Постанова

від 21.10.2024 по справі 750/1066/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 жовтня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/1066/24

Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/833/24

Суд у складі:

головуючого - судді Євстафіїва О.К.,

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.,

за участю секретаря Зеляк Ю.Г.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Пенітенціарна академія України,

особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 ,

на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 квітня 2024 року; час, місце ухвалення і дата складання повного його тексту: 08.04.2024, м. Чернігів,

в с т а н о в и в:

У січні 2024 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Пенітенціарної академії України (далі за текстом - Академії), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ останньої № 592/ос від 21.12.2023 про його звільнення, поновити його на посаді викладача кафедри військової підготовки Академії та стягнути з неї середній заробіток за час вимушеного прогулу, виплату якого провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з 06.08.2018 ОСОБА_1 працював у відповідача, попередня назва якого - Академія Державної пенітенціарної служби (наказом Міністерства юстиції України від 06.10.2023 № 3548/5 Академію Державної пенітенціарної служби перейменовано в Пенітенціарну академію України), на посаді провідного інженера групи засобів зв`язку, з 21.09.2018 його переведено на посаду старшого викладача кафедри військової підготовки за контрактом, який неодноразово продовжувався. Зокрема наказом № 232 о/с від 21.09.2018 позивача за результатами проведеного конкурсу на заміщення вакантної посади призначено викладачем кафедри військової підготовки Академії за контрактом № 53 з 21.09.2018 по 31.12.2018, який продовжувався з 01.01.2019 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022. Наказом Академії № 170 о/с від 26.06.2022 ОСОБА_1 призначено викладачем тієї ж кафедри за результатами конкурсного відбору за контрактом з 21.08.2022 по 31.12.2022, який наказом № 324/ос було продовжено з 01.01.2023 до 31.12.2023. 31.12.2023 позивача звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України, хоча фактично його звільнено у зв`язку зі скороченням кількості посад. ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, оскільки:

- з 21.09.2018 по 31.07.2022 позивач постійно працював на посаді старшого викладача, а з 01.08.2022 по 31.12.2023 - викладача кафедри військової підготовки, не маючи жодного дисциплінарного стягнення, отримуючи тільки численні подяки та заохочення. На кафедру позивач працевлаштувався одним з перших, добросовісно виконував виробничі завдання, у повній мірі відповідав кваліфікаційним вимогам, в колективі не конфліктував. Ним разом з завідувачем кафедри розроблено та впроваджено всю навчально-методичну програму кафедри Академії;

- станом на 31.12.2023 на кафедрі військової підготовки згідно з штатним розписом обліковувалось 4 посади викладачів, а з 01.01.2024 - 3 посади. Оскільки за штатним розписом кафедри військової підготовки з 01.01.2024 зменшена кількість викладачів, то в розумінні п. 1 ст. 40 КЗпП України це є скороченням штату працівників, тому роботодавець мав звільнити ОСОБА_1 саме за скороченням штату. В такому випадку за ним зберігаються гарантії для найбільш вразливих категорій працівників;

- контракт № 53 від 21.09.2018, згідно з яким позивача призначено на посаду старшого викладача кафедри військової підготовки, втратив силу 01.08.2022, після переведення його на посаду викладача цієї кафедри. Тож хоча відповідачем видано наказ, яким вносились зміни до строку дії контракту № 53, новий контракт з позивачем про призначення на посаду викладача укладений не був, а отже відносини між сторонами після 01.08.2022 тривали поза межами контракту і набули характеру безстрокових. Тому внесення відповідачем змін до строку дії раніше укладеного контракту не створює правових наслідків, так як цей контракт за посадою старшого викладача закінчився у зв`язку з переведенням на іншу посаду;

- ОСОБА_1 не отримує пенсію і до набуття права на неї йому залишалось півтора роки, в той час як інші викладачі кафедри отримують пенсію як військовослужбовці. Тож заробітна плата була його єдиним джерелом доходів. Крім того, він є переселенцем з Автономної Республіки Крим, де залишив не тільки роботу, а й житло і улаштований побут;

- позивача звільнено з формальної підстави (закінчення строку дії контракту), хоча строк дії контрактів з іншими викладачами кафедри військової підготовки був продовжений без проведення конкурсу на зайняття займаних ними посад. Припинення контракту з ним за закінченням строку його дії в тій ситуації, коли з іншими викладачами кафедри, у яких контракт був укладений на такий же строк, контракти продовжили, без застосування відповідачем конкурсної процедури відбору, свідчить про очевидну дискримінацію позивача;

- трудові відносини між ОСОБА_1 та відповідачем набули характеру безстрокових, оскільки тривали поза межами укладеного ними контракту № 53;

- оскільки звільнення позивача є незаконним, то він має право на відшкодування йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи його, суд І інстанції виходив з того, що звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії, що укладений з позивачем 21.09.2018 строковий трудовий контракт був оформлений відповідно до чинного законодавства, що його підписання позивачем вказує на добровільне волевиявлення останнього працювати на умовах протягом періоду, визначеного контрактом, що за відсутності угоди, укладеної сторонами до дня закінчення строку дії контракту щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець у зв`язку з припиненням строку дії контракту правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та що 30.10.2023 відповідач повідомив позивача про закінчення строку дії контракту № 53, однак будь-які дані про звернення позивача до відповідача з пропозицію укладення контракту на довший термін або безстрокового трудового договору в справі відсутні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення та ухвалити рішення, яким його позов задовольнити. Доводи скарги зводяться до викладу змісту позовної заяви та до такого:

- суд помилково виснував, що позивача переведено з посади старшого викладача кафедри військової підготовки на посаду викладача цієї кафедри, у зв`язку з чим сторонами укладено додаткову угоду № 5 від 26.07.2022; судом не досліджувався наказ від 26.07.2022 № 70 о/с, на підставі якого позивача призначено на посаду викладача військової підготовки за результатами проведеного конкурсу, а не шляхом переведення;

- укладений сторонами контракт № 53 продовжено додатковою угодою № 4 від 29.12.2021 на 2022 рік за посадою старшого викладача кафедри військової підготовки. Втім з 01.08.2022 за результатами конкурсу ОСОБА_1 призначено на посаду викладача цієї кафедри і в додатковій угоді № 5 відповідач не вказав період, на який ОСОБА_1 призначено на цю посаду. Тож з 01.08.2022 трудові відносини між сторонами набули характеру безстрокових. Отже строк дії контракту з 01.01.2022 по 31.12.2022 стосується виконання позивачем обов`язків за посадою старшого викладача кафедри військової підготовки, тому він не може поширювати свою дію на виконання позивачем трудових обов`язків за посадою викладача, яка передбачена додатковою угодою сторін № 5;

- саме скорочення чисельності штату викладачів кафедри військової підготовки слугувало причиною його звільнення: окрім нього, більше нікого звільнено не було, а термін дії контрактів з іншими викладачами кафедри був продовжений;

- в ході розгляду справи представник відповідача підтвердила, що жодних письмових висновків чи пропозицій з обґрунтуванням необхідності звільнення саме ОСОБА_1 перед його звільненням завідувач кафедри не подавав;

- при звільненні позивача адміністрацією Академії була допущена непряма дискримінація у порівнянні з іншими працівниками, з якими він перебував у рівних умовах, що відповідач не спростував, а суд І інстанції залишив поза увагою;

- станом на 01.01.2024 на кафедрі військової підготовки була наявна вакантна посада старшого викладача, проте позивачу вона запропонована не була;

- суд не застосував до спірних правовідносин ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України, яка прямо вказує, що трудові договори, переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Ларченко А.В. підтримали апеляційну скаргу, представник Пенітенціарної академії України - адвокат Пирковська О.В. просила її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши її матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає задоволенню.

У справі встановлено таке.

07.08.2018 ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного інженера групи засобів зв`язку Академії Державної пенітенціарної служби на підставі наказу від 06.08.2018 № 188 о/с, що підтверджується копією його трудової книжки (арк. 13-20 т. 1); 21.09.2018 він був переведений на посаду старшого викладача кафедри військової підготовки Академії за контрактом з 21.09.2018 по 31.12.2018, що підтверджується копією наказу від 21.09.2018 № 232о/с (арк. 61 т. 1)

21.09.2018 позивачем та Академією Державної пенітенціарної служби також укладено контракт № 53, відповідно до п. 1.1 розділу 1 якого він є строковим трудовим договором; за підп «а» п. 6.1. розділу 6 контракт припиняється після закінчення строку його дії; в п. 7.1. та 7.3 розділу 7 зазначено, що строк дії контракту з 21.09.2018 по 31.12.2018; умови контракту можуть бути змінені тільки за згодою сторін у письмовій формі (копія контракту - арк. 21-22 т. 1).

Спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства оборони України від 16.11.2018 № 3605/5/577 затверджено Положення про кафедру військової підготовки Академії Державної пенітенціарної служби (арк. 63 т. 1).

За згодою позивача строк дії контракту з відповідачем продовжувався:

- з 01.01.2019 по 31.12.2019 - на підставі наказу відповідача № 307 о/с від 29.12.2018 і додаткової угоди № 1 від 31.12.2018 до контракту (її копія на арк. 60 т. 1);

- з 01.01.2020 по 31.12.2020 на підставі наказу відповідача № 236 о/с від 27.12.2019 і додаткової угоди № 2 від 27.12.2019 до контракту (її копія на арк. 59 т. 1);

- з 01.01.2021 по 31.12.2021 на підставі наказу відповідача № 219 о/с від 31.12.2020 і додаткової угоди № 3 від 31.12.2020 до контракту (її копія на арк. 58 т. 1);

- з 01.01.2022 по 31.12.2022 на підставі наказу відповідача № 266 о/с від 29.12.2021 (копія наказу - арк. 54) і додаткової угоди № 4 від 29.12.2021 до контракту (її копія на арк. 57 т. 1);

- з 01.01.2023 по 31.12.2023 на підставі наказу відповідача № 324 о/с від 30.12.2022 (копія наказу - арк. 53 т. 1) і додаткової угоди № 6 від 30.12.2022 до контракту (її копія на арк. 55 т. 1).

У зв`язку з переведенням ОСОБА_1 на посаду викладача кафедри військової підготовки відповідні зміни були внесені до контракту додатковою угодою № 5 від 26.07.2022 (її копія на арк. 56 т. 1).

Наказом Академії Державної пенітенціарної служби від 31.08.2023 № 431/ос затверджено додатковий штатний розпис кафедри військової підготовки на 2023 р., в якому на 31.08.2023 малося 4 посади викладачів і подано на затвердження та реєстрацію з 01.09.2023 6,6 посад (їх копії - арк. 48, 49-50 т. 1).

Наказом Пенітенціарної академії України від 29.12.2023 № 613/ос затверджено додатковий штатний розпис кафедри військової підготовки на 2024 р., в якому на 31.12.2023 малося 4 посади викладачів і подано на затвердження та реєстрацію з 01.01.2024 3 посади (арк. 51, 52 т. 1).

В повідомленні Академії ОСОБА_1 від 30.10.2023 зазначено, що у зв`язку з закінченням строку дії контракту № 53 між ним та Академією Державної пенітенціарної служби від 21.09.2018, він попереджається про звільнення з займаної посади за ст. 36 п. 2 КЗпП України 31.12.2023 та що після закінчення двомісячного строку з моменту одержання цього попередження він підлягає звільненню за вказаною статтею з дотриманням вимог чинного законодавства України; ОСОБА_1 30.10.2023 своїм підписом посвідчив факт попередження його про наступне звільнення з посади (копія повідомлення - арк. 12 т. 1).

Згідно з копією наказу Пенітенціарної академії України від 21.12.2023 № 592/ос, ОСОБА_1 - викладача кафедри військової підготовки, звільнено 31.12.2023 за п. 2 ст. 36 (закінчення строку трудового договору) КЗпП України на підставі персонального попередження про закінчення строку контракту від 30.10.2023, контракту з науково-педагогічним працівником від 21.09.2018 № 59, додаткових угод від 31.12.2018 № 1, від 27.12.2019 № 2, від 31.12.2020 № 3, від 29.12.2021 № 4, від 26.07.2022 № 5 та від 30.12.2022 № 6 (арк. 11 т. 1).

Колективним договором між Академією і її трудовим колективом на 2022-2026 рр. (його копія на арк. 57-77 т. 2) передбачено, що науково-педагогічні працівники приймаються на роботу з укладенням контракту, якому передує конкурсний відбір; рішення вченої ради є підставою для укладення контракту з обраною особою і видання наказу про її прийняття на роботу (п. 4.2); строк контракту з науково-педагогічними працівниками установлюється за погодженням сторін, але не більше ніж на 5 років (п. 4.3); після закінчення п`ятирічного строку контракту з науково-педагогічним працівником подальше його працевлаштування здійснюється на конкурсній основі (п. 4.4).

Відповідно до статутів Академії, чинних протягом виникнення й тривання спірних правовідносин (що затверджені наказом Мін`юсту України № 3290/5 від 21.11.2016 - розділ 5 цього статуту, № 1592/5 від 05.05.2021 - розділ 5 цього статуту, і від 06.10.2023 № 3548/5 - розділ 5 цього статуту), прийняття працівників на роботу є компетенцією ректора (копії статутів на арк. 198-230, 231-267 т. 1, 1-36 т. 2).

Згідно з копіями відповідного диплома і особової картки форми П-2, ОСОБА_1 закінчив Харківське вище військове училище тилу МВС УРСР за спеціальністю «командне тактичне, артилерійське озброєння», отримавши кваліфікацію «офіцер з вищою військово-спеціальною освітою інженера з експлуатації озброєння» (арк. 26 т. 1), і Михайлівську артилерійську академію (м. Санкт-Петербург, Російська Федерація), отримавши кваліфікацію «офіцер з вищою військовою освітою»; відомості про накладення на нього дисциплінарних стягнень відсутні; твердження останнього про те, що його фотографія поміщалася на дошці пошани в Академії і що він єдиний із викладачів проходив підвищення кваліфікації в Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львів, відповідачем не спростовується. На момент звільнення ОСОБА_1 в Академії була вільна посада старшого викладача кафедри військової підготовки, але йому цю посаду не запропонували.

ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ (копія посвідчення на арк. 24 т. 1) та 18.06.2018 взятий на облік Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради як внутрішньо переміщена особа з Автономної Республіки АДРЕСА_1 (арк. 25 т. 1). Відповідно до копії довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 23.01.2024 № 84, останній не перебуває на обліку в цьому Управлінні та не отримує пенсію згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (арк. 27 т. 1). Позивач свого житла в м. Чернігові не має; він без будь-якого документального оформлення проживає на орендованій квартирі, що належить родичам дружини. Заробітна плата позивача, яка ним отримувалась у Академії, була єдиним його джерелом доходу. Він отримував пенсію за вислугу років у органах внутрішніх справ від окупаційної влади Автономної Республіки Крим, але з 2019 р. її виплату припинено у зв`язку з непроживанням його у цій Республіці. Наразі єдиним для нього способом отримати пенсію від держави є досягти пенсійного віку - 65 років та заробити 10 років стажу.

Доводи ОСОБА_1 про те, що у нього зарплата в Академії була єдиним постійним джерелом доходів, Академією не спростовано;

ОСОБА_1 апеляційному суду пояснив, що він зазнав дискримінації у порівнянні з трьома іншими викладачами кафедри військової підготовки, яким продовжено контракт без конкурсу, пролонгувавши додаткову угоду. Ними є:

- ОСОБА_2 , який має статус учасник бойових дій та інвалідність війни, має постійне місце мешкання у м. Чернігові, пенсійний вік - йому 61 рік, працює у Академії з 2021 р.;

- ОСОБА_3 , який має постійне місце мешкання у м. Чернігові, отримує військову пенсію, пільг не має;

- ОСОБА_4 , який працює на кафедрі з 2023 р., має постійне місце мешкання у м. Чернігові, учасник бойових дій, йому 63 роки.

Згідно з наданими Академією копіями особових карток вищепойменованих працівників форми П-2, на дату звільнення ОСОБА_1 з роботи на кафедрі військової підготовки викладачами, крім нього, працювали:

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одружений, має дорослих дітей, має статус учасника бойових дій з 04.02.2016, мешканець м. Чернігова, закінчив Одеське вище артилерійське командне училище імені М.В. Фрунзе в 1983 р. з присвоєнням кваліфікації «офіцер з вищою військово-спеціальною освітою - інженер з експлуатації артозборєння» та Національну академію оборони України в 2002 р. з присвоєнням кваліфікації «офіцер військового управління оперативно-тактичного рівня», на вищевказаній посаді і в Академії працював з 01.11.2022 по 05.08.2024, звільнившись з цієї дати за власним бажанням, за ст. 38 КЗпП України (арк. 192, 194 т. 1);

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неодружений, дітей не має, має статус учасника бойових дій з 08.06.2015, мешканець м. Чернігова, закінчив Чернігівський державний інститут економіки і управління в 2007 р. з присвоєнням кваліфікації «економіст», на вищевказаній посаді і в Академії працював з 31.01.2020 по 22.08.2024, звільнившись з цієї дати за власним бажанням, за ст. 38 КЗпП України (арк. 191, 196 т. 1);

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , одружений, має дорослих дітей, мешканець м. Чернігова, закінчив Череповецьке вище військове інженерне училище радіоелектроніки в 1985 р. з присвоєнням кваліфікації «інженер з експлуатації радіозасобів, перекладач» та Національну академію оборони України в 2005 р. з присвоєнням кваліфікації «магістр військового управління»; в Академії працює 01.02.2021 (арк. 195 т. 1).

У своїх поясненнях апеляційному суду представник Академії - адвокат Пирковська О.В. суду пояснила, що:

- ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на спірний момент займали однакові посади і мали однакові посадові обов`язки; позивач є наймолодшим серед цих викладачів;

- з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 контракти переукладено у січні 2024 р. без оголошення конкурсу на заміщення цих посад;

- ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_1 мають однаковий рівень освіти, але ОСОБА_3 закінчив Національну академію оборони України у 2005 р., тож коли бралась до уваги спеціалізація і навчальний заклад, який закінчили викладачі, перевага була надана саме ОСОБА_3 , так як позивач ОСОБА_1 в 1997 р. закінчив академію у Санкт-Петербурзі;

- ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані й постійно мешкають в м. Чернігові;

- ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є учасниками бойових дій.

Аналізуючи норми права, що регулюють спірні правовідносини, і надані докази, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи (ч. 1). Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ч. 2). Роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (ч. 3).

У пункті 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» зазначено, що автономія закладу вищої освіти - самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом. Згідно з пп. 1, 3 ч. 1 ст. 32 вказаного Закону, діяльність закладу вищої освіти провадиться на принципах автономії та самоврядування, поєднання колегіальних та єдиноначальних засад. Заклади вищої освіти мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування, у тому числі право приймати на роботу педагогічних, наукових, науково-педагогічних та інших працівників (п. 4 ч. 2 цієї ж статті).

Відповідно до абзацу 1 ч. 7 ст. 27 того ж Закону, заклад вищої освіти діє на підставі власного статуту, який повинен, серед іншого, містити: повноваження органів управління закладу вищої освіти (п. 5), права та обов`язки керівника закладу вищої освіти (п. 6); статут закладу вищої освіти може містити інші положення, що стосуються особливостей утворення і діяльності закладу вищої освіти (абзац 2 цієї частини); статут закладу вищої освіти не повинен суперечити законодавству(абзац 3 цієї ж частини).

Статтею 9 КЗпП України передбачено, що умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди. Локальними нормативними актами може бути передбачено в порівнянні з КЗпП України або іншими нормативними актами регулювання трудових відносин.

Стаття 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» приписує, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Виходячи з наведених у попередніх 5 абзацах норм права і пп. 4.2-4.4 колективного договору між Академією і її трудовим колективом на 2022-2026 рр. (які відповідають цим нормам), прийняття ОСОБА_1 на посаду старшого викладача кафедри військової підготовки Академії за контрактом з 21.09.2018 з всіма наступними його переукладеннями є законним. Отож для вирішення справи суд не може застосувати ст. 39-1 КЗпП України (після закінчення строку трудового договору трудові відносини сторін припинилися 31.12.2023) і, крім того, незважаючи на те, що трудові договори з позивачем переукладено один чи декілька разів, правова ситуація у справі входить до кола виняткових випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, - наведені вище локальний нормативний акт і приписи норм права, що регулюють спірні правовідносини, дають право відповідачеві неодноразово переукладати трудовий контракт за посадою, що її обіймав позивач, без трансформації строкового трудового договору в безстроковий.

Перевіряючи вимоги й заперечення учасників справи, а також їхні пояснення щодо дискримінації позивача відповідачем, суд доходить такого.

У абзаці 9 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про освіту» зазначено, що засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа) здійснює контроль за недопущенням привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками віку або іншими ознаками.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Статтею 2-1 КЗпП України передбачено, що забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників за ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання, в тому числі й залежно від віку або за іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Наведені у попередніх 2 абзацах приписи зобов`язують суд перевірити, чи спричинило звільнення ОСОБА_1 , яке ним оспорюється, виникнення для нього менш сприятливих умов або становища порівняно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та чи не є правова ситуація у справі випадком, коли звільнення ОСОБА_1 мало правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Виконуючи ці приписи, суд констатує таке.

Відповідно до ч. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту», під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.

В пункті 4.4 колективного договору між Академією і трудовим колективом Академії на 2022-2026 рр. зазначено, що після закінчення п`ятирічного строку контракту з науково-педагогічним працівником подальше його працевлаштування здійснюється на конкурсній основі. Проте це положення колективного договору (локальна норма права, яка узгоджується з ч. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту») відповідачем проігноровано: після одномоментного закінчення (31.12.2023) строку контракту з позивачем, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Академією продовжено контракт без конкурсного відбору з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , а з позивачем його не продовжено. Цю обставину підтверджує і сторона позивача, і сторона відповідача, а докази протилежного у справі відсутні.

Порівнюючи особисті дані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 й ОСОБА_2 , суд доходить такого:

1) у порівнянні з ОСОБА_2 ОСОБА_1 має більш високу кваліфікацію, так як ОСОБА_2 має вищу освіту за кваліфікацією «економіст», тобто протягом спірного періоду він працював не за фахом, у той час як ОСОБА_1 має кваліфікацію «офіцер з вищою військово-спеціальною освітою інженера з експлуатації озборєння»; з наявних у справі доказів не випливає, що ОСОБА_1 мав нижчу продуктивність праці, ніж ОСОБА_2 ; останній у м. Чернігові має в користуванні набуте у встановленому законом порядку постійне житло, а ОСОБА_1 такого не має;

2) у порівнянні з ОСОБА_4 ОСОБА_1 має однакову з ним кваліфікацію; з наявних у справі доказів не випливає, що ОСОБА_1 має нижчу продуктивність праці, ніж ОСОБА_4 ; останній у м. Чернігові має в користуванні набуте у встановленому законом порядку постійне житло, а ОСОБА_1 такого не має;

3) у порівнянні з ОСОБА_3 ОСОБА_1 має однакову з ним кваліфікацію; з наявних у справі доказів не випливає, що ОСОБА_1 має нижчу продуктивність праці, ніж ОСОБА_3 ; останній у м. Чернігові має в користуванні набуте у встановленому законом порядку постійне житло, а ОСОБА_1 такого не має;

4) у порядку абз. 1 ч. 2 ст. 82 ЦПК України апеляційний суд виснує, що ОСОБА_1 , на відміну від ОСОБА_2 ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , внаслідок звільнення з Академії втратив єдине джерело доходів, в той час як ОСОБА_2 . ОСОБА_4 і ОСОБА_3 таке не втратили у зв`язку з тим, що вони отримують пенсію.

Наведене одночасно свідчить і про те, що на порушення ч. 3 ст. 23 КЗпП України відповідач не забезпечив рівні для ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 можливості для укладення з ними трудових договорів (контрактів) з 01.01.2024.

Узагальнюючи наведене у попередніх 12 абзацах, суд виснує таке. Звільнивши ОСОБА_1 з посади викладача кафедри військової підготовки наказом від 21.12.2023 № 592/ос з 31.12.2023 за закінченням строку трудового договору, за п. 2 ст. 36 КЗпП України (формально нейтральна правова норма), Академія залишила його - внутрішньо переміщену особу (особу з соціально-вразливої верстви населення), не забезпеченого у м. Чернігові постійним житлом, без єдиного стабільного джерела доходів - зарплати. У такий спосіб Академія спричинила виникнення для ОСОБА_1 менш сприятливого становища порівняно з іншими особами ( ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ), з якими після 31.12.2023 Академія продовжила трудовий контракт за посадою викладача кафедри військової підготовки, але які є значно більше соціально захищеними, ніж ОСОБА_1 , причому ОСОБА_2 іще й є менш кваліфікованим, ніж ОСОБА_1 , працівником. До того ж в ході розгляду справи не встановлено, що звільнення ОСОБА_1 з посади викладача кафедри військової підготовки з 31.12.2023 за п. 2 ст. 36 КЗпП України мало і має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету і що спосіб її досягнення є належним та необхідним. Тобто що звільнення або ОСОБА_4 , або ОСОБА_3 , або ОСОБА_2 спричинило б негативні наслідки для Академії у порівнянні зі звільненням ОСОБА_1 або спричинило б гірші (тяжчі) наслідки для ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ніж втрата ОСОБА_1 єдиного стабільного джерела доходів.

Отож апеляційний суд розцінює звільнення позивача з роботи як його дискримінацію у порівнянні з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , тобто як незаконне.

Вирішуючи справу, апеляційний суд зважає і на таке:

- згідно з п. 13 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій (статті 5, 6) надано, серед інших пільг, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації. Інших пільг у сфері трудових правовідносин для цієї категорії осіб не передбачено. Тому апеляційний суд не може застосувати на користь відповідача цю норму права, досліджуючи умови й становище, які виникли для ОСОБА_1 внаслідок звільнення його з Академії, порівняно з іншими особами ( ОСОБА_4 і ОСОБА_2 ) які мають статус учасникам бойових дій;

- представник Академії суду пояснила, що порядку проведення конкурсного відбору в Академії нема - такий вченою радою не затверджувався. Відсутність в Академії порядку проведення конкурсного відбору суперечить ч. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» і п. 4.4 колективного договору між Академією і її трудовим колективом на 2022-2026 рр. Ця обставина унеможливила заявити ОСОБА_1 Академії у легітимний спосіб про намір продовжити з нею трудові правовідносини за займаною ним посадою після 31.12.2023. Тож відповідно вона унеможливлює прийняття відповідачем у законний спосіб на роботу працівника на вакантні посади, які за загальними і чинними у нього локальними нормами права заміщуються на конкурсних засадах. Проте ця обставина у контексті спірних правовідносин у сукупності з фактами продовження з 01.01.2024 трудових контрактів з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є ще одним з аргументів незаконності звільнення позивача. Одночасно вона вказує на те, що позивачем правильно і у передбачених законом межах обрано спосіб захисту його порушеного права на працю у відповідача: у зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на посаді, що він її обіймав до звільнення.

Також останній в силу ч. 3 ст. 235 КЗпП України має право на стягнення з Академії середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно з копією довідки Академії від 05.02.2024 № 41, визначений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, заробіток ОСОБА_1 за 2 місяці, що передували звільненню, становить: середньоденний - 407 грн 23 коп., середньомісячний - 8959 грн 06 коп. (арк. 98 т. 1). Отож з відповідача належить стягти середньомісячний заробіток для оплати ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням з роботи, обчисливши його виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню ОСОБА_1 , у такому розмірі: 407 грн 23 коп. (середньоденна зарплата позивача) х 211 (кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу з 01.01.2024 по 21.10.2024 (дата ухвалення апеляційним судом цієї постанови) = 85925 грн 53 коп. (обов`язкові платежі й податки з цієї суми не утримано).

Заперечення відповідача проти позову і апеляційної скарги судом відкидаються як такі, що суперечать встановленим і описаним вище обставинам справи та визначеним відповідно до них правовідносинам.

Отож оскаржуване рішення підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального й процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, з ухваленням постанови про задоволення позову.

Апеляційний суд вирішує справу як на наданих суду І інстанції доказах, так і на наданих апеляційному суду доказах, оскільки всі вони мають неабияке значення для справи і без їх врахування повнота перевірки доводів та заперечень сторін є неможливою.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 374, 376 ч. 1 п. 4, 381, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити; рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 квітня 2024 року скасувати; позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Пенітенціарної академії України № 592/ос від 21 грудня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 та поновити його на посаді викладача кафедри військової підготовки Пенітенціарної академії України.

Стягти з Пенітенціарної академії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 85925 (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) грн 53 коп. (обов`язкові платежі й податки з цієї суми не утримано).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Ідентифікаційні дані учасників справи наведено у рішенні суду І інстанції.

Головуючий: Судді: