Рішення

від 12.11.2024 по справі 521/16097/24

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/16097/24

Провадження № 2/521/6649/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

12 листопада 2024 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого судді Ганошенка С.А.,

за участю секретарясудових засідань Довгань Ж.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу дійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська товарна біржа, в якому просить визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 13480 від 01 квітня 1996 року, 3/4 частки квартири загальною площею 43,10 кв.м, корисною площею - 42,2 кв. м., 2 (двох) кімнат житловою площею 26,30 кв.м , підсобною площею 15,90 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: частин квартири складають 32,3 кв.м. загальною площею складаються з: коридора - 1; санвузла - 2; кухні - 3; коридора - 4; житлових - 5, 7; кладової - 6, житловою площею 19,7 кв. м., укладений між ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто, від імені і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , як продавці, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як покупця, з іншої сторони, що зареєстрований на Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржових договорів з нерухомістю» реєстраційний номер №13480 від 01 квітня 1996 року, зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» за № 13 стор. 21 кн. 160 пр. від 05 квітня 1996 року дійсним.

В обґрунтування позову вказує, що 01 квітня 1996 року між ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто, від імені і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , як продавцями, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як покупцем, з іншої сторони, був укладений договір купівлі - продажу нерухомого майна № 13480, 3/4 частки квартири загальною площею 43,10 кв. м., корисною площею 42,2 кв. м., 2 (двох) кімнат житловою площею 26,30 кв. м., підсобною площею 15,90 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .

частин квартири складають 32,3 кв. м. загальною площею : складаються з: коридора - 1; санвузла - 2; 3/4 кухні - 3; коридора - 4; житлових - 3, 7; 3/4 кладової - 6, житловою площею 19,7 кв.м.

частин квартири належала продавцям: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ОСОБА_5 , в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 21 липня 1995 року, виданого УЖКГ Одеського міськвиконкому 21 липня 1995 року, зареєстрованого в МБТІ м. Одеси 10 серпня 1995 року під №13 стор. 72 кн. 143 пр.

Договір був укладений та зареєстрований, згідно ст. 15 Закону України «Про товарні біржи», на Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржових договорів з нерухомістю» реєстраційний номер №13480 від 01 квітня 1996 року, а також цей договір був зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» за № 13 стор. 21 кн. 160 пр. від 05 квітня 1996 року.

При укладанні зазначеного договору між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов - предмету і ціни зазначеного договору, що слідує з його тексту. Також відбулося повне виконання умов договору: продавцями отримано до підписання договору грошові кошти у розмірі 461002000,0 крб. за вказану частину квартири, що підтверджується п. 5 договору; частина квартири, що вказана в договорі, передана покупцю.

Підтвердженням наміру сторін, досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору, а також змісту умов домовленості про передачу права власності на спірну частину квартири є договір № 13480 купівлі-продажу нерухомого майна від 01 квітня 1996 року, укладений на Одеській товарній біржі без наступного нотаріального посвідчення договору.

На час укладення договору, позивач не знав, що правочин, в відповідності до ст. 47 ЦК України (1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час також був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно до ст. 15 якого, правочини зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягають.

До укладання зазначеного договору купівлі-продажу нерухомого майна це житло належало на праві власності відповідачам, тому згідно ст. 225 ЦК УРСР відповідачі, як власники майна, вправі були здійснювати її відчуження, у зв`язку з чим вимушений звернутись із відповідним позовом.

Ухвалою судді Малиновського районного суду від 04.10.2024 року провадження по справі відкрито та призначено справу в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.

У судові засідання 29.10.2024 та 12.11.2024 року сторони не з`явились, про день та час слухання справи повідомлені належним чином та своєчасно, про що свідчать довідка про доставку смс-повідомлення (а.с.30). 10.10.2024 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с.29). На адресу суду повернулись поштові відправлення із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.31,37).

Суд, враховуючи, що відповідач та третя особа належним чином були повідомлені про розгляд справи суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Суд вбачає, що сторони сповіщені про дату та час судового засідання належним чином, матеріалів справи достатньо для ухвалення рішення, а тому суд приходить до висновку про можливість розглядати справу.

Відповідно до ч. 4ст. 223 ЦПКУкраїна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За одночасним існуванням умов, що відповідає положеннямст. 280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечував проти такого вирішення справи.

Суд, на підставіст. 281 ЦПК України, ухвалив розглядати справу заочно.

Згідно ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно дост. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено,що відповідно до Договору №13480 купівлі-продажу нерухомого майна 01 квітня 1996 року між ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто, від імені і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , як продавцями, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як покупцем, з іншої сторони, був укладений договір купівлі - продажу нерухомого майна № 13480, 3/4 частки квартири загальною площею 43,10 кв. м., корисною площею 42,2 кв. м., 2 (двох) кімнат житловою площею 26,30 кв. м., підсобною площею 15,90 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: частин квартири складають 32,3 кв.м. загальною площею складаються з: коридора - 1; санвузла - 2; кухні - 3; коридора - 4; житлових - 5, 7; кладової - 6, житловою площею 19,7 кв. м., укладений між ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто, від імені і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , як продавці, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як покупця, з іншої сторони, вказаний договір зареєстрований на Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржових договорів з нерухомістю» реєстраційний номер №13480 від 01 квітня 1996 року, зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» за № 13 стор. 21 кн. 160 пр. від 05 квітня 1996 року (а.с. 11-13).

На виконання умов даного договору купівлі продажу сторони договору, повністю виконали істотні умови даного Договору купівлі - продажу нерухомого майна № 13480 від 01.04.1996 року. Зокрема відповідачка (продавець) засвідчила, що частки квартири до моменту укладення договору не продана, не закладена, не здана в оренду, не подарована, в спорі та під арештом не перебуває. частки квартири продані за 461002000,00 карбованців, які отримані відповідачкою (продавцем) до підписанні договору та належить новому власнику ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21.07.1995 року виданого Управлінням ЖКГ виконкому ОМР народних депутатів, квартира за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 43,1 кв.м. належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам її родини: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , вказане свідоцтво зареєстровано в реєстрову книгу за №3-6702 (а.с.14-15).

Згідно розпорядження органу приватизації від 21.07.1995 року №3-6702 квартира за адресою: АДРЕСА_1 передана у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та членам її родини: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (а.с.16).

Згідно ізст. 1 Закону України "Про товарну біржу", діяльність товарної біржі здійснюється у відповідності з цим Законом та діючим законодавством України, статутом біржі, правилами біржової торгівлі.

Розділом 4 Закону України "Про товарну біржу"визначені основні принципи правил ведення біржової торгівлі та здійснення біржових операцій, якими, зокрема, встановлено, що біржовою операцією вважається тільки та угода, яка відповідає сукупності умов, які передбачені ч. 1 ст. 15 Закону, а саме: якщо вона представляє собою купівлю-продажу, поставку, обмін товару, що допущені до обміну на товарній біржі; якщо її учасники ї членами товарної біржі; якщо угода надана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі (ч.ч. 2, 4ст. 15 Закону України "Про товарну біржу").

Отже, при укладенні договору купівлі-продажу сторонами були дотримані всі умови, яких необхідно дотримуватися при укладенні договорів на товарній біржі, у відповідності дост. 15 Закону України "Про товарну біржу".

За твердженням позивача сторонами було виконано умови договору купівлі-продажу в повному обсязі. Так, позивач сплатив відповідачу вказані у договорі кошти, відповідач після відчуження проданої квартири виселилась з неї, позивач вселився в квартиру, користується нею в повному обсязі, сплачує комунальні платежі та інші послуги.

Між тим, на даний час позивач не має можливості розпоряджатися вказаним нерухомим майном, оскільки чинне законодавство передбачає нотаріальне посвідчення договорів.

Згідно із п. 2постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За змістом ст. ст.57,58 Конституції України,ст. 5 Цивільного кодексу України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Положеннями п. 4 Прикінцевих іперехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у 1995 році, для їх врегулювання слід застосовувати нормиЦК УРСРв редакції 1963 року.

У відповідності зст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ізст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

За змістом ч. 1ст. 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).

Статтею 47 ЦК УРСРбула передбачена обов`язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9слідує, при розгляді справ про визнання правочинів дійсними суди повинні з`ясувати чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи не втрачена така можливість.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні Договору купівлі-продажу нерухомого майна досягли згоди з усіх його істотних умов та виконали усі умови цього договору, але чинним на час його укладання законодавством було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору, але він не був нотаріально посвідчений у зв`язку з укладенням на Товарній Біржі.

На підставі викладеного, суд вважає, що вищевказаний договір слід визнати дійсним у відповідностіст. 220 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як передбачено ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у справі власності є спільною частковою власністю.

Згідно із ч. 1,2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд визнає дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 13480 від 01 квітня 1996 року, 3/4 частки квартири загальною площею 43,10 кв.м, корисною площею - 42,2 кв. м., 2 (двох) кімнат житловою площею 26,30 кв.м , підсобною площею 15,90 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: частин квартири складають 32,3 кв.м. загальною площею складаються з: коридора - 1; санвузла - 2; кухні - 3; коридора - 4; житлових - 5, 7; кладової - 6, житловою площею 19,7 кв. м., укладений між ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто, від імені і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , як продавці, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як покупця, з іншої сторони, що зареєстрований на Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржових договорів з нерухомістю» реєстраційний номер №13480 від 01 квітня 1996 року, зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» за № 13 стор. 21 кн. 160 пр. від 05 квітня 1996 року.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу дійсним у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд задовольняє клопотання представника позивача про віднесення витрат по сплаті судового збору на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу дійсним - задовольнити.

Визнати дійснимдоговір купівлі-продажу нерухомого майна № 13480 від 01 квітня 1996 року, 3/4 частки квартири загальною площею 43,10 кв.м, корисною площею - 42,2 кв. м., 2 (двох) кімнат житловою площею 26,30 кв.м , підсобною площею 15,90 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: частин квартири складають 32,3 кв.м. загальною площею складаються з: коридора - 1; санвузла - 2; кухні - 3; коридора - 4; житлових - 5, 7; кладової - 6, житловою площею 19,7 кв. м., укладений між ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто, від імені і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , як продавці, з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як покупця, з іншої сторони, що зареєстрований на Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржових договорів з нерухомістю» реєстраційний номер №13480 від 01 квітня 1996 року, зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» за № 13 стор. 21 кн. 160 пр. від 05 квітня 1996 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 12.11.2024 року.

СуддяСергій ГАНОШЕНКО