Рішення

від 07.11.2024 по справі 494/1994/23

БЕРЕЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Березівський районний суд Одеської області

07.11.2024

Справа № 494/1994/23

Провадження № 2/494/67/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

судді - Римаря І.А.,

за участю: секретаря судового засідання - Антонишиної І.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №494/1994/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Відділ забезпечення діяльності органів опіки та піклування Пересипської районної адміністрації та Служба у справах дітей Пересипської районної адміністрації про позбавлення батьківських прав та про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

24.10.2023 року до Березівського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Відділ забезпечення діяльності органів опіки та піклування Пересипської районної адміністрації та Служба у справах дітей Пересипської районної адміністрації про позбавлення батьківських прав та про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 року дану цивільну справу передано судді Римар І.А.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 2013 року разом проживав з відповідачем, від спільного проживання у них народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після того як сторони перестали проживати разом, дитина залишилась проживати з матір`ю. В червні 2022 року ОСОБА_3 вчинила протиправні дії відносно дитини, а саме: нанесла їй різані рани, після чого ОСОБА_1 забрав доньку проживати до себе, а матір госпіталізовано до КНП Одеської обласної психіатричної лікарні №2 «ООР». На даний час дочка проживає разом з позивачем, повністю перебуває на його утриманні. Батько постійно піклується про дитину, стосунки між ними доброзичливі і люблячі, атмосфера у сім`ї тепла, ОСОБА_1 відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків. Розпорядженням Суворовської районної державної адміністрації Одеської міської ради від 14.07.2023 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком. Відповідач не піклується про духовний та фізичний розвиток дитини, не цікавиться її навчанням, негативно впливає на її розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. У зв`язку з вищевказаним позивач просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також визначити місце проживання дочки з ним.

Ухвалою суду від 31.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.06.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 09.11.2024 року.

В судовому засіданні 07.11.2024 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити позов.

В судове засідання 07.11.2024 року відповідач та її представник не з`явились, водночас від представника відповідача 07.11.2024 року на адресу суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_2 та надіслала заяву про розгляд справи без її участі.

Ухвалою суду від 07.11.2024 року задоволенні клопотання про залучення третьої особи - залишено без задоволення.

Також ,19.12.2023 року відповідач надала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що з позовними вимогами погоджується частково, а саме категорично заперечує проти позбавлення її батьківських прав, так як вказана вимога є безпідставною та необґрунтованою. Обставини викладені позивачем не відповідають дійсності, вказала, що постійно спілкується з дитиною, дуже любить її. ОСОБА_3 зазначила, що має постійне місце роботи, значну частину коштів витрачає на дочку, купує їй усі необхідні речі та продукти харчування, з відповідачем перебуває у добрих стосунках, усі питання відносно дочки вирішує спільно. Зазначила, що дійсно перебуває на обліку у психіатра, декілька разів лікувалась у психіатричній лікарні, однак станом на теперішній час стан здоров`я добрий, її працездатність відновлена. Позов став для ОСОБА_3 несподіваним, вважає, що він пов`язаний з тим щоб позивача не призвали до лав ЗСУ. Зазначила, що позбавлення її батьківських прав є не доцільним, тому просить відмовити в частині позову щодо позбавлення її батьківських прав відносно дочки (а.с.50-53). Під час судового засідання 20.12.2023 року представник відповідача вказала, що визнає вимоги лише в частині визначення місця проживання дитини (а.с.75).

Представники третіх осіб відділу забезпечення діяльності органів опіки та піклування Пересипської районної адміністрації та Служби у справах дітей Пересипської районної адміністрації у судове засідання 07.11.2024 року не з`явились, 04.03.2024 року від органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника, просили прийняти рішення з урахуванням прав та інтересів дитини (а.с.93). Також надіслали висновок , які вважали не доцільним позбавляти батьківських прав Відповідача відносно її малолітньої дитини.

Суд вважає зазначити, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Як відзначив суд у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (1989), сторона зобов`язана «демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань».

Заслухавши позивача та його представника, врахувавши заяву представника третьої особи про розгляд справи за її відсутності, відсутність відповідача та її представника, які належним чином сповіщені про час та місце розгляду справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Статтею 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до статті 19 Конвенції про права дитини, держави - учасниці зобов`язані вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації з боку батьків чи будь-якої іншої особи.

Судом встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_3 є матір`ю дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно ст. 164 Сімейного кодексу України (далі СК України), один з батьків може бути позбавлений батьківських прав, якщо буде встановлено, що він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованні дитини.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи матері, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб, тощо.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

При цьому суд виходить з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, не надано.

Європейський суд з прав людини (Справа "Савіни проти України" (Заява № 39948/06) у своєму рішенні від 18.12.2008 наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві".

При цьому визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 Конвенції.

Європейським судом зазначалося, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Отже, відповідне рішення про позбавлення батьків батьківських прав має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.

Відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Із положень ст. 19 СК України випливає, що у справі про позбавлення батьківських прав має брати участь орган опіки та піклування за місцем проживання дитини, батько чи (та) мати якої позбавляються батьківських прав.

За змістом ч. 4 ст. 19 СК України саме орган опіки та піклування повинен провести обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні та на підставі цих відомостей надати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

Висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку районних, районних у містах Києві та Севастополі місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування мають бути додані документи які вивчалися при складенні висновку, однак такого висновку до позову не подано.

У цьому контексті суд звертає увагу на позицію ВСС України, викладену в ухвалі від 01 листопада 2017 року у справі N 211/559/16-ц, відповідно до якої позбавлення батьківських прав є передчасним без відповідного висновку органу опіки та піклування і попередження матері про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.

Водночас, судом встановлено, що згідно висновку органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради визнано не доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.94-96).

Посилання представника позивача та позивача на те, що відповідач перебувала на лікуванні з психічними захворюваннями - не може бути беззаперечною та єдиною підставою для позбавлення її батьківських прав.

Більш того, відповідачем надані докази (а.с.54-66), які свідчать про те, що остання намагається спілкуватись з дитиною, цікавиться її життям, підтримує стосунки з нею.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому вважає за необхідне у задоволенні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки - відмовити.

Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини разом з батьком, то суд вважає також відмовити у задоволенні ціє вимоги з наступних підстав:

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про їі здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно до частини другої-третьої статті 29 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 161 СК України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 4 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Згідно ч. 2 ст. 157 СК України той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до ч. 3 ст. 157 СК України той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Частиною 2 ст. 159 СК України, передбачено, що суд визначає способи участі одного із батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною в присутності іншої особи.

Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Під час судового розгляду не встановлено, що між позивачем та підповідачем існує спір або неузгодженості щодо того, з ким проживатиме їхня неповнолітня дитина. Також слід зазначити, що у відповідача існують визначені законодавством зобов`язання щодо виконання батьківських обов`язків. Той факт, що дитина проживає з позивачем і останній забезпечує усі її потреби, не позбавляє відповідача можливості піклуватися про неї та не звільняє від виконання батьківських обов`язків.

Крім того, у матеріалах справи міститься Розпорядження Суворовської районної адміністрації від 14.07.2023 року про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 (а.с.31).

Відповідно до частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Серед доказів, що містяться у справі відсутнє підтвердження спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з одним з батьків. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказала, що не проти того, щоб їх спільна дитина проживала з батьком. Також вказане, підтвердила під час судового засідання 20.12.2023 року представник відповідача.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки мати дитини не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою.

Вказане під час судового засідання підтвердив позивач та його представник.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23.

Враховуючи викладене, суд вважає, що під час розгляду справи позивачем, не надано належних і допустимих доказів наявності спору між сторонами, щодо визначення місця проживання дитини, а тому оцінивши всі докази у їх сукупності, суд доходить до висновку, що позовна вимога щодо визначення місця проживання дитини не підлягає задоволенню. За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Враховуючи, що позов залишено без задоволення, а тому судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 259, 264,265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 57,159,161,164 СК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Відділ забезпечення діяльності органів опіки та піклування Пересипської районної адміністрації та Служба у справах дітей Пересипської районної адміністрації про позбавлення батьківських прав та про визначення місця проживання дитини - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).

Третя особа: Відділ забезпечення діяльності органів опіки та піклування Пересипської районної адміністрації (проспект Добровольського, 106, м. Одеса, 65025, код ЄДРПОУ 26303235).

Третя особа: Служба у справах дітей Пересипської районної адміністрації (проспект Добровольського, 106, м. Одеса, 65025, код ЄДРПОУ 26303235).

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 11.11.2024 року.

Суддя І.А. Римар