Постанова

від 07.11.2024 по справі 363/3742/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 363/3742/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/16235/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Борисової О.В.,Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Котлярової І.Ю., у справі за позовом Вишгородської окружної прокуратури в інтересах територіальної громади села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області до Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення Новопетрівської сільської ради, скасування рішення державного реєстратора, повернення земельної ділянки, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2020 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах територіальної громади села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області звернувся до суду з позовом до Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Новопетрівської сільської ради та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою (т. 1 а.с. 1-11).

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2021 року замінено відповідача Новопетрівську сільську раду Вишгородського району Київської області її правонаступником Петрівською сільською радою Вишгородського району Київської області у цивільній справі за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах територіальної громади села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області до Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійним рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельної ділянкою (т. 1 а.с. 70-71).

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2021 року залучено до участі у цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах територіальної громади села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області до Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійним рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельної ділянкою, правонаступника Києво-Святошинської місцевої прокуратури - Вишгородську окружну прокуратуру (т. 1 а.с. 100-101).

У лютому 2022 року керівник Вишгородської окружної прокуратури подав до суду уточнену позовну заяву, в якій просив усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення Новопетрівської сільської ради № 762.4-32-VI від 10.06.2014 року «Про передачу у власність земельної ділянки» щодо передання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ;

- скасування рішення державного реєстратора Новопетрівської сільської ради Правдивої А.В. від 17.05.2016 про державну реєстрацію права власності № 29619030, з одночасним скасування запису про право власності № 14525258;

- повернення територіальній громаді с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 площею 0,8039 га.

Просив стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір (т. 1 а.с. 129-150).

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що за результатами аналізу додержання вимог земельного та водного законодавства на території Вишгородського району прокуратурою виявлені порушення при розпорядженні землями водного фонду.

Рішенням Новопетрівської сільської ради № 762.4-32-VI від 10.06.2014 року «Про передачу у власність земельної ділянки» передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,8039 га, кадастровий номер 3221886001:02:084:0155 для ведення особистого селянського господарства в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно земельну ділянку площею 0,8039 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 для ведення особистого селянського господарства в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.06.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2001 та посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Кравцовою О.В., ОСОБА_2 продав належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 ОСОБА_1 .

В подальшому, на підставі нотаріально посвідченої та зареєстрованої в реєстрі за № 2009 від 27.06.2014 року заяви ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 об`єднано ще з двома земельними ділянками з кадастровими номерами: 3221886001:02:085:0019, 3221886001:02:085:0034 за наслідком чого було утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156.

21.07.2014 року ОСОБА_1 реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області видане свідоцтво про право власності номер 24521500 на об`єднану земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156 площею 0,9999 га. Окрім того, в подальшому ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156 на підставі його нотаріально посвідченої заяви зареєстрованої в реєстрі за № 945 від 25.04.2016 року було поділено на три земельні ділянки № 1 площею 0,0091 га з кадастровим номером 3221886001:02.084:6003, № 2 площею 0,9785 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 та № 3 площею 0,0123 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:6002.

Аналізом додержання вимог земельного законодавства встановлено, що рішення Новопетрівської сільської ради № 762/4-32-VI від 10.06.2014 року «Про передачу у власність земельної ділянки» є незаконним.

Так, приймаючи оскаржуване рішення Новопетрівська сільська рада не виконала приписи ст.ст. 19, 144 Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні2, якими встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За інформацією Центральної геофізичної обсерваторії ім.. Б. Срезневського від 03.06.2020 року № 02-08/1281 встановлено, що водний об`єкт, розташований поряд зі спірною земельною ділянкою, це Київське водосховище на р. Дніпро.

Також, за інформацією Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра № 01-12/536 від 12.06.2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 розташована біля Київського водосховища р. Дніпро - відноситься до категорії великих річок та належить до водних об`єктів загальнодержавного значення.

Аналізом схеми накладення спірної земельної ділянки, виготовленої сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_4 встановлено, що середній кут нахилу схилу між р. Дніпро та земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 в створі межі ділянки складає 12.4 градуси. Таким чином, встановлено, що крутизна схилу перевищує три градуси та земельна ділянка накладається на землі водного фонду, а саме на подвоєну 200 метрову прибережну захисну смугу р. Дніпро.

Відтак, зазначена земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель водного фонду, що є порушенням вимог чинного законодавства. Вказував, що на час прийняття спірного рішення водне та земельне законодавство взагалі не передбачало можливість відведення земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами природних водних об`єктів загальнодержавного значення у приватну власність для будь-яких потреб, в тому числі і для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Всупереч ст. ст. 58, 59, 60, 61, 84 ЗК України, ст. ст. 4, 6, 80, 85, 88, 89 ВК України Новопетрівською сільською радою передано у приватну власність земельну ділянку водного фонду та змінено їх цільове призначення в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту загальнодержавного значення - річки Дніпро для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, де заборонено розорювання земель, а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, будівництво будь-яких споруд.

Враховуючи те, що зазначене рішення суперечить вимогам закону, прокурор вважав вірним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні територіальною громадою села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом скасування рішення про передачу, рішення про державну реєстрацію права власності та її повернення на користь територіальної громади (т. 1 а.с. 129-150).

Представники відповідачів Ярмоленко С.В. , Звенігородський В.М. заперечували проти заявленого позову (т. 2 а.с. 19-21).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2024 року позовні вимоги Вишгородської окружної прокуратури в інтересах територіальної громади с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області до Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення Новопетрівської сільської ради, скасування рішення державного реєстратора, повернення земельної ділянки - задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні територіальною громадою с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення Новопетрівської сільської ради № 762.4-32-VI від 10.06.2014 року «Про передачу у власність земельної ділянки» в частині передання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Усунуто перешкоди у здійсненні територіальною громадою с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора Новопетрівської сільської ради Правдивої А.В. від 17.05.2016 про державну реєстрацію права власності № 29619030.

Усунуто перешкоди у здійсненні територіальною громадою села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 площею 0,8039 га шляхом її повернення територіальній громаді с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

Стягнуто з Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 306 гривень 00 копійок, тобто по 3 153 гривень 00 копійок з кожного (т. 2 а.с. 64-75).

Не погодившись з рішенням районного суду, 30 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (т. 2 а.с. 79-84).

Апеляційну скаргу мотивував тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим у зв`язку з неповнотою встановлення обставин, що мають значення у справі, неправильністю оцінки судом обставин, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки правовідносин та внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права.

Вказував, що судом безпідставно було відхилено клопотання відповідачів про витребування судом у Відділі № 1 Управління у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області проекту землеустрою щодо відведення громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155, площею 0,8039 га для ведення особистого селянського господарства; витребування у Вишгородської окружної прокуратури та СВ Вишгородського ВП ГУНП в Київській області витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12014110150000389 від 05.12.2014 року за ст. 364 ч. 2 КК України та копії постанови про прийняття кінцевого рішення по даному кримінальному провадженню, оскільки в ньому органом досудового розслідування досліджувались обставини виділення земельної ділянки, що є предметом позову в даній справі; витребування у Петрівської сільської ради Вишгородського району частину містобудівної документації (план) села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, що охоплює територію навколо земельної ділянки (кадастровий номер 3221886001:02:084:0155, площею 8039 га.

Також, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в клопотанні про призначення та проведення судової земельно-технічної експертизи з метою з`ясування, до якої категорії земель, відповідно до ст.19 ЗК України, належить земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155, площею 0,8039 га; якщо на даній земельній ділянці розміщені землі різних категорій, та яка площа землі кожної з категорій в земельній ділянці з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155, площею 0,8039 га; чи знаходяться на даний час та чи знаходили на момент виділення (10.06.2014 року) земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155, площею 0,839 га повністю чи частково в межах села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. Вказував, що відповідь експерта саме на вказані питання дозволила б суду вірно встановити обставини справи та прийняти законне рішення по справі.

Судом без з`ясування обставин повністю скопійовано позовну заяву прокурора та прийнято рішення про задоволення позову на підставі листа Центральної геофізичної обсерваторії ім. Б.Срезневського № 02-08/281 від 03.06.2020 року водний об`єкт, інформації Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра № 01-12/536 від 12.06.2020 року, аналізу схеми накладення спірної земельної ділянки, виготовленої сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_4 . Дані докази стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001. Предметом спору була земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 і судом приймалось рішення саме по земельній ділянці з цим кадастровим номером.

Зазначав, що в матеріали справи прокурором надана схема накладення спірної земельної ділянки, виготовленої сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_4 , однак, в зазначеній схемі не вказано будь-яких відстаней між річкою Дніпро та земельною ділянкою, не зазначено розташування прибережної захисної смуги (землі водного фонду), де саме знаходиться чи знаходилась земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155, що було предметом спору. Самого документа аналіз схеми в матеріалах справи немає. Прокурор та суддя не є спеціалістами в області геодезії та картографії, тому посилання суду на те, що суд сам зробив аналіз схеми є безпідставним.

Більш того, при дослідженні в судовому засідання даної схеми прокурор не міг вказати суду та учасникам справи, де знаходиться прибережна захисна смуга, де саме знаходиться чи знаходилась земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155. Крім того, прокурор не зміг пояснити, на якій підставі сертифікований інженер-геодезист ОСОБА_4 виконував дану схему. Відтак, докази, які були надані прокурором не давали суду підстав для прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Прокурор не довів належними та допустити доказами ту обставину, що спірна земельна ділянка накладається на землі прибережної захисної смуги, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що земельна ділянка відведена з порушенням порядку передачі земель у приватну власність, прокурором у порядку, передбаченому ст.ст. 12,81 ЦПК України, надано не було (т. 2 а.с. 79-84).

У відзиві на апеляційну скаргу в.о. керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області - Роговенко М. просив апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення районного суду залишити без змін(т. 2 а.с. 115-120).

У судовому засіданні представник апелянтаОСОБА_1 - адвокат Звенігородський В.М., представник Петрівської сільської ради - Ярмоленко С.В. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи апеляційним судом були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. АпелянтОСОБА_1 був сповіщений повідомленням його представника - адвоката Звенігородський В.М. до Електронного кабінету в ЄСІТС. Факт належного повідомлення ОСОБА_1 , його представник - адвокат Звенігородський В.М. підтвердив в судовому засідання, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання.Вишгородська окружна прокуратура Київської області була повідомлена до Електронного кабінету в ЄСІТС про розгляд справи апеляційним судом 17 вересня 2024 року і 31 жовтня 2024 року (т. 2 а.с. 109-114, 138-142).

При цьому, суд апеляційної інстанції відкладав розгляд справи за клопотанням представника апелянтаОСОБА_1 - адвоката Звенігородського В.М. (т. 2 а.с. 121-125, 137).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні, визначивши важливість кожного на власний розсуд.

Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Новопетрівської сільської ради № 762.4-32-VI від 10.06.2014 «Про передачу у власність земельної ділянки» передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,8039 га (кадастровий номер 3221886001:02:084:0155) для ведення особистого селянського господарства в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області (т. 1 а.с. 16).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно земельну ділянку площею 0,8039 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 для ведення особистого селянського господарства в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області (т. 1 а.с. 17).

З договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.06.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2001 та посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Кравцовою О.В. вбачається, що ОСОБА_2 продав належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 19).

Також, ОСОБА_1 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:085:0034, загальною площею 0,1335 га, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.01.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 81, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою С.А. (т. 1 а.с. 21).

Крім того, ОСОБА_1 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:085:0019, загальною площею 0,0625 га, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.01.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 78, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою С.А. (т. 1 а.с. 20).

На підставі нотаріально посвідченої та зареєстрованої в реєстрі за № 2009 від 27.06.2014 року заяви ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 22), земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 об`єднано ще з двома земельними ділянками з кадастровими номерами: 3221886001:02:085:0019, 3221886001:02:085:0034 за наслідком чого було утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156, що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

21.07.2014 року ОСОБА_1 реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області видане свідоцтво про право власності номер 24521500 на об`єднану земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156 площею 0,9999 га (т. 1 а.с. 23).

З нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 - компетентним органам зареєстрованої в реєстрі за № 945 від 25.04.2016 року вбачається, що останній, як власник земельної ділянки площею 0, 9999 га кадастровий номер 3221886001:02:084:0156, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в селі Нові Петрівці, Вишгородського району Київської області дає свою згоду та просить поділити на три земельні ділянки № 1 площею 0,0091 га, № 2 площею 0,9785 га та № 3 площею 0,0123 га (т. 1 а.с. 24)

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 155456616 від 07.02.2019 року, № 213029545 від 18.06.2020 року, № 210447682 від 27.05.2020 року та № 210447919 від 27.05.2020 року вбачається, що внаслідок поділу земельної ділянки площею 0, 9999 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:0156 утворилися земельні ділянки площею 0,9785 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001, площею 0,0123 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:6002 та площею 0,0091 га з кадастровим номером 3221886001:02.084:6003 власником яких є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 31,32, 33).

Згідно листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського № 02-08/1281 від 03.06.2020 року водний об`єкт, який розташований поряд з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 це природний водний об`єкт - річка Дніпро, Київське водосховище. Річка Дніпро має загальну площу водозбору 504000 км2, довжину 2201 км. Відповідно до статті 79 Водного кодексу України річка Дніпро з його водосховищами належить до великих річок. Згідно статті 88 Водного кодексу України навколо великих річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м. (т. 1 а.с. 14).

Згідно інформації Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра № 01-12/536 від 12.06.2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 розташована біля Київського водосховища р. Дніпро - відноситься до категорії великих річок та належить до водних об`єктів загальнодержавного значення (т. 1 а.с. 15).

Аналізом схеми накладення спірної земельної ділянки, виготовленої сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_4 встановлено, що середній кут нахилу схилу між р. Дніпро та земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 в створі межі ділянки складає 12.4 градуси (т. 1 а.с. 35).

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (т. 1 а.с. 39).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 Водного кодексу України (далі - ВК України)).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини третьої статті 84 цього Кодексу). А частина друга статті 59 ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗК України (в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин), громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині другій статті 59, пункті «ґ» частини третьої статті 84 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Так, відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Крім того, за положеннями статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин (наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 червня 2017 року № 217), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486, з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_2 та відчужена в подальшому останнім ОСОБА_1 , накладається на землі водного фонду, а саме подвоєну 200 метрову прибережну захисну смугу р. Дніпро та відповідно до статті 84 ЗК України і статті 88 ВК України не може передаватись у приватну власність. Обґрунтовуючи заявлені вимоги щодо належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду та її накладення на прибережну захисну смугу річки Дніпро, прокурор посилався на кадастровий план, виготовлений ТОВ «Регіональний центр розвитку», лист Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 03.06.2020 року за № 02-08/1281, інформацію Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра № 01-12/536 від 12.06.2020 року та схему накладення спірної земельної ділянки, виготовленої інженером-геодезистом ФОП ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 14,15,18,35).

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлені Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI).

Статтею 1 Закону № 3613-VI визначено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж. Індексна кадастрова карта (план) - картографічний документ, що відображає місцезнаходження, межі і нумерацію кадастрових зон і кварталів та використовується для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану). Кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Статтею 3 Закону № 3613-VI одним із основних принципів, на яких базується Державний земельний кадастр є відкритість та доступність відомостей Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних" (ч. 1 ст. 5 Закону № 3613-VI).

Частинами 1-3 ст. 5 Закону № 3613-VI встановлено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються картографічна основа, індексні кадастрові карти (плани) та всі відомості Державного земельного кадастру, передбачені статтями 12-15 цього Закону, в тому числі у векторному вигляді, без права їх зміни (редагування).

Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

Технологічні та програмні засоби, необхідні для оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру, мають забезпечувати юридичним та фізичним особам можливість анонімного перегляду, копіювання та роздрукування інформації, що відповідно до цієї статті надається безоплатно, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, цілодобово, без обмежень.

Відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру (ч. 1 ст. 38 Закону № 3613-VI).

Публічна кадастрова карта є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру та містить, зокрема, доступні відомості щодо конкретних земельних ділянок.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року в справі № 911/1480/18 вказано, що «офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті».

Суд першої інстанції, дослідивши наданий прокурором кадастровий план та схему накладення спірної земельної ділянки, правильно встановив, щосередній кут нахилу схилу між р. Дніпро та земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001 в створі межі ділянки складає 12.4 градуси. Крутизна схилу перевищує три градуси та спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду, а саме на подвоєну 200 метрову прибережну захисну смугу р. Дніпро (т. 1 а.с. 18, 35).

Разом з тим, відповідачем не спростовано того факту, що станом на день винесення рішення Новопетрівської сільської ради № 762.4-32-VI від 10.06.2014 року «Про передачу у власність земельної ділянки», яким передано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,8039 га (кадастровий номер 3221886001:02:084:0155), спірна земельна ділянка накладалася на землі водного фонду.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155, з якої шляхом об`єднання та поділу утворилась земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:084:6001, передана у приватну власність за рахунок земель водного фонду.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає відсутність самої прибережної захисної смуги (див. висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41)).

Клопотання про призначення судової землевпорядної експертизи в суді апеляційної інстанції апелянт та його представник не заявляли.

Щодо визнання недійсним рішення Новопетрівської сільської ради № 762.4-32-VI від 10.06.2014 «Про передачу у власність земельної ділянки».

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини третьої статті 84 цього Кодексу).

Частина 2 ст. 59 ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, чинним законодавством не передбачено.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України (у редакції, чинній на день винесення оспорюваного розпорядження) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

За змістом ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України (у редакції, чинній на день винесення оспорюваного розпорядження) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки, яка частиною накладається на земельну ділянку водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 ЗК України, а відтак й передання у приватну власність цієї ділянки для ведення особистого селянського господарства є протиправними.

Вимога прокурора про скасуваннярішення Новопетрівської сільської ради № 762.4-32-VI від 10.06.2014 «Про передачу у власність земельної ділянки» є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судом цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки за негаторним позовом.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що інтерес позивача полягає не у самому факті недійсності спірного рішення Новопетрівської сільської ради № 762.4-32-VI від 10.06.2014 «Про передачу у власність земельної ділянки», а в припиненні обмежень права, які випливають з безпідставного відчуження земельної ділянки, частина якої накладається на землі водного фонду Держави України. За таких обставин єдиним юридично-технічним механізмом відновлення порушених прав позивача є визнання спірного рішення незаконним та його скасування як юридичної передумови припинення порушення права позивача на користування землею. Отже, в цьому випадку вимога позивача є особливим видом негаторного позову в силу юридичної мети позовних вимог.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Відповідно до статті 395 ЦК України до речових прав на нерухоме майно належить право користування.

Згідно із статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до глави 29 цього Кодексу, тобто у порядку статті 391 ЦК України.

Щодо належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та вимог про усунення перешкод у здійснення права шляхом повернення на користь територіальної громади с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області земельної ділянки.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45) та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46) та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (абзац п`ятий пункту 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 487/2593/20 (провадження № 61-7851св23) і підстав відступу від таких правових висновків у цій справі колегія суддів не вбачає.

Так, прокурор у своїй позовній заяві, з урахуванням уточненої позовної заяви, як на правову підставу позову посилався на положення статті 391 ЦК України, ч. 4 ст. 84, ст. 152 ЗК України (т. 1 а.с. 1-11, 129-150). Тобто прокурор заявив негаторний позов.

Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Встановивши у цій справі відсутність правових підстав для передачі у власність спірної земельної ділянки, яка частково накладається на землі водного фонду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову прокурора про усунення перешкод у здійсненні територіальною громадою села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом повернення на користь територіальній громаді. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області земельної ділянки площею 0,8039 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155 (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46), а також від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.28)).

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року, прийнятій у справі № 372/4149/18 (провадження № 61-12785св21), вказував, що у цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18 (провадження № 61-666св21), від 18 травня 2022 року у справі № 469/649/17 (провадження № 61-1467св21), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а також правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) і підстав відступу від яких у цій справі суд апеляційної інстанції не вбачає.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Колегія суддів звертає увагу, що під час отримання ОСОБА_2 та, згодом, набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,8039 га з кадастровим номером 3221886001:02:084:0155, останні, проявивши розумну обачність, мали об`єктивну можливість переконатись, що спірна земельна ділянка розташована поруч з водним об`єктом - річкою Дніпро, а відтак, про накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу річки Дніпро.

При цьому, набувачі земельної ділянки не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, як за фактичним її розташуванням із накладенням на прибережну захисну смугу водного об`єкту - річки Дніпро, так і за офіційними даними Публічної кадастрової карти України, які є в загальному доступі, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, тому вибула з володіння власника з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідача під час набуття її у власність під сумнів.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави (відповідної територіальної громади).

Такі обставини справи і підстави витребування земельної ділянки, на думку колегії суддів, повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а тому посилання відповідача щодо порушення його прав як останнього власника і добросовісного набувача не можуть бути визнані підставою для відмови в позові.

При цьому, ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів ч. 3 і 4 ст. 390 ЦК України добросовісний набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника майна позов про відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів, та на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується нерухоме майно, також не позбавлений можливості відновити права на підставі ч. 1 ст. 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до особи, в якої було придбано майно, про відшкодування збитків.

Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Дата складання повного судового рішення - 11 листопада 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова