Постанова

від 24.10.2024 по справі 907/882/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2024 р. Справа №907/882/22

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді МАТУЩАКА О.І.

суддів: КРАВЧУК Н.М.

СКРИПЧУК О.С.

За участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П

від позивача - Данканич А.Е. (в порядку самопредставництва) ;

від відповідачки - Лесько А.О (адвокатка).

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни б/н від 23.03.2023 (вх. №01- 05/950/23 від 28.03.2023)

на рішення Господарського суду Закарпатської області

від 03.03.2023 (повне рішення- 06.03.2023, суддя Пригуза П.Д.)

у справі № 907/882/22

за позовом Департаменту міської інфраструктури

Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни, м. Ужгород

про стягнення 279 829, 39 грн

В С Т А Н О В И В:

Суть спору.

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни з позовом про стягнення заборгованості за договором оренди землі в розмірі 279 829,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що орендарем, за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (включно) не сплачено кошти у розмірі 279 829, 39 грн, як різниця між сплаченими нею грошовими коштами та розміром орендної плати, який належало сплатити за договором оренди.

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 03.03.2023 у справі №907/882/22 позов задовольнив повністю. Стягнув з ФОП Грицик Л.О. на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради заборгованість за договором оренди земельної ділянки за період січень 2020 - грудень 2020 року у розмірі 279 829, 39 грн та витрати на оплату судового збору в розмірі 4 200, 00 грн.

Вказане рішення мотивоване тим, що рішенням суду в іншій справі №907/12/12 встановлено факт укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, а відтак сторонами погоджено і розмір орендної плати. Оскільки відсутні докази сплати орендної плати за період січень - грудень 2020 року, то заборгованість із її сплати у розмірі 279 829, 39 грн підлягає стягненню в судовому порядку.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Не погодившись з вказаним рішенням, ФОП Грицик Л.О. звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2023 у справі №907/882/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на таке:

- у відповідачки не виникло обов`язку із сплати орендної плати, адже не було проведено державної реєстрації договору оренди у новій редакції, як того вимагало чинне законодавство;

- помилковими є висновки суду про те, що оскільки право оренди виникло і було зареєстроване 17.03.2012, а договір оренди поновлено (продовжено) з 25.10.2018 по 30.10.2023, то вказане право оренди не переривалося та за умовами договору продовжене до 30.10.2023. Однак, згідно із ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Відтак не можна вважати, що поновлення договору оренди землі є автоматичною пролонгацією орендних правовідносин;

- неможливість своєчасної реєстрації права оренди відповідачкою була зумовлена діями позивача, адже через включення до умов додаткової угоди до договору оренди надмірних санкцій за невиконання умов договору відповідачкою в частині своєчасної реєстрації права оренди, спір щодо вказаних умов додаткової угоди перебував на розгляді в судах протягом 2018-2021 року;

- висновок суду щодо продовження права оренди у ФОП Грицик Л.О. до 30.10.2023 не відповідає обставинам справи, адже ще у 2021 році остання відчужила об`єкти нерухомості, які знаходилися на спірній земельній ділянці;

- суд не врахував та не навів мотивів неврахування доводів відповідачки про невідповідність вимогам чинного законодавства нормативної грошової оцінки земель міста Ужгорода, яка є підставою для обчислення розміру орендної плати та, відповідно, суми заборгованості по її сплаті;

- ухвалою від 07.02.2023 суд безпідставно, без належного мотивування, відмовив у задоволенні клопотань відповідачки про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/164/19, предметом розгляду якої є спір про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту міста Ужгорода Ужгородської міської ради» від 14.07.2014, зокрема в частині, нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розташованої у м. Ужгороді по вул. Електрозаводській, 35 із кадастровим номером 2110100000:34:001:0228 та рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі №907/983/21, предметом розгляду якої є визнання недійсним цього ж договору оренди землі;

- суд першої інстанції безпідставно послався на постанову Верховного Суду від 15.11.2022 у справі №914/917/21, оскільки вказаній у ній висновки є відмінними від тих, яких дійшов суд у своєму рішенні.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін. Покликається на те, що у справі №907/12/19 встановлено факт існування договірних правовідносин між сторонами на підставі договору оренди землі. Оскільки у вказаному договорі сторони передбачили, що такий набирає чинності з моменту його підписання сторонами, то відсутність державної реєстрації права оренди не може бути підставою для звільнення відповідачки від обов?язків за договором, зокрема, в частині своєчасної та повної сплати орендної плати.

Щодо інших доводів апелянта вважає, що такі фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника із висновками суду першої інстанції.

Відповідачкою подано відповідь на відзив, який суд дійшов висновку залишити без розгляду, адже подання вказаного процесуального документу на стадії апеляційного розгляду не передбачено ГПК України.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 задоволено клопотання відповідачки (з урахуванням усних уточнень) та зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Грицик Л.О. на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2023 у справі №907/882/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 907/983/21 за позовом ФОП Грицик Л.О. до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про визнання недійним договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.2014 №1691/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18).

Постановою Верховного Суду від 26.03.2024 скасовано ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

02.04.2024 відповідачкою подано клопотання про приєднання доказів на матеріалів справи та про поновлення строку на їх подання.

Розглянувши яке, колегія суддів зазначає, що вказане клопотання підлягає залишенню без розгляду. Оскільки вказані докази не існували на момент прийняття оскаржуваного рішення у справі, а частина із них не стосуються обставин, які входять до предмета доказування у цій справі або підтверджують обставини, які виникли після періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість, то при прийняті рішення у справі долучені докази судом до уваги не беруться.

Аналогічне стосується і клопотання відповідачки з долученими до нього доказами, яке надійшло на адресу суду 09.05.2024. Тому таке клопотання також підлягає залишенню без розгляду.

08.05.2024 представником позивача та 09.05.2024 представником відповідачки подано додаткові пояснення у справі, які суд дійшов висновку залишити без розгляду як такі, що подані поза межами встановленого строку на їх подання.

09.05.2024 відповідачкою подано клопотання про приєднання доказів на матеріалів справи, в якому не заявлено клопотання про поновлення строку на їх подання.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно із ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи те, що представником відповідачки не заявлено клопотання про поновлення строку на подання таких доказів, то колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду зазначеного клопотання.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, сторонами подано не було.

24.10.2024 в судове засідання з`явилися представники позивача та відповідачки, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи та оцінка суду.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.02.2014 між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради та ФОП Грицик Л.О. укладено договір оренди № 1691/1 земельної ділянки площею 1,2617 га у м. Ужгороді по вул. Електрозаводській, 35, кадастровий номер 2110100000:34:001:0228, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Строк дії договору встановлено до 24.10.2018 (а.с. 59-65, т.1).

Зазначена земельна ділянка зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 319472121101, є комунальною власністю територіальної громади міста Ужгорода, що підтверджується відомостями з державного реєстру (а.с. 130-132, т.1).

Відповідно до актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права право оренди вказаної земельної ділянки зареєстровано 17.03.2014 строком дії до 24.10.2018 за Грицик Ларисою Олексіївною .

Після закінчення строку дії договору, 30.10.2018 рішенням Ужгородської міської ради № 1354 про поновлення дії договорів оренди земельних ділянок, строк дії цього договору для ФОП Грицик Л.О. поновлено на 5 років, встановлено новий строк оренди землі - з 25.10.2018 до 30.10.2023, про що зазначено у абз. 3 п. 40 додаткової угоди до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1. Договору оренди землі в новій редакції (а.с. 11-23, т. 1).

Сторонами підписано окремий додаток до договору оренди - розрахунок розміру орендної плати земельної ділянки, з якого вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 19.09.2018 становить 13 859 39,99 грн, а орендна плата на місяць встановлена у розмірі 34 648,49 грн (а.с. 17, т. 1).

Орендарем - ФОП Грицик Л.О. вказана додаткова угода до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1. Договір оренди землі в новій редакції від 30.10.2018 та розрахунок розміру орендної плати земельної ділянки підписані з протоколом розбіжностей, що стосувалися незгоди орендаря Грицик Л.О. з п. 14 та 30 додаткової угоди.

Департамент міського господарства Ужгородської міської ради звернувся до суду з позовом до ФОП Грицик Л.О. про визнання укладеними у редакції позивача п. 14. та абз. 1 п. 30. додаткової угоди від 30.10.2018 до договору оренди землі від 18.02.2014 № 169/1 щодо встановлення штрафних санкцій у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, та несвоєчасного здійснення реєстрації права оренди землі.

Позов було мотивовано тим, що вказані пункти додаткової угоди відповідають типовій формі договору, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" з урахуванням змін до неї, внесених 22.12.2017 постановою Кабінету Міністрів України № 890, а також відповідають вимогам п.п. 12.5., 12.6. Тимчасового положення "Про порядок надання земельних ділянок, що знаходяться в розпорядженні Ужгородської міської ради, в оренду фізичним та юридичним особам", затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 30.08.2016 № 356.

ФОП Грицик Л. О. подала зустрічний позов до Департаменту про визнання недійсними п.п. 5., 10., 11. додаткової угоди від 30.10.2018 до договору оренди землі від 18.02.2014 № 169/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.2018) щодо визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 2018 рік та встановлення вартості орендної плати на рік і щомісячних орендних платежів, із залишенням значених пунктів у редакції договору оренди землі № 1691/1 від 18.02.2014.

Зустрічна позовна заява була мотивована тим, що Департамент з порушенням положень чинного законодавства визначив нормативну грошову оцінку земельної ділянки, і відповідно - суму річної орендної плати та щомісячних орендних платежів, чим порушив права ФОП Грицик Л. О. як орендаря. При цьому, відповідачка посилалася на те, що на момент укладення додаткової угоди від 30.10.2018 не було виготовлено технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Ужгорода, а затверджена рішенням Ужгородської міської ради № 1398 від 14.07.2014 технічна документація не може бути законною підставою для визначення нормативної грошової оцінки переданої в оренду ФОП Грицик Л. О. земельної ділянки, враховуючи відсутність позитивного висновку державної експертизи та втрату чинності зазначеної технічної документації зі спливом трьох років від дати видачі висновку.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.11.2019 у справі №907/12/19 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено: визнано недійсними п.п. 5., 10., 11. додаткової угоди від 30.10.2018 до договору оренди землі від 18.02.2014 № 169/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.2018).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині первісного позову, виклавши її в редакції постанови апеляційного суду. Скасовано рішення місцевого суду в частині зустрічного позову та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.11.2021 касаційні скарги Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради та ФОП Грицик Л.О. задоволено частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 змінено та викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Резолютивну частину постанови Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 залишено без змін.

Як вбачається із тексту постанови у вказаній справі, Верховноий Суд дійшов висновку, що сторонами було погоджено передбачені Законом України "Про оренду землі" істотні умови спірного договору оренди землі, у тому числі строк дії договору, орендну плату, її розмір, а тому договір оренди № 169/1 є чинним.

Верховний Суд зазначив, що п. 5 укладеної між сторонами додаткової угоди від 24.10.2018, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2018 рік становить 13 859 395,99 грн згідно витяту з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за № 1209 від 19.09.2018 року. Пунктом 10 додаткової угоди визначено, що орендна плата вноситься орендарем щомісячно у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки у грошовій формі та становить 415 781,88 грн на рік. Пунктом 11 додаткової угоди визначено, що орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім днем податкового (звітного) місяця в розмірі 34 648,49 грн.

Вирішуючи спір у цій справі № 907/882/22 суд виходить з того, що факт чинності додаткової угоди до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1. Договір оренди землі в новій редакції та її умови підтверджено рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вказані вище обставини щодо чинності умов договору та додаткової угоди до нього, зокрема, в частині погодження розміру орендної плати мають преюдиційне значення у цій справі як юридичний факт, що визначає права і обов`язки сторін, які передбачені цим договором.

Як зазначено вище, відповідачка зазначила, що нею не здійснено державної реєстрації права оренди, оскільки він вважав, що така реєстрація має бути здійснена після завершення розгляду справи в судах. Окрім того, повідомила, що нею відчужені об`єкти нерухомого майна, що були її власністю і розташовані у м. Ужгороді на вул. Електрозаводській, 35, отже, у неї відсутній правовий інтерес щодо реєстрації права оренди за цією додатковою угодою.

З огляду на вказане вище, суд констатує, що сторонами підписано новий договір від 30.10.2018 про продовження орендних відносин, який має назву «Додаткова угода до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1. Договір оренди землі в новій редакції» (а.с. 11-23), яким визначено: той же об`єкт оренди - земельна ділянка площею 1,2617 га у м. Ужгороді на вул. Електрозаводській, 35, кадастровий номер 2110100000:34:001:0228 (п. 1, п. 2); враховано нову нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом вересень 2018 року, яка становить 13 859 395,99 грн. (п. 5.); визначено строк дії договору - встановлено з 25.10.208 до 30.10.2023 (п. 8, п. 40); розмір орендної плати на рік встановлено у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі в сумі 415 781,88 грн. (п. 10); встановлено, що орендна плата вноситься щомісяця у розмірі 34 648,49 грн.(п. 11).

Як встановлено судом у спірних правовідносинах, право оренди ФОП Грицик Л.О. було зареєстроване у Державному реєстрі прав (а.с. 131-132) на земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:34:001:0228, зареєстровано 17.03.2014 строком дії до 24.10.2018 за Грицик Л.О .

До правовідносин сторін у цій справі підлягають застосуванню норми Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».

Частиною 1 ст. 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 9 ст. 93 Земельного кодексу України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У статті 626 Цивільного кодексу України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору (ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 628, 629, 632, 638, 648, 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов`язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 13, 15, 30 Закону України "Про оренду землі" зазначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Як встановлено судом та не спростовується матеріалами справи, орендар ФОП Грицик Л.О. у спірний період часу з січня 2020 року по грудень 2020 року включно, використовувала орендовану земельну ділянку за своїм призначенням, продовжуючи сплату орендної плати, виходячи з її розміру, що був встановлений у договорі оренди від 18.02.2014 № 1691/1, редакція якого була чинною до 24.10.2018 включно - в сумі 8 442,00грн. на місяць.

Водночас у спірний період часу розмір орендної плати за чинною домовленістю сторін, що ґрунтується на нормах п. 11 «Додаткової угоди до договору оренди землі від 18.02.2014 року № 1691/1. Договору оренди землі в новій редакції», має сплачуватися на користь орендодавця щомісяця у розмірі 34 648,49 грн.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що вказаний розмір орендної плати повинен застосовуватися лише із 18.11.2021 - дня прийняття Верховним Судом постанови у справі №907/12/19.

У вказаній постанові Верховний Суд констатував, що між сторонами існують договірні правовідносини оренди землі, які виникли у зв`язку з укладенням відповідного договору в редакції додаткової угоди від 30.10.2018 шляхом погодження його істотних умов (зокрема строку дії, розміру орендної плати на рік та на місяць), у тому числі з урахуванням протоколу розбіжностей.

У вказаній справі спір стосувався лише п. 14 та п. 30 додаткової угоди. В той час, як усі інші умови договору були узгоджені сторонами та набрали чинності 30.10.2018.

Так, відповідно до ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

У п. 40 додаткової угоди до договору сторони передбачили, що договір оренди у новій редакції набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Таким чином, додатковою угодою до договору, якою договір оренди землі укладено у новій редакції сторони дійшли змоги, зокрема, щодо розміру орендної плати та строків її внесення.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ч. 1- 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Разом з тим, згідно з підп.. 14.1.136, 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XII ПК України, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

У п. 288.1, 288.4 ст. 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з положеннями підп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

У підп. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України передбачено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п. 5 додаткової угоди від 24.10.2018 нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2018 рік становить 13 859 395,99 грн згідно витяту з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за № 1209 від 19.09.2018 року.

Пунктом 10 додаткової угоди визначено, що орендна плата вноситься орендарем щомісячно у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки у грошовій формі та становить 415 781,88 грн на рік.

Пунктом 11 додаткової угоди визначено, що орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім днем податкового (звітного) місяця в розмірі 34 648,49 грн.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази сплати орендарем орендної плати у встановленому в договорі розмірі, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення із відповідачки на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 279 829,39 грн. за користування земельною ділянкою у 2020 році, що є різницею між сплаченими відповідачкою грошовими коштами та розміром орендної плати, що належить сплатити за договором.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта щодо того, що у відповідачки не виникло обов`язку із сплати орендної плати, адже не було проведено державної реєстрації договору оренди у новій редакції, як того вимагало чинне законодавство.

Так, дійсно, частина 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Колегія суддів звертає увагу, що необхідно розмежовувати момент укладення договору оренди землі (це момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов та підписання договору), з якого у його сторін виникають права і обов`язки у зобов`язальних правовідносинах, і момент виникнення на підставі вказаного правочину речового права, який пов`язаний з моментом державної реєстрації такого права.

Стаття 17 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відтак земельна ділянка вважається переданою орендарю з моменту державної реєстрації права оренди, і з цього ж моменту в нього виникає відповідне речове право.

Якщо момент укладення договору оренди землі (виникнення у його сторін прав і обов`язків у зобов`язальних правовідносинах) і реєстрація на підставі цього правочину права оренди землі (виникнення у орендаря речового права) не збігаються в часі, то в проміжку між укладенням договору і набуттям орендарем земельної ділянки шляхом реєстрації відповідного речового права договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами. Так, за наявності відповідних підстав орендар може вимагати зобов`язати орендодавця виконати обов`язок з передання земельної ділянки в натурі чи відмовитись від договору і вимагати відшкодувати збитки, а орендодавець, у свою чергу, може стягнути з орендаря орендну плату.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22.

З моменту ж реєстрації речового права оренди орендар може захищати це право від третіх осіб речово-правовими способами захисту, зокрема вимагати усунення сторонньою особою перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 912/3294/18 та від 15.11.2022 у справі № 914/917/21).

Наведене вище узгоджується також із подальшими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, про те, що договір оренди землі є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто за умови дотримання ними вимог статей 638, 759 і 792 ЦК України та статті 15 Закону України «Про оренду землі». З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає обов`язок передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право користування земельною ділянкою.

Більше того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в п. 40 додаткової угоди до договору оренди (договір оренди у новій редакції) сторони погодили, що орендар зобов`язаний сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 25.10.2018 до моменту державної реєстрації права оренди землі. Вказане в черговий раз підтверджує те, що орендар погодив розмір орендної плати, а також період її сплати до державної реєстрації такого права оренди.

Щодо доводів апелянта про порушення судом норм процесуального права в частині безпідставної відмови у задоволенні клопотань відповідачки про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/164/19 та рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі №907/983/21, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Як було зазначене вище Верховний Суд постановою від 26.03.2024 скасував ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023, якою було задоволено клопотання відповідачки (з урахуванням усних уточнень) та зупинено апеляційне провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №907/983/21.

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що предметом дослідження у цій справі є встановлення обставин і підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості з орендної плати за землю за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (включно) у сумі 279 829,39 грн. Отже, встановленню підлягають саме обставини невиконання (неналежного виконання) відповідачкою зобов`язань щодо сплати орендної плати за користування землею, які апеляційний суд в силу приписів статті 269 ГПК України може встановити на підставі наявних у справі і додатково поданих доказів.

При цьому, суд вказав, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що у справі №907/983/21 розглядаються вимоги ФОП Грицик Л. О. до Департаменту про визнання недійним договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.2014 №1691/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18), не свідчить про неможливість розгляду цієї справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами ст. 204 ЦК України.

Щодо відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/164/19, то таке є правомірним, адже відсутні обґрунтовані підстави для його задоволення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у разі прийняття рішення суду про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту міста Ужгорода Ужгородської міської ради» від 14.07.2014, зокрема в частині, нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розташованої у м. Ужгороді по вул. Електрозаводській, 35 із кадастровим номером 2110100000:34:001:0228, вказані обставини можуть стати підставою для перегляду рішення у цій справі за нововиявленими обставинами.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими покликання скаржника на те, що суд першої інстанції не врахував доводів відповідачки про невідповідність вимогам чинного законодавства нормативної грошової оцінки земель міста Ужгорода, яка є підставою для обчислення розміру орендної плати та, відповідно, суми заборгованості по її сплаті.

Так, рішення Ужгородської міської ради №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту міста Ужгорода Ужгородської міської ради» від 14.07.2014 є чинним, не визнаним у встановленому чинним законодавством порядку незаконними чи недійсним, а відтак відсутні підстави для врахування вказаних вище доводів апелянта.

Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про те, що у 2021 році остання відчужила об`єкти нерухомості, які знаходилися на спірній земельній ділянці. Так, вказані обставини не стосуються предмета доказування, адже заборгованість по орендній платі виникла у відповідачки у 2020 році, в той час, як за твердженням відповідачки, вона відчужила нерухоме майно, яке перебувало на земельній ділянці, лише у 2021 році.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції вважає такими, що спростовуються матеріалами справи, усні доводи, наведені скаржником в судовому засіданні, про те, що на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни до відповідних законодавчих актів України, зокрема, викладено пункт 524 підрозділу 10 Розділу XX "Перехідні положення" ПК України в новій редакції, згідно з якою не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності. Відтак, апелянт вважає, що сума заборгованості повинна бути зменшена у вказаній частині.

Так, в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості по орендній платі за 2020 рік (а.с. 9, т. 1), з якого вбачається, що за березень 2020 року, у зв`язку із карантином на території України, орендодавцем і не нараховувалася ФОП Грицик Л.О. орендна плата згідно договору оренди землі.

Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що надала відповіді на усі істотні доводи сторін, які мають значення при прийнятті судового рішення у цій справі.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом, а також покладення на відповідачку судового збору у розмірі 2 684 грн, сплаченого позивачем за перегляд ухвали апеляційного господарського суду про зупинення апеляційного провадження в касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 - 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2023 у справі №907/882/22 - без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

3. Стягнути із Фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 36541721; 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3) 2 684 грн сплаченого судового збору за перегляд ухвали в касаційному порядку.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Повний текст постанови складено та підписано 12.11.2024.

Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК

Судді Н.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК