОСОБА_2 про те, що він має бажання виконувати свої батьківські обов`язки, спілкуватись з дитиною, відсутність доказів щодо негативної поведінки та вчинення протиправних дій щодо доньки, суд доходить висновку, що у даній ситуації не слугує інтересам дитини розірвання її зв`язку із батьком.

На день ухвалення рішення у справі дитині виповнилось лише 6 років, відповідач виявив бажання піклуватись про дитину та спілкуватись з нею, відповідач не виявляє негативної поведінки та не вчиняє протиправних дій щодо доньки. Вказані обставини вказують на те, що позбавлення батьківських прав не відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Те, що відповідач не сплачує аліменти та був засуджений за ухилення від сплати аліментів, не є достатньою та належною підставою для позбавлення останнього батьківських прав.

Також суд вважає подання відповідачем /позивачем за зустрічним позовом/ позову про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав. Суд зазначає, що у судовому засіданні відповідач неодноразово зазначав, що позивачка пропонувала йому відмовитись від дитини, а вона відмовиться від стягнення аліментів, про що також надав покази свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні. При цьому відповідач два рази притягувався до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів, останній має заборгованість зі сплати аліментів.

Вказані обставини вказують на те, що фактично підґрунтям та мотивом подачі відповідачем вказаного зустрічного позову були аліментні зобов`язання перед позивачкою на утримання дитини, по яким наявна заборгованість.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог про позбавлення батьківських прав, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо виключення його як батька із актового запису про народження дитини, суд зазначає таке.

У зустрічній позовній заяві позивач ОСОБА_2 просить виключити його як батька із актового запису про народження дитини ОСОБА_3 , посилаючись на те, що він сумнівається в своєму батьківстві, оскільки відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 повідомила його, що він не біологічний батько дитини.

Статтею 136 СК України передбачено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Згідно 1 ст.126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

У зустрічному позові відповідач /позивач за зустрічним позовом/ ОСОБА_2 зазначив, що при реєстрації дитини - ОСОБА_3 у Царичанському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, він вважав, що є біологічним батьком дитини.

У судовому засіданні відповідач пояснив, що на момент народження дитини він визнав своє батьківство та відповідно за його заявою він був записаний батьком дитини.

Вказана обставина не заперечується сторонами.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 встановлено, що судам слід ураховувати, що відповідно до ст. 136 СК оспорювання батьківства можливе тільки після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а в разі її смерті не допускається. Оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст. 136 СК, - шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (ст. 138 СК), - звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини. Для вимог чоловіка про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини позовної давності не встановлено, а для вимог жінки про виключення з цього запису відомостей про її чоловіка як батька позовна давність становить один рік і її перебіг починається з дня реєстрації дитини.

Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 року судом було призначено судово-генетичну експертизу (а.с.102-103).

Відповідно до висновку експерта №784-МГ від 26.04.2024 р. встановлено, що гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої громадянкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Вірогідність того, що ОСОБА_1 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв`язків, за результатами даної експертизи складає не менше 99,999% (а.с.111-113).

Вбачається, що кровне споріднення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доведено експертним дослідженням.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Верховний суд у постановах від 23.10.19, справа № 382/2559/15-ц, та від 19.09.2018 справа № 761/10732/16-ц, дійшов висновку про те, що тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_2 не надано належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених зустрічних позовних вимог, а наявність кровного споріднення між батьком ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_3 підтверджується висновком експерта, що спростовує позицію позивача за зустрічним позовом.

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими, а тому у задоволенні первісного та зустрічного позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Враховуючи викладене та те, що у задоволенні первісного та зустрічного позовувідмовлено, суд вважає, що витрати зі сплати судового збору, понесені позивачами за позовами, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: виконавчий комітет Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області як орган опіки та піклування, адреса місцезнаходження: с.Могилів, вул.Панікахи, 3 Дніпровського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ: 40207974.

Третя особа: Царичанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), адреса місцезнаходження: смт.Царичанка, вул.14-ї Гвардійської Дивізії, 10 Дніпровського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ: 42961890.

Повний текст рішення складено 08 листопада 2024 року.

Суддя: Л.П. Бабічева