Рішення

від 09.10.2024 по справі 921/396/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 жовтня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/396/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Козівського районного споживчого товариства, вул. Грушевського, 25, смт. Козова, Тернопільська область

до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про стягнення неустойки в сумі 27 000,00 грн.

За участю учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_2 адвокат.

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до cтатті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Козівське районне споживче товариство звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення неустойки в сумі 27 000,00 грн.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2024, для розгляду справи №921/396/24 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2024 відкрито провадження у справі №921/396/24 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 15.08.2024.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 15.08.2024.

Протокольною ухвалою від 15.08.2024 відкладено підготовче засідання на 09.09.2024.

У підготовчому засіданні 09.09.2024 оголошено перерву до 19.09.2024, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 19.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/396/24 до судового розгляду по суті на 09.10.2024.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 09.10.2024 розпочато розгляд справи по суті.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 09.10.2024, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Судові дебати судом не проводились за відсутності представника відповідача в судовому засіданні 09.10.2024, поряд з тим представник відповідача адвокат Бойко П.В., був присутній під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 10.09.2024 у задоволенні заяви Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про виклик та допит свідка, відмовлено.

Ухвалою суду від 19.09.2024 у заяві Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 заявленої, на підставі статті 90 ГПК України (вх. №7278 від 19.09.2024), відмовлено.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди торговельного місця на ринку Козівського райСТ від 02.01.2017, який укладено між Козівським районним споживчим товариством та ФОП ОСОБА_1 , припинив свою дію 31.12.2017, однак станом на час розгляду справи ФОП ОСОБА_1 передане в оренду майно не звільнила, плати за користування майном не сплачувала, у зв`язку з чим просить стягнути з останньої 27 000,00 грн неустойки, розрахованої виходячи з умов договору оренди торговельного місця від 02.01.2017, в розмірі подвійної орендної плати за період з 01.03.2023 по 31.05.2024 (не охоплений попередніми рішеннями).

Також просить суд врахувати, що у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, ІНФОРМАЦІЯ_1 зверталося з позовом про стягнення заборгованості та розірвання договору. Рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі №921/39/19 (яке вступило в законну силу в частині не скасованій судом апеляційної інстанції) встановлено, що Договір оренди торговельного місця на ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2017 припинив свою дію 31.12.2017; стягнуто плату за користування об`єктом оренди за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 у розмірі 8 700,00 грн.

Крім того, рішеннями Господарського суду Тернопільської області від 17.02.2020 у справі №921/740/19, від 28.09.2021 у справі №921/331/21 та від 20.04.2023 у справі №921/584/22 задоволено позови Козівського районного споживчого товариства про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно 33 300,00 грн неустойки за період користування по 15.01.2020 включно, 28 800,00 грн за період користування з 16.01.2020 по 15.05.2021 та 38 700,00 грн за період користування з 16.05.2021 по 28.02.2023.

В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема статті Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

У судовому засіданні 09.10.2024 представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача в судове засідання 09.10.2024 не з"явився, однак в попередніх судових засіданнях заперечував щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№5901 від 24.07.2024).

Зокрема, стверджує, що ФОП ОСОБА_1 договору оренди торговельного місця на ринку від 02.01.2017 для розміщення некапітальної споруди кіоску-МАФ, площею 30 кв.м, не підписувала, так як в той час перебувала за межами території України, що встановлено Господарським судом Тернопільської області у справі №921/39/19, у якій відмовлено у задоволенні позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_2 про дострокове розірвання (з 01.01.2019) договору оренди торговельного місця без номера від 02.01.2017 та про стягнення з ФОП ОСОБА_1 18 003,84 грн, з яких: 10500 грн боргу з орендної плати за період з березня по грудень 2018 року включно, 264,08 грн 3% річних, 7239,75 грн пені, нарахованих за період з 01.07.2018 по 31.12.2018.

При цьому, зауважує, що наявність постанови апеляційного суду у зазначеній справі не може братися за основу, оскільки у даний час істотно змінилися підстави для стягнення неустойки, так як орендована земельна ділянка, на якій знаходиться так зване торгове місце ФОП ОСОБА_1 , у користуванні Козівського районного споживчого товариства не знаходиться. Також позивач не являється власником (користувачем) земельної ділянки, на якій розташовані торгівельні місця, будівля для торгівлі. В підтвердження наведеного до матеріалів справи долучено копію рішення Козівської селищної ради від 27.08.2021 №917 "Про припинення права оренди земельної ділянки". А підставність користування ФОП ОСОБА_1 торговим павільйоном на ринку стверджується актом прийняття-передачі від 02.01.2021 та паспортом прив`язки торгового павільйона ФОП ОСОБА_1 (до матеріалів справи не долучено).

Також, представник відповідача вказує на те, що у відповідності до п.1.1 Договору, предметом Договору є надання Орендодавцем у тимчасове платне користування Орендарю для провадження торговельної діяльності торговельного місця (без зазначення номера), загальною площею 30 кв.м. При цьому, торговельним місцем, за умовами договору, являється замощена чи асфальтована ділянка на ринку, а не стаціонарна будівля відповідача. Підписання акту приймання-передачі об`єкта в оренду, що є складовою частиною договору, про передачу Орендодавцю торговельного місця, тобто належної позивачу стаціонарної будівлі, є нічим іншим як добровільною її відмовою від такої.

Вважає, що Козівське районне споживче товариство зловживає своїми правами, неодноразово відмовлялося отримати відповідні документи із приводу предмета спору та приступити до вирішення спірних питань.

Також зазначає, що оскільки позивач втратив право користування земельною ділянкою на ринку, представник відповідача стверджує, що позовні вимоги Козівського районного споживчого товариства у даній справі є безпідставними.

Фактичні обставини, встановлені судом.

02.01.2017 між ІНФОРМАЦІЯ_3 (як, Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (як, Орендар) було укладено Договір оренди торговельного місця на ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як зазначено в п.1.1. Договору, предметом правочину є надання Орендодавцем у тимчасове платне користування Орендарю для провадження торговельної діяльності торговельного місця, загальною площею 30 кв.м., що розташоване на території ринку за адресою: АДРЕСА_2 (Об`єкт оренди).

Під поняттям "торговельне місце" у даному Договорі розуміється торговельна площа, зокрема, замощені чи заасфальтовані ділянки території ринку, встановлених згідно з планом території ринку розмірів для здійснення продажу товарів та/або надання послуг суб`єктами господарювання чи фізичними особами у павільйонах і спорудах з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у т.ч. ручних), у контейнерах, кіосках, плакатах, інших малих архітектурних формах.

Згідно з п.1.3 Договору об`єкт оренди надається Орендодавцем у тимчасове платне користування Орендарю для провадження торговельної діяльності, а саме торгівля ветеринарними товарами.

Орендар набуває права користування об`єктом оренди з моменту підписання акту приймання-передачі (п.2.2 Договору).

В пункті 2.3 Договору сторони, зокрема, погодили, що об`єкт оренди повертається Орендарем Орендодавцю протягом 3-х робочих днів після припинення або достроковому розірванні цього договору за актом приймання-передачі (додаток 2). Після закінчення строку оренди, або у випадку дострокового припинення договору, Орендар зобов`язаний повністю звільнити торговельне місце та виконати інші свої зобов`язання перед Орендодавцем, у тому числі грошові, протягом 10 календарних днів.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Договору орендна плата згідно отриманого рахунку вноситься Орендарем на поточний рахунок або в касу підприємства до 25-го числа місяця, що передує місяцю, за який проводиться оплата. Орендна плата сплачується в національній валюті України з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць за даними Державної служби статистики України, незалежно від результатів господарської діяльності Орендаря та фактичного використання ним об`єкту оренди.

Загальний розмір орендної плати за місяць користування об`єктом оренди визначено сторонами в сумі 900 грн, з урахуванням ПДВ (або урахуванням єдиного податку, якщо Орендодавець не є платником ПДВ) (п.3.3 Договору).

Пунктом 3.5 Договору визначено, що у випадку припинення або дострокового розірвання цього Договору, Орендар сплачує плату за користування об`єктом оренди до дня його фактичної передачі Орендодавцю за актом приймання-передачі.

У разі, якщо Орендар після припинення дії Договору в десятиденний термін не звільнить Об`єкт оренди, Орендодавець має право самостійно звільнити торговельне місце від тимчасової споруди, якою користувався Орендар, шляхом демонтажу та вивезення (переміщення) такої на іншу ділянку ринку чи на штраф майданчик ринку, про що комісією у складі представників Орендодавця, Орендаря, а у разі відсутності останнього чи відмови - за участю суміжного Орендаря, складається відповідний акт та повідомляється Орендаря (п.п.2.3, 4.2 Договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з законодавством України (п. 5.3 Договору).

Строк дії договору сторонами визначено у його п.6.1, а саме: з 02.01.2017 до 31.12.2017 включно. При цьому контрагенти передбачили можливість укладення договору на наступний строк при умові дотримання Орендарем визначеного пунктом 6.3 порядку.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, якщо Орендар має намір укласти договір на наступний строк, він зобов`язаний не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору, подати Орендодавцю письмову заяву, додавши до неї копії відповідних правовстановлюючих документів. В іншому випадку договір припиняє дію відповідно до п.6.1.

Факт виконання умов договору підтверджується Актом приймання-передачі об`єкта в оренду (Додаток №1 до Договору оренди від 02.01.2017), підписаного представниками сторін, з якого вбачається, що 02.01.2017 Орендодавець - Ринок Козівського райСТ, передав, а Орендар Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняла у тимчасове платне користування торговельне місце № НОМЕР_1 , загальною площею 30 кв.м., що є Об`єктом оренди та розташоване на території ринку за адресою: АДРЕСА_2 . Сторони не мають претензій одна до одної.

Як стверджу позивач, що у зв`язку з порушенням ФОП ОСОБА_1 умов договору, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулося з позовом про стягнення з останньої заборгованості та розірвання договору оренди торговельного місця на ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2017.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.05.2019 у справі №921/39/19 в задоволенні позовних вимог Козівського районного споживчого товариства до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди та стягнення 18003,84 грн заборгованості по орендній платі, а також пені та 3% річних, відмовлено.

Вказане рішення обґрунтоване припиненням дії спірного договору від 02.01.17 в силу закінчення строку, на який його було укладено, відсутністю письмового повідомлення орендаря про намір укласти договір на новий строк, не підписання проєкту договору від 26.12.17 зі сторони орендаря, відсутність доказів на підтвердження внесення орендних платежів після закінчення дії договору, що свідчить про не досягнення між сторонами згоди як щодо зміни розміру орендної плати, та і щодо продовження орендних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Козівського районного споживчого товариства про дострокове розірвання договору оренди.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 рішення Господарського суду Тернопільської області у справі №921/39/19 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 8 700 грн орендних платежів та 218,81 3% річних. В цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. В решті рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.05.2019 залишено без змін.

При цьому, судовими рішеннями у справі №921/39/19 встановлено, що Договір оренди торговельного місця на ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2017 припинив свою дію 31.12.2017; стягнуто плату за користування об`єктом оренди за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 у розмірі 8700,00 грн.

Оскільки ФОП ОСОБА_1 передане в оренду майно Орендодавцю не повернула, плати за користування майном не сплачувала, а тому позивач вдруге звернувся до суду за захистом свого порушеного права і рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі №921/740/19 від 17.02.2020, яке набрало законної сили, позов задоволено - зобов`язано ФОП ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні торговельним місцем № НОМЕР_1 шляхом демонтажу некапітальної споруди кіоску МАФ площею 30 кв.м., яка розташована на території Козівського районного споживчого товариства "Ринок смт.Козова" за адресою: АДРЕСА_2 за власний рахунок; стягнуто з відповідача на користь Козівського районного споживчого товариства 33 300,00 грн неустойки за період користування по 15.01.2020 включно.

Також, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.09.2021 у справі №921/331/21, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги Козівського районного споживчого товариства про стягнення з ФОП ОСОБА_1 28 800,00 грн неустойки, нарахованої за період користування орендованим майном з 16.01.2020 по 15.05.2021.

Крім того, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2023 у справі №921/584/22, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги Козівського районного споживчого товариства про стягнення з ФОП ОСОБА_1 38 700,00 грн неустойки, нарахованої за період користування орендованим майном з 16.05.2021 по 28.02.2023.

Судом апеляційної інстанції у справі №921/39/19 також визначено щомісячний орендний платіж згідно договору оренди в сумі 900 грн, оскільки докази внесення змін до договору оренди торгового місця від 02.01.2017 щодо збільшення розміру орендної плати за взаємною згодою шляхом підписання додаткової угоди до договору відсутні, відтак сторонами не було досягнуто згоди щодо внесення змін до договору в частині орендної плати.

Як зазначає позивач, що факти, які встановлені у судових рішеннях від 02.05.2019 та від 17.10.2019 у справі №921/39/19, а також зазначені у рішеннях №921/740/19 від 17.02.2020, від 28.09.2021 у справі №921/331/21 та від 20.04.2023 у справі №921/584/22 є преюдиційними у даному провадженні та не підлягають повторному доказуванню в силу ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, відповідачка судових рішень не виконує, орендоване майно згідно Акту приймання-передачі позивачу не повернула, і дотепер незаконно та без будь-яких правових підстав використовує майно позивача.

Згідно вимог частині 2 статті 785 Цивільного кодексу України позивачем нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за користування неповернутою річчю за період з 01.03.2023 по 31.05.2024 у розмірі 27 000,00 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору оренди торговельного місця на Ринку Козівського райСТ.

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений сторонами Договір оренди торговельного місця на Ринку Козівського райСТ, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями частиною 1 статті 760 Цивільного кодексу України обумовлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживча річ).

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено статтею 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору (ч. 2 ст.795 ЦК України).

Як слідує з матеріалів справи, 02.01.2017 між ІНФОРМАЦІЯ_3 (як, Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (як, Орендар) було укладено Договір оренди торговельного місця на ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як зазначено в п.1.1. Договору, предметом правочину є надання Орендодавцем у тимчасове платне користування Орендарю для провадження торговельної діяльності торговельного місця, загальною площею 30 кв.м., що розташоване на території ринку за адресою: АДРЕСА_2 (Об`єкт оренди).

Під поняттям "торговельне місце" у даному Договорі розуміється торговельна площа, зокрема, замощені чи заасфальтовані ділянки території ринку, встановлених згідно з планом території ринку розмірів для здійснення продажу товарів та/або надання послуг суб`єктами господарювання чи фізичними особами у павільйонах і спорудах з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у т.ч. ручних), у контейнерах, кіосках, плакатах, інших малих архітектурних формах.

Згідно з п.1.3 Договору об`єкт оренди надається Орендодавцем у тимчасове платне користування Орендарю для провадження торговельної діяльності, а саме торгівля ветеринарними товарами.

Орендар набуває права користування об`єктом оренди з моменту підписання акту приймання-передачі (п.2.2 Договору).

В пункті 2.3 Договору сторони, зокрема, погодили, що об`єкт оренди повертається Орендарем Орендодавцю протягом 3-х робочих днів після припинення або достроковому розірванні цього договору за актом приймання-передачі (додаток 2). Після закінчення строку оренди, або у випадку дострокового припинення договору, Орендар зобов`язаний повністю звільнити торговельне місце та виконати інші свої зобов`язання перед Орендодавцем, у тому числі грошові, протягом 10 календарних днів.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Договору орендна плата згідно отриманого рахунку вноситься Орендарем на поточний рахунок або в касу підприємства до 25-го числа місяця, що передує місяцю, за який проводиться оплата. Орендна плата сплачується в національній валюті України з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць за даними Державної служби статистики України, незалежно від результатів господарської діяльності Орендаря та фактичного використання ним об`єкту оренди.

Загальний розмір орендної плати за місяць користування об`єктом оренди визначено сторонами в сумі 900 грн, з урахуванням ПДВ (або урахуванням єдиного податку, якщо Орендодавець не є платником ПДВ) (п.3.3 Договору).

Пунктом 3.5 Договору визначено, що у випадку припинення або дострокового розірвання цього Договору, Орендар сплачує плату за користування об`єктом оренди до дня його фактичної передачі Орендодавцю за актом приймання-передачі.

У разі, якщо Орендар після припинення дії Договору в десятиденний термін не звільнить Об`єкт оренди, Орендодавець має право самостійно звільнити торговельне місце від тимчасової споруди, якою користувався Орендар, шляхом демонтажу та вивезення (переміщення) такої на іншу ділянку ринку чи на штраф майданчик ринку, про що комісією у складі представників Орендодавця, Орендаря, а у разі відсутності останнього чи відмови - за участю суміжного Орендаря, складається відповідний акт та повідомляється Орендаря (п.п.2.3, 4.2 Договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з законодавством України (п. 5.3 Договору).

Строк дії договору сторонами визначено у його п.6.1, а саме: з 02.01.2017 до 31.12.2017 включно. При цьому контрагенти передбачили можливість укладення договору на наступний строк при умові дотримання Орендарем визначеного пунктом 6.3 порядку.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, якщо Орендар має намір укласти договір на наступний строк, він зобов`язаний не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору, подати Орендодавцю письмову заяву, додавши до неї копії відповідних правовстановлюючих документів. В іншому випадку договір припиняє дію відповідно до п.6.1.

Факт виконання умов договору підтверджується Актом приймання-передачі об`єкта в оренду (Додаток №1 до Договору оренди від 02.01.2017), підписаного представниками сторін, з якого вбачається, що 02.01.2017 Орендодавець - Ринок Козівського райСТ, передав, а Орендар Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняла у тимчасове платне користування торговельне місце № НОМЕР_1 , загальною площею 30 кв.м., що є Об`єктом оренди та розташоване на території ринку за адресою: АДРЕСА_2 . Сторони не мають претензій одна до одної.

У зв`язку з порушенням ФОП ОСОБА_1 умов договору, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулося з позовом про стягнення з останньої заборгованості та розірвання договору оренди торговельного місця на ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2017.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.05.2019 у справі №921/39/19 в задоволенні позовних вимог Козівського районного споживчого товариства до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди та стягнення 18003,84 грн заборгованості по орендній платі, а також пені та 3% річних, відмовлено.

Вказане рішення обґрунтоване припиненням дії спірного договору від 02.01.17 в силу закінчення строку, на який його було укладено, відсутністю письмового повідомлення орендаря про намір укласти договір на новий строк, не підписання проєкту договору від 26.12.17 зі сторони орендаря, відсутність доказів на підтвердження внесення орендних платежів після закінчення дії договору, що свідчить про не досягнення між сторонами згоди як щодо зміни розміру орендної плати, та і щодо продовження орендних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Козівського районного споживчого товариства про дострокове розірвання договору оренди.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 рішення Господарського суду Тернопільської області у справі №921/39/19 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 8 700 грн орендних платежів та 218,81 3% річних. В цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. В решті рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.05.2019 залишено без змін.

При цьому, судовими рішеннями у справі №921/39/19 встановлено, що Договір оренди торговельного місця на ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2017 припинив свою дію 31.12.2017; стягнуто плату за користування об`єктом оренди за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 у розмірі 8700,00 грн.

Оскільки ФОП ОСОБА_1 передане в оренду майно Орендодавцю не повернула, плати за користування майном не сплачувала, а тому позивач вдруге звернувся до суду за захистом свого порушеного права і рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі №921/740/19 від 17.02.2020, яке набрало законної сили, позов задоволено - зобов`язано ФОП ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні торговельним місцем № НОМЕР_1 шляхом демонтажу некапітальної споруди кіоску МАФ площею 30 кв.м., яка розташована на території Козівського районного споживчого товариства "Ринок смт.Козова" за адресою: АДРЕСА_2 за власний рахунок; стягнуто з відповідача на користь Козівського районного споживчого товариства 33 300,00 грн неустойки за період користування по 15.01.2020 включно.

Також, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.09.2021 у справі №921/331/21, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги Козівського районного споживчого товариства про стягнення з ФОП ОСОБА_1 28 800,00 грн неустойки, нарахованої за період користування орендованим майном з 16.01.2020 по 15.05.2021.

Крім того, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2023 у справі №921/584/22, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги Козівського районного споживчого товариства про стягнення з ФОП ОСОБА_1 38 700,00 грн неустойки, нарахованої за період користування орендованим майном з 16.05.2021 по 28.02.2023.

Як визначено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 916/495/21.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є: обов`язковість судового рішення.

Як визначено статтею 129 1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Стаття 326 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Отже, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Так, судовими рішеннями Господарського суду Тернопільської області від 02.05.2019 (в тій частині, що апеляційною інстанцією залишена без змін) та Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 у справі №921/39/19, а також рішеннями від 17.02.2020 у справі №921/740/19, від 28.09.2021 у справі №921/331/21 та від 20.04.2023 у справі №921/584/22, встановлено наступні обставини:

- позивач є власником нежитлового приміщення ринку, що знаходиться по АДРЕСА_2 згідно реєстраційного посвідчення від 08.07.1998;

- знаходження в користуванні споживчого товариства на праві оренди земельної ділянки, площею 0,3142га з кадастровим номером 6123055100:02:002:0946, за адресою: АДРЕСА_2 , наданою згідно договору оренди від 08.08.2018 (укладений з селищною радою) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. На даній земельній ділянці діє господарська одиниця "Ринок" Козівського райСТ. Функціональними обов`язками Ринку є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу;

- відповідач користується торговельним місцем на ринку РайСТ ще з 2012 року на підставі договору оренди від 02.07.2012 №15;

- на об`єкті оренди, площею 30 кв.м., приватним підприємцем ( ОСОБА_1 ) встановлено ветеринарний кіоск, тобто тимчасову споруду що є його власністю;

- 03.06.2014 Відділом регіонального розвитку містобудування та архітектури Козівської РДА ФОП ОСОБА_1 видано Паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (тимчасовий павільйон) в АДРЕСА_2 в районі продуктового ринку. Згідно Схеми розміщення тимчасової споруди від 03.06.2014 площа земельної ділянки для розташування тимчасової споруди становить 30 кв.м.;

- договір оренди від 02.01.2017 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено 31.12.2017, оскільки встановлені обставини свідчать про невчинення відповідачем дій щодо укладення договору оренди на новий строк (2018 рік). Більше того, його подальші дії свідчать про відмову продовжувати орендні правовідносини на запропонованих позивачем умовах, оскільки вважав їх неприйнятними та економічно необґрунтованими;

- після закінчення дії договору орендарем не повернуто орендодавцю об`єкт оренди за даним договором, що підтверджується відсутністю в матеріалах справи Акту приймання-передачі об`єкта оренди;

- правомірність нарахування споживчим товариством відповідачу у порядку ч.2 ст.785 ЦК України неустойки в сумі 33300,00 грн за період користування об`єктом оренди по 15.01.2020 включно , в сумі 28800,00 грн за період користування з 16.01.2020 по 15.05.2021 та в сумі 38 700,00 грн за період користування з 16.05.2021 по 28.02.2023.

Судом апеляційної інстанції у справі №921/39/19 також визначено щомісячний орендний платіж згідно договору оренди в сумі 900,00 грн, оскільки докази внесення змін до договору оренди торгового місця від 02.01.2017 щодо збільшення розміру орендної плати за взаємною згодою шляхом підписання додаткової угоди до договору відсутні, відтак сторонами не було досягнуто згоди щодо внесення змін до договору в частині орендної плати.

Таким чином, вказані факти, які встановлені у судових рішеннях від 02.05.2019 та від 17.10.2019 у справі №921/39/19, а також зазначені у рішеннях №921/740/19 від 17.02.2020, від 28.09.2021 у справі №921/331/21 та від 20.04.2023 у справі №921/584/22 є преюдиційними у даному провадженні та не підлягають повторному доказуванню в силу ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке в силу ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" є джерелом права в Україні, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 §1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", §61)".

ФОП ОСОБА_1 судових рішень не виконала, орендоване майно згідно Акту приймання-передачі позивачу не повернула, і дотепер незаконно та без будь-яких правових підстав використовує майно позивача.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Зі змісту статей 762 Цивільного кодексу України та 286 Господарського кодексу України вбачається, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Згідно розрахунку позивача, подвійна плата за період з 01.03.2023 по 31.05.2024 - місяців (900,00 х 2 х 15) становить 27 000 грн 00 коп., виходячи із розміру 900,00 грн щомісячної орендної плати за договором.

Отже, враховуючи, що договір оренди торговельного місця на Ринку Козівського райСТ від 02.01.2017 після закінчення його дії пролонгований сторонами не був та припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено 31.12.2017, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів повернення орендованого об`єкта відповідачем Орендодавцю (зокрема, за актом приймання - передачі), суд вважає правомірним нарахування позивачем у порядку ч.2 ст.785 ЦК України неустойки в сумі 27 000 грн 00 коп. за період з 01.03.2023 по 31.05.2024 (не охоплений попередніми судовими рішеннями).

Обставини справи, на які посилається позивач, відповідачем у встановленому порядку та шляхом подання належних та допустимих доказів не спростовано.

Щодо посилання відповідача на безпідставність заявлених позовних вимог з огляду на те, що Козівське районне споживче товариство на даний час не являється користувачем земельної ділянки, на якій розташовані торгівельні місця, в підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію рішення Козівської селищної ради від 27.08.2021 №917 "Про припинення права оренди земельної ділянки", яким вирішено не продовжувати Козівському районному споживчому товариству термін дії Договору оренди землі від 18.09.2019 на земельну ділянку несільськогосподарського призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі і її комерційного використання за адресою АДРЕСА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 6123055100:02:002:0946), та після закінчення строку дії договору припинити з ІНФОРМАЦІЯ_3 право оренди на вказану земельну ділянку площею 0,3142 га, то слід зазначити, що вказане рішення не стосується предмету спору у даній справі.

Як вже зазначалось, за укладеним сторонами правочином - Договором оренди торговельного місця на ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2017, об`єктом оренди являлося торговельне місце, а не частина земельної ділянки. Суд вважає помилковим ототожнення цих двох понять. Адже за досягнутими між товариством та підприємцем домовленостями, що викладені у п.1.1 Договору, під визначенням "торговельне місце" розуміється торговельна площа, зокрема, замощені чи заасфальтовані ділянки території ринку.

Всі інші заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються викладеними висновками суду.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 3028,00 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області (міститься в матеріалах справи).

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 3028,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 3028,00 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Козівського районного споживчого товариства, вул. Грушевського, 25, смт. Козова, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 01767287 27 000,00 грн неустойки та 3028,00 грн судового збору.

4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати:

- до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України - Козівському районному споживчому товариству;

- рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення - Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повний текст рішення складено та підписано "11" листопада 2024 року (з врахуванням, що суддя Боровець Я.Я. в період з 21.10.2024 по 23.10.2024 та з 04.11.2024 по 08.11.2024 перебував у відпустці та 25.10.2024 - у відрядженні).

Суддя Я.Я. Боровець