Постанова

від 06.11.2024 по справі 331/6807/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.11.2024 Справа № 331/6807/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/6807/23 Головуючий у 1-й інстанції:Скользнєва Н.Г.

Провадження №22-ц/807/1912/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

Провадження №22-ц/807/1912/24-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Бєлової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2024 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 18 січня 2003 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , який розірвано 29 квітня 2023 року Олександрійським відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 29 квітня 2023 року, актовий запис №54.

Від зазначеного шлюбу у подружжя народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час перебування у шлюбі ними було набуто та зареєстроване відповідно до норм чинного законодавства наступне майно, а саме:

- однокімнатна квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 32,63 кв.м., в тому числі житлова площа 17,5 кв.м.;

- двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею - 51,31 кв.м., в тому числі житлова площа 28,1 кв.м.

Позивач стверджує, що зазначені квартири є спільною власністю подружжя як таке, що придбані за спільні кошти та внаслідок спільної праці подружжя.

Зазначені квартири є спільним майном подружжя і підлягають поділу судом на підставі ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, оскільки відповідач відмовляється від добровільного поділу.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_2 просив суд:

- поділити спільне майно придбане під час шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом визнання права власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 32,63 кв.м., в тому числі житлова площа 17,5 кв.м., за ОСОБА_2 ;

- поділити спільне майно придбане під час шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом визнання права власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею - 51,31 кв.м., в тому числі житлова площа 28,1 кв.м., за ОСОБА_2 ;

- стягнути із ОСОБА_1 на його користь сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2024 року позов задоволено.

Поділено спільне майно, придбане під час шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом визнання права власності на частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 32,63 кв.м., в тому числі житлова площа 17,5 кв.м., (номер РПВН 20465112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 180605323101) за ОСОБА_2 .

Поділено спільне майно, придбане під час шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом визнання права власності на частину двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею - 51,31 кв.м., в тому числі житлова площа 28,1 кв.м., (номер РПВН 23540373, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 180505523101) за ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі - 9 291,08 грн.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2024 року клопотання ОСОБА_2 про стягнення судових витрат задоволено частково.

Доповнено рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2024 року по справі №331/6807/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 11 000 грн, та витрати на оплату послуг за складання Довідок про визначення середньо ринкової вартості 2-х квартир в сумі 1 000 грн.

В іншій частині клопотання відмовлено.

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2024 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у поновлені пропущеного нею процесуального строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення в рамках справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2024 року у цій справі скасовано та направлено справу для продовження розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2024 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2024 року у цій справі залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2024 року та Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 відмовити.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім доказам у справі. Суд першої інстанції не звернув уваги, що в провадженні того ж суду перебуває на розгляді справа за її позовом № 331/6330/23 подана нею раніше до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, до складу якого входили ті ж самі квартири, що і у цій справі за позовом ОСОБА_2 до неї, у зв`язку з чим, суду необхідно було на підставі п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України відмовити у відкритті провадження, натомість суд відкрив провадження у цій справі. Суд провів судові засідання в порушення процесуальних норм. На спірне майно в рамках кримінальної справи №01-12124 слідчим накладено арешт, а тому ініційований ОСОБА_2 та розглянутий судом спір про поділ майна подружжя та визнання права власності в спільному майні є недопустимими. Позивач не скористався ефективним способом захисту для захисту свого права власності на спірні квартири, не звернувся до суду з позовом про звільнення майна з під арешту, не залучив до участі у справі усіх зацікавлених юридичних осіб, суб`єктів владних повноважень, потерпілих від злочину. суд першої інстанції будучи обізнаним про існування накладеного на спірні квартири арешту (заборони), про існування кримінального провадження в Деснянському районному суді м. Києва, незаконно розглянув цивільну справу у заочному порядку, не врахував, безпідставно залишив поза увагою висновки Верховного Суду. Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення судової повістки ( т. 2 а.с. 204) до апеляційного суду не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надала.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, остання реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні у відсутності ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки квартири за адресою: АДРЕСА_3 , за адресою: АДРЕСА_4 були придбані сторонами за час шлюбу в інтересах сім`ї, тому вона є спільною сумісною власністю подружжя, і виходячи з принципу рівності часток, позивач має право на 1/2 частину зазначених квартир.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюбу виданого повторно Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції серії НОМЕР_2 , 18 січня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 18 (т. 1 а.с.12).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), 29 квітня 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний, про що зроблено відповідний актовий запис № 54 (а.с.14).

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Комунарського районного управління юстиції м. Запоріжжя, підтверджено, що у подружжя народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис № 941 (т. 1 а.с.13).

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , було придбано наступне майно, а саме:

- однокімнатна квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 32,63 кв.м., в тому числі житлова площа 17,5 кв.м. (згідно Договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2007 року за реєстраційним в реєстрі номером 6530, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н.В., зареєстровано в реєстрі за №672) (т.1 а.с.15-18))

- двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею - 51,31 кв.м., в тому числі житлова площа 28,1 кв.м. згідно Договору купівлі-продажу від 11 червня 2008 року за реєстраційним в реєстрі номером 4617, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н.В., зареєстровано в реєстрі за № 674 (т.1 а.с.19-22).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 жовтня 2023 року №348867360, квартира загальною площею - 32,63 кв.м., житловою 17,5 кв.м. розташована за адресою: АДРЕСА_3 , номер РПВН 20465112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 180605323101. В розділі Актуальна інформація про речове право 2867378 є наступні записи: дата державної реєстрації 24 вересня 2013 року, державний реєстратор ОСОБА_6 , Запорізьке міське управління юстиції, підстава внесення запису Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 6763610 від 14 жовтня 2013 року ОСОБА_6 , документи подані для державної реєстрації: дублікат договору купівлі-продажу, серія та номер 6530, виданий 12жовтня 2007 року, видавник приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Задачина Н.В., (дублікат виданий 28 березня 2013 року, реєстровий номер 672), власник ОСОБА_1 . (т.1 а.с.23-24)

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 жовтня 2023 року №348866661, квартира загальною площею - 51,31 кв.м., житловою 28,1 кв.м.. розташована за адресою: АДРЕСА_4 , номер РПВН 23540373, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 180505523101. В розділі Актуальна інформація про речове право 2865809 є наступні записи: дата державної реєстрації 24 вересня 2013 року, державний реєстратор ОСОБА_6 , Запорізьке міське управління юстиції, підстава внесення запису Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 6759865 від 14 жовтня 2013 року ОСОБА_6 , документи подані для державної реєстрації: дублікат договору купівлі-продажу, серія та номер 4617, виданий 11 червня 2008 року, видавник приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Задачина Н.В., (дублікат виданий 28 березня 2013 року, реєстровий номер 674), власник - ОСОБА_1 . (т.1 а.с.25-26)

Між сторонами виник спір щодо поділу майна, яке було набуте подружжям за час шлюбу, а саме: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 та квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

До правовідносин з приводу поділу двох квартир, які була придбані в період шлюбу за Договором купівлі-продажу від 12 жовтня 2007 року, за Договором купівлі-продажу від 11 червня 2008 року, застосовуються положення СК України.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що дві спірні квартира за адресою: АДРЕСА_3 та квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , набуті сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вищезазначених квартир, у зв`язку з відсутності правових підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя.

Таким чином, задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 довів належними доказами належність спірних об`єктів нерухомості до спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбані за кошти, які сторони набули за час перебування у шлюбі. При цьому суд вважав необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про належність спірної нерухомості до її особистої приватної власності, оскільки це не підтверджено належними доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що спірні квартири придбані в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , належність вказаного майна до особистої приватної власності ОСОБА_1 не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за яким частки подружжя є рівними, не спростована. Позивач є співвласником квартири, оскільки вона перебувала у спільній сумісній власності колишнього подружжя та підлягає поділу. Таким чином, право спільної сумісної власності сторін на спірні квартири презюмується, якщо сторонами не доведено іншого. Крім того, в апеляційній скарзі взагалі відсутні посилання ОСОБА_1 про те, що спірні квартири придбанні нею за особисті кошти та вона заперечує саме з цих підстав щодо задоволення позову.

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що вона не згодна з оскаржуваним рішенням щодо поділу майна подружжя, оскільки на спірні квартири в рамках кримінальної справи накладено арешт, у зв`язку з чим позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

Колегія суддів відхиляє вказане твердження апеляційної скарги, оскільки наявність арешту на спірне нерухоме майно, накладеного в рамках кримінального провадження, не є перешкодою для захисту права власності на нього. Поділ майна подружжя не ставиться у залежність від обтяжень майна і не є його відчуженням.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 200/12775/17-ц.

Посилання апелянта на необхідність застосування при цьому висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16-ц є безпідставним, оскільки правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Врахування висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права в порядку ч. 4 ст. 263 ЦПК України мають застосовуватися саме на подібні (аналогічні) правовідносини. Утім, обставини у справі № 521/5435/16-ц, на яку посилається апелянт, суттєво відмінні від справи № 331/6807/23, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги щодо того, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя був раніше зареєстрований 22 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, до складу якого входили ті самі квартири, колегія суддів виходить з такого.

Як вбачається із відкритого джерела інформації підсистеми - «» розміщеного в мережі Інтернет за електронною адресою: http://reyestr.court.gov.ua вбачається, що 22 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якій просила суд, в порядку поділу спільного майна подружжя виділити та визнати за нею право особистої власності на нерухоме майно у вигляді трьох квартир, загальною площею 160,42 кв.м., загальною вартістю - 3 477 096 грн 85 коп., що дорівнює 47,76% спільного майна подружжя, а також в порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_2 , в особисту власність нерухоме майно чотири квартири, загальною площею 173,73 кв.м., загальною вартістю 3 803 589,00 грн, що дорівнює 52,24% спільного майна подружжя.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі №331/6330/23 від 26 вересня 2023 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя була залишена без руху, а також визначено, що для усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 необхідно надати оформлений належним чином документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі та наданий ОСОБА_1 строк для сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі та усунення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання нею копії ухвали та попередивши її, що у випадку невиконання зазначених вимог позовна заява буде визнана неподаною та повернута.

Зазначені обставини підтверджуються ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2023 року у справі № 331/6330/23, яка розміщена в підсистемі «» за електронною адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/114839588.

Також, як вбачається із відкритого джерела інформації підсистеми - «» розміщеного в мережі Інтернет - ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2023 року у справі №331/6330/23 була прийнята до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою відповідача до позивача про поділ майна подружжя.

Зазначені обставини підтверджуються ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2023 року у справі № 331/6330/23, яка розміщена в підсистемі «» за електронною адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/115043776.

Таким чином, відкриття провадження у справі № 331/6330/23 відбулось лише 21 листопада 2023 року, тобто вже після відкриття провадження у справі № 331/6807/23 (13 жовтня 2023 року), а тому на час звернення до суду із позовною заявою у справі №331/6807/23 ОСОБА_2 не знав і не міг знати, що ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою про поділ майна у справі № 331/6330/23.

Щодо доводів апелянта що предмет позову у цій справі, є аналогічним предметом позову у справі №331/6330/23 не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з постанови Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2024 року у справі №331/6330/23 за позовом ОСОБА_1 апеляційний суд, порівнявши сторони, підстави та предмет спору у справі № 331/6807/23 та у справі № 331/6330/23, дійшов висновку про те, що підстави та предмет позовів у наведених справах не є тотожними, вимоги щодо виділення позивачу та визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на кошти в розмірі 5027 грн 50 коп., отримані від реалізації особистих речей позивача в період з 29 липня по 06 вересня 2023 року взагалі не були розглянуті судом. Крім того, колегія суддів зауважує, що по справі №331/6330/23 судом першої інстанції ще не ухвалено рішення, яке набрало законної сили.

Щодо тверджень апелянта про неефективний спосіб захисту позивача у цій справі шляхом поділу майна подружжя а не шляхом подання позову про зняття арешту з нерухомого майна, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частино ю 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. З обставин цієї справи вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_2 не містили вимог про зняття арешту з майна, оскільки визначення предмету позову є правом позивача у зв`язку з чим, останній звернувся до суду за захистом свого порушеного права для вирішення спору між сторонами щодо поділу спільно нажитого подружжям у шлюбі нерухомого майна - дві квартири з визначенням позивачу права власності на відповідну частку.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції від 15 березня 2024 року, апелянт у своїй скарзі послався лише на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, за якою у разі скасування рішення у справі додаткове рішення втрачає силу.

Разом з тим, апелянт не зазначив в порядку п. 5 ч. 2 ст. 356 ЦПК України в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення.

Відтак, зважаючи на те, що перегляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції у цій справі відсутні.

Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка обґрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі сторона відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Доводи приведені в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування або зміни немає.

Окрім того, 23 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бичківський О.О. подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив стягнути з апелянта на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 4500,00 грн, понесені позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, які складаються з: ознайомлення із матеріалами апеляційної справи, 1 год., вартість 200,00 грн; аналізу судової практики, 3 год., вартість 300,00 грн; усної консультації щодо заперечень на апеляційну скаргу, 1 год., вартість 500,00 грн; складення проекту відзиву на апеляційну скаргу, 8 год., вартість 2000,00 грн; представництво інтересів ОСОБА_2 в судовому засіданні 06 листопада 2024 року 1500,00 грн.

Вирішуючи заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Бичківського О.О. про стягнення з апелянта на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, колегія суддів, ураховуючи складність та конкретні обставини справи, необхідність надання адвокатом позивача послуг під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та їх характер, необхідність дотримання критерію співмірності та розумності розміру понесених стороною витрат, реальності адвокатських витрат, характер виконаної адвокатом роботи, встановлені обставини, надані позивачем докази, приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу на стадії апеляційного провадження є доведеними та підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 4500,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови повинен зазначити про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанція.

Оскільки апеляційна скарга апеляційним судом залишена без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 и ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4500,00 (чотири тисячі п`ятсот) гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 11 листопада 2024 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Гончар М.С.Кочеткова І.В.