Рішення

від 11.11.2024 по справі 358/1940/23

БОГУСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 358/1940/23 Провадження № 2/358/286/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Тітова М.Б.

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,

представника позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про тлумачення змісту заповіту, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просить розтлумачити зміст заповіту складеного ОСОБА_5 13 грудня 2007 року, який був посвідчений секретарем виконавчого комітету Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області від 13 грудня 2007 року за реєстровим №151, таким чином, що волевиявлення ОСОБА_5 при складанні заповіту було спрямовано на те, що вона на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження, за яким належну їй на підставі державного акту серії Р1 №216613 земельну ділянку площею - 2,480 га, з кадастровим номером: 3220683600:05:005:0030, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області, заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 її мати ОСОБА_5 , яка проживала за адресою: село Мисайлівка Богуславський район Київська область, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: «належний мені державний акт серії В1 №216613 на право власності на земельну ділянку, де б він не був, із чого б він не складався, і взагалі який мені буде належати на день смерті, і на який я за законом матиму право заповідаю ОСОБА_3 .»

ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 82 років її мати ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого виконавчим комітетом Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області від 15 червня 2017 року за актовим записом №20.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, яку вона (позивачка) прийняла та оформила свої спадкові права на неї, отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.2018 за реєстровим номером №1-283 на земельну ділянку площею 2,4799 га, що розташована за адресою :Мисайлівська сільська рада, Богуславський район, Київська область, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцеві на підставі державного акту на право приватної власності на землю Серії Р1 №216613 виданого 17.03.2003 року Богуславською районною державною адміністрацією та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №181, земельній ділянці присвоєний кадастровий номер: 3220683600:05:005:0030.

Однак, 20 червня 2023 року Богуславським районним судом Київської області було частково задоволено позов ОСОБА_4 та визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 19.02.2018 року ОСОБА_3 державним нотаріусом Богуславської районної державної нотаріальної контори Полковніковою Тетяною Антонівною, серія та номер: 1-283, та скасовано його державну реєстрацію і запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,4799га з кадастровим номером 3220683600:05:005:0030.

У вересні 2023 року вона отримала лист (до відома) від Богуславської державної нотаріальної контори датований 01.09.2023 р. за №549/01-16, яким Богуславська державна нотаріальна контора повідомляє ОСОБА_4 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на частку земельної ділянки площею 2,480 га, кадастровий номер 3220683600:05:005:0030, вид цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 №216613 виданого 17 березня 2003 року Богуславською районною державною адміністрацією, оскільки ОСОБА_5 зроблено заповіт, посвідчений 13 грудня 2007 року та зареєстрований в реєстрі за №151 Мисайлівською сільською радою Богуславського району Київської області на ім`я ОСОБА_3 .

Зі змісту заповіту вбачається, що склад спадкового майна вказано не точно, а саме: серія державного акта на спадкове майно вказана у заповіті не співпадає з серією, вказаною в самому державному акті.

До складення заповіту спадкодавець отримала лише один державний акт на право приватної власності на землю (пай) серії Р1 №216613 від 17.03.2003 року площею 2,480 га, та заповідаючи їй (позивачці) державний акт на право власності на земельну ділянку, мала на увазі саме земельну ділянку яка належала їй на підставі державного акту серії Р1 №216613 від 17 березня 2003 року, оскільки мала у власності лише одну земельну ділянку.

Таким чином звернення до суду з позовом про тлумачення заповіту зумовлюється неможливістю оформлення своїх спадкових прав у нотаріальному порядку.

Представник відповідачки адвокат Ящук Л.А. подав відзив на позов, в якому зазначає, що тлумачення заповіту судом не повинно замінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням в ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частини заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.

Системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 595/731/21.

Також Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц (провадження № 61-20484св18) зазначив, що неточності та помилки у тексті заповіту не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України. У той же час, зміст заповіту, складеного ОСОБА_5 і посвідченого 13.12.2007 року секретарем Мисайлівської сільської ради Сегеденко Тетяною Григорівною, в якому зазначено наступне розпорядження : «належний мені державний акт серії В1 №216613 на право власності на земельну ділянку, де б він не був, і з чого б він не складався, взагалі який мені буде належати на день смерті, і на який я за законом матиму право заповідаю ОСОБА_3 », є зрозумілим, тому тлумаченню не підлягає.

Крім того, у заповіті було зроблено розпорядження щодо державного акта серії В1 №216613 на право власності на земельну ділянку, у той час як спадкодавцю на праві власності належала земельна ділянка на підставі державного акта на право приватної власності на землю Серії Р1 №216613. Тому, за таких розбіжностей та з урахуванням того, що в заповіті не було вказано про розпорядження щодо конкретної земельної ділянки із зазначенням площі та кадастрового номера, позовні вимоги щодо здійснення тлумачення заповіту, складеного ОСОБА_5 13 грудня 2007 року, який був посвідчений секретарем виконавчого комітету Мисайлівської сільської ради 13 грудня 2007 року з реєстровим №151, таким чином, що волевиявлення ОСОБА_5 при складанні заповіту було спрямовано на те, що вона на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження, за яким належну їй на підставі державного акту серії Р1 №216613 земельну ділянку площею - 2,480 га, з кадастровим номером 3220683600:05:005:0030, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Обухівського району (був. Богуславського району) Київської області заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є необгрутованими і такими, що суперечать вимогам закону, оскільки вони спрямовані на пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту.

В судовому засіданні представника позивачки адвокат Чайка О.В. підтримала позовні вимоги, посилаючись на вищевказані факти та докази.

Представник відповідачки адвокат Ящук Л.А. просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 , посилаючись на обгрунтування викладені у відзиві на позов.

Суд, заслухавши представників сторін та дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , яка проживала за адресою: село Мисайлівка Богуславський район Київської області, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: «належний мені державний акт серії В1 №216613 на право власності на земельну ділянку, де б він не був, із чого б він не складався, і взагалі який мені буде належати на день смерті, і на який я за законом матиму право заповідаю ОСОБА_3 », що підтверджується копією заповіту посвідченого секретарем виконавчого комітету Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області від 13 грудня 2007 року з реєстровим №151 (а.с. 15).

14 червня 2017 року у віці 82 років померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого виконавчим комітетом Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області від 15 червня 2017 року з актовим записом №20 (а.с. 14).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 2,4799 га, що розташована на території Богуславської міської ради (бувша Мисайлівська сільська рада, Богуславський район) Київська область, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцеві на підставі державного акту на право приватної власності на землю Серії Р1 №216613 виданого 17.03.2003 року Богуславською районною державною адміністрацією та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №181, земельній ділянці присвоєний кадастровий номер: 3220683600:05:005:0030, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3210288132017 з датою формування 02.11.2017 (а.с. 16, 17).

Позивачка ОСОБА_3 просить розтлумачити зміст заповіту складеного ОСОБА_5 13 грудня 2007 року, який був посвідчений секретарем виконавчого комітету Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області від 13 грудня 2007 року з реєстровим №151, таким чином, що волевиявлення ОСОБА_5 при складанні заповіту було спрямовано на те, що вона на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження, за яким належну їй на підставі державного акту серії Р1 №216613 земельну ділянку площею - 2,480 га, з кадастровим номером: 3220683600:05:005:0030, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області, заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи даний позов суд враховує наступне.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За змістом статті 317 ЦК України право розпоряджання майном є однією зі складових права власності, поряд із правом володіння і користування майном.

Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України.

Відповідно до 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно п. 2.1 Глави 3 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Нотаріус має перевірити, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.

При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у його зміст, адже заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, майнових прав та обов`язків на випадок смерті.

Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає правочин або його частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Пріоритет надається тому, що написано в правочині, тобто буквальному тлумаченню слів та термінів. При тлумаченні правочину, у тому числі заповіту, спершу береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, тобто здійснюється буквальне тлумачення правочину. І лише коли буквальне тлумачення не дало змоги витлумачити зміст правочину, необхідно вдаватися до порівняння частини правочину, намірів тощо. Тобто правила тлумачення правочину визначені законом за принципом концентричних кіл: за неможливості витлумачити зміст правочину шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення) залучаються інші засоби.

Відповідно до статей 1216, 1218, 1219 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих, котрі нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Відповідно до статей 177, 181, 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки. Право власності на земельні ділянки як нерухому річ підлягає державній реєстрації.

Згідно зі статтями 11, 328 ЦК України, статті 81 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку громадяни набувають на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) тощо.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України (в редакції Закону України на час видачі державного акту на право приватної власності на землю Серії Р1 №216613 виданого 17.03.2003 року) право власності на земельну ділянку посвідчувалося державними актами.

Таким чином, право власності на земельну ділянку на час видачі спадкодавцю ОСОБА_5 державного акту на право приватної власності на землю) виникало на підставі правопороджуючих фактів (правочинів, адміністративних актів тощо), а посвідчувалося таке право державними актами.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 провадження № 61-8685св20 прийшов до висновку, що до спадщини входять не документи, що посвідчують право, зокрема державні акти про право власності на земельну ділянку, а права на саму земельну ділянку як об`єкт цивільних прав. Відсутність у заповіті прямого посилання на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не відміняє дійсної волі заповідача щодо настання реальних наслідків вчиненого ним правочину, що в разі його смерті позивач успадкує земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За своїм змістом намір (волевиявлення) спадкодавця був спрямований на те, щоб залишити позивачу у спадок земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на яку у заповідача на момент складання заповіту було право, посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку.

За таких обставин з урахуванням правової позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку про задоволення позову та прийняття рішення про тлумачення заповіту складеного ОСОБА_5 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був посвідчений секретарем виконавчого комітету Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області 13 грудня 2007 року та зареєстрований в реєстрі за №151 таким чином, що волевиявлення ОСОБА_5 при складенні заповіту було спрямовано на те, що вона на випадок своєї смерті зробила розпорядження, за яким заповіла належну їй на підставі державного акту серії Р1 №216613 земельну ділянку площею - 2,480 га, з кадастровим номером: 3220683600:05:005:0030, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 200, 206, 263, 264, 265 ЦПК України ст.ст. 213, 1256 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Розтлумачити зміст заповіту складеного ОСОБА_5 13 грудня 2007 року, який був посвідчений секретарем виконавчого комітету Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області від 13 грудня 2007 року за реєстровим №151, таким чином, що волевиявлення ОСОБА_5 при складанні заповіту було спрямовано на те, що вона на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження, за яким належну їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №216613 земельну ділянку площею - 2,480 га, з кадастровим номером: 3220683600:05:005:0030, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мисайлівської сільської ради Богуславського району Київської області, заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя М. Б. Тітов