Рішення

від 31.10.2024 по справі 132/2134/24

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/2134/24

Провадження № 2-о/132/133/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"31" жовтня 2024 р. Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді СЄЛІНА Є.В., присяжних: ДЕРКАЧА О.В., МАЙДАНЮКА Л.П., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., за участі: заявника ОСОБА_1 та її представника - адвоката МЕНЧУКА М.В., розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області у порядку окремого провадження справу № 132/2134/24 за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в інтересах якої дії законний представник ОСОБА_7 ), Вінницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство оборони України, про оголошення особи померлою,

ВСТАНОВИВ:

12.07.2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернулась ОСОБА_2 із заявою про оголошення ОСОБА_8 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , загиблим 12.11.2022 року під час виконання ним обов`язків військової служби у період воєнного стану під час захисту Батьківщини. В обґрунтування цієї вимоги заявниця зазначила, що з 28.07.2015 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась спільна дитина - син ОСОБА_9 . У зв`язку із повномасштабним вторгненням 24.02.2022 року держави-агресора на територію України, її чоловік ОСОБА_8 був мобілізований, який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця ІНФОРМАЦІЯ_7, та з яким вона з 12.11.2022 року втратила зв`язок. За повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_2 № 14 від 21.11.2022 року, ОСОБА_8 під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Вітчизни, Незалежності та територіальної цілісності України, в районі виконання бойових завдань, в ході здійснення оборони західної частини населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області, в результаті періодичних танкових та мінометних обстрілів, бойових зіткнень із збройними силами російської федерації, зник безвісти, а саме після завершення бойового завдання невийшов на зв`язок, та неповернувся в пункт збору, що встановлено відповідними актами службового розслідування, де зі слів військовослужбовців ОСОБА_10 та ОСОБА_11 констатовано, що ОСОБА_8 загинув, однак це не підтверджено бойовими медиками. По факту безвісти зникнення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 (в тому числі і ОСОБА_8 ), Волноваським РВП ГУНП у Донецькій області, за матеріалами військової частини НОМЕР_1 , зареєстроване кримінальне провадження № 12022052630000675, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.115 КК України. Також, за її заявою, Вінницьким РУП ГУНП у Вінницькій області було зареєстроване кримінальне провадження за № 12022020010001320, за фактом зникнення безвісти ОСОБА_8 . Обставини про безвісти зникнення ОСОБА_8 підтверджують відомостями з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Вищевказані обставини дають достатні підстави припускати саме про загибель ОСОБА_8 під час виконання ним військового обов`язку. Визнання його померлим потрібно для отримання виплат передбачених законодавством, а також для оформлення спадщини.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2024 року, визначено склад суду з розгляду цієї заяви: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 15.07.2024 року, відкрито провадження за заявою, визначено здійснити її розгляд в порядку окремого провадження.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 та її представник - адвокат МЕНЧУК М.В. підтримали заявлену вимогу про оголошення ОСОБА_8 загиблим, та просили її задовольнити з підстав, зазначених у поданій заяві.

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, із заявами та/або клопотаннями щодо її відкладення не зверталися.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Саме на національні суди покладено обов`язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).

У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності заінтересованих осіб (їх представників), що не може розцінюватись, як порушення їх прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.

Суд, заслухавши вступне слово заявниці та її представника, з`ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу заявлених вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків.

Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_2 з 28 липня 2015 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , від якого має малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Вінниця Вінницької області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 28.07.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 08.09.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області.

24 лютого 2022 року ОСОБА_8 був призваний по мобілізації відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року № 69/2022, та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 24.02.2022 року № 22 призначений на посаду стрільця ІНФОРМАЦІЯ_8, про що свідчить тимчасове посвідчення військовослужбовця № НОМЕР_4 від 05.04.2022 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_5 Міністерства оборони України (по стройовій частині) полковника ОСОБА_12 від 10.09.2022 року № 429, з метою виконання бойових (спеціальних) завдань згідно бойового розпорядження ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » № БР-264т/УО від 03.09.2022 року, солдата ОСОБА_8 , стрільця ІНФОРМАЦІЯ_8 військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, з 06 вересня 2022 року було прикомандировано до військової частини НОМЕР_5 .

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022052630000675 від 15.11.2022 року, до чергової частини Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області з канцелярії військової частини НОМЕР_1 надійшло повідомлення про те, що упродовж 12-13 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області, не повернувся до пункту збору військовослужбовців, зокрема солдат ОСОБА_8 , стрілець ІНФОРМАЦІЯ_8 військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

За повідомленням № 14, виданим 21.11.2022 року шостим відділом ІНФОРМАЦІЯ_5 , солдат ОСОБА_8 під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в районі виконання бойових завдань за призначенням, в ході здійснення оборони західної частини населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області, в результаті періодичних танкових та мінометних обстрілів, бойових зіткнень із збройними силами російської федерації, зник безвісти, а саме після завершення бойового завдання невийшов на зв`язок, та неповернувся в пункт збору військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України майора ОСОБА_13 від 15.12.2022 року № 35, службове розслідування щодо з`ясування причин і умов неповернення до пункту збору та невихід на зв`язок після завершення виконання бойового завдання військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , стрільця ІНФОРМАЦІЯ_8, солдата ОСОБА_8 , завершено, а факт зникнення його безвісти встановленим. Дана обставина пов`язана безпосередньо із проходженням військової служби, у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби, під час захисту Батьківщини, в районі виконання бойових (спеціальних) завдань щодо здійснення оборони західної частини населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області. Солдат ОСОБА_8 зник безвісти за особливих обставин.

Згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 28.06.2023 року № 2337, солдат ОСОБА_8 у період часу з 06 вересня 2022 року по 13 листопада 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військової агресією російської федерації проти України, та 13 листопада 2022 року безвісти зник за особливих обставинах при здійсненні оборони західної частини населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області, про що також зокрема свідчить витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20230712-1576 від 12.07.2023 року.

Положеннями частин третьої-четвертої статті 49 ЦК України визначено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За частиною першою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Водночас, пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України, встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.

Щодо встановлення факту смерті на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України.

Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.

Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.

Щодо встановлення факту смерті на підставі статті 317 ЦПК України.

Статтею 317 ЦПК України визначено особливості встановлення в окремому факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.

Так, вказаною статтею передбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника (абзац 2 частини першої статті 317 ЦПК України).

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).

У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша - друга статті 318 ЦПК України).

При цьому положення статті 317 ЦПК України не вимагають від осіб, які звертаються із заявою до суду про встановлення відповідного факту, подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів. (постанова Верховного Суду від 27.09.2021 року у справі № 756/8168/21).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК України. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.

Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан введено на всій території України з 05год.30хв. 24 лютого 2022 року, спрощений порядок розгляду судом справ про встановлення юридичних фактів смерті та народження за статтею 317 ЦПК України розширюється на встановлення таких юридичних фактів, що відбулись на всій території України (як мінімум до закінчення воєнного стану). Здебільшого такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі № 753/8033/22, від 26.04.2023 року у справі № 337/3725/22.

Щодо оголошення особи померлою (стаття 46 ЦК України та статті 305-309 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України, фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України, фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України, заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 (номер провадження 61-7094св23) зазначив, що виходячи зі змісту положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).

Зі змісту заяви вбачається, що заявниця ОСОБА_2 просить суд оголосити її чоловіка ОСОБА_8 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , загиблим ІНФОРМАЦІЯ_6 під час виконання ним обов`язків військової служби у період воєнного стану під час захисту Батьківщини.

Як на фактичні підстави звернення до суду заявниця ОСОБА_2 посилається на те, що її чоловік - військовослужбовець ОСОБА_8 загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 в районі виконання бойових (спеціальних) завдань, під час виконання ним обов`язків військової служби, а саме в ході здійснення оборони західної частини населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області, що на її переконання, підтверджується головним чином актом службового розслідування, в матеріалах якого наявні пояснення військовослужбовців ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які безпосередньо підтверджують факт загибелі.

Як на правові підстави звернення до суду із заявою, заявниця ОСОБА_2 посилається на положення статті 46 ЦК України та статті 305-309 ЦПК України.

За частиною першою статті 306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (частини друга, третя статті 46 ЦК України).

Район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).

Бойові дії - це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння).

Основними видами бойових дій є оборона та наступ.

Частиною другою статті 20 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» передбачено, якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.

У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22, Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надані заявником письмові докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_8 , а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за обставин, що підтверджені цими доказами, які можуть свідчити про смерть останнього.

Так, заявник ОСОБА_14 . головним чином посилається на акт службового розслідування, в матеріалах якого наявні пояснення інших військовослужбовців ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які підтверджують факт загибелі її чоловіка ОСОБА_8 .

Проте, дані пояснення поза розумним сумнівом не доводять факт смерті ОСОБА_8 .

Відповідно до письмового пояснення ОСОБА_10 від 21.05.2023 року, він на виконання отриманого наказу, 12.11.2022 року о 19.00год. разом зокрема із ОСОБА_8 та ОСОБА_16 прибули до населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області, та висунулись на бойові позиції. Під час перестрілки із супротивником, він почув, як ОСОБА_8 крикнув, що він поранений в ногу. Через 10 хвилин, ОСОБА_16 крикнув, що ОСОБА_8 200-х сотий.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_11 від 23.11.2022 року, він на виконання отриманого наказу, 12.11.2022 року о 19.00год. разом зокрема із ОСОБА_8 та ОСОБА_19 прибули до населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області, та висунулись на бойові позиції. Зайшовши в квадрат А19, біля одного з будинків, від постілу снайпера загинув ОСОБА_8 , тіло якого залишилось на цьому ж місці, через неможливість його забрати.

Вищезазначені письмові пояснення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 давали під час проведення службового розслідування, за висновком якого ОСОБА_8 визнано таким, що зник безвісти.

ОСОБА_10 та ОСОБА_11 при наданні цих пояснень не попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, та в судовому засіданні під час розгляду даної цивільної справи не допитувались, оскільки про їх виклик та допит сторона заявника неклопотала та не наполягала, а тому зазначені пояснення в силу вимог процесуального закону є неналежними та недопустимими доказами.

Інших доказів, які поза розумним сумнівом вказають на смерть ОСОБА_8 , матеріали справи не містять.

Окрім цього, заявник ОСОБА_2 при зверненні до Калинівського районного суду Вінницької області із вказаною заявою не врахувала, що у нормі частини другої статті 46 ЦК України встановлено строк шляхом вказівки на його початок (день закінчення воєнних дій) та тривалість (два роки). Положениям другого речення цієї статті містить виняток із загального правила, яким надається право суду залежно від конкретних обставин скоротити цей строк. При цьому суд скорочує тривалість строку, але початок перебігу залишається незмінним - день закінчення воєнних дій. На таке тлумачення вказує словосполучення «цього строку», тобто того самого дворічного строку, початком якого є день закінчення воєнних дій.

Оскільки норми, що містяться у першому та другому реченнях частини другої статті 46 ЦК України перебувають у системно-логічному зв`язку, то немає підстав вважати, що в нормі другого речення частини другої статті 46 ЦК України є вказівка на будь-який інший юридичний факт, що визначає початок перебігу шестимісячного строку, що відрізняло б його від дворічного строку.

Таким чином, на переконання суду, відлік шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 46 ЦК України, для оголошення фізичної особи померлою має починатися саме з дня закінчення воєнних дій на території держави.

Оскільки за наявними в матеріалах справи данними, солдат ОСОБА_2 зник безвісти за особливих обставин, в районі проведення воєнних дій, які до теперішнього часу не припинені, а відтак конкретні обставини справи не дають законних підстав суду для висновку про можливість оголошення ОСОБА_2 померлим до спливу строків вказаних у ч.2 ст.46 ЦК України.

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в інтересах якої дії законний представник ОСОБА_7 ), Вінницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство оборони України, про оголошення особи померлою - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Присяжні