Постанова

від 04.11.2024 по справі 916/3210/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3210/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса не з`явився;

від Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса не з`явився.

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2024, ухвалене суддею Смелянець Г.Є., м. Одеса, повний текст складено 19.08.2024

у справі № 916/3210/23

за позовом: Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса

до відповідача: Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса

про: стягнення 420 694 грн.93 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У липні 2023 Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса звернулося з позовом до Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеси, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 420 694 грн. 93 коп., з яких сума основного боргу у розмірі 330 206 грн.40 коп., пеня у розмірі 81 924 грн. 20 коп., та 3% річних у розмірі 8 564 грн.33 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" №КД-10275 від 30.04.2007.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.08.2024 у справі №916/3210/23 (суддя Смелянець Г.Є.) відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу та з% річних; витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладено на Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса.

Судове рішення мотивоване тим, що листом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України від 03.04.2024 №154/132/7001 зазначені обставини щодо дії прибережних попереджень ПРИП №108/22 від 19.03.2022, ПРИП №96/22 та ПРИП №97/22 від 22.02.2022 про обмеження руху суден у районі з визначеними координатами, в якому діє воєнна небезпека, а також повідомлено про те, що у зв`язку з високим рівнем мінної небезпеки та високою вірогідністю нанесення вогневого ураження противником, який розцінює судна, що слідують до/з портів України, як фактичну терористичну загрозу та неодноразово застосував зброю по цивільних суднах, що призвело до їх затоплення та загибелі членів екіпажу, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що підтверджується неможливість використання відповідачем з 24.02.2022 судна «Хаджибей», переданого йому позивачем на підставі укладеного між сторонами договору стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» №КД-10275 від 30.04.2007, а тому Приватне підприємство «СОЛЕКС», м. Одеса, в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, підлягає звільненню від сплати виставлених Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса рахунків за оренду судна.

Крім того, судом першої інстанції враховано надану відповідачем довідку Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса від 19.09.2022 №41-15/1-105, згідно з якою у період з 24.02.2022 по теперішній час відхід/прихід зафрахтованих відповідачем суден, у тому числі і судна «Хаджибей», від/до причалу порту Одеса не здійснювався, яким підтверджуються обставини фактичного невикористання відповідачем об`єкта оренди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2024 року у справі № 916/3210/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що відповідач, як учасник спірних правовідносин, невірно застосовує законодавчі та договірні положення про форс-мажор, намагаючись використати їх у якості виправдання для невиконання договірних зобов`язань.

Скаржник стверджує, що стороною договору має бути підтверджено не тільки факт настання форс-мажорних обставин, а також і їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання. Лист Торгово-промислової палати, у свою чергу, констатує загальновідомий факт, що війна, загалом, належить до форс-мажорних обставин. Однак, самого цього факту недостатньо для встановлення правомірності невиконання особою зобов`язань внаслідок дії таких обставин законом передбачений конкретний спосіб підтвердження форс-мажору шляхом отримання сертифікату Торгово-промислової палати України.

Проте відповідач не тільки не надав відповідного сертифікату Торгово-промислової палати, як єдиного допустимого доказу правомірності невиконання договірних зобов`язань через обставини непереборної сили, але і не надав інших належних доказів щодо належного повідомлення судновласника Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», м.Одеса про наявність обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання ним зобов`язань.

Отже, на думку скаржника, посилання відповідача на лист № 09 від 18.03.2022, з огляду на наведені положення нормативно-правових документів та судової практики, не можливо вважати належним повідомленням про обставини непереборної сили, враховуючи також і те, що даний лист адресований Адміністрації морських портів України, яка є іншою юридичною особою та не є судновласником у договорі бербоут-чартеру № КД-10275 від 30.04.2007 року.

Крім того, скаржник зазначає, що посилання відповідача на лист Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м.Одеса від 25.03.2022 № 06/25.03.2022 не доводить факт звільнення його від виконання грошових зобов`язань за договором бербоут-чартеру № КД-10275 від 30.04.2007, а лише свідчить про можливе звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання покладених на нього обов`язків за договором.

При цьому, скаржник зауважує, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися до Торгово-промислової палати України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом Торгово-промислової палати України від 18.12.2014, та довести дію відповідних форс-мажорних обставин в межах актуальних для нього правових питань.

Щодо застосування ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, скаржником зазначено, що запровадження воєнного стану та настання загальновідомих форс-мажорних обставин не є підставою звільнення орендаря від обов`язку сплачувати орендну плату.

Відтак, на переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов до хибного висновку про те, що не потребує доказування факт неможливості Приватним підприємствам «СОЛЕКС», м. Одеса отримати доступ до судна «Хаджибей». Тобто, цей висновок суду є таким, що порушує принцип доказування, так як в даному випадку саме відповідач повинен довести, що він не мав доступу на судно в конкретний період часу для застосування положень ч. 6. ст. 762 Цивільного кодексу України. Посилання суду першої інстанції на загальновідомий факт збройної агресії рф проти України не доводить повної неможливості використання відповідачем зафрахтованого судна.

Крім того, скаржником зазначено, що суд першої інстанції, не ґрунтуючись на належних та допустимих доказах того, що відповідач не мав можливості використовувати майно повністю, тобто, без доведення саме з боку відповідача того факту, що екіпаж не мав доступу на зафрахтоване судно в конкретний період, всупереч позиції Верховного Суду України, безпідставно застосував положення ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, чим порушив також принцип змагальності сторін у судовому процесі та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права.

Водночас, скаржник вказує, що жодного доказу на підтвердження того, що відповідачу було відмовлено у доступі до судна «Хаджибей» або у виході цього судна в територіальні води України, враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження інформації про мінування абсолютно усіх акваторій Одеського порту, Приватним підприємством «Солекс», м. Одеса до Господарського суду Одеської області надано не було. В цьому контексті не може вважатися достатнім доказом для застосування положень ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України лист Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України від 03.04.2024 №154/132/7001, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 не наділено повноваженнями надавати чи обмежувати доступ на територію Одеського морського торговельного порту. Це є виключно компетенцією Адміністрації морських портів України, що не заперечував і сам відповідач.

При цьому доказів звернення до Адміністрації морських портів України для відкриття перепусток членам екіпажу судна для проходження на територію порту, а також доказів відмови у такому дозволі відповідачем надано не було.

У зв`язку із наведеним апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є таким, що ґрунтується на припущенні неможливості доступу на судно «Хаджибей».

Більш того, скаржник звертає увагу на те, що звільнення від сплати фрахтових платежів здійснюється через внесення відповідних змін в договір бербоут-чартеру шляхом укладання додаткової угоди до нього у письмовій формі. Для цього відповідач повинен був направити судновласнику відповідне звернення з правовим та доказовим обґрунтуванням неможливості сплати фрахтових платежів, але жодного волевиявлення з боку відповідача, направленого на внесення відповідних змін у договір не адресу позивача здійснено не було.

Тому, скаржник вважає, що це свідчить про те, що відповідач готовий був нести всі ризики його підприємницької діяльності особисто, не перекладаючи відповідальність на судновласника. Проте, наразі, через недбале ставлення та неприйняття відповідачем відповідальності, не врахування ним ризиків воєнного стану, у Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса виникла значна дебіторська заборгованість, частина якої підлягає стягненню з відповідача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2024 року у справі №916/3210/23, справу призначено до судового розгляду.

07 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2024 року у справі № 916/3210/23 залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач зазначив, що у даній господарській справі він вірно послався на наявність загальновідомих фактів, які не потребують доказування, навів переконливий причинний зв`язок між цими обставинами та негативним впливом на його конкретну господарську діяльність, а саме, неможливість її проведення з огляду на небезпеку й заборону з боку органів держави.

Отже, відповідач вважає доведеним, що Приватне підприємство «СОЛЕКС», м. Одеса з незалежних від нього обставин, а саме, через запроваджений воєнний стан в державі; замінювання Чорного моря; заборону з боку органів влади, закріпленої на законодавчому рівні, виходу прогулянкових суден в море; заборону з боку адміністрації Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса доступу до орендованого майна був протягом певного часу повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном. Зазначені обставини також підтверджуються відповіддю на адвокатський запит Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України №154/132/7001 від 03.04.2024 року.

Відповідач стверджує, що судом першої інстанції ретельно досліджені докази та надана їм правова оцінка з приводу повідомлення директором Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса належним чином позивача про неможливість виконання договору з обставин, що не залежать від нього.

Стосовно незгоди позивача щодо застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, відповідач вважає, що підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Отже, на думку відповідача, у даній ситуації Приватне підприємство «СОЛЕКС», м. Одеса взагалі не в змозі використовувати орендоване майно в зв`язку з прямою забороною з боку органів влади не лише увійти на судно, а й на територію порту взагалі, і ця заборона встановлена самим портом та Одеською військовою адміністрацією. З початку воєнного стану співробітники підприємства та члени екіпажу направлені в неоплачувані відпустки, всі теплоходи виведені з експлуатації та законсервовані, що підтверджено матеріалами справи.

У зв`язку із чим відповідач вважає, що суд першої інстанції на підставі досліджених в судових засіданнях обставин, підтверджених доказами, зробив вірний висновок, що орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном. При цьому, суд послався не лише на факт збройної агресії рф, а з`ясував таку неможливість, зокрема, судом врахована блокада портів, неодноразові пошкодження інфраструктури порту, лист-підтвердження Порту про припинення його роботи, заборона доступу на територію порту від самого Порту та воєнної адміністрації, замінювання зовнішнього рейду та усієї морської зони України, а також інші загальновідомі факти, які стали причиною неможливості здійснювати господарську діяльність Приватним підприємством «СОЛЕКС», м. Одеса.

Стосовно процедури звільнення від сплати фрахтової ставки відповідачем зазначено, що

суд першої інстанції не звільнив відповідача від сплати фрахтової ставки, а на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України здійснив висновки, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. У зв`язку із вищевикладеним відповідач вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновку суду першої інстанції при ухваленні оспорюваного судового рішення про відмову в позові.

Представники учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до електронних кабінетів ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду.

04.11.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Приватного підприємство «СОЛЕКС», м. Одеса Гуцуляк О, А, надійшла заява про розгляд справи №916/3210/23 без його участі, яку прийнято та задоволено судом апеляційної інстанції.

Також, 04.11.2024 через канцелярію суду до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса Пахомова К.Ю., надійшла заява про розгляд справи №916/3210/23 без його участі, яку прийнято та задоволено судом апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, та враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін в зв`язку із задоволенням судом клопотань про розгляд справи без їх участі..

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» м. Одеса потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2024 року у справі №916/3210/23 потребує скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

30.04.2007 між Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса (судновласник) і Приватним підприємствам «СОЛЕКС», м. Одеса (фрахтівник) був укладений договір стандартного бербоутного чартеру №КД-10275, згідно з яким пасажирський катер «Хаджибей» передається в оренду та приймається фрахтувальником в порту, або в місці, зазначеному у боксі 13 м. Одеса, причал №28, біля підготовленого причалу за вказівкою фрахтувальника.

У боксі 10 договору встановлено клас судна пасажир, та відповідно до ст.9 ч. ІІ договору фрахтувальник зобов`язаний за власний рахунок та власними коштами укомплектувати екіпаж, забезпечити харчування, судноводіння, експлуатацію, постачання, бункерування та ремонт судна, коли б це не знадобилось протягом терміну дії чартеру, і сплачують усі збори та витрати будь-якого роду та характеру, у будь-якому випадку їх використання та експлуатації судна за цим чартером, включаючи будь-які іноземні загальні муніципальні та/або державні податки. Капітан, командний склад та екіпаж судна є службовцями фрахтувальників у будь-якому разі, навіть якщо вони з якоїсь причини призначені судновласником.

У боксі 21 договору, із врахуванням укладених між сторонами додаткових угод до договору від 30.05.2007 від 24.03.2009, від 23.06.2009, від 24.04.2013, від 19.01.2017 встановлено оренду плату 750 грн. на добу (що еквівалентно 137,36 дол. США по курсу НБУ 5,05 грн. за 1 долар) та відповідно до п. а ст.10 ч. ІІ договору фрахтувальник сплачує судновласнику оренду судна на умовах люмпсум за календарний місяць, як зазначено у боксі 21, починаючи від дати та години здачі судна фрахтувальникам та виплачує узгоджену тверду суму (люмпсум) за будь-яку частину місяця. Оплата оренди триває до дати та години, коли судно повертається фрахтувальником його власнику.

Додатковими статтями до договору, із врахуванням укладених між сторонами додаткових угод до договору від 30.05.2007, від 24.03.2009, від 23.06.2009, від 24.04.2013, від 19.01.2017 встановлено:

Термін дії договору встановлюється з моменту підписання акту приймання-передачі судна (ст.27).

У період експлуатації судна в порту Одеса судновласник надає фрахтувальнику місце на причалі №18 або інших причалах порту, пристосованих для стоянки, посадки та висадки пасажирів, фрахтувальник гарантує оплату згідно з портовим тарифами (ст.29).

Фрахтувальник залучає на судно переважно екіпаж судновласника для надання послуг з управління судном та його технічного обслуговування за весь період (ст.32).

Оплата за оренду судна здійснюється спочатку з дати підписання акту приймання-передачі судна за частину поточного місяця календарного місця та авансом на наступний місяць. Наступні оплати здійснюються авансом до 5 числа попереднього місця оренди судна. У разі прострочення платежу фрахтувальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період (ст.33).

30.04.2007 між сторонами був підписаний акт прийому - передачі т/х «Хаджибей» в бербоут-чартер Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса згідно з договором №КД10275 від 30.04.2007.

Також між сторонами підписувалися акти приймання - передачі майна від фрахтувальника т/х «Хаджибей» судновласнику за договором №КД10275 від 30.04.2007 від 30.06.2009, від 23.06.2009, від 28.06.2009 , від 05.09.2013.

16.03.2023 позивачем складено претензію №20/6-06/72 з вимогою оплати рахунків, які виставлені відповідачу: №610049 від 11.04.2022 на суму 37 088,40 грн., №610066 від 10.06.2022 на суму 35 892 грн., №610069 від 10.06.2022 на суму 37 088,40 грн., №610077 від 10.06.2022 на суму 37 088,40 грн., №610085 від 22.08.2022 на суму 35 892 грн., №610095 від 26.09.2022 на суму 37 088,40 грн., №610105 від 18.07.2022 на суму 35 892 грн., №610115 від 24.11.2022 на суму 37 088,40 грн., №610009 від 26.12.2022 на суму 37 088,40 грн.

Вказану претензію направлено відповідачу на юридичну адресу останнього, про що свідчить накладна КСД з відміткою про повернення відправлення неврученим 17.03.2023 року.

В свою чергу, відповідач, на підтвердження заперечень щодо заявлених позовних вимог надав до суду:

- наказ Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса №2 від 08.02.1999, згідно з яким на посаду головного бухгалтеру з 08.02.1999 прийнято Нухимович І.Д.

- довідку директора Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса за вих.№21 від 08.02.2023, згідно з якою головному бухгалтеру Нухимович І.Д. з 24.02.2022 надана відпустка без збереження заробітної плати, без обмеження строку у зв`язку із запровадженням військового стану з 24.02.2022 та заблокованою діяльністю підприємства.

- довідку АТ «Альфа-Банк» від 16.09.2022 №40963-39.3/2022, якою на запит директора Приватного підприємства «СОЛЕКС», м.Одеса №167008 від 16.09.2022 повідомлено, що залишки грошових коштів станом на початком дня 15.09.2022 по поточним рахункам, відкритим Приватним підприємством «СОЛЕКС», м. Одеса в АТ №Альф-Банк» по рахунку UA253003460000026002012244001 становили 0 грн.

- лист Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса від 18.03.2022 №09, яким начальника адміністрації Одеського морського торговельного порту повідомлено про неможливість оплачувати будь-які рахунку у зв`язку із форс-мажором, а саме, військовим станом та бойовими діями на території України.

- лист Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса від 25.03.2022 №06/25.03.2022, який наданий у відповідь на лист Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса №8 від 18.03.2022, та яким Приватне підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса повідомлено про те, що наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення суб`єкта від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ним зобов`язання, але ніяк не є підставою для звільнення від виконання таких зобов`язань. Наявність існуючих форс-мажорних обставин не може бути підставою для звільнення від сплати орендної плати за користування державним майном та інших наданих послуг, яка наразі є життєво необхідною для виконання бюджетних зобов`язань та підтримання економічної стабільності країни. Поряд з цим у разі неможливості вчасної оплати орендної плати на інших послуг, відповідач буде звільнений від відповідальності в силу існуючих обставин непереборної сили.

- лист Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса з вимогою надання довідки про виробничу чи господарську діяльність орендованих підприємством судів «Хаджибей», «Генуя» та «Валенсія» в Одеському порту, періоди приходу та відходу суден у період з 24.02.2022 та до теперішнього часу.

- довідку Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса від 19.09.2022 №41-15/1-105, якою повідомлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 (зі змінами), що затверджений Законом України №2102-ІХ, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та відповідно до даних диспетчерської портового флоту Державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт», в період з 24.02.2022 по теперішній час відхід/прихід суден «Хаджибей», «Генуя» та «Валенсія», які зафрахтовані Приватним підприємством «СОЛЕКС», м. Одеса від/до причалу порту Одеса не здійснювався.

- лист Командування Військово-Морських сил Збройних Сил України Міністерства оборони України від 03.04.2024 №154/132/7001, який наданий на адвокатський запит відповідача щодо можливості провадження господарської діяльності Приватним підприємствам «СОЛЕКС», м. Одеса з морських прогулянок для цивільних громадян (туристів) вздовж Одеського узбережжя з виходом від причалу Одеського морського вокзалу.

Інших належних та допустимих письмових доказів матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у загальній сумі 420 694 грн.93 коп., з яких: 330 206 грн. 40 коп. основного боргу за договором №КД-10275 від 30.04.2007, а також 8 564 грн. 33 коп. 3% річних та 81 924 грн. 20 коп. пені, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Приватним підприємством «СОЛЕКС» прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі, та не погодився з висновком суду першої інстанції.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваного договору, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права

Як зазначалося вище, між сторонами був укладений договір №КД-10275 від 30.04.2007, який має назву «договір стандартного бербоутного чартеру».

Згідно зі статтею 912 Цивільного кодексу України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Відповідно до статті 134 Кодексу торговельного мореплавства України договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті; 3) інші письмові докази.

Положеннями статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України унормовано, що за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Договір чартеру (фрахтування) судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору чартеру (фрахтування) судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами (стаття 204 Кодексу торговельного мореплавства України).

За умовами статті 205 Кодексу торговельного мореплавства України у договорі чартеру (фрахтування) судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

В силу статті 206 Кодексу торговельного мореплавства України, яка має назву "суборенда" фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником. До договору чартеру (фрахтування) судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються правила цієї глави.

У статті 207 Кодексу торговельного мореплавства України зазначено, що судновласник зобов`язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов`язаний, крім того, спорядити і укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.

Відповідно до статті 208 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник зобов`язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з цих документів, зокрема, з коносаментів або інших перевізних документів (стаття 209 Кодексу торговельного мореплавства України).

Згідно зі статтею 212 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Він звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника.

Отже, колегія суддів вбачає, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення низки відмінних між собою договорів, а саме: статтею 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), у той час як статтею 203 даного Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

Приписами 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За умовами частини першої статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

В силу статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору №КД-10275 від 30.04.2007, апеляційний господарський суд зазначає про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного правочину в якості договору перевезення, оскільки до суду першої інстанції не подано жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень (зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо). Крім того, узгоджені у договорі №КД-10275 від 30.04.2005 права та обов`язки сторін також не є характерними для змісту зобов`язань з перевезення, натомість вони в повній мірі співвідносяться зі змістом відносин з передачі в оренду судна.

Щодо співвідношення договору чартеру (стаття 912 Цивільного кодексу України та статті 133 Кодексу торговельного мореплавства України) і договору найму (оренди) судна (статті 759, 798 Цивільного кодексу України), то судом апеляційної інстанції враховується, що за договором найму у наймача виникає право володіння предметом найму як річчю (окремим об`єктом майна), у той час як право фрахтувальника за договором чартеру (у розумінні вищенаведених норм) виникає лише на всю або частину місткості у транспортному засобі для одного чи декількох рейсів з метою перевезення вантажу, пасажирів, багажу та ін.

Відповідно до умов договору №КД-10275 від 30.04.2007 позивач передає відповідачу за обумовлену плату у користування на певний строк судно (пасажирський катер "Хаджибей") в цілому як окремий транспортний засіб, а не місткість у ньому, що безумовно підтверджує неможливість віднесення вказаного правочину до договорів чартеру, передбачених статтею 912 Цивільного кодексу України та статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України.

Судова колегія також наголошує на тому, що безпосередньо у договорі №10275 від 30.04.2007 конкретно визначено, що судно "Хаджибей" передається відповідачу оплатно (за орендну плату, а не за фрахт) у повне володіння для усіх цілей останнього та у всіх відношеннях під його повний контроль, що, в свою чергу, додатково свідчить про спрямованість зазначеного договору на виникнення між сторонами саме орендних правовідносин.

Крім того, зміст договору №10275 від 30.04.2007 свідчить про те, що останній має низку інших ознак, характерних для договору найму (оренди), а саме: позивач передає відповідачу за плату у тимчасове користування індивідуально визначене майно; можливість автоматичної пролонгації договору; доходи, отримані відповідачем від експлуатації судна, залишаються у його власності; з моменту передання судна у користування відповідачу останній експлуатує судно від свого імені відповідно до договору та чинного законодавства України; виявлені протягом дії договору недоліки судна відповідач зобов`язаний усунути за власні кошти; позивач здійснює контроль за використанням судна, його машин, механізмів, майна тощо; відповідач на весь період дії договору здійснює за власні кошти страхування судна на користь позивача; будь-які конструктивні зміни судна, здійснені відповідачем за згодою позивача, а також без такої згоди стають власністю останнього, а грошові кошти, витрачені на їх здійснення, відшкодуванню відповідачу не підлягають; поточні ремонти судна відповідач виконує за власні кошти і т.п.

Використання у договорі №10275 від 30.04.2007 таких найменувань сторін як "судновласник" та "фрахтувальник" замість традиційних для орендних правовідносин назв "наймодавець" та "наймач" жодним чином не спростовує наявності правових підстав для кваліфікації зазначеного правочину саме як договору найму (оренди) транспортного засобу, а лише свідчить про те, що цей правочин має свої особливості, які першочергово пов`язані з певною специфікою самого предмета найму судна.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає, тобто позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

У разі, коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 11.07.2018 у справі №905/1510/17, від 05.07.2018 у справі №910/16005/17, від 12.04.2023 у справі №910/14244/20, від 16.04.2024 року у справі №910/4719/23.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо. Якщо у погіршенні цього майна або у створенні гірших умов користування ним винні обидві сторони за договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише у частині, яка відповідає вині орендодавця у зменшенні можливості користуватися майном.

Відповідачем на підтвердження обставин щодо неможливості використання орендованого майна пасажирського катеру «Хаджибей» у спірний період травень грудень 2022 та січень 2023, надано, крім іншого, довідку Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» від 19.09.2022 №41-15/1-105, згідно з якою у період з 24.02.2022 по теперішній час відхід/прихід зафрахтованих відповідачем суден, у тому числі і судна «Хаджибей», від/до причалу порту Одеса не здійснювався та лист Командування військово-морських сил ЗСУ МОУ від 03.04.2024 №154/132/7001, який наданий на адвокатський запит відповідача щодо можливості провадження господарської діяльності Приватним підприємством «СОЛЕКС», м. Одеса з морських прогулянок для цивільних громадян (туристів) вздовж Одеського узбережжя з виходом від причалу Одеського морського вокзалу, згідно з яким:

1) Щодо можливості експлуатації пасажирських катерів «Хаджибей» в акваторії Одеського морського порту та за його межами в північно-західній частині Чорного моря для здійснення пасажирських перевезень з 24.02.2022 по теперішній час:

У північно-західній частині Чорного моря діє прибережне попередження ПРИП №108/22 від 19.03.2022, виданий ДУ «Держгідрографія», що обмежує рух суден у районі з визначеними координатами в якому діє воєнна небезпека. Крім того, згідно з ПРИП №96/22 та ПРИП №97/22 від 22.02.2022 у зв`язку із мінною небезпекою, плавання заборонено у районах портів Чорноморськ та Південний.

2) Щодо наявності обмежень для пасажирських перевезень або для сполучення зазначених катерів з портами України:

У зв`язку з високим рівнем мінної небезпеки та високою вірогідністю нанесення вогневого ураження противником, який розцінює судна, що слідують до/з портів України, як фактичну терористичну загрозу та неодноразово застосував зброю по цивільних суднах, що призвело до їх затоплення та загибелі членів екіпажу, цивільне судноплавство обмежене зазначеними вище прибережними попередженнями.

3) Щодо можливості доступу пересічних громадян на територію Одеського морського вокзалу Одеського порту:

Обмеження доступу до території Одеського морського вокзалу встановлено з метою виконання заходів з оборони міста Одеси та Одеського морського торговельного порту на підставі бойових розпоряджень оперативного угрупування військ «Примор`я» від 11.03.2022 №186дск, від 08.04.2022 №619дск та бойового розпорядження військового коменданта міста Одеса від 12.07.2022 №67/дск

4) Щодо безпеки судноплавства в акваторії, на зовнішньому рейді внутрішніх а зовнішніх морських шляхах в районі порту Одеса:

Судноплавство в акваторіях, на зовнішньому рейді, внутрішніх та зовнішніх морських шляхах в районі порту Одеса обмежене відповідно до ПРИП №108/22 від 19.03.2022 (район в якому діє воєнна небезпека). В той же час, відповідно до Ініціативи Президента України діє альтернативний гуманітарний коридор плавання суден до морських портів Великої Одеси. Плавання до/з портів України здійснюється виключно судами, які залучені до реалізації Ініціативи по вивезенню товарів.

Причому, розглядаючи справу, місцевий господарський суд не врахував висновки суду апеляційної інстанції по іншим справам між тими ж сторонами з аналогічних правовідносин, посилаючись саме на те, що в них відповідач не надавав суду цей лист.

Водночас, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного:

по-перше, відповідачем не було здійснено жодних дій з повідомлення позивача про необхідність укладення додаткової угоди до договору, якою або було б вирішено питання щодо звільнення від сплати за спірний період, або припинення, розірвання договірних правовідносин в зв`язку з неможливістю використання останнім орендованого судна;

по-друге, вищевказаний лист не може бути основним належним та допустимим доказом у даній справі стосовно наявності підстав для застосування норми права щодо звільнення відповідача від виконання його договірного грошового обов`язку, оскільки командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України не наділено повноваженнями надавати чи обмежувати доступ на територію Одеського морського торговельного порту. Це є виключно компетенцією Адміністрації морських портів України, проте доказів звернення до Адміністрації морських портів України для відкриття перепусток членам екіпажу судна для проходження на територію порту, а також доказів відмови у такому дозволі відповідачем надано не було.

По-третє, подана відповідачем до місцевого господарського суду відповідь Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса №41-15/1-105 від 19.09.2022 на його запит, згідно з якою у період з 24.02.2022 по теперішній час відхід/прихід зафрахтованих відповідачем суден, у тому числі і судна «Хаджибей» від/до причалу порту Одеса не здійснювався, підтверджує лише факт невикористання відповідачем об`єкта оренди, але аж ніяк не відсутність у нього можливості використання цього судна. При цьому, жодного доказу на підтвердження того, що відповідачу було відмовлено у доступі до судна «Хаджибей» або у виході цього судна в територіальні води України, враховуючи, що не вся акваторія замінована, Приватним підприємством «СОЛЕКС», м. Одеса ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Тому суд апеляційної інстанції вважає, що останній не довів у даній справі належними доказами по справі неможливість використання орендованого майна з посиланням відповідача на наявність для цього форс-мажорних обставин.

З цього приводу колегія суддів також зазначає таке.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

При цьому, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

В той же час, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст.14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

За умовами п.6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладання, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п.6.12 регламенту).

Відтак, відповідно до вимог ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21, надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок.

При цьому, непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Аналогічної правової позиції дотримався суд касаційної інстанції також у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 року у справі №914/374/21.

Крім того, суд касаційної інстанції виснував, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до Торгово-промислової палати України за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат Торгово-промислової палати України може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги), кошти та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

У будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Отже, наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація) є підставою лише для не застосування до боржника заходів відповідальності (сплата неустойки: пені та штрафів), але не є підставою для звільнення від виконання ним основного зобов`язання, також незважаючи на те, здійснює він підприємницьку діяльність або ні.

Також, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постановах від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21, від 15.06.2023 року у справі №910/8580/22, від 07.06.2023 року у справі №912/750/22, від 07.06.2023 року у справі №906/540/22, від 29.06.2023 року у справі №922/999/22, яка полягала в тому, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Суд наголошує, що наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Отже, враховуючи наведене вище, судова колегія зауважує, що саме лише посилання відповідача про те, що невчасне виконання зобов`язань сталося саме через форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов`язання, не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов`язання, а відповідач повинен довести, як саме проявися форс-мажор під час виконання такого зобов`язання, до того ж, як вже зазначалося вище, такі обставини не звільняють відповідача від виконання ним своїх зобов`язань за договором, якщо сторони не домовилися про інше. Мова може йти тільки про можливість незастосування до відповідача відповідальності за таке невиконання при наявності для цього підстав, що в даному випадку не доведено відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

В даному випадку, як вже зазначалося вище за текстом постанови, відповідачем не надано належних, допустимих та вірогідних доказів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції на підтвердження своїх доводів щодо наявності форс-мажорних обставин у нього, як підстави неможливості виконання ним його зобов`язань при умові того, що таке сторони не обумовили в договорі, що є підставою позову. Посилання на загальновідомі факти та сертифікат, який не виданий безпосередньо відповідачеві у спірних правовідносинах відхилене судом апеляційної інстанції в зв`язку з вщевикладеним.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд апеляційної інстанції ще раз зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до суду не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат про наявність форс-мажорних обставин, виданого відповідачу щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса або зумовили неможливість виконання ним його грошового зобов`язання за договором №КД-10275 від 30.04.2007.

При цьому, відповідач не був позбавлений можливості звернутися до Торгово-промислової палати України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, та довести дію відповідних форс-мажорних обставин в межах актуальних для нього правових питань.

Також, колегія суддів ще раз наголошує, що відповідач не був позбавлений права звернутися до позивача з вимогою про дострокове розірвання вищезазначеного договору.

За таких обставин, судова колегія вважає, що відповідачем у даній справі не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договором №КД-10275 від 30.04.2007 внаслідок існування обставин непереборної сили, які б унеможливили використання Приватним підприємством «СОЛЕКС» орендованого останнім судна «Хаджибей».

Як зазначалося вище, у боксі 21 договору, із врахуванням укладених між сторонами додаткових угод до договору від 24.03.2009, від 28.08.2017 встановлено оренду плату 997 грн. на добу та відповідно до п. а ст.10 ч. ІІ договору відповідач сплачує позивачу оренду судна на умовах люмпсум за календарний місяць, як зазначено у боксі 21, починаючи від дати та години здачі судна фрахтувальникам та виплачують узгоджену тверду суму (люмпсум) за будь-яку частину місяця. Оплата оренди триває до дати та години, коли судно повертається , його власнику.

Отже, за календарний місяць, в якому 30 днів, сума орендної плати становить 35 892 грн (997 грн х 30 днів + 20% ПДВ = 35892 грн), а за календарний місяць, в якому 31 день 37 088.40 (997 грн х 31 день+ 20% ПДВ = 37 088.40).

Перевіривши виставлені відповідачу рахунки за договором №КД-10275 від 30.07.2007 за період 26.12.2022-11.04.2022, колегія суддів зазначає про правильність вказаних у них сум орендної плати.

Отже, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору № КД-10275 від 30.07.2007, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів проведення оплати відповідачем виставлених позивачем рахунків за період з 11.04.2022-26.12.2022, що підтверджує факт існування у Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса відповідної заборгованості перед позивачем, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса 330 206 грн. 40 коп. основної заборгованості з орендної плати за спірний період.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні норм Цивільного кодексу України, а самого відповідача визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №КД-10275 від 30.04.2007, обґрунтовано нараховано Приватному підприємству «СОЛЕКС», м. Одеса 3% річних у загальній сумі 8 564 грн. 33коп. (зокрема, 557,85 грн по рахунку №610009 від 26.12.2022, нараховані за період з 06.01.2023 по 07.07.2023; 652,35 грн по рахунку №610115 від 24.11.2022, нараховані за період з 06.12.2022 по 07.07.2023; 991,21 грн по рахунку №610105 від 18.07.2022, нараховані за період з 06.08.2022 по 07.07.2023; 838,30 грн по рахунку №610095 від 26.09.2022, нараховані за період з 06.10.2022 по 07.07.2023; 899.76 грн по рахунку №610085 від 22.08.2022, нараховані за період з 06.09.2022 по 07.07.2023; 1118,75 грн по рахунку №610077 від 10.06.2022, нараховані за період з 06.07.2022 по 07.07.2023; 1118,75 грн по рахунку №610069 від 10.06.2022, нараховані за період з 06.07.2022 по 07.07.2023; 1082,66 грн по рахунку №610066 від 10.06.2022, нараховані за період з 06.07.2022 по 07.07.2023; 1304,70 грн по рахунку №610049 від 11.04.2022).

Тому в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Крім того, судова колегія зазначає, що скаржник просив суду апеляційної інстанції одночасно із задоволенням його апеляційної скарги та скасуванням рішення суду першої інстанції, задовольнити його позовні вимоги тільки щодо стягнення суми основного боргу та 3% річних. Оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу за нормами ст.269 Господарського процесуального кодексу України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, то позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 81 924 грн. 20 коп. не розглядаються судом апеляційної інстанції, враховуючи ще й те, що судом першої інстанції в цій частині позову, незважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-якої заяви позивача про відмову або залишення без розгляду, вимоги взагалі не були розглянуті по суті, що також є підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду в зв`язку з порушенням норм процесуального права України, але таке зумовлює неможливість розгляду таких позовних вимог в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2024 року у справі №916/3210/23 потребує задоволення, а рішення суду першої інстанції скасування з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційний перегляд судового рішення покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2024 року у справі №916/3210/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2024 у справі №916/3210/23 скасувати.

Позовні вимоги Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса до Приватного підприємства «СОЛЕКС», м. Одеса про стягнення основного боргу у розмірі 330 206 грн. 40 коп. та 3% річних у розмірі 8 564 грн. 33 коп. задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «СОЛЕКС» ( 65055, пров. Цементний 17, м. Одеса, ЄДРПОУ 22468775) на користь Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» ( 65026, площа Митна, буд.1, м. Одеса, ЄДРПОУ 01125666) основний борг у розмірі 330 206 грн. 40 коп., 3% річних у розмірі 8 564 грн. 33 коп., витрати за подання позовної заяви у сумі 6 310 грн. 42 коп., витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 9 465 грн.63 коп.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.11.2024 року

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді С.І. Колоколов Я.Ф. Савицький