Постанова

від 30.10.2024 по справі 202/9353/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7007/24 Справа № 202/9353/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Мороз В. П. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою прокуратури Дніпропетровської області, яка діє в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради

на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт", треті особи: Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району м.Дніпропетровська про визнання права на приватизацію та визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона з 02 листопада 2010 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що вселилась у квартиру на підставі ордера на житлову площу у гуртожитку від 03 червня 2009 року № 04/09, виданого відповідачем згідно з протоколом від 03 червня 2009 року № 1, на сім`ю у складі однієї особи.

Між нею та КВЖРЕП укладений договір найму житлового приміщення, згідно з яким вона є наймачем житлового приміщення, загальною площею 61,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Її право на приватизацію спірної квартири у гуртожитку було порушено рішенням ПрАТ «Третій ЕЗПГР» про відмову у реалізації її права на безоплатну приватизацію майна.

З урахуванням викладеного просила визнати за нею право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 ; визнати за нею право власності на спірну квартиру, що складається з двох житлових кімнат площами 17,6 кв. м та 17,1 кв. м, кухні, площею 17,2 кв. м, санвузла, площею 3,5 кв. м, коридору, площею 6,5 кв. м. загальна площа квартири 61,9 кв. м.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , що складається з двох житлових кімнат, площами 17,6 кв. м та 17,1 кв. м, кухні площею 17,2 кв. м, санвузла, площею 3,5 кв. м, коридору, площею 6,5 кв. м. загальна площа 61,9 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка є громадянкою України, більше п`яти років проживає у спірній квартирі в гуртожитку, іншого житла у власності або постійному користуванні не має, право на безоплатну приватизацію раніше займаного нею житла не використала, а тому наявні підстави для задоволення позову.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року заочне рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням суду за позивачем визнано право власності на житлове приміщення площею 61,9 кв. м., проте площа спірного житлового приміщення перевищує норму безоплатної приватизації, тому наймач мав сплатити вартість надлишку, що підлягало вирішенню у процесі приватизації, відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Крім того, позивачка перепланувала спірну квартиру, що унеможливлювало визнання права власності на квартиру в гуртожитку у судовому порядку. Позивачка мала право набути у власність спірну квартиру лише шляхом її приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року скасовано ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова касаційної інстанції мотивована тим, що передумовою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи (яка є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування), поданою після 15 грудня 2017 року, на рішення, ухвалене судом до набрання чинності редакцією ЦПК України з 15 грудня 2017 року, є розгляд та вирішення питання поширення присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначеного абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). У цьому випадку на подання прокуратурою Дніпропетровської області, яка діяла в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, апеляційної скарги поширювався присічний річний строк на оскарження рішення суду першої інстанції, визначений абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що, у свою чергу, передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження.

Органи прокуратури з урахуванням їхньої правосуб`єктності не можуть розглядатися в контексті пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) як особи, не повідомлені про розгляд справи або не залучені до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Це правило може бути реалізоване органами прокуратури лише в разі, якщо вони були стороною у справі, і діяли не в інтересах держави, а у власних інтересах як сторона цивільної справи (і при цьому не були повідомлені про справу або не були залучені до участі у ній).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2022 року відмовлено прокуратурі Дніпропетровської області, яка діє в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, у відкритті апеляційного провадження на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, враховуючи імперативний характер положень абзацу 3 частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та те, що річний строк, визначений для прокуратури, є присічним і поновленню не підлягає, суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. З урахуванням викладеного у відкритті апеляційного провадження у справі необхідно відмовити.

Постановою Верховного суду від 01 травня 2024 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2022 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки обставини у справі становлять виключний випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України, що не дає підстав для застосування встановленого наведеною нормою процесуального права річного присічного строку для звернення прокурора до суду.

В апеляційній скарзі прокуратура Дніпропетровської області, яка діє в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що орган місцевого самоврядування, як і управління житловим господарством міської ради, правонаступником якого є департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, не залучено до участі у справі у якості відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у позові. Крім того, вказує, що матеріали справи взагалі не містять доказів належного повідомлення третіх осіб про розгляд справи. Також, вказує, що площа спірного житлового приміщення перевищує норму безоплатної приватизації, тому наймач повинен був сплатити вартість надлишку, що підлягало вирішенню в процесі приватизації відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а тому дійшов до помилкового висновку про задоволення позову. Вказує, що позивачем у позаприватизаційний спосіб, без рішення компетентного органу, набуло право власності за рішенням суду на квартиру комунальної форми власності, що не відповідає вимогам закону та порушує права територіальної громади.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з огляду на наступне.

Згідно положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що згідно з рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1429 «Про передачу у комунальну власність територіальної громади міста гуртожитку та житлового будинку ВАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» за адресами: АДРЕСА_3 » (зі змінами внесеними рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 08 червня 2011 року № 799) гуртожиток АДРЕСА_4 переданий у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська та на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району.

З 02 листопада 2010 року ОСОБА_1 (дівоче прізвище « ОСОБА_2 » було змінено на підставі свідоцтва про шлюб від 19 липня 2013 року серії НОМЕР_1 ), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Позивач вселилась в квартиру на підставі ордеру на житлову площу у гуртожитку №04/09 від 03 червня 2009 року, виданого відповідачем згідно з протоколом № 1 від 03 червня 2009 року, на сім`ю складом одна особа. Між позивачем та Комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Індустріального району м.Дніпропетровська було укладено договір найму житлового приміщення, згідно з яким позивач є наймачем житлового приміщення загальною площею 61,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорту на квартиру, виготовленого ТОВ «РІЕЛНЕСТ» станом на 25 листопада 2015 року, загальна площа квартири складає 61,9 кв.м, в тому числі житлова площа (дві кімнати площею 17,6 кв.м та 17,1 кв.м), допоміжна площа (кухня площею 17,2 кв.м, коридор площею 6,5 кв.м, санвузол площею 3,5 кв.м). Відповідно до звіту про оцінку майна виконаного ФОП ОСОБА_3 04 грудня 2015 року, вартість квартири складає 161200,00 грн.

З відповіді Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району м.Дніпропетровська від 01 грудня 2015 року № 1023 гуртожиток АДРЕСА_4 знаходиться на балансі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району м.Дніпропетровська, але право власності на зазначений будинок за територіальною громадою міста не зареєстровано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на безоплатну приватизацію займаного нею житла, вона зверталась до управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради з приводу приватизації спірної квартири у гуртожитку, проте їй відмовлено у приватизації на підставі того, що право власності на будівлю гуртожитку не зареєстровано за територіальною громадою.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до статті 318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську раду (статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з частиною сьомою статті 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Таким чином, Дніпровська міська рада є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, як власник майна, а саме представляти територіальну громаду міста Дніпро та здійснювати від її імені повноваження щодо розпорядження майном комунальної власності.

Рішенням Дніпровської міської ради №33/17 від 21 грудня 2016 року (зі змінами внесеними рішенням №70/24 від 20 вересня 2017 року) затверджено Положення про департамент житлового господарства Дніпровської міської ради.

Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради є виконавчим органом Дніпровської міської ради згідно з рішенням міської ради №7/3 від 16 березня 2016 року «Про затвердження структури Дніпропетровської міської ради та її виконавчих органів, граничної чисельності працівників міської ради та її виконавчих органів» (із змінами та доповненнями).

Відповідно до Положення про департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, департамент підзвітний і підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету міської ради, міському голові, заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень.

Департамент є юридичною особою публічного права, утримується за рахунок коштів міського бюджету, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, штампи, бланки та інші реквізити як виконавчий орган міської ради.

Крім того, департамент є органом приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпро.

Відповідно до пункту 1.11 Положення департамент здійснює розподіл житлового фонду, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста, відомчого житлового фонду та гуртожитків, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста.

Департамент здійснює внесення на розгляд міської ради та її виконавчого комітету в установленому порядку пропозицій щодо прийняття в комунальну власність територіальної громади міста житлового фонду (в тому числі гуртожитків) та окремих квартир від підприємств та установ різних форм власності.

У сфері приватизації житлового фонду, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста департамент житлового господарства міської ради здійснює підготовку проектів розпоряджень органу приватизації про передачу квартир (будинків) у власність громадян; підготовку проектів рішень міської ради з питань надання дозволу на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста; підготовку проектів рішень виконавчого комітету міської ради з питань передачі у власність громадян житлового приміщення у гуртожитку, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста.

Отже, виконавчий орган міської ради в особі Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради також є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, оскільки виконує управлінську функцію щодо приватизації нерухомого майна (житлового фонду, що перебуває у комунальній власності).

Тобто, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції фактично обмежив державу в особі органу місцевого самоврядування в праві на комунальне майно за відсутності правових підстав, оскільки на підставі оскаржуваного рішення за позивачем здійснено державну реєстрацію права власності на зазначене майно.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що позивач визначаючи у позові коло відповідачів, не взяв до уваги, що саме Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради є виконавчим органом Дніпровської міської ради, та є органом приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпро, які до участі у справі відповідачами залучені не були.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, суд відмовляє в позові до неналежного відповідача з цієї підстави і не повинен робити інших висновків, щодо обставин справи не пов`язаних із встановленням належності відповідача.

Відповідно до частини другої статті 2, частини 1 статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Стаття 51 ЦПК України передбачає, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2 роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному законом. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Водночас, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, що визначено у правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 462/4724/20 (провадження № 61-19935св21).

Разом з тим, колегія суддів позбавлена можливості залучити до участі у справі належних відповідачів, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі. Розгляд справи з неналежним відповідачем або за відсутності всіх належних відповідачів позбавляє суд можливості зробити висновок щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті.

Таким чином, пред`явлені вимоги про визнання права на приватизацію та визнання права власності на квартиру, належить пред`являти до інших відповідачів, які наділені відповідними повноваженнями щодо заявлених вимог.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції наведеного вище не врахував, як і не звернув належної уваги на пред`явлений позов до ПрАТ "Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт", яка не володіє такими повноваженнями, та, виходячи з того, що позивачем не заявлялось клопотань про заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачами, зокрема, Дніпровську міську раду та виконавчий комітет Дніпровської міської ради, який ухвалює рішення з цих питань, що безпосередньо стосується предмету цього позову, пред`явленого не до того відповідача.

Частина четвертою статті 10 ЦПК України зобов`язує суд сприяти: всебічному і повному з`ясуванню щодо обставин спору; роз`яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджати про вчинення або не вчинення процесуальних дій, здійсненню їх прав у випадках, що встановлені цим Кодексом.

Частина п`ятою статті 12 ЦПК України передбачає, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не роз`яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема про необхідність залучення до участі у справі належного відповідача, допустивши таким чином порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Приписи статті 131-1 Конституції України, статті 56 ЦПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наділяють прокурора повноваженнями на представництво в суді інтересів держави у виключних випадках, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У даному випадку, прокуратура Дніпропетровської області звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради посилалася на виявлене оскаржуване рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, після чого, листом № 05/4-756вих-19 від 08 квітня 2019 року було повідомлено Дніпровську міську раду, яка в подальшому листом від 26 квітня 2019 року № 7/11-1426 повідомила про те, що вони не обізнані про винесення вказаного заочного рішення, участі у розгляді справи № 202/9353/15 не приймали. 12 червня 2019 року після ознайомлення прокурором із матеріалами справи, встановлено наявність підстав для оскарження заочного рішення від 30 грудня 2015 року у справі № 202/9353/15, зокрема, виявлено той факт, що Дніпровська міська рада та Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради з матеріалами справи не ознайомлювалися та повний текст рішення не отримували, та після повідомлення прокуратурою про виявлення оскаржуваного рішення, будь - яких заходів з метою отримання його повного тексту чи оскарження не вживалося. 24 червня 2019 року прокурор повідомив Дніпровську міську раду та Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради про факт звернення до суду в їх інтересах, оскільки Дніпровська міська рада та Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради не вживали заходів щодо оскарження рішення, на підставі якого позивач у позаприватизаційний спосіб, без рішення компетентного органу, набула право власності за рішенням суду на квартиру комунальної форми власності, що не відповідає вимогам закону та порушує права територіальної громади.

Колегія суддів вважає, що прокуратура реалізуючи покладені від імені держави повноваження щодо захисту інтересів держави, правомірно звернулася до суду із апеляційною скаргою та у межах строку передбаченого законом.

У зв`язку з викладеним вище, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки приймаючи таке рішення у справі, суд першої інстанції фактично обмежив державу в особі органу місцевого самоврядування у праві на комунальне майно за відсутності правових підстав, на підставі оскаржуваного рішення за позивачем здійснено державну реєстрацію права власності на зазначене майно, однак Дніпровська міська рада, як власник спірного нерухомого майна, а також виконавчий орган міської ради, не залучені до участі у справі в якості відповідачів.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, що не позбавляє позивача права звертатися з відповідним позовом до належних відповідачів у передбачений законом спосіб та порядок.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області підлягають стягненню понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2783,40 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області, яка діє в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради задовольнити.

Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт", треті особи: Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району м.Дніпропетровська про визнання права на приватизацію та визнання права власності на квартиру - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2783,40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова