Постанова

від 11.02.2025 по справі 903/519/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року Справа №903/519/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

арбітражний керуючий - Самчук А.М.

від ОСОБА_1 - Усаченко М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 06.11.24, повний текст судового рішення складено 11.11.24 у справі №903/519/24 (суддя Дем`як В.М.)

за заявою ОСОБА_2

та заявою ОСОБА_1

про грошові вимоги до боржника

по справі №903/519/24

за заявою фізичної особи ОСОБА_3

про неплатоспроможність фізичної особи

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.11.24 у справі №903/519/24 в задоволенні заяви ОСОБА_2 за вх. №01-74/1017/24 від 10.07.2024 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні заяви ОСОБА_1 за вх. №01-74/1032/24 від 12.07.2024 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 06.11.24 в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 задоволити.

Листом №903/519/24/7690/24 від 26.11.24 витребувано матеріали справи у Господарського суду Волинської області. 05.12.24 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 06.11.24 у справі №903/519/24 та призначено до розгляду на 28.01.2025 об 15:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1.

Через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від арбітражного керуючого Самчука Антона Миколайовича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у справі №903/519/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщенні суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.25 клопотання арбітражного керуючого Самчука Антона Миколайовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення у справі №903/519/24 задоволено. Забезпечено заявнику участь в судовому засіданні 28.01.2025 15:30 год. у справі №902/255/24 в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів системи відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua/).

28.01.2025 у судове засідання з`явився арбітражний керуючий Самчук А.М. (в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів), а також представник апелянта ОСОБА_1 , які надали свої пояснення з приводу апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення, а також звернуто увагу на докази, які наявні в матеріалах справи.

28.01.2025 оголошено перерву в судовому засіданні до 11.02.2025 об 14:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1. Ухвалено судове засідання 11.02.2025 об 14:00 провести в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів з арбітражним керуючим Самчук А.М.

28.01.2025 у судове засідання з`явився арбітражний керуючий Самчук А.М. (в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів), а також представник апелянта ОСОБА_1 . Сторони додатково надали свої пояснення та підтримали позиції, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду Волинської області суду від 10.06.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_3 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника фізичної особи ОСОБА_3 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, керуючим реструктуризацією боргів боржника фізичної особи ОСОБА_3 призначено арбітражного керуючого Самчука Антона Миколайовича, заборонено боржнику вчиняти заходи, спрямовані на відчуження майна, розгляд справи в попередньому засіданні призначено на 12.08.2024.

12.06.2024 за №73403 оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_3

12.07.2024 через відділ документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області від ОСОБА_1 надійшла заява за вх.№01-74/1032/24 про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 7 445 540,26 грн. та 6056,00 грн. судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2017 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 2 599 600,00 грн., що еквівалентно 97 000 дол США за офіційним курсом НБУ станом на день складання розписки. Повернення коштів зобов`язались здійснити до 22.03.2018. Даний факт підтверджено розпискою про отримання позики від 22.03.2017 (том 1, а.с. 184-185).

Відповідно до п. 3 ст. 116 КУзПБ до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються, зокрема, конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що боржник в конкретизованому списку кредиторів зазначив борг перед ОСОБА_1 в розмірі 2 599 600 грн. у відповідності до розписки від 22.03.2017.

Отже, з урахуванням вищезазначеного суд апеляційної інстанції виснує, що боргове зобов`язання в розмірі 2 599 600 грн. грн станом на момент розгляду кредиторської вимоги ОСОБА_1 не виконане.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 12.08.2024, зокрема, зобов`язано ОСОБА_1 подати до суду в строк до 04.09.2024 докази джереля походження коштів у розмірі 2 599 600 грн, які були надані ним ОСОБА_3 згідно розписки про отримання позики від 22.03.2017.

ОСОБА_1 надав місцевому господарському суду докази на підтвердження наявності фінансової спроможності, а саме:

- договір №К-193/03/а купівлі-продажу цінних паперів від 30.12.2023 на суму 10 910 007 грн 72 коп. та договір №К-194/03/а купівлі-продажу цінних паперів від 30.12.2023 на суму 2 411 327 грн 45 коп. (том 2, а.с. 104-107);

- довідку ТОВ "Новелл" з реєстром касових ордерів, підписану директором ТОВ "Новелл" ОСОБА_5 щодо розрахунків по поворотній фінансовій позиці із засновником ТОВ "Новелл" ОСОБА_1 за період 2016-2017 років відповідно до якої дебіторська заборгованість ОСОБА_1 станом на 23.09.2024 становить 10 580 716 грн (том 2, а.с. 215-217).

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.11.24 у справі №903/519/24 в задоволенні заяви ОСОБА_1 за вх. №01-74/1032/24 від 12.07.2024 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 відмовлено. Мотивуючи відмову в частині задоволення кредиторських вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 місцевий господарський суд враховуючи: суперечливу поведінку боржника; наявні докази в матеріалах справи (зокрема, договори купівлі продажу та реєстр касових ордерів), а також правові висновки сформовані в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 у справі №903/520/24 дійшов висновку, що заявлені кредиторські вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга. Апелянт звертає увагу, що заперечення боржником факту підписання боргової розписки ОСОБА_3 в межах цивільної справи №161/4922/21 та подальше визнання заборгованості в межах справи про неплатоспроможність у даній справі не є суперечливою позицією, адже в справі №161/4922/21 ОСОБА_3 оскаржував саму наявність розписки, зокрема, її підписання ним, а вже в справі №903/519/24 просить пробачити усі борги, що також свідчить про не бажання апелянта виконувати грошове зобов`язання, яке виникло перед ОСОБА_1 .. Також апелянт зауважує, що надані ним докази на підтвердження фінансової спроможності надати позику цілком підтверджуються матеріалами справи, однак місцевий господарський суд помилково дійшов іншого правового висновку. Відтак, із підстав висвітлених у апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 06.11.24 в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 задоволити.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі №642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.

Відповідно до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, "конкурсні кредитори" - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; "поточні кредитори" - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство; "забезпечені кредитори" - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.

Частиною ч.14 ст.39 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

Відповідно до ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

Завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 р. у справі № 913/479/18).

Щодо застосування місцевим господарським судом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень в провадженні Шацького районного суду Волинської області перебувала справа №161/4922/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договорами позик від 22.03.2017 та від 28.03.2017.

В рамках справи № 161/4922/21 боржник ОСОБА_3 не визнавав позовних вимог ОСОБА_1 , заперечував факт укладання та підписання розписок про отримання позик від 22 березня 2017 року та від 28 грудня 2017 року, у зв`язку з чим за клопотаннями відповідачів у справі призначались почеркознавчі експертизи, які в подальшому були залишені експертною установою без виконання в силу того, що рахунок вартості експертизи не був сплачений відповідачами.

Відтак, під час слухання цивільної справи №161/4922/21 боржником заперечувався факт укладання договорів позик, заявлялись відповідні судові експертизи для встановлення факту підроблення підписів позичальниками. Однак, саме відповідачі (зокрема ОСОБА_3 ) не сплатили кошти за проведення судової експертизи, що унеможливило проведення судової експертизи, що враховується судом апеляційної інстанції. Водночас, в рамках справи про неплатоспроможність боржник визнає наявність відповідних розписок та не заперечує факт отримання коштів, при цьому останній в наданому плані реструктуризації боргів у справі про неплатоспроможність вважає, що розмір суми, яка прощається (списується) є 2 559 604 грн (том 1, а.с. 96).

Місцевий господарський суд врахував під час розгляду кредиторської вимоги доктрину "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, яка базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.

Водночас, надаючи правову оцінку суті даного спору, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що саме боржник, а не кредитор змінив свою позицію щодо наявності боргу згідно боргової розписки від 22.03.2017. При цьому спір по суті №161/4922/21 не було вирішено з огляду на заявлені кредиторські вимоги в рамках справи №903/519/24 про неплатоспроможність. До того ж у межах справи про неплатоспроможність боржник вважає, що спрощенню (списанню) боргів підлягає сума в розмірі 2 559 604 грн.

Отже, в даному випадку застосування доктрини заборони суперечливої поведінки не може використовуватись як довід проти поведінки апелянта у справі №903/519/24, адже останній не змінював своєї позиції як під час подання позовних вимог у справі №161/4922/21 до відповідача, так і під час подання заяви про визнання кредиторських вимог в межах справи про неплатоспроможність у даній справі. При цьому визнання наявної заборгованості боржником не відміняє тієї обставини, що останній не вважає за доцільне сплачувати суму заборгованості відповідно до наданої розписки ОСОБА_1 . У такому випадку колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що потенційна мета боржника по несплаті заборгованості є незмінною, однак з застосуванням інших правових методів, зокрема, прощенню (списанню) боргів в межах справи про неплатоспроможність.

Щодо фінансової спроможності ОСОБА_1 надати позику боржнику в розмірі 2 599 600 грн колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №902/221/22, постанова від 01.03.2023 навів наступним правовий висновок відносно розгляду грошових вимог за договорами позики у справах про неплатоспроможність:

"Згідно з частиною другою статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, у тому числі у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд в силу наведених вище норм має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Разом з тим, правова проблема у цій справі № 902/221/22, що зумовила необхідність її передачі на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, полягає у питанні застосування визначеної статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину у поєднанні з вищенаведеними положеннями КУзПБ, що регулюють порядок розгляду заяв кредиторів з їх грошовими вимогами до боржника.

Так, в обґрунтування грошових вимог до боржника фізична особа-кредитор у своїй заяві посилалася на чинний договір безвідсоткової позики та наявність відповідної розписки у підтвердження його укладення та отримання боржником цієї позики….

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов 'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Судова палата під час розгляду цієї справи враховує, що згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов`язання господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики".

У постанові від 28.01.2021 у справі №910/4510/20 Верховний Суд зазначив, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

З врахуванням викладеного, господарському суду необхідно з`ясувати документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження наявності коштів, які ОСОБА_1 міг запозичити боржнику, кредитором надано два договори купівлі-продажу цінних паперів, які укладенні в 2003 році, а також довідку ТОВ "Новелл" з реєстром касових ордерів, підписану та скріплену печаткою директором ТОВ "Новелл" ОСОБА_5 щодо розрахунків по поворотній фінансовій позиці із засновником ТОВ "Новелл" ОСОБА_1 за період 2016-2017 років відповідно до якої дебіторська заборгованість ОСОБА_1 , станом на 23.09.2024 становить 10 580 716 грн.

Відповідно до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.08.2022р. у справі №914/2197/18, прибутковий касовий ордер є первинним документом на підтвердження внесення особою коштів до каси підприємства, в тому числі за договором поворотної фінансової допомоги (позики).

Зокрема, Верховний Суд у вказаній постанові сформував такі висновки:

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою визначено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за №40/10320 (далі - Положення № 637), що підлягає застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням дат квитанцій до прибуткових касових ордерів.

Відповідно до пункту 1.2 Положення, касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси; касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку; готівка (готівкові кошти) - грошові знаки національної валюти України - банкноти і монети, у тому числі розмінні, обігові, пам`ятні монети, які є дійсними платіжними засобами.

На кредитора при зверненні у справі про банкрутство із заявою про визнання грошових вимог до боржника покладений обов`язок надати на підтвердження цих вимог разом з заявою всі докази, які відповідають вимогам щодо доказів (статті 76-79 ГПК України), незалежно від того, чи вважає він певну сукупність доказів достатнім для підтвердження грошових вимог до боржника, та незалежно, чи заперечують інші учасники його грошові вимоги. У протилежному випадку - у разі ненадання кредитором всіх документів на підтвердження грошових вимог - він несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням ним процесуальних дій (стаття 13 ГПК України), що, водночас, не виключає поширення на кредитора права надавати додаткові докази за правилами статті 269 ГПК України.

Отже, про факт отримання та повернення коштів можуть свідчити також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.

Також суд апеляційної інстанції враховує те, що кредитор при зверненні з відповідною заявою до суду першої інстанції мав надати всі документи, які дозволили б суду встановити наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, платіжних документів, банківських виписок, платіжних доручень, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Про це свідчить практика Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2023 року по cправі № 918/463/22.

Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

В силу положень ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що посилання місцевого господарського суду на постанову Північно-західний апеляційний господарського суду від 28.10.2024 у справі №903/520/24 не відміняє тієї обставини, що під час ухвалення вищезазначеного судового рішення суд апеляційної інстанції не досліджував питання фінансової спроможності ОСОБА_1 з урахуванням додаткових доказів, які надані кредитором в даній справі (зокрема довідки ТОВ "Новелл" з реєстром касових ордерів, підписану та скріплену директором ТОВ "Новелл" ОСОБА_5 ).

Одним із принципів, які характерні для правового інституту неплатоспроможності є принцип судового контролю у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), що зобов`язує суд з достатньою повнотою встановити об`єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства (неплатоспроможності).

Тож на відміну від справ позовного провадження, в яких господарський суд обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, у справах про банкрутство (неплатоспроможність) судовий контроль є невід`ємною складовою цього провадження (схожий за змістом висновок, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство ВС КГС від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20).

Застосування судами принципу судового контролю у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) щодо повноти та належності дій учасників справи про банкрутство, єдиного правового захисту інтересів кредиторів в межах процедур банкрутства та пропорційності, надає суду у процедурі банкрутства правові важелі, які можуть забезпечити дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника на кожному з етапів процедур банкрутства (неплатоспроможності).

Зазначена правова позиція висвітлена у постанові ВС КГС від 26.03.24 у даній справі.

Відтак із застосуванням принципу судового контролю у процедурі неплатоспроможності у даній справі, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціаром Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВЕЛЛ", яке зареєстроване 30.08.2004, при цьому розмір статутного капіталу підприємства становить 1 350 000,00 грн. 29.12.2016 вид діяльності ТОВ "НОВЕЛЛ" 35.13 розподілення електроенергії змінився на 77.39 надання в оренду інших машин, устаткування та товарів. н. в. і. у. Також дане ТОВ є платником податку. Усе вищезазначене свідчить про активну діяльність підприємства. Враховуючи подані докази на підтвердження фінансової спроможності апелянтом надати позику боржнику з урахуванням внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції виснує, що ОСОБА_1 мав фінансову спроможність надати в позику кошти в розмірі 2 599 600 грн станом на 2017 рік.

Щодо наданого розрахунку ОСОБА_1 за заявленою кредиторською вимогою суд апеляційної інстанції зазначає про наступне.

22 березня 2017 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 2 599 600,00 грн., що еквівалентно 97 000 дол США за офіційним курсом НБУ станом на день складання розписки. Повернення коштів зобов`язались здійснити до 22.03.2018. Даний факт підтверджено розпискою про отримання позики від 22.03.2017 (том 1, а.с. 184-185).

ОСОБА_1 просить визнати конкурсні вимоги на суму 2 599 600 грн - сума боргу за позикою; 491 532 грн 81 коп. - 3% річних; 2 458 016 грн 96 коп. - відсотки за договором позики в розмірі облікової ставки НБУ (ст. 1048 ЦК України); 1 896 390 грн 49 коп. - інфляційні збитки.

Так, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 18 перехідних та прикінцевих положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Повернення коштів, зокрема, відповідач зобов`язувався здійснити до 22.03.2018. Саме тому з 23.03.2018 боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання і з урахуванням приписів п. 18 перехідних та прикінцевих положень ЦК України нарахування 3% річних від простроченої суми та індексу інфляції за весь час прострочення повинен нараховуватись до 23.02.2022 включно.

Здійснивши перерахунок заявлених вимог, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість вимог апелянта в розмірі 306 183, 02 грн 3% річних та 809 827 грн 87 коп інфляційних втрат. У решті заявлених вимог в зазначеній частині слід відмовити.

Також ОСОБА_1 просить визнати кредиторські вимоги за договором позики в розмірі облікової ставки НБУ в порядку статті 1048 ЦК України. З огляду на зазначене колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, відповідно до сформованого висновку Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 зазначено наступне:

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (третє речення першого абзацу частини першої статті 1048 ЦК України). Тобто позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов (висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14).

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що правовідносини стосовно здійснення позикодавцем права на визначену договором плату за користування позикою за час, на який він її надав, та правовідносини щодо здійснення позикодавцем права на проценти внаслідок невиконання позичальником обов`язку повернути кошти до визначеного терміну є різними за змістом.

Як неодноразово зауважувала Велика Палата Верховного Суду, термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 38) і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (пункти 6.20-6.24)).

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91)). Підстав для відступу від цих висновків щодо застосування приписів ЦК України про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами немає.

З огляду на вказане позивач на підставі частини першої статті 1048 ЦК України не мав права додатково нарахувати проценти за користування позикою у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України за період після настання терміну повернення позики (30 червня 2015 року), тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем. Тому суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні цієї вимоги.

Як вбачається з заявлених кредиторських вимог апелянт просить провести нарахування процентів в порядку ст.1048 ЦК України з моменту прострочення виконання зобов`язання боржником, що суперечить сформованим висновкам Верховного Суду. З огляду на зазначене колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову в задоволенні кредиторських вимог в зазначеній частині.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 4 ст. 133 КУзПБ вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;

3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року)

Згідно положень ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апелянт надав достатньо доказів, які у своїй сукупності дають можливість виснувати про фінансову спроможність ОСОБА_1 позичити кошти боржнику в розмірі 2 599 600,00 грн. Враховуючи приписи КУзПБ та ГПК України колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про часткове задоволення кредиторських вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з включенням до реєстру вимог кредиторів у такій черговості: 6056 грн витрати пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору) відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів; 3 715 610 грн 89 коп. (2 599 600 грн 00 коп. - сума основного боргу, 306 183 грн 02 коп. - 3% річних, 809 827 грн 87 коп. - інфляційній втрати) - вимоги другої черги (з правом вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів). В решті заяви ОСОБА_1 за вх. №01-74/1032/24 від 12.07.2024 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції відмовляє з підстав, висвітлених у мотивувальній частині даного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 06.11.24 у справі №903/519/242 в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 задоволити частково. Ухвалити нове судове рішення в зазначеній частині, яким:

2. Заяву ОСОБА_1 за вх. №01-74/1032/24 від 12.07.2024 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 задоволити частково.

2.1. Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до фізичної особи ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в місті Києві 15 травня 2003 року, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на загальну суму 3 721 666 грн 89 коп. та зобов`язати керуючого реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Самчука А.М. включити вимоги до реєстру вимог кредиторів у наступній черговості:

- 6056 грн витрати пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору) відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів;

- 3 715 610 грн 89 коп. (2 599 600 грн 00 коп. - сума основного боргу, 306 183 грн 02 коп. - 3% річних, 809 827 грн 87 коп. - інфляційній втрати) - вимоги другої черги (з правом вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів).

2.2. В решті заяви ОСОБА_1 за вх. №01-74/1032/24 від 12.07.2024 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_3 відмовити.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

3. Матеріали справи №903/519/24 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "12" лютого 2025 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Грязнов В.В.