Ухвала

від 06.11.2024 по справі 903/519/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

06 листопада 2024 року Справа № 903/519/24 Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участю секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши

заяву ОСОБА_1

та заяву ОСОБА_2

про грошові вимоги до боржника

по справі №903/519/24

за заявою фізичної особи ОСОБА_3 , м. Луцьк

про неплатоспроможність фізичної особи

Представники учасників:

керуючий реструктуризацією: Самчук А.М.

від ОСОБА_2 : Усаченко М.О.

ВСТАНОВИВ:

29.05.2024 до Господарського суду Волинської області надійшла заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 . При цьому заявник просить суд керуючим реструктуризацією боржника призначити арбітражного керуючого Самчука А.М.

Ухвалою суду від 31.05.2024 заяву фізичної особи ОСОБА_3 прийнято до розгляду, розгляд справи призначено в підготовчому судовому засіданні на 10.06.2024.

Ухвалою суду від 10.06.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в місті Києві 15 травня 2003 року, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), введено процедуру реструктуризації боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_3 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, керуючим реструктуризацією боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_3 призначено арбітражного керуючого Самчука Антона Миколайовича, заборонено боржнику вчиняти заходи, спрямовані на відчуження майна, розгляд справи в попередньому засіданні призначено на 12.08.2024.

12.06.2024 за №73403 оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в місті Києві 15 травня 2003 року, дата народження 25 січня 1979).

10.07.2024 через відділ документального забезпечення та контролю суду від Акціонерного товариства "Акцент-Банк" надійшла заява за вх.№01-74/1016/24 про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 138 293,90 грн. заборгованість за кредитом та 6056,00 грн. судових витрат.

Ухвалою суду від 10.07.2024 заяву Акціонерного товариства "Акцент-Банк" про грошові вимоги до боржника прийнято до розгляду, розгляд заяви призначено в попередньому судовому засіданні на 12.08.2024.

10.07.2024 через відділ документального забезпечення та контролю суду від ОСОБА_1 надійшла заява за вх.№01-74/1017/24 про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 200 000,00 доларів США, що еквівалентно 8 150 000 грн., 3 % річних в розмірі 5 400 доларів США, що еквівалентно 220 050,00 грн. та 6056,00 грн. судових витрат.

Ухвалою суду від 10.07.2024 заяву ОСОБА_1 про грошові вимоги до боржника прийнято до розгляду, розгляд заяви призначено в попередньому судовому засіданні на 12.08.2024.

12.07.2024 через відділ документального забезпечення та контролю суду від ОСОБА_2 надійшла заява за вх.№01-74/1032/24 про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 7 445 540,26 грн. та 6056,00 грн. судових витрат.

Ухвалою суду від 10.07.2024 заяву ОСОБА_2 про грошові вимоги до боржника прийнято до розгляду, розгляд заяви призначено в попередньому судовому засіданні на 12.08.2024.

Керуючий реструктуризацією Самчук А.М. через відділ документального забезпечення та контролю суду подав:

1) повідомлення за результатом розгляду грошових вимог Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до боржника за вх.№01-75/5113/2 від 26.07.2024;

2) повідомлення за результатом розгляду грошових вимог ОСОБА_1 до боржника за вх.№01-75/5116/24 від 26.07.2024;

3) повідомлення за результатом розгляду грошових вимог ОСОБА_2 до боржника за вх.№01-75/5117/24 від 26.07.2024;

4) звіт про перевірку декларацій про майновий стан ОСОБА_3 за вх. №01-75/5271/24;

5) звіт про проведену роботу за вх. № 01-75/5376/24.

06.08.2024 через відділ документального забезпечення та контролю суду від ОСОБА_3 надійшла заява від 06.082024 за вх.№01-75/5375/24 про долучення до матеріалів справи уточнених декларацій про майновий стан боржника за 2021-2024 роки.

09.08.2024 через відділ документального забезпечення та контролю суду від представника ОСОБА_2 адвоката Усаченка М.О. надійшли заперечення за вх. №01-75/5449/24 щодо вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 12.08.2024 задоволено заяву Акціонерного товариства "Акцент-Банк" про визнання грошових вимог до боржника фізичної особи ОСОБА_3 , визнано грошові вимоги Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до фізичної особи ОСОБА_3 на загальну суму 144 349,90 грн. та зобов`язати керуючого реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Самчука А.М. включити вимоги до реєстру вимог кредиторів у наступній черговості: 6056,00 грн. - встановити що витрати пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору) відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів; 138 293,90 грн. - вимоги другої черги.

Ухвалою суду від 12.08.2024 розгляд заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про грошові вимоги до боржника та розгляд справи в попередньому судовому засіданні відкладено на 09.09.2024, зобов`язано ОСОБА_1 подати до суду в строк до 04.09.2024: докази джерела походження коштів у розмірі 200 000,00 дол. США, які були надані ним ОСОБА_3 за договором позики від 04.01.2021, зобов`язано ОСОБА_3 подати до суду в строк до 04.09.2024: письмові пояснення стосовно того, куди були витрачені кошти у розмірі 200 000,00 дол. США отримані у позику від ОСОБА_1 , надати докази на підтвердження таких витрат (виписки, платіжні доручення, договора тощо), зобов`язано ОСОБА_2 подати до суду в строк до 04.09.2024: докази джерела походження коштів у розмірі 2 599 600,00 грн., які були надані ним ОСОБА_3 згідно розписки про отримання позики від 22.03.2017, зобов`язано ОСОБА_3 подати до суду в строк до 04.09.2024: письмові пояснення стосовно того, куди були витрачені кошти у розмірі 2 599 600,00 грн., отримані останнім у позику від ОСОБА_2 , надати докази на підтвердження таких витрат (виписки, платіжні доручення, договора тощо), зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у Волинській області подати до суду в строк до 04.09.2024: інформацію про отримані доходи та сплачені податки ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період із 2018 року по 10.06.2024; інформацію про отримані доходи та сплачені податки ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період із 2014 року по 10.06.2024.

21.08.2024 відділом документального забезпечення та контролю суду було зареєстровано лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 15.08.2024 №91-55831/18/24-Вих про надання інформації щодо перетинання державного кордону за останні три роки боржником та його сім`єю.

03.09.2024 відділом документального забезпечення та контролю суду на виконання вимог ухвали суду від 12.08.2024 була зареєстрована заява за вх. №01-75/5939/24 з доказами джерел походження коштів ОСОБА_2 у розмірі 2 599 600,00 грн., які були надані ОСОБА_3 згідно розписки від 22.03.2017.

06.09.2024 відділом документального забезпечення та контролю суду на виконання вимог ухвали суду від 12.08.2024 були зареєстровані письмові пояснення за вх.№01-75/5994/24 від 06.09.2024 стосовно того, куди були витрачені кошти отримані у позику від ОСОБА_1 та ОСОБА_2

06.09.2024 відділом документального забезпечення та контролю суду на виконання вимог ухвали суду від 12.08.2024 були зареєстровані письмові пояснення за вх.№01-75/5993/24 від 06.09.2024 щодо надання коштів у розмірі 200 000,00 дол. США, ОСОБА_3 за договором позики від 04.01.2021.

Ухвалою суду від 09.09.2024 розгляд заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про грошові вимоги до боржника та розгляд справи в попередньому судовому засіданні відкладено на 30.09.2024.

19.09.2024 відділом документального забезпечення та контролю суду на виконання вимог ухвали суду від 12.08.2024 був зареєстрований супровідний лист ГУ ДПС у Волинській області за вх. №01-75/6270/24 з інформацією щодо отриманих доходів та сплачених податків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 30.09.2024 розгляд заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про грошові вимоги до боржника та розгляд справи в попередньому судовому засіданні відкладено на 21.10.2024.

Ухвалою суду від 21.10.2024 розгляд заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про грошові вимоги до боржника та розгляд справи в попередньому судовому засіданні відкладено на 06.11.2024.

05.11.2024 через відділ документального забезпечення та контролю суду від арбітражного керуючого Самчука А.М. надійшли додаткові письмові пояснення за вх. №01-75/7331/24 від 05.11.2024.

Присутній в судовому засіданні представник ОСОБА_2 заяву про визнання грошових вимог до боржника підтримав, просив суд задовольнити її в повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні керуючий реструктуризацією стосовно вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечив, просив суд у зв`язку з недоведенням обставин реального надання коштів у борг та витрачання коштів відмовити в їх задоволенні. При цьому посилався на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 у справ №903/520/24.

Дослідивши матеріали та обставини справи, розглянувши заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог кредиторів, з врахуванням наступного.

Частиною 1 статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ) встановлено, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Відповідно до ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в грошових одиницях і заявлені до господарського суду в порядку, встановленому цією статтею.

Копії відповідних заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна.

Заява кредитора має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); ім`я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог; перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви в обов`язковому порядку додаються докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна/керуючому реструктуризацією боргів боржника, а також документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника. Заява підписується кредитором або його уповноваженим представником.

Господарський суд зобов`язаний прийняти заяву кредитора, подану з дотриманням вимог цього Кодексу та Господарського процесуального кодексу України, про що постановляється ухвала, в якій зазначається дата попереднього засідання суду.

Розпорядник майна/керуючий реструктуризацією боргів боржника не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Щодо заявлених грошових вимог ОСОБА_1 , судом враховано наступне.

04.01.2021 між ОСОБА_1 (Позикодавцем) та ОСОБА_3 (Позичальником) укладено договір позики (Том 1, а.с.163-164).

У відповідності до п.2.1. розмір позики становить 200000,00 доларів США, на підтвердження чого було написано розписку (Том 1, а.с. 167).

Відповідно до розділу 3 договору, позикодавець передає позику Позичальникові в день підписання Сторонами цього Договору. Позика передається у готівковій формі в іноземній валюті - Долари США. Позика вважається переданою Позичальникові в момент підписання Договору. На підтвердження передачі коштів, Позичальник написав розписку, оригінал котрої знаходиться у Позикодавця.

Згідно п. 5.1. договору, позика повертається рівними сумами:

- 40000 дол. США до 03.01.2022.

- 40000 дол. США до 03.01.2023.

- 40000 дол. США до 03.01.2024.

- 40000 дол. США до 03.01.2025.

- 40000 дол. США до 03.01.2026.

Відповідно до п.п. 5.2-5.4 договору, позичальник вправі повернути, а Позикодавець зобов`язується прийняти позичену суму до настання строку, зазначеного в 4.1 цього Договору. Позика повертається в готівковій формі Позикодавцеві в доларах США або в еквіваленті у національній валюті по міжбанківському курсу. Після повернення суми позики в повному обсязі позикодавець повертає оригінал свого договору та розписку Позичальнику.

В забезпечення виконання зобов`язань 04.01.2021 укладено договір поруки, поручителем у котрому виступає ОСОБА_5 , дружина Позичальника, кредитором - ОСОБА_1 (Том 1, а.с. 165-166).

Відповідно до п.1.1. Договору Поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитором за виконання всіх зобов`язань на суму 200 000 дол. США, що виникли з Договору позики, який був укладений між позичальником - ОСОБА_3 та Позикодавцем ОСОБА_1 04.01.2021.

Пунктом 2.1. визначено, що Поручитель несе відповідальність перед Кредитором за неналежне виконання Боржником забезпеченого зобов`язання в повному обсязі.

Згідно п. 3.1. договору, Обов`язки Поручителя:

-3.1.1. При Порушенні Боржником зобов`язання перед Кредитором за Основним Договором, виконати за Боржника зобов`язання у 10 денний строк з дня отримання вимоги від Кредитора.

-3.1.2. У разі одержання вимоги Кредитора повідомити про це Боржника.

У випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (п.4.1 договору).

В порушення вищезазначених умов Договору позики, Позичальник позичені кошти не повернув.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Згідно ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №902/221/22, постанова від 01.03.2023 навів наступним правовий висновок відносно розгляду грошових вимог за договорами позики у справах про неплатоспроможність:

«Згідно з частиною другою статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, у тому числі у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд в силу наведених вище норм має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Разом з тим, правова проблема у цій справі № 902/221/22, що зумовила необхідність її передачі на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, полягає у питанні застосування визначеної статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину у поєднанні з вищенаведеними положеннями КУзПБ, що регулюють порядок розгляду заяв кредиторів з їх грошовими вимогами до боржника.

Так, в обґрунтування грошових вимог до боржника фізична особа-кредитор у своїй заяві посилалася на чинний договір безвідсоткової позики та наявність відповідної розписки у підтвердження його укладення та отримання боржником цієї позики….

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов 'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Судова палата під час розгляду цієї справи враховує, що згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов Язання господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики".

Крім того, у постанові від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20 Верховний Суд зазначив, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

З врахуванням викладеного, суду необхідно з`ясувати документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

Як слідує з матеріалів справи, суд ухвалою суду зобов`язував ОСОБА_1 подати докази джерела походження коштів у розмірі 200 000,00 дол. США, які були надані ним ОСОБА_3 за договором позики від 04.01.2021, а також ОСОБА_3 подати письмові пояснення стосовно того, куди були витрачені кошти у розмірі 200 000,00 дол. США отримані у позику від ОСОБА_1 , надати докази на підтвердження таких витрат (виписки, платіжні доручення, договора тощо).

Також, зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у Волинській області подати до суду інформацію про отримані доходи та сплачені податки ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період із 2018 року по 10.06.2024. та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період із 2014 року по 10.06.2024.

Водночас, як вбачається з поданих доказів, судом встановлено, 06.09.2024 ОСОБА_1 надав до суду пояснення про те, що він здійснює підприємницьку діяльність та його сукупний дохід з 2014 по 2020 рік становив 8 996 674,06 грн., що підтверджено відомостями з податкової.

Розписка про отримання коштів від кредитора ОСОБА_1 датована 04.01.2021. Документи на підтвердження витрат, які долучені ОСОБА_3 до пояснень складені у 2017, 2018, 2019, 2020 роках.

З огляду на викладене, документи долучені до пояснень боржника не є доказами того, куди були витрачені кошти отримані від ОСОБА_6 .

Також, ОСОБА_3 на підтвердження витрат грошових коштів долучені відомості про виплату заробітної плати працівникам з 2018 по 2020 рік, рахунки на оплату оренди приміщення, компенсацію витрат комунальних послуг за 2018, 2019 роки та договір №29/10/18-ВДК від 29.10.2018 на суму 243000,00 грн. укладений для проведення ремонтно-будівельних робіт.

Однак вказані докази витрат надані боржником не підтверджують витрати тієї суми коштів, яка була отримана у позику.

На підставі вищевикладеного, дослідивши та проаналізувавши всі обставини справи, керуючись внутрішнім переконанням та засадами розумності та справедливості, суд дійшов висновку про необгрутованість вимог кредитора ОСОБА_1 , що має наслідком відмову в задоволенні заяви про визнання грошових вимог до боржника.

З врахуванням вищевикладеного, в задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Щодо грошових вимог ОСОБА_2 , судом враховано наступне.

22 березня 2017 року ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 та ОСОБА_5 2 599 600,00 грн., що еквівалентно 97 000 дол США за офіційним курсом НБУ станом на день складання розписки. Повернення коштів зобов`язались здійснити до 22.03.2018. Даний факт підтверджено розпискою про отримання позики від 22.03.2017 (Том 1, а.с. 184-185).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі №642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.

Як слідує з матеріалів справи, боржник в конкретизованому списку кредиторів зазначив борг перед ОСОБА_2 в розмірі 2 599 600 грн. у відповідності до розписки від 22.03.2017.

Отже, з врахуванням викладеного свідчить про те, що боргове зобов`язання в розмірі 2 599 600 грн. грн не виконане.

Водночас, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень в провадженні Шацького районного суду Волинської області перебувала справа №161/4922/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договорами позик від 22.03.2017 та від 28.03.2017.

В рамках справи № 161/4922/21 боржник ОСОБА_3 не визнавав позовних вимог ОСОБА_2 , заперечував факт укладання та підписання розписок про отримання позик від 22 березня 2017 року та від 28 грудня 2017 року, у зв`язку з чим за клопотаннями відповідачів у справі призначались почеркознавчі експертизи, які в подальшому були залишені експертною установою без виконання в силу того, що рахунок вартості експертизи не був сплачений відповідачами.

З вище викладеного слідує, що в рамках цивільної справи №161/4922/21 боржником заперечувався факт укладання договорів позик, заявлялись відповідні судові експертизи для встановлення факту підроблення підписів позичальника, а в рамках справи про неплатоспроможність боржник визнає наявність відповідних розписок та не заперечує факт отримання коштів.

Отже, поведінка боржника не відповідає принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковою поведінкою.

Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип "естопель", зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини ("Хохліч проти України", заява № 41707/98; "Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини", заяви N N 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Щодо походження грошових коштів у ОСОБА_2 , судом встановлено, що на підтвердження наявності коштів, які ОСОБА_2 міг запозичити боржнику, кредитором було надано два договори купівлі-продажу цінних паперів, які укладенні в 2003 році, тобто за 14 років до дати укладання договорів позики, отже такий доказ є неналежним підтвердженням наявності у кредитора коштів, з огляду на значний проміжок часу між укладанням договорів та запозичення коштів, а також відсутності доказів того, що ОСОБА_2 дійсно отримав грошові кошти за договорами купівлі-продажу, адже будь-які квитанції та платіжні доручення відсутні, а сам факт підписання договору не свідчить про його реальне виконання.

Додатково представником ОСОБА_2 до матеріалів справи було долучено довідку ТОВ "Новелл" з реєстром касових ордерів щодо розрахунків по поворотній фінансовій позиці із засновником ТОВ "Новелл" ОСОБА_2 за період 2016-2017 років відповідно до котрої дебіторська заборгованість ОСОБА_2 станом на 23.09.2024 становить 10 580 716 грн.

Відтак, надана довідка ТОВ "Новелл" з реєстром касових ордерів, не свідчить про надання ОСОБА_2 коштів ОСОБА_3 та не є доказами того, що ОСОБА_2 міг позичити боржнику кошти в розмірі 2 599 600 грн.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №902/221/22, постанова від 01.03.2023 навів наступним правовий висновок відносно розгляду грошових вимог за договорами позики у справах про неплатоспроможність:

"Згідно з частиною другою статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, у тому числі у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд в силу наведених вище норм має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Разом з тим, правова проблема у цій справі № 902/221/22, що зумовила необхідність її передачі на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, полягає у питанні застосування визначеної статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину у поєднанні з вищенаведеними положеннями КУзПБ, що регулюють порядок розгляду заяв кредиторів з їх грошовими вимогами до боржника.

Так, в обґрунтування грошових вимог до боржника фізична особа-кредитор у своїй заяві посилалася на чинний договір безвідсоткової позики та наявність відповідної розписки у підтвердження його укладення та отримання боржником цієї позики….

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов 'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Судова палата під час розгляду цієї справи враховує, що згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов 'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов Язання господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики".

Крім того, у постанові від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20 Верховний Суд зазначив, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

З врахуванням викладеного, суду необхідно з`ясувати документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

На підставі вищевикладеного, дослідивши та проаналізувавши всі обставини справи, керуючись внутрішнім переконанням та засадами розумності та справедливості, суд дійшов висновку про необгрутованість вимог кредитора ОСОБА_2 , що має наслідком відмову в задоволенні заяви про визнання грошових вимог до боржника.

З врахуванням вищевикладеного, в задоволенні заявлених вимог ОСОБА_2 слід відмовити.

При цьому, до аналогічних висновків дійшов Північно-західний апеляційний господарського суду у постанові від 28.10.2024 у справ №903/520/24.

На кредитора при зверненні у справі про банкрутство із заявою про визнання грошових вимог до боржника покладений обов`язок надати на підтвердження цих вимог разом з заявою всі докази, які відповідають вимогам щодо доказів (статті 76-79 ГПК України), незалежно від того, чи вважає він певну сукупність доказів достатнім для підтвердження грошових вимог до боржника, та незалежно, чи заперечують інші учасники його грошові вимоги. У протилежному випадку - у разі ненадання кредитором всіх документів на підтвердження грошових вимог - він несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням ним процесуальних дій (стаття 13 ГПК України), що, водночас, не виключає поширення на кредитора права надавати додаткові докази за правилами статті 269 ГПК України.

Отже, Кредитор при зверненні з відповідною заявою до суду першої інстанції мав надати всі документи, які дозволили б суду встановити наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання Боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, платіжних документів, банківських виписок, платіжних доручень, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Про це свідчить практика Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2023 року по cправі № 918/463/22.

Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 р. у справі № 913/479/18).

Відповідно до норм визначених Кодексом України з процедур банкрутства за результатами попереднього засідання господарський суд визнає розмір вимог кредиторів, які підлягають включені до реєстру вимог кредиторів, порядок погашення (задоволення) яких відбувається відповідно до черговості, яка встановлена статтею 133 даного Кодексу.

Згідно з нормами статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, Для задоволення вимог кредиторів кошти від продажу майна боржника вносяться на окремий банківський рахунок, відкритий керуючим реалізацією.

Витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Вимоги кредиторів за зобов`язаннями боржника, забезпеченими заставою майна фізичної особи, задовольняються за рахунок такого майна.

Кошти, отримані від продажу майна банкрута, що є предметом забезпечення, після покриття витрат, пов`язаних з утриманням, збереженням та продажем цього майна, та сплати додаткової винагороди арбітражного керуючого відповідно до положень статті 30 цього Кодексу використовуються виключно для задоволення вимог кредитора за зобов`язаннями, які таке майно забезпечує.

Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;

3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Згідно зі ст.122 Кодексу України з процедур банкрутства, в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються:

1) обов`язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали;

2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто схвалений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 123 Кодексу України з процедур банкрутства протягом трьох робочих днів після постановлення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду арбітражний керуючий згідно з цією ухвалою письмово повідомляє кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.

Участь кредиторів у зборах кредиторів, визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу та учасників зборів кредиторів з правом дорадчого голосу здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є: 1) розгляд звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації про майновий стан боржника; 2) розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника; 3) прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність. Проведення зборів кредиторів та голосування на них здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 45, 122, 123, 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви ОСОБА_1 за вх. №01-74/1017/24 від 10.07.2024 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 , відмовити.

2. В задоволенні заяви ОСОБА_2 за вх. №01-74/1032/24 від 12.07.2024 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 , відмовити.

3. Керуючому реструктуризацією Самчуку А.М. провести збори кредиторів в порядку п. 4 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства.

4. Засідання суду, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі призначити на 04 грудня 2024 року на 09:30 год.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно з моменту її прийняття відповідно до ч.4 ст. 9 КУзПБ.

Ухвала суду може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.9 КУзПБ, ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://vl.arbitr.gov.ua.

Ухвала підписана 11.11.2024.

Суддя В. М. Дем`як