Ухвала

від 06.11.2024 по справі 911/810/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

про закриття апеляційного провадження

"06" листопада 2024 р. Справа№ 911/810/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2024

у справі № 911/810/24 (суддя Ю.В. Подоляк)

за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави

до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради

про зобов`язання вчинення дій щодо державної реєстрації права комунальної власності,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання -

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області (далі також - Прокурор) в інтересах держави до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (далі також - Міська рада) про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності Славутицької міської територіальної громади на захисну споруду цивільного захисту протирадіаційне укриття № 255026, розташоване за адресою: Вільнюський квартал, 3, м. Славутич, Вишгородський р-н, Київська обл.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.07.2024 у справі №911/810/24 позов керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності Славутицької міської територіальної громади на захисну споруду цивільного захисту протирадіаційне укриття № 255026, розташоване за адресою: Вільнюський квартал, 3, м. Славутич, Вишгородський р-н, Київська область задоволено повністю.

Зобов`язано Славутицьку міську раду Вишгородського району Київської області вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності Славутицької міської територіальної громади на захисну споруду цивільного захисту протирадіаційне укриття №255026, розташоване за адресою: Вільнюський квартал, 3, м. Славутич, Вишгородський р-н, Київська область. Стягнуто з Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь Київської обласної прокуратури 3 028,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у розгляді справи, але права та законні інтереси якої порушено оскаржуваним рішенням, звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, ОСОБА_1 наполягає на порушенні судом першої інстанції норм процесуального та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Скаржником в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване тим, що датою складання та підписання повного тексту оскаржуваного рішення є 19.08.2024.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/810/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2024 у справі № 911/810/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

25.09.2024 матеріали справи №911/810/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Враховуючи, що суддя Агрикова О.В. перебувала на лікарняному з 23.09.2024, вирішення питання щодо подальшого руху вищевказаної апеляційної скарги здійснювалося після виходу судді Агрикової О.В. з лікарняного.

Оскільки скаржником строк на апеляційне оскарження не пропущено, колегія суддів вважає, що розгляд клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2024 у справі № 911/810/24 є недоцільним.

Також, колегію суддів враховано, що скаржник віднесений до першої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому є особою, яка звільнена від сплати судового збору у відповідності до п. 10 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2024 у справі № 911/810/24, призначено справу до розгляду на 06.11.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 25.10.2024.

22.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Прокурор вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а подану апеляційну скаргу - безпідставною. Зокрема, доводи апелянта про приналежність спірних приміщень до допоміжних приміщень, які перебувають у спільній власності мешканців будинку спростовуються висновками суду, зробленими за результатами розгляду спору. Прокурор також наполягає, що ним правильно обрано спосіб захисту порушених прав держави.

Скаржник в судове засідання не з`явилася. Враховуючи раніше подане нею клопотання про розгляд справи без її участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 за відсутності апелянта.

В судовому засіданні прокурор доводи та вимоги апеляційної скарги не визнав, просив відмовити у задоволенні скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2024 у справі №911/810/24, як і відзиву на неї, врахувавши пояснення, надані прокурором у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційне провадження, відкрите за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Так, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини 3 статті 277 ГПК України).

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини першої статті 129 Конституції України), водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення

Згідно із частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Зазначеною правовою нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.

Водночас судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Доведення цих обставин покладено на скаржників, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.05.2020 у справі №910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, а також від 22.03.2023 у справі №905/1397/21.

Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі №906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 16.04.2019 у справі №12/91, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10, постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 20.12.1987, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Славутицької міської ради народних депутатів від 21.12.1987 №44, прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт 45-квартирний житловий будинок, якому, як зазначає прокурор в позовній заяві, на даний час присвоєно адресу: Вільнюський квартал, 3, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область. Доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до проектної документації щодо будівництва вищевказаного об`єкта - 45 кв. житлового будинку; об`єкти будівництва 1987 року», розробленої Інститутом проектування міського будівництва (Каунаський філіал), адміністративно-побутові приміщення 5-ти поверхового великопанельного житлового будинку пристосовуються під протирадіаційне укриття (ПРУ), які розроблені у відповідності із завданням на проектування та на підставі СНіП ІІ-11-77 «Захисні споруди цивільної оборони». Зокрема, вказано, що ПРУ запроектовано на 390 осіб, в якому передбачено 60 місць для лежання та 330 місць для сидіння. Під час переведення підвальних приміщень на режим укриття, необхідно виконати наступні роботи: звільнити від особистих речей господарські склади мешканців; розібрати збірні дерев`яні перегородки господарських складів; із розібраних дерев`яних перегородок облаштувати нари для лежання і місця для сидіння людей, що укриваються; закласти віконні отвори для підвищення захисних властивостей укриття; ущільнити притвори вхідних дверних полотен.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок від 25.11.1987, площа підвальних приміщень складає 584,8 кв. м.

Судом також встановлено, що протирадіаційне укриття № 255026, розташоване у підвальному приміщенні будинку № 3 Вільнюського кварталу м. Славутич, введено в експлуатацію у 1987 році разом із будинком, як окремий об`єкт нерухомого майна - протирадіаційне укриття, що у мирний час може використовуватись згідно установленого порядку для господарських чи побутових потреб, однак, без зміни первісного функціонального призначення такої захисної споруди цивільного захисту, та має постійно перебувати у стані, придатному до використання за первісним призначенням, як основний вид колективного захисту населення від засобів масового ураження в особливий період та надзвичайних ситуацій у мирний час. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

На підставі розпорядження Виконавчого комітету Славутицької міської ради від 25.05.2006 № 163, комісією КП «ЖКЦ», як балансоутримувачем 21.09.2006 було проведено інвентаризацію захисної споруди цивільної оборони протирадіаційного укриття № 26, комунальної форми власності, за адресою: Вільнюський квартал, 3, м.Славутич, за наслідками якої комісією складено акт інвентаризації, який затверджено Славутицьким міським головою Удовиченком В.П. 03.11.2006; відповідальним за здійснення контролю за утриманням цієї захисної споруди визначено директора КП «ЖКЦ».

Згідно паспорту сховища (протирадіаційного укриття) № 26 від 01.04.2008, протирадіаційне укриття № 26, загальною площею 366 кв., розташоване за адресою: Київська область, м. Славутич, Вільнюський квартал, 3, вбудоване у житлову будівлю 5-ти поверхів; належить КР «ЖКЦ» та знаходиться у комунальній власності, прийнято в експлуатацію у 1988 році; згідно технічних характеристик: місткість осіб 390; наявні системи вентиляції, опалення, енергопостачання, водопостачання; призначення протирадіаційного укриття у мирний час - господарчі потреби; час приведення протирадіаційного укриття у готовність 24 години. Аналогічні дані про протирадіаційне укриття № 255026 містяться також у обліковій картці ЗСЦО протирадіаційного укриття від 01.04.2008, скріпленій печаткою КП «ЖКЦ».

Судом також встановлено, що протирадіаційне укриття № 255026, розташоване за адресою: Вільнюський квартал, 3, м. Славутич, Вишгородський р-н, Київська обл. не виключено із фонду споруд цивільного захисту та перебуває на електронному обліку захисних споруд цивільного захисту Київської області.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що балансоутримувач, як орган місцевого самоврядування, всупереч положень п. 10 Порядку № 301 та п. 6.3 наказу Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради «Про списання з балансу «Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради багатоквартирних будинків» від 01.02.2023 № 7 після завершення процедури списання багатоквартирного будинку не прийнято будь-яких рішень щодо протирадіаційного укриття № 255026; право комунальної власності на протирадіаційного укриття № 255026 відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зареєстровано, незважаючи на те, що це укриття є окремим об`єктом права власності.

Судом першої інстанції правильно зауважено, що бездіяльність та зволікання відповідача із одержанням доказів офіційного визнання і підтвердження державою факту набуття права на спірне нерухоме майно комунальної власності шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та взяття вказаного майна уповноваженим балансоутримувачем на баланс, призводить до неможливості забезпечити належний технічний стан захисної споруди, який дозволяє привести укриття у готовність до використання за призначенням, що створює правову невизначеність щодо статусу вказаного об`єкта цивільного захисту та суб`єктів, зобов`язаних здійснювати його утримання у стані, придатному до використання за безпосереднім призначенням для укриття населення від засобів масового ураження в особливий період, чим порушуються інтереси держави у сфері цивільного захисту населення на території Славутицької міської територіальної громади, що є підставою для їх захисту в судовому порядку.

Розглядаючи питання наявності підстав стверджувати про порушення рішенням суду першої інстанції прав та законних інтересів ОСОБА_1 , колегія суддів враховує наступне.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» зазначає, що спільне майно багатоквартирного будинку, в т.ч допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, зокрема, підвали, є спільною сумісною власністю співвласників. Зокрема, вона також користується частиною приміщення як співвласник цього майна. Відповідно спірне майно не може перебувати у володінні та (або) в користуванні Славутицької міської ради, оскільки таким правом наділені співмешканці багатоквартирного житлового будинку. Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд вирішив питання щодо її права власності на допоміжні приміщення, що перебувають у спільній власності мешканців. Заявниця звертає увагу на рішення Конституційного суду від 02.03.2004 у справі №1-2/2004, в резолютивній частині якого вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: 1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. 1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Заявниця підкреслює, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст.ст. 317, 382 Цивільного кодексу України, а прокурором неправильно обрано спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів констатує, що доводи апелянта є ідентичними правовій позиції третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору у справі - Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради.

Розглядаючи доводи ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції її права власності на допоміжні приміщення, які перебувають у спільній сумісній власності мешканців будинку, колегія суддів погоджується з висновками та обґрунтуванням суду першої інстанції, викладеними на спростування аналогічних доводів третьої особи.

Так, суд першої інстанції мотивовано виходив з того, що згідно з ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несучеогороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несучеогороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Усі власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02.03.2004 № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення ч. 1 ст. 1, п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 914/379/21 вказано, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення, що не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав (постанова Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц зроблено висновок, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації і побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових й інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання.

Чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, і як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (постанови Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 922/1406/21 та від 03.08.2022 у справі № 908/3168/19).

Відповідно до листа Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 21.12.2016 № 16-19085/162, в якому Державна служба посилаючись на лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.09.2016 № 7/9-11184, зазначає, що захисні споруди не належать до спільного майна багатоквартирного будинку, утримання таких споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають. У разі прийняття рішень щодо передачі багатоквартирних будинків на баланс ОСББ або управителя, захисні споруди комунальної та державної власності залишаються у попередній власності або в установленому порядку передаються до комунальної власності. Законами України не передбачено завдань та обов`язків ОСББ щодо забезпечення укриття населення та утримання захисних споруд. Виконання зазначених завдань належить до повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій. З метою документального закріплення статусу захисних споруд та права комунальної власності на них, вирішення питання щодо їх подальшого утримання, ДСНС рекомендувала провести технічну інвентаризацію зазначених захисних споруд як об`єктів нерухомого майна, з виготовленням відповідної технічної документації, в установленому порядку оформити на них документи на право власності, а також визначити їх подальших балансоутримувачів.

Оскільки під час будівництва багатоквартирного житлового будинку № 3 у Вільнюському кварталі передбачалось розміщення у його підвальних приміщеннях протирадіаційного укриття, щодо якого визначений спосіб і особливий порядок використання, то останнє не підпадає під правовий режим допоміжних приміщень і є самостійним об`єктом цивільних правовідносин.

Співвласники багатоквартирного будинку не можуть набути права власності на спірне приміщення протирадіаційного укриття, оскільки останнє не призначене для забезпечення експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинків, за своїми функціональними особливостями не є допоміжним, свого функціонального призначення не змінювало та з комунальної власності за рішеннями уповноважених суб`єктів управління не вибувало.

Отже, доводи та позиція заявника апеляційної скарги щодо приналежності їй на праві власності допоміжних приміщень, у яких розташовано споруду цивільного захисту спростовуються викладеними вище нормами права та висновками Верховного Суду.

Оскільки заявник апеляційної скарги не надає доказів, які б спростовували приналежність спірних приміщень до об`єктів цивільного захисту, або ж що він є носієм права власності щодо спірних приміщень, у колегії суддів відсутні підстави для висновку про те, що оскаржуване рішення стосується прав або законних інтересів ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, враховуючи предмет позову у даній справі, встановлені судом обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2024.

Оскільки скаржник віднесений до першої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та у зв`язку з цим є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», колегія суддів дійшла висновку, що правильним буде віднести витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги на рахунок Державного бюджету України.

Керуючись статтями 234, 235, п. 3 ч. 1 статті 264, 253-254, 269-270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2024 у справі №911/810/24.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 (шістдесят) копійок віднести на рахунок Державного бюджету України.

3. Матеріали справи №911/810/24 повернути до Господарського суду Київської області.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 08.11.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир