Постанова

від 11.11.2024 по справі 904/3297/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/3297/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДніпроАЗОТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2024 (суддя Назаренко Н.Г., повний текст якого підписаний 07.10.2024) у справі №904/3297/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "УКРМІНХІМ", м. Суми

до Акціонерного товариства "ДніпроАЗОТ", м. Кам`янське, Дніпропетровська область

про стягнення попередньої оплати за договором поставки

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "УКРМІНХІМ" з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "ДніпроАЗОТ" суму боргу у загальному розмірі 271 410,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору №155988 від 14.04.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2024 у справі №904/3297/24 позов задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства "ДніпроАЗОТ", м. .Кам`янське,Дніпропетровська область на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "УКРМІНХІМ", м. Суми суму попередньої оплати в розмірі 271 410,00 грн. та 3 256,92 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "ДніпроАЗОТ", в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Стягнути з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що при розгляді справи № 904/3297/24 та винесенні оскаржуваного рішення не були враховані обставини непереборної сили та положення Договору, які спростовують наявність у Відповідача простроченої заборгованості по Договору в розмірі 271 410,00 грн., не застосовано пункт 6.5. Договору і приписи ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, внаслідок чого вважаємо висновки суду необгрунтованими, а рішення від 07.10.2024 - незаконним.

Також, скаржник зазначає про те, що в порушення умов Договору з боку Позивача не було вжито зазначених дій досудового порядку врегулювання спору і належні документи про це не були додані ним до позовної заяви, що є порушенням, як умов Договору, так і норм Господарського процесуалнього кодексу України.

Позивач у відзиві просить апеляційну скаргу АТ «ДНІПРОАЗОТ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2024 у справі №904/3297/24 - без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів оскарження ухвали на час надходження скарги, ухвалою суду від 30.10.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/3297/24 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

01.11.2024 матеріали справи № 904/3297/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ДніпроАЗОТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.24 у справі №904/3297/24; з урахуванням суми позову скаргу вирішено розглядати без повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження; сторонам наданий час для подання відзиву, заяв, клопотань.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Між Акціонерним товариством "ДніпроАЗОТ" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "УКРМІНХІМ" (далі - покупець, позивач) укладено договір поставки хімічної продукції № 155988 від 14.04.2022 (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується протягом строку дії договору поставляти (передавати у власність) покупцю визначену договором та невід`ємними додатками до нього продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець - зобов`язується приймати таку продукцію та оплачувати її вартість у порядку і в строки, передбачені договором та невід`ємними додаткам до нього.

Згідно з пунктом 1.2. договору предметом поставок за договором є визначена родовими ознаками продукція виробничо-технічного призначення карбамід марки Б (далі - хімічна продукція).

Відповідно до пункту 1.3. договору кількість та ціна хімічної продукції, що підлягає поставці за договором, узгоджується сторонами у специфікаціях на поставку хімічної продукції (далі - специфікації на поставку хімічної продукції). Специфікації на поставку хімічної продукції підписуються повноважними представниками обох сторін, скріплюються печатками сторін (зі їх наявності) та є невід`ємними частинами (додатками) до договору.

За умовами пункту 2.1. договору загальна сума договору обчислюється як вартість всієї хімічної продукції, що зазначена у всіх підписаних сторонами специфікаціях на поставку хімічної продукції за договором.

Згідно з умовами пункту 2.2. договору оплата хімічної продукції здійснюється покупцем у безготівковій формі, в національній валюті України, шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. в платіжних дорученнях покупець повинен обов`язково вказувати номер договору, дату його укладання та призначення платежу.

Відповідно до пункту 2.3. договору, хімічна продукція повинна бути оплачена покупцем на умові повної (стовідсоткової) попередньої оплати. Попередня оплата вартості хімічної продукції здійснюється покупцем лише після погодження сторонами графіку поставки (відвантаження) хімічної продукції. Здійснення покупцем повної сплати попередньої оплати за хімічну продукцію є необхідною умовою виконання постачальником своїх зобов`язань по поставці хімічної продукції покупцю.

За умовами пункту 2.4. договору, перерахування покупцем грошових коштів до погодження сторонами графіку поставки (відвантаження) хімічної продукції не вважається сплатою попередньої оплати за хімічну продукцію і не створює у постачальника зобов`язань по поставці хімічної продукції покупцю. У даному випадку хімічна продукція залишається неоплаченою, а грошові кошти повертаються покупцю на його письмову вимогу.

У пункті 3.1. договору сторони визначили, що постачання хімічної продукції покупцеві здійснюється постачальником на умові (базисі) поставки СРТ - перевезення залізничним транспортом, оплачене до залізничної станції на території України, вказаної у письмовій заявці на поставку (відвантаження) хімічної продукції, згідно з Правилами Міжнародної Торгової Палати (ІСС) з використанням термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі, в редакції 2010 року (далі - Інкотермс 2010). Хімічна продукція постачається покупцеві окремими партіями.

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його укладання сторонами та діє до 31.12.2022. Вся передплачена покупцем згідно з умовами договору хімічна продукція має бути поставлена у строк не пізніше останнього дня строку дії договору.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Сторонами також була підписана Специфікація № 1 від 14.04.2022, відповідно до умов якої постачальник зобов`язався поставити товар Карбамід марки Б у обсязі 115,00 тонн по ціні 27 250,00грн. загальна вартість 3 760 500,00 грн. Строк постачання карбаміду марки Б згідно з специфікацією - з 14.04.2022 по 30.04.2022.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем здійснена попередня оплата за договором в сумі 3 760 500,00 грн, що підтверджується банківською випискою (а.с. 22).

Відповідач частково поставив позивачу товар загальною вартістю 3 489 090,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 4202 ві 15.04.2022 на суму 1 863 900,00 грн. та № 4205 від 15.04.2022 на суму 1 625 190,00 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою № 27/02-1 від 27.02.2024, в якій просив повернути залишок попередньої оплати по договору в сумі 271 410,00 грн. (а.с.29-30).

Відповідач відповіді на вимогу не надав попередню оплату в розмірі 271 410,00 грн. не повернув.

Вказане і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та законності вимог повивача. Зазначив, що відповідачем не надано докази належного виконання зобов`язання із повної та своєчасної поставки товару, а таокж повернення суми, на яку товар не було поставлено.

Суд зазначив, що доказів на підтвердження поставки позивачу товару на суму здійсненої ним попередньої оплати у сумі 271 410,00 грн. відповідач не надав, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати. Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Як вірно зазначив суд першої інстанції - предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних із обставинами укладання договору, встановленням факту поставки товару та порушення відповідачем домовленості зі своєчасної поставки товару на обумовлену суму.

За частинами першою, другою ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Норма аналогічного змісту викладена у частині першій статті 712 Цивільного кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Покупець в силу припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зважаючи на умови специфікації та п. 8.1. договору, граничним строком поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати у розмірі 271 410,00 грн. є 31.12.2022.

Отже, після 31.12.2022 у відповідача перестав існувати обов`язок з поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати, та виник обов`язок з повернення одержаної від позивача попередньої оплати (зобов`язання поставити товар на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України трансформувалося у грошове зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати).

Зі змісту частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).

На час ухвалення рішення відповідачем не було надано суду доказів повернення позивачу попередньої оплати в сумі 271 410,00 грн.

Враховуючи, що правові підстави, за якими позивачем на користь відповідача була перерахована попередня оплата відпали у зв`язку із закінченням строку дії договору, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "УКРМІНХІМ" про стягнення з Акціонерного товариства "Дніпроазот" грошових коштів у сумі 271 410,00 грн є законними та обґрунтованими.

Щодо посилання скаржника на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 колегія суддів зазначає наступне.

Торгово-промислова палата України (ТПП України) листом від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України Про торгово-промислові палати в Україні та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

Таким чином, порівнюючи офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, апеляційний господарський суд встановив, що у законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.

У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст.ст. 14, 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні та Статуту ТПП України.

Проте, в ст.ст. 14 та 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус, а статут ТПП України у вільному доступі відсутній.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Таким чином, використання лише загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинно супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Крім цього, відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості звернутися суду не повідомив.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили або ж випадком) не вважаються: недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника; відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання; відсутність у боржника необхідних коштів.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зауважує, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів впливу саме воєнного стану на можливість виконання зобов`язань за договором.

Також, необхідно зазначити, що відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України (ТПП) від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 як на доказ настання для нього форс-мажорних обставин, який, на думку скаржника, згідно п. 6.1. Договору звільняє його від відповідальності за порушення зобов`язань за Договором.

Під таким випадком (п. 6.2. Договору) розуміються будь-які непередбачувані та не властиві звичайній господарській діяльності Сторони обставини…

Колегія суддів не приймає такий довід відповідача, з огляду на натупне:

- настання обставин, на які посилається Відповідач, зафіксоване 28.02.2022, а Договір поставки хімічної продукції №155988 було укладено 14.04.2022, тобто вже за наявності даних обставин;

-лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким визнано форс -мажорною обставиною військову агресію РФ проти України та на який посилається в своїй апеляційній скарзі Відповідач, є загальним офіційним документом і не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Цей лист не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»;

-форс-мажор, у відповідності до ст.617 ЦК України, звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань.

У розділі 6 Договору поставки хімічної продукції №155988 від 14.04.2022 сторонами були визначені умови щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань (форс-мажор), зокрема:

-сторони звільняються від відповідальності за порушення зобов`язань, передбачених договором, якщо таке порушення сталося внаслідок випадку або дії обставин непереборної сили (пункт 6.1. Договору);

-сторона, що внаслідок випадку або дії обставин непереборної сили позбавлена можливості належним чином виконати свої зобов`язання за договором, повинна повідомити про це іншу сторону протягом 20-ти календарних днів від дня виникнення у неї неможливості виконання зобов`язань за договором та підтвердити факт настання випадку або дії обставин непереборної сили належними доказами (як-от: документами, що видаються центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Торгово-промислової палати України та її територіальними органами; актами, листами, телеграмами, будь-якими іншими офіційними письмовими записами, що містять в собі відомості про настання відповідних обставин тощо) (пункт 6.3. Договору);

-сторони, відповідно до ст. 219 ГК України, погодили, що окрім випадку та дії обставин непереборної сили підставою для звільнення постачальника від відповідальності за порушення зобов`язань по договору є наступні обставини надзвичайного характеру, за умови, якщо вони безпосередньо негативно впливають на можливість належного виконання постачальником своїх зобов`язань і виникли без його умислу: зупинка роботи всіх або окремих виробництв (цехів) постачальника, пов`язаних з виробництвом хімічної продукції; припинення, перерви чи обмеження урядом України або газопостачальними організаціями постачання чи транспортування природного газу постачальникові. Факт виникнення таких обставин засвідчується постачальником в тому ж самому порядку, що передбачений пунктом 6.3. договору (пункт 6.4. Договору);

-при настанні зазначених у пунктах 6.2., 6.4. договору обставин, якщо вони безпосередньо негативно впливають на можливість виконання стороною своїх зобов`язань за договором, строк виконання зобов`язань для сторони продовжується на весь час дії таких обставин. Якщо зазначені у пунктах 6.2., 6.4. договору обставини діятимуть протягом 3-х місяців поспіль і не виявлять ознак припинення, кожна зі сторін має право відмовитися на майбутнє від виконання своїх зобов`язань і від договору шляхом направлення іншій стороні повідомлення про таку відмову. При цьому, жодна зі сторін не має права на відшкодування їй збитків, спричинених відмовою іншої сторони від виконання зобов`язань від договору (пункт 6.5. Договору).

Однак, доказів здійснення відповідачем повідомлення позивача у порядку, визначеного пунктом 6.3. Договору, матеріали справи не містять.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання щодо своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі шляхом подання позову.

Окрім того, вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь- якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто, кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, посилання відповідача на недотримання позивачем вимог п. 5.15 Договору, є безпідставним, оскільки позивачем було направлено відповідачеві вимогу, що за своєю суттю є спробою досудового врегулювання спору.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2024 у справі №904/3297/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства "Дніпроазот" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281, 282, 283 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДніпроАЗОТ" м. Кам`янське, Дніпропетровська область на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2024 у справі №904/3297/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2024 у справі №904/3297/24- залишити без змін.

Судові витрати Акціонерного товариства "ДніпроАЗОТ" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.11.2024.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков