Постанова

від 05.11.2024 по справі 699/686/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1657/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №699/686/23 Категорія: 311020000 Гусарова В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів Новікова О.М., Карпенко О.В., Василенко Л.І., розглянувши у письмовому провадження в місті Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Козин» на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Козин» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, обгрунтовуючи його тим, що у період з 03 серпня 2020 року по 30 квітня 2023 року вона перебувала у трудових відносинах з TOB «СП «Козин».

17.04.2023 року (за два тижні до бажаної дати звільнення 30.04.2023 року) вона подала заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням заступнику директора ОСОБА_2 по місцю фактичного місця роботи та в телефонному режимі повідомила фінансового директора ОСОБА_4. та юриста ОСОБА_3. про бажання звільнитися із займаної посади за власним бажанням.

01.05.2023 вона відправила фото заяви на звільнення на електронну скриньку фінансового директора а також юриста ОСОБА_3.

01.05.2023 року адміністрація компанії заблокувала її доступ до спеціалізованої програми обліку в свинарстві, користування якою є обов`язковим в процесі виконання її посадових обов`язків, чим фактично підтвердило її звільнення із займаної посади директора.

У період з 01.05.2023 року по 13.05.2023 року позивач неодноразово зверталась в телефонному режимі до фінансового директора ОСОБА_4. про необхідність проведення звільнення згідно ст. 47, ст. 116 КЗпП України.

14.05.2023 року ОСОБА_4. повідомила про те що її заява на звільнення загублена, та для повного фінансового розрахунку попросила переписати заяву на звільнення та надіслати за фактичним місцем роботи, що позивач і зробила 15.05.2023 року.

18.05.2023 року їй була виплачена заробітна плата за квітень 2023 року в сумі 13685,00 грн.

Однак, в день звільнення позивача 01.05.2023 року (30.04.2023 року припадає на неділю), відповідач не ознайомив з наказом, не оформив та не видав трудову книжку, письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ст. 47 КЗпП України та ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ «СП «Козин» заробітну плату за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення.

Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 10.07.2023 року залишено без розгляду позовну вимогу ОСОБА_1 до ТОВ «СП «Козин» про зобов`язання відповідача провести звільнення ОСОБА_1 відповідно до ст. 47 КЗпП України (ознайомити з наказом, оформити та видати трудову книжку, здійснити повний розрахунок, ввести дані в електронну трудову книжку) - в зв`язку з поданням позивачем заяви про залишення позовної вимоги без розгляду.

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «СП «Козин» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18.07.2023 по 09.09.2023 у сумі 28711,11 грн., з вирахуванням з цієї суми обов`язкових податків та платежів.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 1073,6 грн.

Стягнуто з відповідача ТОВ «СП «Козин» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,8 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 звільнена із займаної посади TOB «Козин» 01.07.2023, відповідно до відомостей електронної трудової книжки, за згодою сторін (а.с.117).

Трудова книжка ОСОБА_1 була передана у відділ кадрів ТОВ «Трансджейнт 8» з моменту укладення нею трудового контракту з 01.01.2023, після звільнення була надіслана позивачу та отримана нею 09.09.2023, що нею визнається (а.с.76).

З форми ОК-5 вбачається, що у травні, червні 2023 року ТОВ «Козин» ОСОБА_1 виплачена заробітна плата у розмірі 17000,00 грн. в місяць (а.с.119-123).

Сторона відповідача не заперечувало факт не проведення розрахунку з позивачем станом на час звільнення позивача 01.07.2023 року.

Установлено, що позивач у день її звільнення не працювала, доказів звернення до відповідача із вимогою про сплату всіх належних сум до подання позовної заяви нею не надано, а тому суд дійшов висновку про необхідність обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з часу отримання відповідачем позовної заяви - 18.07.2023 року (дата, яку вказує відповідач, як дату отримання ухвали про відкриття провадження та позовної заяви позивача товариством).

Суд вважав, що середній заробіток підлягає стягненню з 18.07.2023 до 09.09.2023 (дата отримання трудової книжки позивачем).

Кількість робочих днів за два місяці (травень, червень) - 45, період з 18.07.2023 року по 09.09.2023 року становить - 38 робочих днів. Отже, середній заробіток позивачки за період з 18.07.2023 року по 09.09.2023 року становить 28711,11 грн., виходячи з розрахунку: 34000 грн./45 х 38.

Щодо стягнення середньої заробітної плати в період з часу отримання трудової книжки (09.09.2023 р.) до моменту винесення рішення суду - то у вказаній частині вимог суд першої інстанції відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач у день звільнення 01.07.2023 року не працювала, а тому дата видачі трудової книжки має бути 02.07.2023 року. Вказує на помилковість визначення судом початку дати вимушеного прогулу 18.07.2023 року.

Крім того звертає увагу, що предметом позову є стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, а не середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а тому судом невірно визначено дату початку вимушеного прогулу.

Вказує, що позивач під час судового розгляду заперечила факт передачі трудової книжки з ТОВ «СП «Козин» до ТОВ «Трансджейнт» в період з 01.01.2023 року по дату звільнення 01.07.2023 року.

Позивач стверджує, що був заведений дублікат трудової книжки, в якій був здійснений запис про прийняття її на роботу у ТОВ «СП «Козин». Вважає, що відповідачем втрачено дублікат її трудової книжки.

Також ОСОБА_1 звертає увагу, що відповідач нарахував, але не виплатив їй заробітну плату за травень-червень 2023 року.

Також своїм правом на подання апеляційної скарги скористалося ТОВ «СП «Козин», яке не погоджуючись із судовим рішенням, вважаючи його таким, що винесено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 прийнята на посаду директора ТОВ «СП «Козин» за сумісництвом з 03 серпня 2020 року. Її основним місцем роботи, де в тому числі зберігалась трудова книжка, згідно з довідкою виз. №51 від 31.10.2023 року було ТОВ «Трансджейнт 8», де вона працювала з 01.01.2023 року на посаді головного ветеринарного лікаря та була звільнена 15.06.2023 року. в квітні 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення з посади директора ТОВ «СП «Козин» з 30 квітня 2023 року не в передбаченому Статутом порядку, однак продовжувала працювати на цій посаді та виконувати обов`язки директора до 01 липня 2023 року. 01 липня 2023 року звільнена з посади директора ТОВ «СП «Козин» за згодою сторін, що не заперечувалось у судовому засіданні.

Вважають, що суд при винесенні рішення та нарахуванні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу помилково послався на ст.ст. 116, 117 КЗпП України, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Позивач була звільнена з посади директора ТОВ «СП «Козин» за згодою сторін. Наказ про звільнення позивачем не оскаржувався в судовому порядку, оскільки позивач працювала за сумісництвом, то в ТОВ «СП «Козин» не було трудової книжки працівника. Трудова книжка в цей час зберігалась за основним місцем роботи на іншому підприємстві.

Виходячи із зазначеного немає правових підстав для нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, бо і прогулу не було.

Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили.

Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до записів трудової книжки, 03.08.2020 ОСОБА_1 прийнята на посаду директора ТОВ «СП «Козин» (т. 1 а.с.7, 213).

В матеріалах справи також міститься копія заяви позивача від 17.04.2023 про звільнення за власним бажанням, яка адресована ТОВ «СП «Козин», направлена поштою на адресу ТОВ «Трансджейнт 8» 16.05.2023.

Доказів направлення заяви на електрону пошту відповідача позивач не надала.

ОСОБА_1 звільнена із займаної посади TOB «СП «Козин» 01.07.2023, відповідно до відомостей електронної трудової книжки, за згодою сторін (т. 1 а.с.213).

Трудова книжка ОСОБА_1 була передана у відділ кадрів ТОВ «Трансджейнт 8» з моменту укладення нею трудового контракту з 01.01.2023, після звільнення була надіслана позивачу та отримана нею 09.09.2023, що нею визнається (т. 1 а.с.76).

ТОВ «Трансджейт 8» надіслало на поштову адресу позивача трудову книжку, в якій відсутні записи щодо прийняття та звільнення позивачки з ТОВ «СП «Козин» (т. 1 а.с. 148-154).

З форми ОК-5 вбачається, що у травні, червні 2023 року ТОВ «СП «Козин» ОСОБА_1 виплачена заробітна плата у розмірі 17000,00 грн. в місяць (т. 1 а.с.119-123).

У той же час з довідки ТОВ «СП «Козин» видно, що ОСОБА_1 заробітна плата у травні-червні 2023 року не нараховувалась та не виплачувалась (т. 1 а.с. 260).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 05 лютого 2021 року № 1217-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати належно оформлену трудову книжку працівнику, з яким укладено трудовий договір до набрання чинності цим Законом та який звільняється до завершення процедури включення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутніх відомостей про трудову діяльність, у день звільнення.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 (провадження № 61-429св21) вказано, що за змістом зазначеної норми (частини 5 статті 235 КЗпП України) закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Оскільки у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених указаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просила суд стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з вини власника або уповноваженого ним органу по день ухвалення судового рішення. ОСОБА_1 не заявляла вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, зміну дати звільнення та внесення відомостей у трудову книжку, тому доводи позивача викладені в апеляційній скарзі про невиплату зазначених сум не є предметом даного позову.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 із змінами (далі - Інструкція № 58) на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Відповідно до інформації наданої ТОВ «Трансджейнт 8» трудова книжка ОСОБА_1 була передана у відділ кадрів ТОВ «Трансджейнт 8» з моменту укладення нею трудового контракту з 01.01.2023, після звільнення була надіслана позивачу та отримана нею 09.09.2023 року.

Вказані обставини не заперечуються позивачем.

Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 58 робота за сумісництвом, яка оформлена у встановленому порядку, у трудовій книжці працівника зазначається окремим рядком.

Запис відомостей про роботу за сумісництвом здійснюється за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи, оскільки саме там зберігається трудова книжка працівника.

Із записів трудової книжки ОСОБА_1 , яка була нею долучена до матеріалів справи, вбачається відсутність записів про роботу в ТОВ «СП «Козин».

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Колегія суддів звертає увагу, що, мотивуючи вимоги позовної заяви, ОСОБА_1 наполягала на неотриманні нею трудової книжки від роботодавця ТОВ «СП «Козин», що у свою чергу дає їй право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у порядку статті 235 КЗпП України. Вимог про зміну дати звільнення ОСОБА_1 не заявляла, як не оспорювала і підстав її звільнення та не отримання нею відповідних виплат при звільненні.

В апеляційній скарзі позивач заперечує дату отримання трудової книжки 09.09.2023 року та вказує, що у ТОВ «СП «Козин» був заведений дублікат трудової книжки, який роботодавець втратив після її звільнення.

Отже, з доводів позивача слід дійти висновку, що у неї було дві трудові книжки одна (оригінал) зберігалася у роботодавця ТОВ «Трансджейнт 8», а інша (дублікат) - у ТОВ «СП «Козин».

Колегія суддів, зважаючи на обставини у справі, а також докази, які містяться в матеріалах справи, доходить висновку про недоведеність позивачем тверджень про те, що у відповідача був наявний дублікат її трудової книжки, який було втрачено.

Слід звернути увагу, що ОСОБА_1 була директором ТОВ «СП «Козин», а тому входила до керівних органів товариства (пункт 11.1 Статуту ТОВ «СП «Козин»).

Відповідно до пункту 15.1.1. Статуту ТОВ «СП «Козин» директор вирішує усі питання діяльності товариства, крім тих, які віднесено до компетенції Зборів Учасників.

Директор має право приймати та звільняти працівників, застосовувати до них заходи заохочення та стягнення (п. 15.1.4 Статуту).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що позивач, як керівник товариства, до моменту свого звільнення повинна була достовірно бути обізнана про наявність її трудової книжки у товаристві.

Колегія суддів вважає, що оскільки сторонами не заперечується той факт, що трудову книжку отримано позивачем від ТОВ «Трансджейнт 8», тому слід дійти висновку, що робота у вказаному товаристві була для позивача основною, оскільки трудова книжка працівника повинна вестися та зберігатися тільки за місцем основної роботи.

Достовірних даних про наявність дублікату трудової книжки матеріали справи не містять, а тому такі твердження ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє.

Колегією суддів при розгляді даної справи не було встановлено наявності вини відповідача у затримці видачі трудової книжки ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність порушення трудових прав позивача, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої законом.

Із матеріалів апеляційної скарги ТОВ «СП «Козин», змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є обґрунтованою і наведені в ній доводи дають підстави для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Щодо судового збору

Згідно з частинами 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статі 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) вказано, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Отже, за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідач при зверненні до суду із апеляційною скаргою сплатив судовий збір у розмірі 4306,66 грн., який повинен бути компенсований йому за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд , -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Козин» - задовольнити.

Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Козин» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «СП «Козин» з Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4306,66 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 08 листопада 2024 року.

Судді: