Постанова

від 06.11.2024 по справі 359/4650/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 359/4650/23 головуючий у суді І інстанції Чирка С.С.

провадження № 22-ц/824/12802/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Кияшко К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Оздоба» про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом приватного підприємства «Оздоба» до ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом і просив суд стягнути з ПП «Оздоба» грошові кошти в сумі 309 866,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ПП «Оздоба» було укладено договір позики № K011021-2, згідно умов якого позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 177 887,50 грн., що за курсом продажів доларів еквівалентно 6 650,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк, не пізніше ніж через 6 місяців з моменту укладення договору, тобто до 01 квітня 2022 року. 15 червня 2022 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору позики № КО11021-2 від 01 жовтня 2021 року, згідно умов якої було внесені зміни в п. 1, 5, 6 договору та зазначено, що позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від Позикодавця грошові кошти в сумі 205 846,20 грн., а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим з договором строк, не пізніше ніж через 3 місяці, тобто до 24 серпня 2022 року. Позивач договірні зобов`язання виконав належним чином та передав відповідачу суму коштів у загальному розмірі 205 846,20 грн. Проте, відповідач порушив умови договору щодо повернення позики у встановлені договором строки та порядку, у зв`язку із чим у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 309 866,82 грн., що складається із залишку по сумі основного боргу в розмірі 186 359,20 грн. та нарахованої неустойки в розмірі 123 507,60 грн.

У серпні 2023 року представник ПП «Оздоба», подав зустрічний позов у якому просив визнати недійсною додаткову угоду від 15 червня 2022 року до договору позики № К011021-2 від 01 жовтня 2020 року у зв`язку з її фіктивністю. Також одночасно за результатами розгляду зустрічного позову відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ПП «Оздоба», на його користь суму у розмірі 309 866,82 грн., як таку, що заявлена всупереч вимогам закону та є необґрунтованою.

Вимоги зустрічної позовної заяви обґрунтовані тим, що підписаною додатковою угодою, ОСОБА_2 , як позикодавець фактично збільшив суму боргу. Збільшенням такої суми пояснювалося фактично прихованим стягненням у вигляді процентів за несвоєчасне погашення боргу за договором позики № К011021-2 від 01 жовтня 2020 року. Тому зазначену суму у розмірі 205 846,20 грн., як нібито надану, насправді лише на папері, пропонувалося повернути з відстрочкою строку за вимушену згоду з нею та своєрідний крок на зустріч, а саме з 15 червня до 24 серпня 2022 року включно, і тільки за умови фактичного списання всіх попередніх платежів, внесених ПП «Оздоба» в особі її директора ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу за вказаним договором позики № К011021-2 від 01 жовтня 2020 року, у тому числі суми боргу, що залишилася. Таким чином, виходячи з зазначених обставин, враховуючи, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, додаткова угода від 15 червня 2022 року до договору позики № КО11021-2 від 01 жовтня 2020 року була укладена в порушення положень статті 234 Цивільного кодексу України, тобто її вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином у зв`язку з ненаданням зазначеної в ній суми грошей у борг та відсутністю факту їх позики, мета якої полягала у тому, щоб хоч якось компенсувати втрати через неможливість стягнення неустойки за цим договором позики.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПП «Оздоба», на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 79 760 грн. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та змінити рішення в частині стягнення заборгованості за договором Позики К011021-2 від 01 жовтня 2021 року, шляхом стягнення з ПП «ОЗДОБА» заборгованості за договором Позики у сумі 101 574,05 грн., неустойки у сумі 123 507,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. В іншій частині залишити рішення без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилається на аналогічні обставини, викладені ним у позовній заяві та зазначає, що рішення суду першої інстанції є не законним, не обґрунтованим та не відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства, а також виходить за рамки єдності судової практики.

У відзиві на апеляційну скаргу ПП «Оздоба» вказує, що апеляційна скарга є не обґрунтована, доводи, викладені в ній, побудовані на дискусії, яким має бути законне рішення суду, хоча досліджені та існуючі обставини вказують на надуманість позову, а також на штучність позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду в частині зустрічний позовних вимог сторонами не оскаржується, а відтак, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2021 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики №К011021-2 (а.с.6), відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність ПП «Оздоба» грошові кошти у сумі 177 887,50 грн., що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США = 26,75 грн.) на день укладання цього договору еквівалентно 6650 доларів США, в свою чергу позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк, та згідно з визначеними цим договором умовами. Сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строк та в порядку передбаченому цим договором буде еквівалентна 6650 доларам США, за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через 6 місяців з моменту укладання даного договору, тобто до 01 квітня 2022 року включно.

У відповідності до п. 5 договору сторони домовилися, що повернення позики відповідачем буде відбуватись наступним чином: до 01.11.2021 року в сумі 7 356,25 грн., що еквівалентно 275 доларів США, до 01.12.2021 року в сумі 7 356,25 грн., що еквівалентно 275 доларів США, до 01.01.2022 року в сумі 7 356,25 грн., що еквівалентно 275 доларів США, до 01.02.2022 року в сумі 7 356,25 грн., що еквівалентно 275 доларів США, до 01.03.2022 року в сумі 7 356,25 грн., що еквівалентно 275 доларів США, до 01.04.2022 року в сумі 141 106,25 грн., що еквівалентно 5 275 доларів США.

Відповідач перераховував на рахунок позивача грошові кошти в рахунок сплати боргу за договором позики №К010021-2, а саме 03 листопада 2021 року суму у розмірі 275 доларів США, 06 грудня 2021 року суму у розмірі 275 доларів США, 10 січня 2022 року суму у розмірі 300 доларів США, 14 лютого 2022 року суму у розмірі 300 доларів США. Вказана обставина не оспорюється представником позивач та підтверджується розписками, які містяться в матеріалах справи (а.с.75,76,77,78).

Відповідно до п.9 Договору сторони погодили, що по закінченню строку позики, договір може бути пролонговано за домовленістю сторін.

15 червня 2022 року ОСОБА_1 та ПП «Оздоба» було укладено Додаткову угоду до договору позики № КО11021-2 від 01 жовтня 2021 року (а.с.7), згідно умов якого було внесені зміни в п. 1, 5, 6.

Пункт 1 договору викладений у наступні редакції ОСОБА_1 передав у власність ПП «Оздоба» грошові кошти у сумі 205 846,20 грн., що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США = 35,70 грн.) на день укладання цього Договору еквівалентно 5 766 доларів США, в свою чергу Позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк, та згідно з визначеними цим договором умовами сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строк та в порядку передбаченому цим договором буде 5 766 доларів США, за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через 3 місяці з моменту укладання даного договору, тобто до 24 серпня 2022 року включно.

Пунктом 5 договору змінений наступним чином. Повернення позики відповідачем буде відбуватись наступним чином: до 24.06.2022 року в сумі 9 710,40 грн., що еквівалентно 272 доларів США, до 24.07.2022 року в сумі 9 710,40 грн., що еквівалентно 275 доларів США, до 24.08.2022 року в сумі 186 425,40 грн., що еквівалентно 5 222 доларів США.

Відповідач в рахунок сплати боргу за договором позики № К010021-2 перерахував позивачу 28 червня 2022 року суму в розмірі 209 доларів США, 18 жовтня 2022 року 270 доларів США, 07 грудня 2022 року суму в розмірі 273 доларів США, 27 січня 2023 року суму в розмірі 270 доларів США, 24 лютого 2023 року суму в розмірі 1600 доларів США, вказана обставина також не заперечується представником позивача та підтверджується розписками які містяться в матеріалах справи (а.с.79,80,81,82,83).

Відповідно до п.9 Договору позики № К011021-2 сторони погодили, що у випадку зміни курсу гривні по відношенню до долару США, від зазначеного курсу у п.1 цього договору позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики, за комерційним курсом продажу долару США, встановленому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день здійснення кожного платежу за цим договором.

З розписки від 15 червня 2022 року (а.с.8) вбачається, що ПП «Оздоба в особі директора ОСОБА_3. отримав від ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_4 суму у розмірі 205 846,20 грн., що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар США 35,70 грн.) на день укладання цього договору еквівалентно 5 766 доларів США, згідно додаткової угоди від 15 червня 2022 року до договору позики №К011021-2 і зобов`язався повернути в строк до 24 серпня 2022 року включно (а.с.8).

Таким чином, договір позики №К011021-2 від 01 жовтня 2021 року, з урахуванням додаткової угоди від 15 червня 2022 року та розписки від 15 червня 2022 року є документами, які вказують на волевиявлення сторін та підтверджують як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання саме 15 червня 2022 року боржником від кредитора 205 846,20 грн., що за курсом долара США в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар США 35,70 грн.) еквівалентно 5 766 доларів США.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову і відмову у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що ПП «Оздоба» за договором позики №К011021-2 сплатила суму в загальному розмірі 3 772 доларів США, вказана обставина визнана сторонами і не підлягає доказуванню та враховується судом. За таких обставин станом на момент звернення до суду ПП «Оздоба» заборгував перед ОСОБА_1 за договором позики суму в розмірі 1994 долари США (5766-3772), що еквівалентно сумі в розмірі 79 760 грн. (3772 х 40 (комерційний курс продажу долара).При цьому суд не погоджується з письмовим розрахунком позивача, де останній враховує у суму боргу неустойку в розмірі 1% від загальної суми заборгованості за 60 днів з 25 серпня 2022 року по 25 жовтня 2022 року, оскільки як визначено п.18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного стану, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня), сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню позикодавцем.За таких обставин, оскільки прострочення відповідачем сплати платежів сталося під час дії воєнного стану, то у силу п.18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, сума неустойки підлягає списанню позикодавцем. Також суд критично ставиться до доводів представника позивача за первісним позовом, щодо залишку боргу за договором у розмірі 186 359,22 грн. Оскільки вказана сума не підтверджується матеріалами справи та спростовується сумою взятої позики, з урахуванням змін внесених додатковою угодою до п.1 першочергового договору та розписками про часткове її повернення. Представником позивача за зустрічним позовом не доведено та у матеріалах справи відсутні докази того, що оскаржувана додаткова угода від 15 червня 2022 року, містить ознаки фіктивного правочину та відповідно була укладена між ОСОБА_1 та ПП «Оздоба» без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином.

Апеляційний суд не може в повній мірі погодиться з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

Обставини щодо отримання відповідачем коштів та укладання договору позики та додаткової угоди сторонами не заперечуються.

В судовому засідання суду апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що дійсно 01 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ПП «Оздоба» в особі директора ОСОБА_3 , як позичальником, був укладений договір позики в сумі 177 887,50 грн., що еквівалентно 6650 доларів США, а в подальшому між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до договору позики від 01 жовтня 2021 року в якому сторони погодили, що у відповідача перед позивачем на момент укладення додаткової угоди наявна заборгованість у розмірі 5766 доларів США. При цьому вказана заборгованість визначена сторонами з урахуванням усіх виплат відповідача на виконання умов договору позики, які були здійснені до укладення додаткової угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже сторонами визнано та не оспорюється факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором позики в сумі 5766 доларів США на момент укладення додаткової угоди до договору позики.

Зазначене також підтверджується розпискою відповідача про отримання ним 15 червня 2022 року від позивача 205 846,20 грн.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що сума боргу, яка еквівалентна 5766 доларам США отримана відповідачем на момент укладення договору позики тобто 01 жовтня 2021 року, а відтак з цієї суми підлягають вирахуванню усі платежі, що здійснені відповідачем на виконання умов договору позики починаючи з 01 жовтня 2021 року.

Після укладення сторонами додаткової угоди до договору позики відповідач сплатив на виконання умов договору 104 272,15 грн., що еквівалентно 2 616 доларів США, що визнається позивачем.

За таких обставин сума боргу, що не повернута відповідачем за умовами укладеного з позивачем договору позики складає 101 574,05 грн. (205846,20-104272,15), на що обґрунтовано посилається позивач в своїй апеляційній скарзі.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції залишив поза увагою, що сума позики, яка не повернута відповідачу на момент укладення додаткової угоди до договору позики складала 5766 доларів США, що не заперечується сторонами та підтверджується розпискою відповідача про отримання цієї суми в день укладення додаткової угоди.

Щодо стягнення із відповідача на користь позивача неустойки, апеляційний суд виходить з наступного.

ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного ви-конання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпечення зобов`язання.

Неустойкою ( штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання ( частина перша статті 549 ЦК України ). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання ( частини друга та третя цієї статті ).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання, тобто, вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи у договорі. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 ( провадження № 14-10цс18 ).

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином у разі укладення правочину неустойка (пеня, штраф) поділяються на встановлені законом ( розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі ).

Зі змісту укладеного між сторонами у справі договору вбачається, що у пункті одинадцятому сторони досягли згоди щодо обов`язку сплати позичальником неустойки у разі прострочення виконання зобов`язання (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) у розмірі 1% від поточної суми заборгованості за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Разом із тим згідно із пунктом п`ятнадцятим прикінцевих та перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику був наданий кредит (позика) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України був установлений карантин. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» вказаний карантин діяв до 30 червня 2023 року.

Із розрахунку заборгованості, наданого ОСОБА_1 вбачається, що ним нарахована неустойка з 25 серпня 2022 року по 25 жовтня 2022 року, тобто, в період коли право кредитодавця нараховувати неустойку було обмежене у зв`язку з введенням карантину в Україні.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та прийняття нового судового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду наступні докази: договір про надання правової допомоги від 01 грудня 2023 року укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Євтодьєв, Плачинда та партнери»; актом про надання правової допомоги по договору № б/н від 01 грудня 2023 року.

Відповідачем не надано доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги, необхідності та підстав їх зменшення.

Визначаючи розмір витрат на правову допомогу, що мають бути стягнуті з протилежної сторони, апеляційний суд враховує частковість задоволення вимог позивача.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач не заявляв про неспівмірність витрат на правову допомогу складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині витрат на професійну правничу допомогу та необхідність їх стягнення з відповідача у розмірі 6 556,00 грн., тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3 098,67 грн. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 4 648,01 грн., оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та вимог апеляційної скарги, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2 539,35 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного підприємства «Оздоба» про стягнення заборгованості та судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до приватного підприємства «Оздоба» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Оздоба», місце знаходження АДРЕСА_2, ідентифікаційний код 13736760 на користь ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 заборгованість за договором позики у сумі 101 574 (сто одна тисяча п`ятсот сімдесят чотири) гривні 05 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 556 (шість тисяч п`ятсот п`ятдесят шість) гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з приватного підприємства «Оздоба», місце знаходження АДРЕСА_2, ідентифікаційний код 13736760 на користь ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 2 539 (дві тисячі п`ятсот тридцять дев`ять) гривень 35 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 08 листопада 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.