Постанова

від 07.11.2024 по справі 910/12561/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12561/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Павлова Р. В.,

відповідача -1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Рибальський» - не з`явився,

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (колегія суддів: Іоннікова І. А. (головуючий), Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.)

у справі за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Рибальський» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД»

про стягнення 15 844 672,88 грн,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач, Департамент) подав до господарського суду позов, в якому просив стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Рибальський» (далі - відповідач-1, ТОВ «Комплекс Рибальський») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» (далі - відповідач-2, ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД») пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 15 844 672,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI), а після 01.01.2020 - вимог п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон № 132-ІХ), Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033; далі - Порядок № 411/1415) в частині сплати пайової участі, тому кошти у заявленій сумі є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Господарський суд міста Києва у рішенні від 30.10.2023 позов задовольнив. Стягнув солідарно з відповідачів пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 15 844 672,88 грн та суму судового збору.

Висновки суду першої інстанції мотивовані існуванням у відповідачів обов`язку щодо сплати пайового внеску з огляду на введення об`єкта будівництва в експлуатацію та ураховуючи положення п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, п. 3.1, 3.3, 3.4, 4.3 Порядку № 411/1415, а невиконання такого обов`язку є підставою для солідарного стягнення з них заявленого розміру грошових коштів як безпідставно збережених відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Північний апеляційний господарський суд у постанові від 26.06.2024 рішення місцевого господарського суду від 30.10.2023 скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнув з позивача на користь відповідача-2 суму судового збору за подачу апеляційної скарги.

Апеляційний суд виходив з того, що:

- місцевий господарський суд, приймаючи рішення про солідарне стягнення з відповідачів пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на бюджетний рахунок у заявленому розмірі, допустив неправильне застосування ч. 1 ст. 1212 ЦК України, що встановлює зобов`язання повернення безпідставно збережених грошових коштів, а не виконання обов`язку в натурі;

- надані відповідачем-2 до суду апеляційної інстанції нові докази, процесуальний строк на подачу яких суд поновив, підтверджують відсутність у відповідачів обов`язку зі сплати пайового внеску на створення та розвиток інфраструктури населеного пункту на підставі п. 2, 5, 6 ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI (випадки коли замовники будівництва не залучаються до пайової участі), відповідно, передчасним є висновок суду першої інстанції з посиланням на положення п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX та Порядку № 411/1415 (зі змінами та доповненнями згідно з рішенням № 460/8033) про задоволення позову, оскільки за таких обставин грошові кошти у заявленому позивачем розмірі не підлягають стягненню відповідно до ст. 1212 ЦК України.

У поданій у серпні 2024 року касаційній скарзі Департамент, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, а також на наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постанову апеляційного суду від 26.06.2024, а рішення суду першої інстанції від 30.10.2023 - залишити в силі.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції за п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав, що апеляційний суд:

- не зважив на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 27.06.2023 у справі № 910/16181/18, від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22, в результаті чого порушив ст. 80, 118, 119, 269 ГПК України, оскільки під час розгляду цієї справи мало місце необґрунтоване поновлення відповідачу-2 процесуального строку на подачу додаткових доказів, які не були предметом дослідження судом першої інстанції, і прийняття цих доказів на стадії апеляційного провадження, якими в подальшому суд апеляційної інстанції обґрунтував рішення про відмову у задоволенні позову;

- не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 щодо питання застосування ст. 40 Закону № 3038-VI, п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, положень Порядку № 411/1415, ст. 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, а також щодо правомірності застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України в контексті ефективності обраного позивачем способу захисту порушених прав;

- не надав оцінки запереченням Департаменту проти доводів апеляційної скарги, не навів мотивів їх відхилення.

Аргументуючи наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ з урахуванням:

1) ст. 33 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якою врегульовано порядок комплексної забудови території;

2) п. 4.2 Порядку № 411/1415, згідно з яким до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники, зокрема, об`єктів будівництва, за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади) в разі, якщо спорудження таких об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, після передачі останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва, при цьому вартість будівництва об`єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об`єктом.

Верховний Суд в ухвалі від 23.09.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України; встановив учасниками справ строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08.10.2024.

29.10.2024 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення в паперовій формі, де відповідач-2 заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, які Суд долучає до матеріалів справи.

07.11.2024 ТОВ «Комплекс Рибальський» та ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» подали до Верховного Суду два клопотання про відкладення розгляду справи за підписом представника відповідача-1 та директора відповідача-2, відповідно, посилаючись на гостре респіраторне захворювання представника як одного відповідача, так і другого, що виключає можливість здійснення представництва інтересів учасників справи у судовому засіданні, призначеному на 07.11.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з такої підстави: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Отже, якщо сторона має намір взяти участь у судовому засіданні, але не має можливості взяти участь у першому засіданні, вона має повідомити суд про причини неявки. У випадку визнання таких причин поважними суд може відкласти розгляд справи.

Відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання в суді касаційної інстанції. Враховуючи те, що Суду не надано доказів захворювання представника як відповідача-1, так і відповідача-2, а відповідачі не були позбавлені можливості забезпечити участь в судовому засіданні 07.11.2024 іншого свого представника відповідно до вимог ст. 56 ГПК України, то підстави для визнання причин неявки представника відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання поважними та відкладення розгляду справи з цієї причини відсутні. Крім того, в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 23.09.2024 Суд зазначав, що явка представників учасників справи не є обов`язковою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 15.11.2016 Київська міська рада відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 40 Закону № 3038-VI прийняла рішення № 411/1415 (набрало чинності з 01.01.2017), яким затвердила Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.

Згідно зі вказаним рішенням органу місцевого самоврядування замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об`єктів (у разі збільшення загальної площі об`єкта), зобов`язаний до прийняття об`єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком. Залучення замовників до пайової участі відбувається на підставі договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, укладеного між виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та замовником. Кошти пайової участі сплачуються замовником в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва / реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов`язку її сплати (п. 4.1, 4.3).

Разом з тим відповідно до п. 4.2 до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучалися замовники, зокрема, у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва: будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення (абз. 2); об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів у встановленому порядку (абз. 5).

Відповідачі є замовниками комплексної забудови території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва) Стадія «П» (4-й пусковий комплекс - житловий будинок з центром розвитку дитини) на вул. Електриків, 21- 23, 23-Б у Подільському районі м. Києва.

24.11.2017 відповідачі отримали дозвіл № ІУ 113173281806 на виконання будівельних робіт на вказаному вище об`єкті комплексної забудови та 24.11.2017 розпочали будівельні роботи, які тривали до 15.07.2021.

Станом на 24.11.2017 була чинною ст. 40 Закону № 3038-VI, яка закріплювала обов`язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

У ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI визначалося, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення (п. 2); об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів (п. 5); об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (п. 6).

Обставин укладення між позивачем та відповідачами договору про пайову участь замовників у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва до 01.01.2020 суди не встановили.

З 01.01.2020 набрав чинності п. 13 р. І Закону № 132-ІХ, згідно з яким ст. 40 виключено із тексту Закону № 3038-VI.

Однак у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX передбачено порядок пайової участі замовника будівництва, який впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. З 01.01.2020 у замовників будь-яких об`єктів будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Водночас в абз. 2 п. 2 розділу ІІ Закону № 132-IX законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об`єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020.

У підп. 1, 3 абз. 2 п. 2 розділу ІІ Закону № 132-IX встановлено:

розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для житлових будинків 2 % вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом);

порядок пайової участі - замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Водночас підп. 3 абз. 2 п. 2 Закону № 132-IX встановлює, що пайова участь не сплачується у разі будівництва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення (2); об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів (5); об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (6).

19.12.2019 Київська міська рада прийняла рішення № 460/8033 (набрало чинності з 01.01.2020) про внесення змін та доповнень у рішення № 411/1415.

Відповідно до п. 4.1 рішення № 460/8033 замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об`єктів (у разі збільшення загальної площі об`єкта), зобов`язаний до прийняття об`єкту в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком. Замовник зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва / реконструкції об`єкта звернутися до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва / реконструкції. Департамент протягом 15 робочих днів з дня отримання документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.

Пайова участь сплачується замовником виключно грошовими коштами в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва / реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об`єкта в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов`язку її сплати (п. 4.3).

У п. 4.2 рішення міська рада конкретизувала, що до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники, зокрема, у разі нового будівництва та / або реконструкції на території міста Києва: об`єктів будівництва, за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади) в разі, якщо спорудження таких об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, після передачі останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва, при цьому вартість будівництва об`єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об`єктом (абз. 4); об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів у встановленому порядку (абз. 7).

01.07.2021 відповідачі змінили дані щодо об`єкта забудови у дозволі на виконання будівельних робіт від 24.11.2017 № ІУ 113173281806 на «Нове будівництво Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва)» (VII черга будівництва. Коригування).

26.08.2021 ДАБІ України на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 26.07.2021 видала відповідачам сертифікат № ІУ123210721598 щодо відповідності закінченого будівництвом об`єкта «Нове будівництво Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва)» (VII черга будівництва. Коригування) (1 пусковий комплекс 1 - житловий будинок № 1 секції 1, 2, 3; пусковий комплекс 2 - центр розвитку дитини; пусковий комплекс 3 - підземний дворівневий паркінг) проєктній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.

У розділі вказаного сертифіката «Пайова участь» підставою для звільнення відповідачів від сплати пайової участі зазначено ч. 3 п. 13 Закону № 132-ІХ (якою ст. 40 виключено із тексту Закону № 3038-VI).

17.05.2023 Департамент звернувся до відповідачів з вимогою підписати розрахунки пайової участі і повернути їх в Департамент не пізніше 31.05.2023, проте відповідачі її не виконали.

Посилаючись на те що всупереч положенням Закону № 132-ІХ та Порядку № 411/1415 (із змінами та доповненнями згідно з рішенням № 460/8033) відповідачі протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення об`єкта забудови в експлуатацію не зверталися до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, відповідно, пайового внеску у розмірі 15 844 672,88 грн протиправно не сплатили, Департамент звернувся із цим позовом до суду через систему «Електронний суд», копії якого направив відповідачам цінним листом із описом вкладення засобами поштового зв`язку.

Разом із позовом Департамент подав клопотання про витребування з відповідачів доказів, а саме технічного паспорта та / або довідки щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди щодо усіх фактично збудованих об`єктів у складі проєкту «Нове будівництво Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва)» (VII черга будівництва. Коригування).

Усі процесуальні документи, в тому числі ухвали про відкриття провадження у справі від 10.08.2023 та про витребування доказів та відкладення підготовчого засідання від 25.09.2023, суд першої інстанції направляв на поштову адресу реєстрації відповідачів згідно з відомостями державного реєстру з огляду на відсутність у них зареєстрованих електронних кабінетів. Втім, уся поштова кореспонденція суду поверталася від адресатів із позначками в одних випадках - «Адресат відсутній за вказаною адресою», в інших - «За закінченням терміну зберігання».

Враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, дійшовши висновку щодо належного повідомлення відповідачів про місце, дату та час розгляду справи, вважаючи неотримання судової кореспонденції відповідачами їх суб`єктивною поведінкою, встановивши обставини порушення замовниками будівництва положень Закону № 132-ІХ та Порядку № 411/1415 (зі змінами та доповненнями згідно з рішенням № 460/8033), місцевий господарський суд ухвалив рішення від 30.10.2023 про задоволення позову та солідарне стягнення з відповідачів 15 844 672,88 грн пайового внеску. А 06.11.2023 підписав повний текст рішення, копії якого направив на поштові адреси відповідачів, які також повернулися до суду з підстави відсутності адресатів за адресами реєстрації.

28.11.2023 суд першої інстанції видав накази на примусове виконання рішення.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду від 30.10.2023, у грудні 2023 року ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» безпосередньо до суду апеляційної інстанції подало скаргу, в якій просило:

- поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що не отримував копії рішення, а про мотиви задоволення позову дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень лише у грудні 2023 року;

- скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове про відмову у задоволенні позову, вказуючи що:

у своїй діяльності позивач має керуватися нормами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону № 132-ІХ, а не положенням Порядку № 411/1415 (зі змінами та доповненнями);

у відповідачів відсутній обов`язок сплати пайової участі, оскільки в період дії ст. 40 Закону № 3038-VI, тобто до 01.01.2020, відповідний договір з позивачем укладено не було, а після 01.01.2020 правова підстава для сплати пайової участі відпала в силу набрання чинності п. 13 р. І Закону № 132-ІХ. Також, на думку відповідача-2, положення п. 2 р. ІІ Закону № 132-ІХ до спірних правовідносин застосуванню не підлягають з огляду на початок виконання будівельних робіт у 2017, а не у 2020 році.

26.12.2023 відповідач-2 надав відомості про наявність у нього з 21.12.2023 електронного кабінету.

18.01.2024 суд апеляційної інстанції в ухвалі поновив відповідачу-2 строк на апеляційне оскарження, відкрив апеляційне провадження та призначив справу до розгляду. Також ухвалив, зокрема, що:

- відзив на апеляційну скаргу може бути поданий у строк протягом 5 днів з дня отримання ухвали;

- будь-які заяви, пояснення, клопотання, заперечення мають бути оформлені відповідно до вимог ст. 170 ГПК України та подані згідно зі ст. 169 цього Кодексу тільки в письмовій формі через канцелярію суду, але не пізніше 09.02.2024.

Окрім того, апеляційний суд попередив учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції неодноразово відкладався.

02.05.2024 ТОВ «Комплекс Рибальський» подало до апеляційного суду письмові пояснення, в яких підтримало доводи апеляційної скарги іншого відповідача та вказало, що об`єкт будівництва є комплексною забудовою, здійсненою за результатами проведення інвестиційного конкурсу. Крім того, в межах комплексної забудови реалізовано будівництво центру розвитку дитини (дитячого садка та школи) - приватного закладу освіти, якому видано ліцензії на провадження освітньої діяльності на рівні дошкільної та повної загальної середньої освіти за рівнем дошкільної освіти та початкової освіти. Вказане, на думку відповідача-1, є внеском в розвиток інфраструктури міста при комплексній забудові і будівництві соціальних об`єктів (центру розвитку дитини), що звільняє відповідачів від сплати пайової участі в силу закону - ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI.

Посилаючись на те що ТОВ «Комплекс Рибальський» не було належним чином повідомлене про розгляд справи в суді першої інстанції, що позбавило його можливості надати обґрунтування своєї позиції та відповідні докази, відповідач-1 просив апеляційний суд долучити до матеріалів справи нові докази, а саме:

- витяг з Детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальська у Подільському районі м. Києва «Архітектурно-планувальна організація території», виконаного ТОВ «Терра Проджект» для виконання договору від 30.07.2015 № 1507/181/ДПТ за замовленням Департаменту, інвестор ТОВ «Міжрегіональний центр технічної інвентаризації»;

- копії: генеральної угоди про комплексну забудову від 07.09.2015, укладеної між ПАТ «Київський річковий порт» та ТОВ «Комплекс Рибальський»; протоколу засідання інвестиційної комісії щодо конкурсу на комплексну забудову території від 30.11.2015 № 2; договору від 01.08.2016 № 01 про інвестування та делегування функцій замовника, укладеного між відповідачами; договору оренди земельної ділянки від 11.07.2017 № 2518 для житлової та громадської забудови, вчинений між Київською міською радою та ТОВ «Комплекс Рибальський»; дозволу на виконання будівельних робіт від 24.11.2017 № ІУ1131732811806 та сертифіката про введення об`єкта комплексної забудови в експлуатацію від 18.08.2021 № ІУ123210721598 (до позову Департамент долучив аналогічний сертифікат, однак від 26.08.2021).

У судовому засіданні 08.05.2024 суд апеляційної інстанції ухвалив: клопотання відповідача-1 в частині приєднання додаткових доказів до матеріалів справи залишити без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, відповідно до якої суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були подані в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

26.06.2024 (до початку судового засідання) ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» подало до апеляційного суду додаткові пояснення, які просило долучити до матеріалів справи. Зміст додаткових пояснень по суті спору є аналогічний змісту письмових пояснень ТОВ «Комплекс Рибальський» в частині мотивів відсутності у відповідачів обов`язку щодо сплати пайової участі в силу закону у зв`язку із здійсненням ними комплексної забудови за результатами інвестиційного конкурсу та внеску в розвиток інфраструктури міста шляхом створення об`єкта соціального призначення (центру розвитку дитини, яким є приватний заклад освіти).

Одночасно до вказаних пояснень відповідач-2 долучив докази, ті ж самі, що й відповідач-1 до письмових пояснень, залишених апеляційним судом без розгляду, заявивши клопотання про визнання строку на подання доказів пропущеним з поважних причин, про поновлення процесуального строку для подання доказів та про долучення їх до матеріалів справи.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску процесуального строку для подання нових доказів на стадії апеляційного провадження, відповідач-2 зазначив, що:

1) не отримував позовної заяви і жодної ухвали суду першої інстанції;

2) з невідомих товариству причин адвокат, який готував апеляційну скаргу, не подав в якості додатків до апеляційної скарги відповідні документи; 3) постійна зміни адвокатів ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» в апеляційному суді призвела до неузгодженості їх дій щодо долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження внеску відповідачів в розвиток інфраструктури міста.

У судовому засіданні 26.06.2024 позивач усно заперечив проти долучення додаткових пояснень відповідача-2 по суті спору до матеріалів справи та проти задоволення клопотання про поновлення процесуальних строків на подачу доказів, просив залишити додаткові пояснення з клопотанням без розгляду, що вбачається з протоколу судового засідання № 3052254.

Однак суд апеляційної інстанції вважав за можливе долучити до матеріалів справи додаткові пояснення, поновити відповідачу-2 пропущений строк для подання доказів, приєднати докази до матеріалів справи та прийняти їх до розгляду.

Надавши оцінку доказам ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД», поданим на стадії апеляційного провадження, врахувавши доводи у додаткових поясненнях, апеляційний суд у постанові від 26.06.2024 дійшов висновку, що ними підтверджуються обставини комплексної забудови території, здійсненої за результатами проведення інвестиційного конкурсу, а також факт будівництва відповідачами об`єкта соціальної інфраструктури (центру розвитку дитини - приватного закладу освіти), що звільняє відповідачів від сплати пайової участі на підставі п. 2, 5, 6 ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI, відповідно, рішення суду першої інстанції про задоволення позову скасував з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, навівши задля мотивування постанови доводи відповідача-2 у додаткових поясненнях.

Водночас в оскаржуваній постанові апеляційний суд дійшов висновку про неправильне застосування судом першої інстанції ч. 1 ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, що встановлює зобов`язання повернення безпідставно збережених грошових коштів, а не виконання обов`язку в натурі.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду від 26.06.2024 в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Предметом спору у справі, яка розглядається, є вимога Департаменту про стягнення з відповідачів грошових коштів з пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України за встановлених судами обставин початку будівництва об`єкта до 01.01.2020 без укладення відповідного договору, завершення його та введення об`єкта забудови в експлуатацію після 01.01.2020.

Правові висновки щодо ефективного способу захисту порушеного права у правовідносинах з оплати пайової участі наведені, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, Верховним Судом у постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23, на які посилається позивач в касаційній скарзі.

За висновками Великої Палати Верховного Суду:

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України.

Отже, колегія суддів вказує на помилковість висновків апеляційного суду про неправильне застосування місцевим господарським судом приписів ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, враховуючи наведені висновки Верховного Суду, предмет та підстави позову, та встановлені судами обставини у цій справі.

Також за висновками апеляційного суду відповідачі звільнені від сплати пайової участі в силу закону, що підтверджується наданими відповідачем-2 доказами на стадії апеляційного провадження.

Враховуючи доводи касаційної скарги Департаменту та те, що прийняті на стадії апеляційного провадження нові докази послугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції, насамперед слід вирішити питання правильного застосування судом апеляційної інстанції норм ст. 80, 118, 119, 269 ГПК України.

Висновки щодо питання застосування норм ст. 80, 269 ГПК України наведені Верховний Судом у постанові від 27.06.2023 у справі № 910/16181/18 (близький за змістом висновок наявний у постановах касаційного суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22), на яку посилається позивач в касаційній скарзі для обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зміст яких полягає у такому.

Відповідно до ч. 1- 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах, зокрема, змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України учасник справи повинен подати суду відповідні докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.

У розумінні наведених процесуальних норм суд апеляційної інстанції має оцінити «винятковість випадку» та дослідити «причини, що об`єктивно не залежать від особи» задля можливості прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування критеріїв «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і надання оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог ст. 80 та ст. 269 ГПК України та принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

У постановах від 12.09.2024 у справі № 910/11903/23, від 21.10.2024 у справі № 914/3445/23 та у справі № 923/1188/21, які ухвалені після подання касаційної скарги, однак підлягають врахуванню відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України, Верховний Суд навів сталий правовий висновок щодо питання застосування ст. 118, 119 ГПК України (продовження / поновлення судами процесуальних строків, наслідків пропущення учасником справи цих строків) та вказав наступне.

У п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

За приписами ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Під процесуальними строками розуміють встановлений законом та / або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, крім іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Отже, пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і є таким, що породжує відповідні правові наслідки.

Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Водночас у ч. 2 ст. 119 ГПК України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної статті вбачається, що поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а процесуальний строк, встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Щодо поновлення законодавчо встановленого процесуального строку, то законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично та безумовно поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує з огляду на поважність причин пропуску процесуального строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені для обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановлює, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Верховний Суд звернув увагу, що суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків по суті є пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Отже, пропущений процесуальний строк може бути поновлений за обґрунтованою заявою учасника провадження і лише за наявності об`єктивних, а не суб`єктивних причин, визнаних поважними судом шляхом наведення мотивованого висновку.

При цьому Верховний Суд вказав, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду, разом з тим суд не звільняється від обов`язку обґрунтувати свій висновок, дотримуючись таким чином приписів ст. 236, 237 ГПК України.

Що ж стосується пропущеного процесуального строку, встановленого судом, то такий строк може бути продовжений за заявою учасника, поданою до закінчення встановленого судом строку, чи з ініціативи суду, в іншому випадку документ, поданий учасником справи з пропущенням такого строку підлягає залишенню судом без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України.

На відміну від поновлення процесуального строку вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine від 21.10.2010).

При цьому Суд враховує, що формалізм (не надмірний) у процесі є допустимим явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процедури розгляду справи, зокрема, щодо дотримання порядку продовження та / або поновлення процесуальних строків, про що заявляє учасник справи (подібний за змістом висновок наведено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 753/25081/21).

Як вбачається зі змісту ухвали від 18.01.2024 у справі, яка розглядається, апеляційний суд встановив учасникам справи строк на подачу будь-яких заяв, пояснень, клопотань, заперечень не пізніше 09.02.2024, тобто в розумні строки з дотриманням приписів ст. 114 ГПК України.

За встановлених апеляційним судом обставин додаткові пояснення по суті спору, у складі яких заявлено клопотання про поновлення строку на подачу доказів, відповідач-2 подав 26.06.2024, тобто із пропуском процесуального строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі від 18.01.2024.

Прохальна частина додаткових пояснень містить вимогу відповідача-2 про долучення додаткових пояснень до матеріалів справи, однак зміст цього документа не містить обґрунтування причин пропущення встановленого судом процесуального строку на їх подачу. В матеріалах справи також відсутнє будь-яке клопотання відповідача-2, подане до 09.02.2024, про продовження встановленого судом строку на подачу додаткових пояснень. У тексті документа відповідач-2 навів лише причини пропуску процесуального строку на подачу нових доказів та клопотання про поновлення саме такого строку.

Апеляційний суд у постанові від 26.06.2024 дійшов висновку про приєднання клопотання відповідача-2 у вигляді додаткових пояснень з доданими до нього документами до матеріалів справи та про поновлення процесуального строку на подання нових доказів.

Проте зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційний суд не виконав наведених вище приписів процесуального законодавства з урахуванням висновків Верховного Суду та підійшов формально до питань прийняття нових доказів на стадії апеляційного провадження, продовження / поновлення процесуальних строків стороні спору, адже:

- не зазначив, з якої підстави, визначеної ГПК України, вважав за можливе прийняти до розгляду додаткові пояснення відповідача-2, а також не навів будь-яких аргументів щодо продовження такого строку з власної ініціативи;

- не досліджував питання поважності причин пропуску строку на подання нових доказів на стадії апеляційного провадження; не встановлював винятковості випадку, що є підставою для прийняття таких доказів, у розумінні вимог господарського процесуального законодавства; не з`ясовував відповідних обставин з урахуванням доводів відповідача-2 у клопотанні, наведених з метою поновлення строку, в результаті чого суд апеляційної інстанції не навів аргументованого висновку щодо поважності причин пропуску строку відповідачем-2 та не зазначив, з яких мотивів вважав за можливе поновити процесуальний строк, встановлений законом, та прийняти нові докази на стадії апеляційного провадження.

Окрім того, за наявності усних заперечень позивача проти долучення додаткових пояснень відповідача-2 до матеріалів справи та задоволення клопотання про поновлення строку на подачу нових доказів, апеляційний суд не навів мотивів відхилення аргументів Департаменту, що є порушенням ст. 282 ГПК України.

Враховуючи що доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень відповідача-2 суттєво відрізняються за своїми підставами, суд апеляційної інстанції, прийнявши до розгляду подані в день ухвалення оскаржуваної постанови додаткові пояснення та нові докази, порушив право Департаменту на ознайомлення з документами та надання письмових заперечень щодо них, визначене ст. 42 ГПК України, поставивши позивача у невигідне становище порівняно з відповідачами.

У контексті вказаного слід зазначити, що ЄСПЛ у рішенні Kurkut and others v. Turkiye від 25.06.2024 нагадав, що концепція справедливого судового розгляду передбачає право на змагальний процес, згідно з яким сторони повинні мати можливість не тільки представити будь-які докази, необхідні для задоволення їхніх вимог, але й ознайомитися з усіма наданими доказами або поданими зауваженнями та прокоментувати їх, щоб вплинути на рішення суду. Крім того, відповідно до принципу рівності сторін кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її у невигідне становище порівняно з її опонентом.

Ураховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції про можливість прийняття до розгляду додаткових пояснень відповідача-2 та поновлення йому процесуального строку на подання доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, повною мірою не мотивовані та за наведеного вище правового обґрунтування є передчасними, такими що зроблені з порушенням норм ст. 80, 118, 119, 269 ГПК України.

Як наслідок, є передчасним висновок апеляційного суду про доведеність матеріалами справи відсутності у відповідачів обов`язку зі сплати пайової участі в силу закону, а отже, і наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вказаних положень процесуального права щодо порядку продовження / поновлення процесуальних строків, прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження та неврахування висновків Верховного Суду у названих вище постановах щодо питання застосування, зокрема, ст. 80, 269 ГПК України знайшли своє підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Зважаючи на передчасність наведених висновків апеляційного суду, Суд у цьому випадку не перевіряє доводів касаційної скарги позивача про неврахування апеляційним судом при розгляді справи по суті висновків Верховного Суду у відповідних постановах щодо питання застосування норм матеріального права (ст. 40 Закону № 3038-VI, п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, положень Порядку № 411/1415, ст. 1212 ЦК України) у подібних правовідносинах та про наявність підстав касаційного оскарження за п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Оскільки допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесу не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), враховуючи положення ч. 4 ст. 310 ГПК України, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції від 26.06.2024 у цій справі підлягає скасуванню з підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України з направленням справи на новий апеляційний розгляд, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 910/12561/23 скасувати.

3. Справу № 910/12561/23 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос