Постанова

від 30.10.2024 по справі 5015/118/11

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2024 р. Справа №5015/118/11(914/942/24)

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Орищин Г.В.

Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" б/н від 09.07.2024 (вх. №01-05/1961/24 від 10.07.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024 (суддя Цікало А.І., повний текст складено 02.07.2024)

у справі №5015/118/11 (914/942/24)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Приватне акціонерне товариство "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування"

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Фізична особа-підприємець Гаврилюк О.Р.

про: витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи: №5015/118/11

про банкрутство: Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач"

за участю представників:

від апелянта (відповідача): адвокат Борщ Н.Р.

від позивача: арбітражний керуючий Козій В.Ю.

від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: представник Карпенко А.А.

від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: адвокат Демідонт Б.О. (в режимі відеоконференції)

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Гаврилюк О.Р. - особисто

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.06.2024 у справі №5015/118/11 (914/942/24) задоволено позов ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" до ТзОВ "Тібет" про витребування майна з чужого незаконного володіння; витребувано із чужого незаконного володіння від ТзОВ "Тібет" на користь власника ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" будівлю адміністративного корпусу під літ. "Ж-4", загальною площею: 10168.7 м2 (опис: площа змінилася згідно довідки ДП "Західний ЕТЦ" від 25.05.2017 р.), реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 884033346101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка Т., буд. 321; стягнуто з ТзОВ "Тібет" на користь ПАТ "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" 26725,38 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" до ТзОВ «Тібет» про витребування майна з чужого незаконного володіння від ТзОВ «Тібет» на користь власника ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач».

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 10.07.2024 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 04.09.2024, встановлено строк для надання відзиву до 30.08.2024.

21.08.2024 ПрАТ «ВНК «Розточчя» подало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа просить залишити оскаржене рішення без змін.

22.08.2024 ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» подало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа просить залишити оскаржене рішення без змін.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Галушко Н.А. з 03.09.2024 до 06.09.2024 розгляд справи 04.09.2024 не відбувся. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 розгляд справи призначено на 25.09.2024.

24.09.2024 ПрАТ «ВНК «Розточчя» подало суду письмові пояснення, у яких просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. До пояснень додано витяг з Інтернет-сайту zaxid.net статті під заголовком «Львівських братів-депутатів викрили на брехні в деклараціях» та таблицю з описом переходу права власності на адміністративний корпус під.літ «Ж-4».

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 розгляд справи відкладено на 16.10.2024.

14.10.2024 відповідач подав суду заяву про відвід головуючого судді Желіка М.Б. від розгляду справи.

16.10.2024 ФОП Гаврилюк Олександр Романович подав суду клопотання про залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (вх.№01-04/6812/24).

В судовому засіданні 16.10.2024 колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні заяви апелянта про відвід судді та задовольнити клопотання ФОП Гаврилюка О.Р. про залучення його до участі у справі як третьої особи, про що постановлено відповідні ухвали.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 відкладено розгляд справи на 30.10.2024.

30.10.2024 представник відповідача адвокат Борщ Н.Р. подав клопотання про поновлення пропущених строків на подання доказів та долучення до матеріалів справи доказів (вх.№01-04/7317/24), заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (вх.№01-04/7319/24) та додаткові пояснення у справі (вх.№01-04/7322/24).

30.10.2024 представник ПАТ «Львівський завод Автонавантажувач» Гаврилюк О.Р. подав суду клопотання про залучення ПАТ «Львівський завод Автонавантажувач» (кредитора боржника) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (вх.№01-04/3090/24).

В судовому засіданні 30.10.2024 представник ПАТ «Львівський завод Автонавантажувач» підтримав клопотання про залучення кредитора боржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Зазначив, що заявник є кредитором боржника з 2011 року та має безумовний інтерес в наповненні ліквідаційної маси у справі про банкрутство.

Представник ТзОВ «Тібет» та арбітражний керуючий Козій В.Ю. подане клопотання підтримали.

Представниця ПрАТ «ВНК «Розточчя СТ» зазначила, що єдиним учасником ПАТ «Львівський завод Автонавантажувач» є Гаврилюк О.Р., якого було залучено до участі у справі в судовому засіданні 16.10.2024, права ПАТ «Львівський завод Автонавантажувач» як кредитора банкрута у цьому позовному провадженні не порушено, тому подання цього клопотання має мету затягування розгляду справи, водночас, залишила заявлене клопотання на розсуд суду.

Представник ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що Гаврилюк О.Р. у цій справі діє в інтересах відповідача, а не кредиторів.

Колегія суддів, розглянувши клопотання ПАТ «Львівський завод Автонавантажувач», ухвалила відмовити у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ч.1, 2 ст.50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Диспозиція статті 50 ГПК України передбачає можливий вплив рішення суду у спорі на права або обов`язки третьої особи без самостійних вимог, тобто допускає, що за результатами розгляду відповідного спору такі правові наслідки можуть не настати.

У постанові Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №911/1707/18 (911/2858/21) викладено правові висновки, відповідно до яких позови боржника, в тому числі немайнові, про визнання недійсними правочинів можуть впливати на формування складу ліквідаційної маси боржника з огляду на положення статті 216 ЦК України (застосування наслідків з огляду на визнання правочину недійсним), статті 388 ЦК України (витребування майна від добросовісного набувача після визнання договору недійсним), статті 400 ЦК України (витребування майна від недобросовісного набувача) та можуть призводити до зміни ліквідаційної маси боржника, що в свою чергу впливає на права кредиторів у справі про банкрутство.

У преамбулі КУзПБ унормовано, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Отже, рішення у справах позовного провадження, які розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку, встановленому статтею 7 КУзПБ, результатом розгляду яких може бути зміна, збільшення ліквідаційної маси боржника, можуть впливати на права і охоронювані законом інтереси кредиторів у справі про банкрутство.

Тож під час розгляду справ у позовному провадженні, що розглядаються в межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, кредитори боржника не позбавлені права звернутися до суду з обґрунтованим клопотанням про залучення їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, в порядку, передбаченому статтею 50 ГПК України, за наявності на це правових підстав.

Суд має розглянути зазначене клопотання та надати аргументам кредитора відповідну оцінку, не обмежуючись лише наданням оцінки змісту правовідносин між сторонами поданого позову, а враховуючи також і можливий вплив рішення у справі на права або обов`язки кредиторів у справі про банкрутство.

Заявник стверджує, що є кредитором боржника з 2011 року, водночас з реєстру вимог кредиторів у справі №5015/118/11 вбачається, що вимоги вказаного кредитора погашено в повному обсязі, відтак рішення суду у спорі про витребування майна на користь боржника жодним чином не вплине на права чи інтереси цього кредитора, на відміну від інших третіх осіб у цій справі (ПрАТ «ВНК «Розточчя СТ» є засновником боржника, ТзОВ «ЛЗА» - уповноваженою особою учасників боржника, ФОП Гаврилюк О.Р. - є кредитором та брав участь в аукціоні з продажу спірного майна банкрута).

Відтак відсутні підстави для задоволення заявленого клопотання про залучення ПАТ «Львівський завод Автонавантажувач» до участі у справі в якості третьої особи.

Окрім того, колегія суддів бере до уваги, що представник заявника - Гаврилюк Р.О. (який відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій є уповноваженою особою ПАТ «Львівський завод Автонавантажувач») був обізнаний про розгляд справи за позовом про витребування майна на користь боржника, був присутній в судових засіданнях як вільний слухач, проте не заявляв клопотання про залучення кредитора до участі у цій справі в якості третьої особи.

Також в судовому засіданні 30.10.2024 представник відповідача підтримав клопотання про поновлення процесуальних строків на подання доказів та заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності, про долучення доказів.

Арбітражний керуючий Козій В.Ю. залишив розгляд клопотання відповідача на розсуд суду.

Представники ПрАТ «ВНК «Розточчя СТ» та ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» заперечили проти задоволення зазначеного клопотання.

ФОП Гаврилюк О.Р. клопотання відповідача підтримав.

Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні клопотання про поновлення процесуальних строків на подання доказів та заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності, про долучення доказів, з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст.80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч.4 ст.80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.04.2024 про відкриття провадження у справі та встановлення відповідачу строку на подання відзиву (15 днів з дати отримання ухвали) доставлено до електронного кабінету ТзОВ «Тібет» 22.04.2024 о 16:37. Отже, останнім днем строку подання відповідачем доказів є 09.05.2024.

Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, звертаючись до апеляційного господарського суду, відповідач не довів наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів та заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до суду першої інстанції та не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника.

На підтвердження неможливості подання доказів до суду першої інстанції відповідач подав суду накази ТзОВ «Тібет» про ряд відряджень директора підприємства з 11.04.2024 до 15.07.2024. Проте, перебування директора у тривалому відрядженні не спростовує можливості товариства брати участь у розгляді справи в суді та не свідчить про відсутність в такий період іншої особи, на яку тимчасово покладено обов`язки керівника підприємства на час перебування директора у відрядженні. Більше того, в період перебування директора ОСОБА_1 у відрядженні, він 15.06.2024 підписав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, а 09.07.2024 підписав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Щодо висновку експерта №4220-У від 28.10.2024, слід зазначити, що такий доказ виготовлено у жовтні 2024 року, при цьому оскаржене рішення у цій справі проголошено у червні 2024 року. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.

Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Враховуючи те, що відповідач не довів винятковості випадку, а подані ним докази не свідчать про об`єктивність причин неподання доказів та заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до суду першої інстанції, в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для поновлення пропущених відповідачем процесуальних строків.

В судових дебатах апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги, звернув увагу на те, що окрім доводів, викладених у скарзі, слід врахувати, що суд першої інстанції розглянув справу у спрощеному позовному провадженні, що є самостійною підставою для скасування рішення, просив оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

ФОП Гаврилюк О.Р. вимоги апеляційної скарги підтримав, зазначив, що суд першої інстанції не вжив заходів щодо ідентифікації спірного майна.

Ліквідатор боржника - арбітражний керуючий Козій В.Ю., представники ТзОВ «ЛЗА» та ПрАТ «ВНК «Розточчя СТ» проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечили, просили залишити оскаржене рішення без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на таке.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №5015/118/11 про банкрутство ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач».

10.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет» про витребування будівлі адміністративного корпусу під літ. «Ж-4», загальною площею: 10168.7 м2, реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 884033346101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка Т., буд. 321, з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що спірне нерухоме майно, яке належало позивачу, вибуло із володіння останнього у зв`язку з проведенням торгів з реалізації майна банкрута, що були проведені 17.03.2016, та укладенням 24.03.2016 договору купівлі-продажу спірного майна з переможцем аукціону - ТзОВ «Укр-Алюміній».

Однак, 21.03.2016 результати вказаного аукціону були оскаржені кредитором боржника в судовому порядку і 10.02.2022 рішенням Господарського суду Львівської області у справі №5015/118/11, яке набрало законної сили, визнано недійсними аукціон і результати аукціону від 17.03.2016 з продажу будівлі корпусу «Ж-4», заг. пл. 10369,6 кв. м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 321, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24.03.2016, укладений між ТзОВ «УК «Львівський Автонавантажувач» і переможцем аукціону ТзОВ «УКР-Алюміній».

Оскільки договір купівлі-продажу спірного майна визнано недійсним і такий не створює жодних юридичних наслідків, позивач вважає, що він залишається власником будівлі адміністративного корпусу «Ж-4», що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 321, оскільки перехід права власності не відбувся.

Відтак у позивача виникла необхідність витребувати своє нерухоме майно від останнього набувача, яким відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно є ТзОВ «Тібет».

При цьому, за твердженням позивача відповідач є недобросовісним набувачем майна.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в межах справи №5015/118/11 про банкрутство ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.05.2024 залучено ПрАТ «Виробничо-наукова компанія «Розточчя СТ» (кредитор банкрута) та ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» (уповноважена особа засновників банкрута) до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Треті особи під час розгляду справи в суді першої інстанції підтримали позовні вимоги боржника.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.06.2024 задоволено заяву ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» про забезпечення позову, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на будівлю адміністративного корпусу під літ. "Ж-4", загальною площею: 10168.7 м2 (опис: площа змінилася згідно довідки ДП "Західний ЕТЦ" від 25.05.2017 р.), реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 884033346101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка Т., буд. 321.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції письмових заяв по суті спору не подавав.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення, дійшов висновків про те, що спірне майно вибуло з володіння поза волею власника (ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач»), а тому вимога позивача про витребування майна від останнього набувача (ТзОВ «Тібет») підлягає задоволенню.

Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення інших учасників справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано такими доводами:

- для прийняття рішення у справі про витребування майна суду необхідно з`ясувати обставини оплатності чи безоплатності набуття права власності на спірне майно, проте суд першої інстанції не врахував обставин, встановлених у рішенні Господарського суду Львівської області від 10.02.2022 у справі №5015/118/11, а саме того, що станом на 22.03.2016 ТзОВ «Укр-Алюміній» (переможець аукціону) здійснив часткову оплату згідно з протоколом аукціону №6-011 від 17.03.2016 в сумі 750 000,00 грн., а 23.03.2016 - в сумі 743 381,84 грн.; 24.03.2016 Товарна біржа «НАША» сплатила боржнику (ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач») 1 710 425,00 грн. з призначенням платежу «Оплата за майно згідно прт.аукц. №6-011 від 17.03.2016 року»; 24.03.2016 сторонами договору підписано акт про передання права власності на будівлю відповідно до протоколу №6-011 від 17.03.2016, за наслідками сплати покупцем грошових коштів 1 781 692,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням та випискою по рахунку; відтак ТзОВ «Укр-Алюміній» повністю сплатив вартість придбаного майна у ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач»;

- ТзОВ «Тібет» набуло право власності на спірне майно в результаті внесення 11.02.2021 учасником товариства - ТзОВ «Волинь-Мет» цього об`єкту нерухомого майна до статутного капіталу; операція із внесення нерухомого майна до статутного капіталу є постачанням товару у розумінні положень підпункту 14.1.191 п.14.1. ст.14 ПК України, а саме обміном такого майна на корпоративні права;

- внесення ТзОВ «Волинь-Мет» майна до статутного капіталу відповідача є правочином та господарською операцією (прямою фінансовою інвестицією), що передбачає внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права;

- внаслідок передання майна до статутного капіталу ТзОВ «Тібет» отримало право власності на будівлю, а ТзОВ «Волинь-Мет» збільшило корпоративні права (інвестиційний актив) - частку в розмірі 100% статутного капіталу товариства; висновок про те, що передання майна на формування корпоративних прав на частку в статутному капіталі господарського товариства підтверджується правовим висновком Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №903/1180/15; відтак відповідач є добросовісним набувачем спірного майна і відсутні підстави для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння;

- аукціон з продажу спірного майна відбувся 17.03.2016, державна реєстрація майна на нового власника (ТзОВ «Укр-Алюміній») відбулось 24.03.2016, водночас, ТзОВ «Тібет» набуло право власності на майно 11.02.2021, натомість позовна заява про витребування майна подана до суду 10.04.2024, тобто з моменту вибуття будівлі з власності позивача до подання позовної заяви про витребування майна пройшло понад 8 років, а з моменту набуття відповідачем права власності на спірну будівлю - понад 3 роки і 2 місяці, за таких обставин наявні підстави для застосування строків позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника:

- ТзОВ «ТІБЕТ» є недобросовісним володільцем, що підтверджується доказами та судовою практикою Верховного Суду, зокрема, в постанові Касаційного господарського суду від 26.10.2021 у справі №911/2581/14 (911/2410/20) зазначено, що сама по собі недійсність торгів вказує на незаконність володіння набувача й не має жодного відношення до його добросовісності;

- зі сторінок 88-93 інформаційної довідки №392013779 від 22.08.2024 вбачається, що майно ТзОВ «УК «ЛА» неодноразово переходило у власність до інших осіб, пов`язаних з ТзОВ «ТІБЕТ» і його засновниками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме: 24.03.2016 зареєстровано право власності за ТзОВ «УКР-АЛЮМІНІЙ» (зв`язок між ТзОВ «УКР-АЛЮМІНІЙ» та ОСОБА_2 підтверджується деклараціями за 2016 та 2017 роки, в підп. 9 п. 11 «Доходи, у тому числі подарунки» яких джерелом доходу вказано ТзОВ «УКР-АЛЮМІНІЙ»); 28.03.2016 зареєстровано право спільної власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; 31.01.2017 зареєстровано право власності за ТзОВ «ГАЛ-КАБЕЛЬ» (зв`язок між ТзОВ «ГАЛ-КАБЕЛЬ» та ОСОБА_2 підтверджується декларацією за 2016 рік, в підп. 9 п. 11 «Доходи, у тому числі подарунки» якої джерелом доходу вказано ТзОВ «ГАЛ-КАБЕЛЬ»); 04.02.2017 зареєстровано право власності за ТзОВ «Тібет»; 28.12.2020 зареєстровано право власності за ТзОВ «ВОЛИНЬ-МЕТ», яке внесло спірне майно у статутний капітал відповідача, тобто жоден з набувачі спірного майна не був добросовісним;

- твердження апелянта про здійснення оплати ТзОВ «УКР-АЛЮМІНІЙ» не впливає на законність чи незаконність вибуття майна з власності ТзОВ «УК «ЛА», оскільки судовими рішеннями встановлено незаконність аукціону від 17.03.2016, а відтак і незаконність вибуття нерухомого майна з власності банкрута, при цьому, продаж нерухомого майна відбувся за значно заниженими цінами, що не відповідає меті аукціону;

- ТзОВ «ТІБЕТ» лише в апеляційній скарзі зазначило про застосування позовної давності, разом з цим, право на подання позову про витребування майна виникло з 27.10.2022 (після спростування презумпції правомірності набуття права власності та презумпції правомірності правочину), тому строк позовної давності не пропущено;

- відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції і мав право подати заяву про застосування позовної давності до винесення оскаржуваного рішення, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №676/6279/20, згідно з якими оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції;

- подання заяви про застосування позовної давності, яка включена в апеляційну скаргу, свідчить про визнання відповідачем факту незаконності володіння будівлею «Ж-4», яка незаконно вибула із власності ТзОВ «УК «ЛА».

У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Виробничо-наукова компанія «Розточчя СТ» заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та наводить аргументи на спростування доводів скаржника, аналогічні доводам ТзОВ «ЛЗА».

Фактичні обставини справи.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.02.2022 у справі №5015/118/11 ухвалено:

- задовольнити заяву ПрАТ «Виробничо-наукова компанія «Розточчя СТ» від 21.03.2016 з врахуванням заяв про уточнення від 18.05.2016 та від 14.06.2016 про визнання недійсними результатів аукціону від 17.03.16 р. з продажу корпусу Ж-4, заг. пл. 10369,6 кв. м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 321, та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2016, укладеного між ТзОВ Управляюча компанія Львівський автонавантажувач та ТзОВ УКР-Алюміній;

- визнати недійсними результати аукціону від 17.03.2016 з продажу корпусу Ж-4, заг.пл. 10369,6 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 321;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.03.2016, укладений між ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» і переможцем аукціону ТзОВ «УКР-Алюміній»;

- задовольнити частково заяву ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» про визнання недійсним аукціону із продажу нерухомого майна банкрута ТзОВ УК Львівський Автонавантажувач від 17.03.2016, а саме будівлі адміністративного корпусу під літ. Ж-4, і застосування наслідків визнання аукціону недійсним, та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного із переможцем аукціону ТзОВ Укр-Алюміній, і застосування наслідків недійсності правочину;

- визнати недійсним аукціон із продажу нерухомого майна банкрута ТзОВ Управляюча компанія Львівський автонавантажувач від 17.03.2016, а саме будівлі адміністративного корпусу під літ. Ж-4, об`єкт житлової нерухомості: НІ. Загальна площа (кв.м): 10369.6 м.кв. РПВН 130885;

- застосувати наслідки визнання аукціону недійсним і визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений із переможцем аукціону ТзОВ Укр-Алюміній про придбання майна з прилюдних торгів серія та номер: 714, виданий 24.03.2016, видавник: Юзва Н.Б., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу.

- відмовлено в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 10.02.2022 у справі №5015/118/11 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2023 постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 10.02.2022 у справі № 5015/118/11 залишено без змін.

У вказаних судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанції, встановлено наступні обставини:

- 06.05.2014 ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» в особі ліквідатора Хомишина І.Г. і Товарна біржа «Наша» уклали договір №4-13 про проведення аукціону;

- 23.07.2015 на засіданні комітету кредиторів ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» затверджено експертну оцінку майна банкрута, зокрема, будівлі адміністративного корпусу під літ. «Ж-4» 4 049 300 грн; прийнято рішення про здійснення продажу майна банкрута з дотриманням умов та процедур статей 64-66 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

- вартість об`єкта майна будівлі адміністративного корпусу (літ. «Ж-4»), загальною площею 10 369,6 кв.м, у розмірі 4 049 300 грн без ПДВ визначена відповідно до висновку про вартість станом на 22.05.2015;

- 05.11.2015 організатором аукціону Товарна біржа «Наша» проведено повторний аукціон з реалізації спірної будівлі адміністративного корпусу (літ. «Ж-4») у місті Львові по вулиці Шевченка, 321; аукціон 05.11.2015 відбувся, переможцем аукціону запропоновано до сплати за лот 14 091 564 грн., однак, у зв`язку з несплатою переможцем аукціону в установлений строк належної суми за придбане майно організатором прийнято рішення про визнання аукціону 05.11.2015 таким, що не відбувся;

- згідно з протоколом проведення аукціону від 17.03.2016 № 6-011 з продажу майна лот № 1 будівлі адміністративного корпусу (літ. «Ж-4»), загальною площею 10 369,6 кв.м за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 321, найвища запропонована ціна в ході аукціону 1 781 692 грн, переможець аукціону ТзОВ «Укр-Алюміній»;

- 23.03.2016 ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» в особі арбітражного керуючого Хомишина І.Г. та ТзОВ «Укр-Алюміній» уклали договір №4а купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю майно: будівлю адміністративного корпусу (літ. «Ж-4»), загальною площею 10 369,6 кв.м, до складу якого входить 265 приміщень, чотирьох поверхова каркасна конструкція із з/б панелей і цегли, двоповерховою вставкою їдальні, висота поверху 3м, стан незадовільний, адреса: місто Львів, вул. Шевченка, 321;

- 24.03.2016 ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» в особі ліквідатора Хомишина І.Г. та ТзОВ «Укр-Алюміній» уклали договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти нерухоме майно будівлю адміністративного корпусу (літ. «Ж-4»), загальною площею 10 369,6 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 321, сплатити ціну її продажу та виконати визначені в договорі умови. Договір посвідчено Юзвою Н.Б., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, та зареєстровано в реєстрі за №714;

- 24.03.2016 сторонами договору підписано акт про передання права власності на будівлю відповідно до протоколу від 17.03.2016 №6-011, за наслідками сплати покупцем грошових коштів 1 781 692 грн.;

- 24.03.2016 Товарною біржою «Наша» сплачено ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» 1 710 425 грн;

- 24.03.2016 приватним нотаріусом видано свідоцтво про посвідчення права власності ТзОВ «Укр-Алюміній» на нерухоме майно будівлю адміністративного корпусу (літ. «Ж-4»), загальною площею 10 369,6 кв.м.;

- 28.03.2016 щодо будівлі адміністративного корпусу (літ. «Ж-4»), загальною площею 10369,6 кв.м. зареєстровано право спільної часткової власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу за номером 785;

- у подальшому спірне майно неодноразово змінювало власника та згідно з останніми відомостями, наданими суду, перебуває у власності ТзОВ «Тібет».

Враховуючи обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 10.02.2022, яким визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута, уповноважена особа учасників боржника ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» звернулося з позовом до господарського суду про витребування будівлі адміністративного корпусу під літ. «Ж-4» з чужого незаконного володіння ТзОВ «Тібет» на користь ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.03.2023 у справі №5015/118/11(914/2863/22) відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські заводи автомобілебудування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІБЕТ» про витребування майна із чужого незаконного володіння з огляду на те, що належним позивачем у спорі, заявленому в межах справи про банкрутство про витребування майна до ліквідаційної маси боржника може бути тільки ліквідатор.

Вказане рішення залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 та постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 30.01.2024.

10.04.2024 ліквідатор ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» арбітражний керуючий Козій В.Ю. звернувся з позовом до господарського суду про витребування будівлі адміністративного корпусу під літ. «Ж-4» з чужого незаконного володіння ТзОВ «Тібет» на користь боржника.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Згідно з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (постанови від 09.08.2018 у справі №927/876/17, від 11.09.2018 у справі № 910/9555/16 та ін.) власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК України).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 338 ЦК України, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 338 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Предметом цього спору є витребування до ліквідаційної маси банкрута об`єкту нерухомого майна, що був відчужений за наслідками проведення аукціону, результати якого згодом було визнано недійсними в судовому порядку.

За встановленими у справі обставинами, переможець аукціону відчужив спірне майно на підставі договору купівлі-продажу і, в подальшому, спірне майно неодноразово змінювало власника, а відповідач є останнім набувачем та актуальним власником такого майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 викладено правові висновки, відповідно до яких у правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи, зокрема:

- якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство майно боржника перебуває у власності боржника, то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону;

- якщо за результатами аукціону з переможцем укладено договір купівлі-продажу то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції (у випадку повернення майна, що перебуває у власності переможця аукціону);

- якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство відчужено майно, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

У спірних правовідносинах аукціон з продажу майна боржника відбувся 17.03.2016, а 21.03.2016 кредитор боржника (ПрАТ «ВНК «Розточчя») звернувся до господарського суду із заявою про визнання недійсними результатів аукціону в межах справи про банкрутство ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» (№5015/118/11).

23.03.2016 та 24.03.2016 ліквідатор боржника та переможець аукціону уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, а 18.05.2016 та 14.06.2016 кредитор боржника (ПрАТ «ВНК «Розточчя») уточнив подану раніше заяву, доповнивши її вимогою про визнання недійсним договору, укладеного за результатами аукціону.

28.03.2016 переможець аукціону відчужив спірне майно підставі договору купівлі-продажу.

Під час тривалого розгляду справи №5015/118/11 майно неодноразово змінювало власника і станом на дату подання ліквідатором позову про витребування майна зареєстроване за відповідачем - ТзОВ «Тібет», відтак ліквідатор боржника обрав належний спосіб захисту порушеного права.

У процедурі банкрутства майно боржника вибуває з володіння власника (органу управління боржником) в момент введення ліквідаційної процедури та з призначенням ліквідатора до нього переходять права органу управління боржником. Отже, вибуття майна з володіння власника відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов`язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб що передбачені Конституцією України та законодавством про банкрутство. Отже, встановлення судом недійсності аукціону з продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі та правочину, укладеного за наслідками такого аукціону, очевидно підтверджує вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності і законності та означає порушення ним тих повноважень розумного власника, якими наділив його законодавець в момент введення ліквідаційної процедури.

У п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Оскільки у спірному випадку, нерухоме майно вибуло поза волею власника (боржника - ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач»), вимога позивача про витребування майна від останнього набувача (ТзОВ «Тібет») підлягає задоволенню.

Щодо доводів скаржника про те, що такий є добросовісним набувачем, адже набув майно за відплатним договором, слід зазначити, що наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна з огляду на зміст статті 388 ЦК України не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у випадках, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

У процедурах банкрутства оплата за придбане майно (особливо в контексті встановлення судом вчинення в подальшому не одного, а двох і більше правочинів з продажу спірного майна) сама по собі не може бути самостійним критерієм для визначення добросовісності чи недобросовісності набуття права власності на спірне майно (висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №910/5808/20, від 17.01.2023 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/8849/21)).

Водночас, частинами третьою, четвертою статті 390 ЦК України встановлено, що добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Також добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Зазначеною нормою не визначено порядок компенсації власнику вартості втраченого майна та осіб, до яких повинен звернутися власник з відповідним позовом у випадку відмови у задоволенні відповідних позовних вимог до добросовісного набувача. Так само, зазначеною нормою не встановлено порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачу у випадку задоволення позовних вимог власника про витребування майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, за змістом якого добросовісний (кінцевий) набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача. Добросовісний набувач набуває право на таке звернення за умови задоволення судом позовних вимог власника про витребування спірного майна (аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №910/5808/20).

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд в оскарженому рішенні не застосував до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, адже відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявляв в усній чи письмовій формі клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Водночас, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів щодо строку позовної давності у спірних правовідносинах зазначає таке.

Згідно зі ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами ст.251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Зі змісту ст.256 ЦК України вбачається, що строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, є позовною давністю.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, правила про позовну давність, відповідно до вищевказаної статті ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

При цьому, порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3234/16).

Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила наступному набувачу, а не з моменту набуття останнім набувачем права власності на майно.

У спірних правовідносинах таким моментом є дата укладення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна банкрута - 23.03.2016 та 24.03.2016.

Таким чином, строк позовної давності у спірних правовідносинах сплив 24.03.2019.

Разом з цим, в суду першої інстанції відсутні повноваження застосовувати наслідки спливу строку позовної давності з власної ініціативи без відповідно клопотання відповідача, тому безпідставними є доводи апелянта про те, що суд не застосував таких наслідків в оскарженому рішенні.

Також колегія суддів відхиляє доводи представника апелянта, висловлені усно в судовому засіданні про те, що суд помилково розглянув позов про витребування нерухомого майна в спрощеному позовному провадженні, що є самостійною підставою для скасування оскарженого рішення, та зазначає, що відповідно до ст.7 КУзПБ заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Відтак доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини, апелянт не довів порушення застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваного рішення, доводи учасників справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.

В порядку положень ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет» - відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024 у справі №5015/118/11(914/942/24) - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 11.11.2024.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.