Ухвала

від 23.10.2024 по справі 953/9677/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/9677/24

н/п 2/953/4016/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2024 р. Суддя Київського районного суду м. Харкова Бородіна Н.М., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права іпотекодержателя, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_2 , яким просить суд визнати право іпотекодержателя ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , загальною площею 180,4 кв.м., житловою площею 106,7 кв.м., за іпотечним договором про задоволення вимог іпотеко держателя, 05.05.2008 посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Широковою В.А. за реєстровим №1566.

Дослідивши позовну заяву, вважаю, що її необхідно залишити без руху, з таких підстав.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 зазначив, що його позов має немайновий характер, при цьому останнім сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Разом з тим, з такими доводами позивача суддя не погоджується виходячи з наступного.

У постанові від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Тобто, вимога про визнання права іпотекодержателя має майновий характер.

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) та у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21.

Відповідно допункту 3частини третьоїстатті175,пунктів 1-10частини першоїстатті176Цивільного процесуальногокодексу Українипозовназаява повиннамістити зазначенняціни позову,якщо позовпідлягає грошовійоцінці;обґрунтований розрахуноксум,що стягуютьсячи оспорюються.Ціна позовувизначається:1)у позовахпро стягненнягрошових коштів-сумою,яка стягується,чи оспорюваноюсумою завиконавчим чиіншим документом,за якимстягнення провадитьсяу безспірному(безакцептному)порядку; 2)у позовахпро визнанняправа власностіна майноабо йоговитребування -вартістю майна; 3)у позовахпро стягненняаліментів -сукупністю всіхвиплат,але небільше ніжза шістьмісяців; 4)у позовахпро строковіплатежі івидачі -сукупністю всіхплатежів абовидач,але небільше ніжза трироки; 5)у позовахпро безстроковіабо довічніплатежі івидачі -сукупністю платежівабо видачза трироки; 6)у позовахпро зменшенняабо збільшенняплатежів абовидач -сумою,на якузменшуються абозбільшуються платежічи видачі,але небільше ніжза одинрік; 7)у позовахпро припиненняплатежів абовидач -сукупністю платежівабо видач,що залишилися,але небільше ніжза одинрік; 8)у позовахпро розірваннядоговору найму(оренди)або договорунайму (оренди)житла -сукупністю платежівза користуваннямайном абожитлом протягомстроку,що залишаєтьсядо кінцядії договору,але небільше ніжза трироки; 9)у позовахпро правовласності нанерухоме майно,що належитьфізичним особамна правіприватної власності,-дійсною вартістюнерухомого майна,а нанерухоме майно,що належитьюридичним особам,-не нижчейого балансовоївартості; 10) у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Згідно із частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частини перша та друга статті 12 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Водночас відповідно до частини першої статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Цивільний кодекс Українипередбачає спеціальні способи, які забезпечують майнові інтереси кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання обов`язків боржником, а саме різні види забезпечення виконання зобов`язання.

Одним із таких видів забезпечення виконання зобов`язання є застава (частина першастатті 546 Цивільного кодексу України).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина першастатті 575 Цивільного кодексу Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно достатті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12 цього Закону(частина першастатті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина четверта статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом статей 36-38 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто задовольнити свої майнові вимоги, забезпечені іпотекою, шляхом позасудового врегулювання. Таке позасудове врегулювання може бути вчинене у формі передачі іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Поряд із цим статтями 39 та 41 Закону України «Про іпотеку» врегульовано порядок реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, за рішенням суду.

Отже, на підставі договору іпотеки іпотекодержатель має право ініціювати звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку з посиланням на обставини щодо невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання або в позасудовому порядку, внаслідок чого право власності іпотекодавця на майно може припинитися в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Звідси задоволення судом позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя надає позивачу можливість у майбутньому в разі порушення боржником основного зобов`язання, виконання якого забезпечено іпотекою, звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому або позасудовому порядку, а наслідком такого звернення буде набуття іпотекодержателем майна - самого предмета іпотеки у разі передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або грошових коштів у разі реалізації предмета іпотеки.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «майно» (possessions) у частині першій статті 1 Першого протоколу доКонвенціїмає автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» (Beyelerv.Italy), заява № 33202, § 100).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimateexpectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному з майновим інтересом (рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopeckyv.Slovakia), заява № 44912/98,§ 49,50).

З метою захисту законних прав та інтересів учасників цивільного обороту, насамперед інтересів кредитора,глава 49 Цивільного кодексу Українирегламентує забезпечення виконання зобов`язання, зокрема, шляхом застави майна.

Вказаний інститут цивільного права спрямований, зокрема, на покращення гарантування майнових інтересів сторін договору.

Звідси іпотека як окремий вид застави гарантує саме майнові інтереси боржника та кредитора за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Тобто вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майнапов`язана з майновим інтересом, що свідчить про її майновий характер.

Отже, позов про визнання права іпотекодержателя необхідно розглядати саме як вимогу майнового характеру, оскільки, визнавши за собою таке право, іпотекодержатель набуває легітимного очікування успішної реалізації своєї можливості отримати у власність майно (нерухоме майно або грошові кошти) для задоволення своїх майнових вимог до боржника за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22, провадження №12-33гс23.

З огляду на викладене при поданні позовної заяви позивачу необхідно було вказати в ній ціну позову, виходячи з вартості предмета іпотеки, визначеної в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя №1566 від 05.05.2008.

Такі висновки є послідовним продовженням практики, напрацьованої у Великій Палаті Верховного Суду, щодо визначенняхарактеру позовної вимогив іпотечних спорах.

Так, у пунктах 8.12, 8.13 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Отже, позовна заява підлягає залишенню без руху на підставі ч.1 ст. 185 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Керуючись ст.ст. 177, 185, 260 ЦПК України, суддя, -

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права іпотекодержателя залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, шляхом зазначення у позовній заяві протягом п`яти днів з дня отримання даної ухвали ціни позову, виходячи з вартості предмета іпотеки, а саме житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , визначеної в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя №1566 від 05.05.2008

Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суддя Н.М.Бородіна