Рішення

від 28.10.2024 по справі 133/379/24

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 133/379/24

Провадження № 2/132/410/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"28" жовтня 2024 р. Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., за участі: позивача - ОСОБА_1 та її представника - адвоката ГУРБИ М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 133/379/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Козятинської міської ради Вінницької області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

09.02.2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернулася ОСОБА_1 із вказаним цивільним позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування цієї вимоги зазначила, що раніше перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , від якого мають дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу відповідач фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме не цікавиться його життям, не проявляє свого піклування та турботи, не піклується про його здоров`я, моральний, фізичний та культурний розвиток. Недивлячись на наявність судового рішення про стягнення аліментів, його не виконує, маючи заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 82686грн.48коп. З урахуванням наведеного, на переконання позивача, наявні законні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Калинівського районного суду Вінницької області від 14.03.2024 року, визначено склад суду з розгляду зазначеного позову, а саме визначено головуючим суддею Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 29.03.2024 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 28.06.2024 року, закрите підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат ГУРБА М.В. в судовому засіданні підтримали свої позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, зазначених у поданому позові.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник - адвокат МАТЮХА В.В. в судове засідання повторно не з`явились, про дату, час, місце розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - уповноважений представник Органу опіки та піклування Козятинської міської ради Вінницької області в судове засідання не з`явився, надав заяву, згідно якої просив розглянути справу за його відсутності.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 28.10.2024 року, залишено без задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Матюхи В.В. про зупинення провадження у справі.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Саме на національні суди покладено обов`язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).

У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності відповідача та його представника, що не може розцінюватись, як порушення їх прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.

Суд, заслухавши вступне слово позивача та його представника, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків.

Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Козятин Вінницької області народився ОСОБА_4 , батьками якого є: батько - ОСОБА_3 , та мати - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 14.01.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Козятинського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області.

Після розірвання шлюбу між сторонами, їх син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати з матір`ю, про що свідчать: рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23.11.2018 року у справі № 133/2566/18; витяги з Реєстру територіальної громади від 05.02.2024 року за №№ 2024/001217992, 2024/001218008; довідка ОКЗ «Ліцей Козятинської міської ради Вінницької області» від 08.02.2024 року № 01-17/49,; довідка КЗ «Козятинська дитяча музична шкода» Козятинської міської ради від 08.05.2024 року № 21), яка утримує дитину та займається її вихованням.

Відповідач ОСОБА_3 є платником аліментів, має заборгованість з їх сплати, розмір якої станом на 01.02.2024 року становить 82686грн.48коп. (довідка, видана старшим державним виконавцем Козятинського відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сушко Д.С. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3).

Як вбачається з довідки начальника відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України полковника ОСОБА_6 від 18.09.2024 року № 1374, солдат ОСОБА_3 проходить військову службу за контрактом з 12.09.2022 року по теперішній час у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Згідно висновку органу опіки та піклування Козятинської міської ради Вінницької області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області № 99 від 29.02.2024 року, визнано за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки комісія з питань захисту дитини встановила, що батько ОСОБА_3 має велике бажання приймати участь у житті та вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно з ним спілкуватись, надавати матеріальну допомогу на його утримання та виховання, цікавитись життям та здоров`ям.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Судом під час розгляду цієї справи не встановлено підстав для застосування до відповідача такого крайнього й виключного способу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносного його неповнолітнього сина.

Судом враховано, що відповідач на час подання позову і розгляду справи перебуває на військовій службі, що з урахуванням обставин, зумовлених введенням в Україні воєнного стану, свідчить про існування об`єктивних перешкод для повноцінної реалізації ним своїх батьківських обов`язків. Крім того, суд бере до уваги, що під час розгляду справи про позбавлення відповідача батьківських прав, останній зайняв активну позицію щодо надання відповідних пояснень та заперечень щодо звинувачень у винній умисній поведінці, ухилення від виконання батьківських обов`язків, а також висловлене ним бажання приймати участь у вихованні, розвитку та навчанні свого сина.

На переконання суду, наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності не свідчать про необхідність застосування до батька такого виключного заходу саме в інтересах дитини. Крім того, висловлене відповідачем чітке та беззаперечне бажання приймати участь у вихованні, розвитку та навчанні свого сина свідчить про наявність можливості відновити їх психологічний та емоційний зв`язок.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

У справі відсутні відомості про застосування органами у справах дітей заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків, відновлення психоемоційних зв`язків дитини з батьком, вжиття заходів щодо збалансування інтересів батька й доньки.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

З урахуванням обставин у даній справі, суд вважає за доцільне попередити відповідача про зміну ставлення до виховання дитини, що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», а також покласти на Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Козятинської міської ради Вінницької області, контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_3 .

Оскільки позов залишається без задоволення, то суд не вирішує питання про перерозподіл судових витрат відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України.

Згідно частини першої - третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи із викладеного, керуючись ст.ст.223, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Козятинської міської ради Вінницької області про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Козятин Вінницької області, та покласти на Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Козятинської міської ради Вінницької області, контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_3 .

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі продовження вчинення ОСОБА_3 дій спрямованих на ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, вона за наявності для того правових підстав, не позбавлена можливості, повторно звернутися до суду із аналогічним позовом.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя