Рішення

від 30.10.2024 по справі 953/5961/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/5961/24

н/п 2/953/2941/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року Київський районний суд м.Харкова в складі:

головуючого судді Зуба Г.А.,

за участю секретаря Черниш О.М.,

за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

за участю педагога ОСОБА_3 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в режимі відео-конференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітнього сина, -

ВСТАНОВИВ:

06.03.2024 до Київського районного суду м. Харкова надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_4 в особі його представника- адвоката Жука Є.Г., в якій він з подальшим уточненням просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги мотивовані наступним. 24.09.2011 між позивачем та відповідачем укладено шлюб, від якого народилась дитина - син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між позивачем та відповідачем почали виникали непорозуміння, внаслідок чого рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13.08.2024 шлюб між сторонами розірвано. Позивач та відповідач зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Згоди щодо визначення місця проживання дитини не досягнуто. На даний час дитина проживає разом з батьком в Україні.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що аналогічний спір з тим же предметом, та з тих же підстав перебуває в суді Італії, та позивач по справі незаконно вивіз сина до України після чергової зустрічі з нею, та не повернув дитину матері. Вказана позовна заява повинна бути залишена без розгляду. В Італії малолітній ОСОБА_8 має зареєстроване місце проживання в квартирі, що на праві власності належить відповідачу, в Україні дитина не мала та не має зареєстрованого місця проживання, дитина проживала в Італії більше року, відвідувала школу. В Італії створені матір`ю дитини всі умови для проживання дитини, а Україні на разі триває воєнний стан, що є небезпечним для життя та здоров`я дитини. Відповідач займається підприємницькою діяльністю, має у власності житло, натомість позивач зареєстрований як ФОП лише з 03.09.2024. Позивач здійснює постійний тиск на дитину, тому проживання разом з матір`ю забезпечить найкращі інтереси дитини.

Позивач та представник позивача - адвокат Жук Є.Г. в судовому засіданні просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача - адвокат Гринченко Т.М. в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на обставини, та викладені у відзивах на позовну заяву.

Від представника третьої особи ДССД ХМР на адресу суду надійшли пояснення про розгляд справи за відсутності представника, та надано висновок щодо розв`язання спору.

06.03.2024 вказана зустрічна позовна заява надійшла до Київського районного суду м. Харкова, та передана до розгляду судді Колесник С.А.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 03.07.2024 відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_4 , та зустрічну позовну заяву передано на авторозподіл для визначення складу суду.

03.07.2024 здійснено авторозподіл вказаної зустрічної позовної заяви, її розподілено судді Зубу Г.А.

04.07.2024 судом здійснено електронний запит до Реєстру територіальної громади м. Харкова для встановлення місцеперебування позивача та відповідача, відповідь на який надано 04.07.2024.

Ухвалою судді від 08.07.2024 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадженні в ній за правилами загального позовного провадження.

03.10.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, яка розподілена судді Зубу Г.А.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04.10.2024 в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 11.10.2024 в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено, закрито підготовче провадження по справі, та справу призначено до судового розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 30.10.2024 задоволено клопотання відповідача про участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ з використанням власних технічних засобів.

Клопотання про передачу вказаної справи до Верховного суду для визначення підсудності судом не розглядалось у зв`язку з відмовою в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Судом встановлено, що 24 вересня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 (після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 ) укладений шлюб на території України, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , яке видане Відділом державної реєстрації шлюбів та народжень Луганського міського управління юстиції у Луганській області.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син - ОСОБА_6

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є громадянами України, що підтверджується копіями паспортів громадян України.

Відповідно до інформаційної довідки з реєстру територіальної громади міста Харкова від 04.07.2024 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 11 квітня 2024 року ОСОБА_5 у період з 24 лютого 2022 року до 11 квітня2024 року перетнула державний кордон України, лінію розмежування з тимчасово окупованою територією України, остання дата виїзду - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 11 квітня 2024 року ОСОБА_5 перетнула державний кордон України в пункті пропуску Лужанка напрям виїзд - 01 квітня 2023 року.

Також відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 15 квітня 2024 року, ОСОБА_4 перетнув державний кордон України в пункті пропуску Шегині напрям виїзд - 16 грудня 2023.

Тобто, за вказаних обставин встановлено, що позивач, відповідач та їх дитина після повномаштабного вторгнення рф в Україну, покинули територію України, та відповідач з дитиною отримали статус біженців в Республіці Італії.

Також судом встановлено, що позивачу та відповідачці на праві власності в Республіці Італії належить нерухоме майно.

Під час проживання в Республіці Італії між позивачем та відповідачкою почали виникати непорозуміння, та в подальшому неприязні стосунки.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13.08.2024 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Від представника відповідача ОСОБА_5 надійшло клопотання про долучення доказів (копія протоколу усної заяви ОСОБА_5 від 13 лютого 2024 року до підрозділу карабінерів Калабрії (дільниця Скалеа) щодо випадків сімейного насилля щодо неї з боку позивача (з перекладом на українську мову з нотаріальним посвідченням підпису перекладача); інформація про постраждалу особу відповідно до статті 90 БІС Кримінально- процесуального кодексу).

Однак, на даний час судом встановлено, що позивач разом з дитиною перебувають в Україні, та проживають в м. Києві.

Відповідачка звернулась до суду загальної юрисдикції в м. Паола Італійської Республіки з позовом до позивача щодо проживання дитини з матір`ю. Остаточне рішення за вказаним спором судом не ухвалено.

Відповідачка є ФОП, має у власності нерухоме майно.

Позивач також є ФОП, має у власності нерухоме майно, до кримінальної відповідальності не притягувався, психіатричних протипоказань у нього не виявлено.

На даний час, ОСОБА_8 навчається з вересня 2024 року у Новопечерській школі, та за період навчання зарекомендував себе позитивно.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитинина рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні

місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23).

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до висновку від 07.10.2024 № 384, Департамент служб у справах дітей вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, ОСОБА_4 . Суд вважає вказаний висновок є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини, а тому погоджується із зазначеним висновком.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Відповідно до консультативного висновку спеціаліста-психолога, підготовленого ФОП ОСОБА_10 на замовлення позивача, існуючі відносини ОСОБА_8 зі своїм батьком можна описати як надійні та безпечні, та відповідають потребам дитини. Наразі своє бажання проживання з батьком ОСОБА_8 озвучує чітко, аргументуючи тим, що йому не подобається жити в Італії, та не подобається з матір`ю. Досвід проживання в Італії, зокрема ситуація, що описана вище, призвела до стресу, підвищила рівень сепараційної тривоги хлопця.

В судовому засіданні також був допитаний малолітній ОСОБА_8 в присутності педагога ОСОБА_3 , який повідомив суду, що він бажає проживати разом з батьком в Україні, та йому не подобається жити в Італії, оскільки йому не подобається оточення, однолітки, країна, навчання в школі, та умови проживання з мамою гірші, ніж коли він почав проживати зі своїм татом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що малолітній син сторін проживає з батьком, останній приділяє більше уваги вихованню дитини й більш відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, дитина перебуває на утриманні та вихованні батька на даний час, що не спростовано відповідачем, батько дитини забезпечує дитину всім необхідним,

сплачує за його навчання, тому суд приходить до висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком , що забезпечить якнайкращі інтереси дитини, якою створено всі необхідні умови для гармонійного розвитку дитини. Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, безперервне проживання сина з батьком забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним. При цьому, визначення місця проживання дитини з батьком не впливає на його взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).

При цьому колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в Постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки

Разом із цим, суд наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Посилання сторони відповідача, що вказана позовна заява повинна бути залишена без розгляду судом вже було предметом розгляду в ухвалі суду від 11.11.2024.

За вказаних обставин, враховуючи відомості про позивача, вік дитини, бажання дитини, висновок Департаменту служб у справах дітей ХМР від 07.10.2024, суд, в інтересах дитини, прийшов до висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з позивачем, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп.

Зважаючи на вищевикладене, відповідно до ст. ст. 12, 76, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 56, 111-112, 141, 157, 160, 161 Сімейного Кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа: Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітнього сина- задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з його батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_4 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_11 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 .

Третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55, код ЄДРПОУ 26489104.

Повний текст рішення виготовлено 11 листопада 2024 року.

Суддя Г.А. ЗУБ